Студопедия — Тема: "Литовсько-польська доба української історії.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема: "Литовсько-польська доба української історії.






Виникнення козацтва (ХIV-І половина ХVII ст.ст.)";

План

 

- Українські землі під владою іноземних держав.

- Господарство i суспільний устрій українських земель.

- Кревська унія (1385 р.), Люблінська (1569 р.) унії і їх наслідки.

4. Виникнення козацтва. Запорізька Січ.

Теми повідомлень:

 

1. Iсторичне значення Люблінської унії 1569 р. для долі України.

2. Становище української православної церкви.

3. Селянсько-козацькi рухи наприкінці ХV ст. -I половини ХVII ст.

1. Сільське господарство: стан i розвиток.

2. Братства і визвольний рух.

Література:

1. Iсторiя України. Курс лекцій: У 2кн. Кн.1 Мельник Л.Г. i iн. –Київ.-Либiдь-1991.

2. Крiп’якевич I.П. Історія України Львів: Свiт.-1990.

3. Курс лекций по истории Украины Ред. Носков В.А. и др. - Донецк-1994.

4. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. У двох томах. Том I.Києв.-1995.

5. Субтельний О. Україна: історія. Київ.-1992.

6. Аркас М. Історія України-Русi.-Київ.-1991.

7. Грушевський М. Iлюстрована історія України.-Київ.-1990.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України. У 2т. Львiв.-1992.

9. Кашуба М. З історії боротьби проти унії. –Київ-1986.

10. Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні в період визвольної війни 1648-1654рр.-Київ.-1989.

11. Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний-Днiпропетровськ.-Сiч-1991.

12. Яворницький Д. История Запорожского казачества: В 3-х т. - Киев – Либiдь.- 1990.

13. Баран П. Історія України. Львiв.-1996.

14. Бойко О.Д. Iсторiя України.-К.-1999.

15. Лихолат О. В.Історія України.-К. –1999.

16. Онищенко I. Історія України.-К.-1999.

17. Iсторiя України. Донецьк-ЦПА-1999.

18. Алексєєв Ю.М., Кульчицький С.В. Україна на зламі історичних епох.-К.-2000.

 

1. Розглядаючи перше питання, слід зазначити, що в ХІІІ-ХУ ст.ст. українські землі, ослаблені золотоординським ігом, стали об'єктом захоплення іноземних держав Литви, Польщі, Угорщини.

За князювання Міндовга Литва почала здійснювати загарбання сусідніх земель: Полоцької та Вітебської. Міндовг здійснював також походи на Смоленськ і Чернігів. За князя Гедиміна почалося нове розширення території держави: були захоплені Мінськ, Берестя, Орша, Туров і Пінськ. Приєднання цих земель відбувалося як шляхом завоювання, так і шляхом добровільного входження руських князівств під зверхність великого князя литовського. За синів Гедиміна Ольгерда та Кейстута територія Литви значно розширилась: були включені Київщина, Переяславщина, Поділля та Чернігово-Сіверщина.

Слід зазначити, що захоплення українських земель здійснювала і Польща. Протягом ХІУ-ХУ ст.ст. західноукраїнські землі були загарбані Польським королівством. У 1349 р. польський король Казимір ІІІ завоював Галичину. Польща прагнула і далі розширювати свої володіння за рахунок українських земель.

У 1351-1352 р.р. між Польщею і ВКЛ вибухнула війна за Галицько-Волинські землі, в результаті якої Галичина залишилась за Польщею, а Волинь – за Литвою.

Протягом ХІУ-ХУ ст.ст. інші українські землі були загарбані сусідніми державами. Закарпаття захопила Угорщина, Північну Буковину – Угорщина, а потім Молдова, Придунайські землі – Молдова, а згодом вони потрапили в залежність від Туреччини, як і землі Північного Причорномор'я та Приазов'я, що були захоплені Кримським ханством; Чернігово-Сіверщина була приєднана до Московського царства.

Таким чином, українські землі в ХІУ-ХУ ст.ст. були завойовані іноземними державами, розчленовані на частини, а над українським населенням нависла загроза втрати своєї етнічної самобутності.

