Quot;Граматика малороссийского наречия" О.Павловського (1818). Інші граматики та граматичні праці першої половини XIX ст.

Становище української мови першої половини 19 ст. проявляється навіть у невеликій кількості друкованих праць про неї. Найвідомішою (і чи не єдиною на той час) була граматика О.Павловського, загальний зміст якої відображається у її назві: “Граматика малороссийскаго нарЬчія или грамматическое показаніе существеннЬйших отличій, отдаливших Малороссійское нарЬчіе отъ чистаго россійскаго языка, сопровождаемое разными по сему предмЬту замЬчанЬями и сочинениями”. У заголовку О.Павловський назвав українську мову наріччям російської. Здавалося б, що при такій науковій тактиці чекати чогось доброго українцям не доводиться. Проте якщо згадати ті суспільні умови, в яких існувала українська мова, утиски різних форм, яких їй доводилося зазнавати, чітку орієнтацію державної імперської машини на те, що ніякої української мови нема і бути не може, то стає зрозумілою маскувальна роль цих термінів, їх відволікаючий перед цензурою характер. Надрукувати таку працю в ті часи було сміливістю неабиякою. Зрештою, ми навіть не знаємо, коли праця була написана, у 1805 році вона розглядалася в Російській академії наук, а вийшла друком тільки в 1818 році.

О.Павловський у руслі активізації діалектологічних досліджень того часу, перш за все російських, вибирає предметом свого дослідження українське наріччя. Актуальність своїх студій він пояснює тим, що українська мова має чіткі риси, які дають змогу відокремити її від інших мовних систем. Другою важливою причиною, яка спонукала його до праці, було переконання О.Павловського в тому, що ця мова швидко відімре або зблизиться з російською й втратить свої особливості, тому треба зібрати про неї дані для науки. Автор підкреслював роль української мови як джерела збагачення російської літературної мови того часу. Так, він зазначав, наприклад, що такі українські слова, як ослін, весілля, недогарок, кресать є більш вдалими, ніж російські відповідники, і могли б використовуватися замість останніх.

Граматика О.Павловського складалася зі вступу і двох частин. Перша частина – власне граматична. У другій вміщено “Краткій малороссійскій словарь” на 1131слово, далі - “Фразы, пословицы и поговорки малороссійскіе”, тексти пісень, поема “Вакула Чмирь” та уривок з “Енеїди” О.Котляревського, що засвідчувало спроможність української мови існувати в літературній формі. За способом подачі матеріалу аналізована праця є порівняльною, тобто тут наведені тільки такі риси, які відрізняють українську мову від російської. Структура її традиційна. В розділі “О буквахъ” виділені фонетичні риси, що становлять визначальні особливості української мови: наявність [дж], [дз], вимова букви Ь як [і] а и як [ы], [в] замість російського [л] в словах типу вовк тощо. Відомості з морфології, зібрані в розділі “О частяхъ речи”, підкреслювали такі суто українські явища, як творення ступенів порівняння прикметників (автор підсміювався, що найпоширенішим ступенем порівняння є слово біс, наприклад, всього є до біса), наявність форм давального відмінка іменників на –ові, -еві, використання українцями відмінкових форм іменників жіночого роду з чергуваннями г, к, х – з, ц, с та інші.

Щоправда, не можна оминути того, що О.Павловський оцінював українську мову, виходячи з рівня науки кінця ХYІІІ ст. Головним для нього був естетичний критерій, який не мав серйозного наукового підґрунтя і формулювався за шкалою “подобається / не подобається”. Захоплюючись красою української пісні, автор підкреслював, що “почти поверить не можно, сколь легко на молороссийском наречии изъясняться, сколь естественно изображать страсти и сколь приятно шутить”, але тут же додав, що особливо легко передати цією мовою “простоту и невежество”. О.Павловський керувався у своїх оцінках розрізненням народів на “образованныхъ просвЬщеніемъ” і, відповідно, “необразованныхъ”, до яких, звичайно, відносив і українську, зауважуючи в ній, по-перше, велику кількість грубих слів і виразів, лайки, і, по-друге, наявність літературних творів – дяківських і бурсацьких віршів, зрештою, й “Енеїди” – у яких українці зображувалися грубими й забобонними.

Це не зменшує ваги граматики О.Павловського для історії українського мовознавства, бо вона була першою спробою наукового опрацювання нової української літературної мови. З погляду сьогодення заслуговує уваги і той факт, що ця праця була написана фонетичним правописом, який увиразнював і робив легшими для сприймання особливості української мови.

Підсумовуючи написане, О.Павловський висловив пророчу для його часу думку: джерелом літературної форми української мови може стати пісенне мовлення разом з мовленням міста.

Написана на матеріалі народної мови східноукраїнських говорів, граматика О.Павловського торувала й закріплювала той шлях розвитку нової української літературної мови, до якого наближались прихильники простої мови, автори інтермедій, травестій, бурлескних віршів XYIII ст. і на який твердо став І.Котляревський.