Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мова документів.




У XVII ст. значно розширюється коло ділових документів. Крім колишніх дарчих, договірних, купчих і подібних грамот, з’являються цілі томи юридичної літератури, в яких широко представлена українська народна лексика. Великим культурно-освітнім осередком в Україні було, зокрема, Львівське Ставропігійне братство, з якого вийшли такі відомі діячі української науки й культури, як Іван (Іов) Борецький, Лаврентій Зизаній, Захарія Копистенський, Юрій Рогатинець, Памво Беринда та ін. Тут же була зосереджена друкарська діяльність Івана Федорова. У мові цих документів уживаються слова на позначення предметів і явищ природи, назви людей різного віку і різної статі, фізичних і психічних станів людини та співвідносних з ними процесів і дій, пов’язаних з функціонуванням окремих частин людського організму та ін. При цьому варто відзначити, що слова певних семантичних груп і на сьогодні зберегли те значення, яке вони мали в документах Ставропігійного братства. Зокрема, це стосується дієслів мовлення («verba dicendi»), слів на позначення житла та його частин, серед яких нерідко трапляються й діалектизми (стрихъ, пецъ, прибудинки і под.), а особливо предметів домашнього вжитку(фляшка, конва, коновичка, цебрик, скриня, олмария «шафа», «скриня», «шкатулка», «вмурована в стіні шафа для зберігання дрібних речей», солом’янка «солом’яна посудина для зберігання зерна», замокъ, клю[ч], ретязь, свЂча/свЂчка, лямпа, кгнотъ та ін. Дуже широко представлені тут назви понять, пов’язаних з давньою формою організації ремесла: будовничий, муляръ, лЂпяръ/липаръ, шкляръ/скляръ, столяръ, тесля, слюсаръ, коваль, кравець, швецъ, кушнЂръ, поворозникъ, сафнянник «той, що виробляє саф’ян»,сЂдларъ, фарбЂръ, горчаръ, интреликгатор «палітурник», рЂзникъ, рурмистръ та ін. З’являються слова, пов’язані з виготовленням книжок. Це такі, як друк (з нім. Druk),друкарня, лЂтера (з лат. lit[t]era) та ін.

Розширення тематики ділових документів, творів інших стилів, зокрема художніх, веде за собою поповнення лексики старої української мови суто народними словами. Поряд з побутовими назвами (чоботъ, панчохъ — 1653, АЗР, V, 96; коморы — 1670, 124; напоев — 1672, 120; горЂлку — 1684, 181; оброку для коней — 1680, 161 і под.) у пам’ятках широко представлені народні назви місцевості, шляхів сполучення, рельєфу (байраковъ — 1677, 147); на шляху — 1680, 161; копець — 1688, 173; понадъ яромъ —1682, 173; руднЂ, пасЂки, луки — 1676, 173; запесочи около ДнЂпра — 1658, 103), назви осіб за певною ознакою (брехуна, 1648, 80; выродокъ — 81, утЂкачов — 1678, 149), назви будівель і транспортних засобів (килько хатъ — 1681, 126; млынъ мучной u ступный млынъ — 1670, 124; байдаками и шугалеями — 1670, 124; дубовик со збожьемъ — 1674, 133; подводъ — 1655, 96) та ін. Дуже активно поповнюються прислівники й службові слова (серед останніх особливо виділяються складні прийменники): завжды (1648, АЗР, V, 30), неоткладнЂ (81); щоденниЂ (1655, 96), сквапливо (1675, 135), якомога (1677, 146), завчасу (1679, 157), упорожнЂ (1680, 165), гуртомъ (1684, 180), поблизу (1685, 182); по надъ Десною (1676, 137), змежи (1677, 146) і под.

Абстрактна лексика твориться за допомогою давніх іменникових суфіксів -ость, -ствота -ье. Разом із словами, успадкованими з давньокиївської мови, з’являються специфічно українські новотвори (знищенья — 1682, АЗР, V, 166, издырствами — 1648, 79), широко представлена народнорозмовна абстрактна лексика (за порадою — 1680, 161; повагою — 1676, 138; помсту — 1682, 168) і запозичення з польської та латинської мов.

Стара українська літературна мова наповнюється народною фразеологією, усталеними метафорами типу въ неволническое подданское ярмо запрягли (1648, АЗР, V, 79) і под. Мова юридичних документів і приватного листування урядових осіб набуває розкованості, у ній виявляються риси індивідуальних стилів. Так, можна говорити про власний стиль гетьмана І. Мазепи, гетьмана Ів. Самойловича. Останній широко використовує народну фразеологію, знаходить виразні слова для відтворення психологічного стану людини, напр.: Уже єсте, правЂ, голову намъ проЂли, просячи о посылки скорые (1677, 144); также о Яненченку, если оный в КорсунЂ гнЂздить собЂ мЂшканье (1678, 152); Хочай холодно u голодно, u до дому далеко, a однакъ потерпи в. м. [ваша милость. — В.Р.] еще (153); a немалъ зъ плачемъ просили насъ, абысмо им тое проступство вибачили (1694, 180).