Висвiтлюючи стан українських земель у складi iноземних держав, необхiдно зазначити, що для населення українських земель влада литовських князiв була бiльш прийнятною, нiж жорстоке панування монголо-татар i руйнівні мiжусобнi сутички мiсцевих князiв. Характерним було те, що українськi i бiлоруськi землi складали 9/10 території Литовської держави. Велике князiвство Литовське перейняло у давньоруських земель систему адмiнiстративного устрою, судочинство, вiйськову органiзацiю. Литовцi прийняли християнство за православним зразком. Шанували давньоруські звичаї і мову.

У Литві державною мовою була українська мова. Закони були складені на основі “Руської правди.”

Про це свідчать Литовські статути 1529-1566 р.р. Тому історики називають Велике князівство Литовське – Литовсько-Руською державою.

Слід сказати, що Литва не порушувала суспільно-політичного ладу
українських земель до початку 14 ст. Влада на Україні була в руках місцевої української і білоруської знаті. Українські землі отримали значну автономію i права, а бояри - широку монополію в управлiннi. На українських землях діяв такий принцип управління литовських князів:

“Старого не міняємо, нового не втiлюємо.”

Характерним було те, що місцеві князі були васалами або нових удільних князів, або великого князя Литовського на основі договорів (рядів), або присяжних грамот, за якими повинні були вірно служити сюзерену, сплачувати щорiчну данину, брати участь у його військових акціях. Сюзерен зосереджував у своїх руках зовнiшню політику держави, не втручаючись у внутрішнє життя удiльних князiвств.

Таким чином, ВКЛ було конгломератом майже самостійних напівдержав, пов’язаних між собою наявністю єдиного сюзерена та єдністю зовнішньополітичних інтересів (боротьба iз золотоординським пануванням).

Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом II половини ХIV ст. перебували на становищі удiльних князівств
(з залишками місцевої автономії), очолюваних князями – членами литовського великокнязівського роду.

Аналізуючи суть державного ладу в ВКЛ, слід зазначити, що на чолі Литовсько-Руської держави стояв великий князь, якому належала законодавча, виконавча i судова влада. Він був начальником збройних сил. Проводив дипломатичні відносини з іншими державами. Другим чинником Центральної влади була Пани – Рада.

Важливо сказати, що в останні роки ХIV ст. до середини 15 ст. вся влада зосереджувалась в руках великого князя i з Пани-Радою він годився лише з своєї волі. З кінця ХV ст. за привілеями 1492 i 1506 р. подiляє владу великий князь з Пани-Радою. Князь був позбавлений права вести самостійно дипломатичні відносини, видавати закони, призначати уряд. Після Люблінської унії влада належить Сейму.

Значне місце в структурі держави належало удільним князям, які були суддями, адміністраторами, командуючими військами i т.д.

Вони мали біля себе Раду. З ХV ст. удільні князі втрачають свої права. У центральнiй адмiнiстрацiї першою особою був маршалок земський (при вiдсутностi князiв) головував на зборах Пани-Ради. Його заступником був маршалок двірський.

Державною канцелярією відав канцлер, а заступником його був пiдскарбій. Фінансами завідував земський підскарбій, та його заступник – двірський пiдскарбій. Командували військом гетьман земський (пізніше великий) та гетьман двірський.

Місцева адміністрація з’явилась після ліквідації удільних князівств у 15ст. Так, Волинь, Київщина i Поділля після скасування місцевої автономії, були перетворені на воєводства, очолювані намісниками-воєводами. Землі- воєводства поділялися на повіти, в яких головували старости. Помічниками його були тіюни, хорунжі, воїни, городничі, мостовничі. Вищi державнi уряди стали в руках магнатiв спадковими.

Слід сказати, що в умовах всевладдя литовських i місцевих магнатів православне населення українських земель перетворилося на об’єкт нещадного поневолення й покатоличення. Більшість місцевих феодалів дотримувались польсько-литовської державної угодовської політики.

Наприкінці ХV ст. могутність ВКЛ стала слабнути, а сила Московського царства зростала. Перша половина ХVI ст. була відзначена війнами між ВКЛ та Московською державою, яка заявила про свої права на землі пiвденно-західної Русі.

Необхідно звернути увагу на те, що можновладці Польщі на загарбаних українських землях проводили двояку політику: з одного боку деякий час зберігали назву “Королiвство Русi”, дозволяли вживання давньої української мови в дiловодствi поряд з латинською, вiдновили галицьку православну митрополiю, яка iснувала в 1343 – 1347 р.р., 1371 – 1401 р.р., а з другого – роздавала цi землi iноземцям за зобов’язання служити у вiйську польського короля, сприяла нiмецькiй колонiзацiї краю, пiдтримувала польських купцiв та католицьких мiсiонерiв. У 1434 р. польський король Владислав II Ягайло остаточно скасував будь-якi автономнi права унiатських земель у складi Польського королiвства (Галичини та Волинi), поширив на них польське право, суд та адмiнiстрацiю.

