Друкарство кінця XVI — першої половини XVII ст.

Після смерті Федорова (1583) його друкарське обладнання, що потрапило до лихварів, викупило Львівське Успенське братство і заснувало свою друкавню. Від 1591 р. до середини XVII ст. братська друкарня опублікувала граматику грецької і церковнослов'янської мов та ряд віршів і драматичних творів українською мовою. Вона перетворилася на справжню школу для цілої плеяди працівників друкарської справи на Україні. Уже в перших її виданнях були спроби застосувати, щоправда лише в заголовках, спрощений, подібний до сучасного, українського шрифт, який науковці вважають одним із головних джерел «гражданських» шрифтів, які виникли значно пізніше.

У другій половині 80-х років XVI ст. відновилася діяльність Острозької друкарні. Крім навчальних і богословських книг, там було видано ряд публіцистичних творів, спрямованих проти ідеологічної експансії католицизму. Протягом деякого часу Острозька друкарня працювала в Дерманському монастирі, де видавничою справою керував Дем'ян Наливайко.

В 1604—1606 pp. у Стрятині (поблизу Рогатина) і в Крилосі (поблизу Галича) діяли друкарні Федора та Гедеона Балабанів. У Стрятинській друкарні, заснованій майстром Семеном Будзиною, уперше в практиці східнослов'янського книгодрукування з'явилися сюжетні ілюстрації, вмонтовані в текст книги (перед тим уживались лише орнаментальні прикраси й нечисленні портретні гравюри на всю сторінку).

Після закриття Стрятинської друкарні її «припале пилом» обладнання купив Єлисей Плетенецький, архімандрит Києво-Печерської лаври. Він же для потреб вивезеної до лаври друкарні заснував папірню в м. Радомишлі. Незабаром після заснування Києво-Печерська друкарня стала найбільшою на Україні. Першими її виданнями були «Часослов» (1616—1617), твір Олександра Митури «Візерунок цнот» — панегірик на честь Плетепецького, а також збірник святкових служб — «Анфологіон» (1619), над перекладом якого з грецької мови й редагуванням працювали Іов Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда. Ця книга, розкішно оформлена й насичена матеріалами про свята і традиції православної церкви, мала антикатолицьке спрямування.

Лаврська друкарня не була єдиною в Києві. В 1624—1628 pp. тут працювала ще друкарня київського міщанина і реєстрового козака Тимофія Вербицького, а в 1628—1630 рр. — друкарня Спиридона Соболя.

Цікаве явище в культурному житті України — мандрівні друкарні. Так, Кирило Транквіліон Ставровецький, надрукувавши одну свою книгу у власній друкарні в Почаєві (1618), переїхав разом із друкарнею до Рохманова (1619), а потім (1646) відкрив друкарню у Чернігові. Подібне спостерігалося й в інших місцях.

Усього протягом 1574—1648 pp. на Україні діяло понад 20 друкарень, у яких виготовлялися, головним чином, книги антикатолицького спрямування. Власникам цих друкарень вдавалося успішно протидіяти спробам церкви поставити під свій повний контроль видавничу діяльність. У першій половині XVII ст. зросла кількість книжок, надрукованих не церковнослов'янською, а українською літературною мовою. Навіть до богослужбових книг на церковнослов'янській мові додавалися українські передмови світського змісту, де нерідко цитувалися твори античних письменників і філософів, а також інших авторів. Наукові й публіцистичні праці виходили в супроводі алфавітних предметних покажчиків.

При редагуванні текстів для публікації українські видавці часто користувалися рукописними та друкованими книгами з Росії. Прийнятий у Росії правопис мав значний вплив на вироблення орфографічних норм тих видань, які друкувалися на Україні старослов'янською мовою. З другого боку, починаючи з 40-х років XVII ст. ряд українських книг перевидано в Росії, деякі з них у перекладі на «слов'яноруську» і російську мови.

Крім продукції українських друкарень, на Україні поширювалися видання Московського Друкарського двору, а також різноманітна література, що виходила в Білорусії, Польщі, країнах Західної Європи. Не тільки діячі культури, але й окремі освічені міщани (ремісники і купці) мали досить великі бібліотеки, в яких значне місце займала світська література, в тому числі твори Петрарки, Кампанелли, Еразма Роттердамського та інших діячів епохи Ренесансу, а також наукові праці з медицини, юриспруденції, філософії.

Розвиток друкарства й книжкової торгівлі сприяв пожвавленню культурного життя, зміцненню міжнародних культурних зв'язків.

Роль друкарень, передусім Острозької, Львівської братської, Києво-Печерської, у той час не обмежувалася розмноженням літературної і наукової продукції. Навколо них об'єднувалися гуртки вчених та інших високоосвічених людей. Друкарні були важливими осередками освіти й культури.