Серед фонетичних рис народної мови, які пробивалися в текстах крізь традиційну орфографію, як і в попередні періоди розвитку старої української літературної мови, треба відзначити звучання Ђ як і (всихъ; произдЂ); перехід /о/ та /е/ в /у/ й /і/ (Бугаювку, килько, у манкувскіе лЂсы, завюл, кролюм, на нюм, в нюй, о всюм, отновлюн, приоздоблюн, сынум, квЂтув, з друкув, свуй, жаднуй, слув, з вЂкув та ін.), поплутання на письмі и з ы (в сылЂ, непостыжимого), чергування /у/ з /у/ (Юрася вчилъ, вмирають, вгожати, ввесь, вкгрунтованый і навпаки — ускакують), м’яке /ц’/ (ловець, отець, мЂсяць, з праць, таємниць, шаленень, глупець). На відміну від попереднього періоду, всі ці фонетичні риси виявляються не спорадично, а масово. Серед них особливо важливі перехід /Ђ/ в /і/, /о/ та /е/ в /і/, що різко відділяють українські тексти від білоруських.

Найвиразнішими морфологічними й морфонологічними рисами української мови у всіх стильових різновидах є вживання флексії -ови/-евив давальному відмінку однини іменників чоловічого роду (святителеви, неприятелеви, сынови, духови, помощникови, Іосифови, цареви, господови, збавителеви, народови, монастиреви, сотникови, атаманови), чергування к, г, x із з, ц, c у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду (услузЂ, у дорозЂ, на рЂцЂ, на стрЂсЂ), послідовне вживання кличного відмінка (отче, брате, тщателю, царю, пане, откупителю, боже, Михайле, архістратиже, зрителю, Гавріиле, архаггеле, служителю, друже, госпоже), форми неозначених займенників, творені за допомогою частки -сь(зъ чіеесъ побудки — 1677, АЗР, V, 146), використання частки як-(яко)у формах найвищого ступеня прикметників (яко найпрудшей, яко найранЂй, яко найскорЂй), поширеність форм давньоминулого часу (приеха[л] есми бы[л], присла[л] бы(л), приеха(л) бы(л) — ДМВН, 21), майбутнього часу на -му, -меш, -ме(которого злыи матимуть за бога — УП, 83, ...на остатокъ тЂло твоє умершоє торгатимут — ДОС, 33); у третій особі теперішньо-майбутнього часу дієслів першої дієвідміни дедалі більшого поширення набирають форми без кінцевого -ть(каже, може, не омине, повчає, зоставує, буде, забуде, обере, живе, показує, лЂтає, має, ся найдує, обфитує, подає, готує; О предвЂчных чудес боже, Кто ж твоє величество выславити може — УП, 251); у третій особі множини теперішньо-майбутнього часу флексія -ть,як і в сучасній літературній мові, м’яка (вмирають, убивають, пожирають, повчають, мЂняють); кінцеве в дієсловах минулого часу рясніше, ніж раніше, переходить у чоловічому роді у (улюбив, угодив, приходив, указав, приняв, повстанув). Стосовно форм минулого часу дієслів треба підкреслити ще таку особливість, як велика поширеність особових форм-рефлексів колишнього перфекта; показниками особовості виступають форми колишнього допоміжного дієслова быти або ж їх скорочені варіанти: -м, -єсь (-сь), -єсьмо (-сьмо, -сьмы), -єсьте (-сьте); при цьому вони можуть бути як у постпозиції, так і в препозиції, можуть входити в структуру дієслова, виступати самостійно і поєднуватися з іншими словами, переважно зі сполучниками, напр.: Єслим кого образил, молю вас, простЂте (УП, 234), я-м рад, же-м ся повторе вырвалъ зъ бЂды (175), Напочатку нЂчого не далесь нам злого (169), О великій Риме, такъ прелести родиш и всякій злости ты вже переходиш, Абысь антихриста мЂв себЂ любовна (127), И мы признаваем, Же смо єго не были годными (170), О наставнице добродЂтели и покоры всякои, якосмы перше заживали жалости великои (138), просвЂти нас, абысьмо от всЂх познани были (143), Єслисмо слыхали того пана зацность и славу, вЂдаймо тыж єго и святобливую справу (153), Мысь-мы зараз за тым до Виθлеєма пришли (197), А чому ж вы ими єсте погордЂди (133); подібні показники виступають і в умовному способі, напр.: бы-сьми ся не погодили (АЗР, IV, 153); проте частіше тут виступають рефлекси колишнього аориста: быхом (абыхомъ), быхмы (абыхмы)>хмы, быхмо (абыхмо)>хмо, напр.: Обы нам бог дал очи, гдє отець наш, мЂти, Были быхмо з щасливых щасливій дЂти (УП, 167); інколи флексія умовного способу -хмы виступає і в минулому часі замість -сьмо: Виθлеєму хмы пристойную честь отдали (206)







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 789. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия