На початку 30-х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. В цей час починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з “Руською трійцею”, який ставить перед собою завдання “вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну “руську” (тобто украънську) мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині”. До складу “Руської трійцы” входили Маркіян Шашкевич (Руслан), Іван Вагилевич (Далибор), Яків Головацький (Ярослав). На той час всі вони були студентами-семінаристами. Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811 – 1843), літературна діяльність якого припадає на 1833-1843 роки, належать понад тридцять віршів, незавершена поема “Перекинчик бісурманський”, казка “Олена”, переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статей та нотаток, а також перша українська “Читанка” для народних шкіл (видана у 1850 р.). Іван Миколайович Вагилевич (1811 – 1866) у двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків Федорович Головацький (1814 – 1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побуту народів Карпат; йому також належить низка романтичних віршів.
Перша збірка семінаристів – “Син Русі” (1833) – не призначалася до друку. У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку “Зоря”, девізом якої були слова “Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде”. Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому “Зорю” було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов’янських книг – Вартоломея Копітара. Віденський цензор не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком: “1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові. 2. Так само привітає його 6-7 мільйонів російських русняків тієї самої мови. 3. Отже, його круг діяння простягається на 9-10 мільйонів душ! 4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…”. Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Про зміст цієї другої збірки можна судити тільки зі спогадів Я. Головацького та заміток В. Копітара. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б. Хмельницького, у ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б. Хмельницького та ін.
В “Русалці Дністровій” найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів. До її складу ввійшли народні пісні, оригінальні твори укладачів, переклади з сербського та уривки з “Краледворського рукопису”, а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836р. її було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки: 800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно це були жителі Галичини, потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). “Русалка Дністрова” – перше видання в Галичині, надруковане “гражданкою”. Її автори активно відстоювали фонетичний правопис, і, хоча в самій назві альманаху вони використали “Ѣ”, але читалася вона вже як “І”. Вони також відмовились від “Ъ” та “Ы”, перші застосували до “гражданки” “Є”, а також вперше вжили “ЙО”, “ЬО”, які вживаються й зараз.
І вкінці “руська трійця” таки розлетілася: дошкульно переслідуваний своїми І. Шашкевич рано помер, Я. Головацький пішов на службу російську, а І. Вагилевич — на службу польську (став редактором польського журналу). Москвофільство й полонофільство густою темрявою покривали тоді всю Галичину, і цієї темряви не міг освітити слабенький вогник Шашкевича.