Характерним було те, що протягом XY –XYII ст. Польське королiвство перетворилось на шляхетську республiку. Влада короля обмежувалась сеймом, що складався з сенату та палати послiв. Виборному королю заборонялось приймати важливi рiшення без згоди сейму.

На українських землях впроваджувалась польська мова i католицька вiра. Край був подiлений на воєводства. Король роздавав землю польським панам i ополяченим українцям. Тут вводились крiпосницькi порядки. В мiстах торгiвля i промисел були захоплені iноземними купцями i ремiсниками. Хоча в деяких містах вводилося Магдебурзьке право (місцеве самоуправління), але до органів самоуправлiння допускалися лише католики. Мiсцевi жителi були обмеженi в правах. В той же час католицькому духовенству щиро роздавались землi в Галичинi. Заохочувалось переселення сюди угорських, чеських, нiмецьких дворян. У 1431 роцi українськi дворяни отримали рівнi з польськими права при умовi прийняття католицизму. Вiдбувалося масове ополячення українських феодалiв.

Пiсля Люблiнської унiї почалася денацiоналiзацiя i полонiзацiя українцiв. В установах панувала польська мова, українськi звичаї, православна вiра переслідувались, проводилось насильницьке насадження католицької вiри.

В цих умовах братства розвернули свою дiяльнiсть за нацiональне вiдродження в Києвi, Луцьку, Львовi, Холмi i iнших мiстах.

Необхiдно зазначити, що Берестейська унiя 1596 р. була засобом боротьби польських королiв i магнатiв проти українського нацiонального руху.

Слiд звернути увагу також на те що, Буковина, в серединi 14 ст. була завойована Угорщиною, а з 1359 р. входила в склад Молдавського князiвства пiд назвою Шипiнської землi, спочатку на правах автономiї, а з середини ХY ст. як звичайна адміністративна одиниця Молдавiї (на її територiї утворилася Чернiвецька i Холенська областi Молдавiї). В I половинi 16 ст. Буковина разом з Молдавiєю потрапила пiд владу Туреччини.

Необхiдно зазначити, що на захопленiй територiї Закарпаття (II половина 13 столiття) залишився минулий адмiнiстративний устрiй – жупи (згодом комiтети, райони), на чолi яких стояли великi угорськi феодали, якi проводили полiтику посилення феодального гнiту, роздачi українських земель угорським феодалам, введення з 1351 р. крiпосного права, безконтрольного панування феодалiв над селянами (суд, покарання i т. д.). А з 14 ст. - наступ католицизму: роздача землi, збирання податкiв – десятини, будiвництво костьолiв i монастирiв. Проводилось також переселення в Закарпаття угорських селян i витіснення українцiв в гiрськi необжитi райони. В результатi – загострення класової боротьби, виступи населення за нацiональну мову i культуру, проти католицизму.

Таким чином, на початок 16 ст. українськi землi були подiленi мiж сусідніми державами: Литвою (до її складу ввiйшли Волинь, схiдне Подiлля, Середнє Поднiпров’я, Київщина), Польщею (Галичина, Холмщина, захiдне Подiлля), Угорщиною (Закарпаття), Молдавським князiвством, що з ХY ст. перебувало пiд турецьким протекторатом (Буковина), Московською державою (Чернігово-Сіверщина). В результатi цього вiдбулося розчленування українських етнiчних територiй, розрив між ними зв’язків, втрата політичної незалежності і були перервані державотворчi пошуки. Позитивним фактором розвитку українських земель цього перiоду було прилучення їх бiльшостi до терену захiдноєвропейської культури.

 

2. Вiдповiдаючи на 2 питання, необхiдно зазначити, що входження українських земель в склад Литви, а згодом Речi Посполитої вплинуло на розвиток економiки краю. Основою господарства України було сільське господарство, в якому вiдбувалося ряд змiн:

- трипільна система обробітку землі поступово витісняє пiдсiчну;

- стало поширюватись використання органiчних добрив (гною). Це сприяло пiдвищенню врожайностi.

Слiд сказати, що важливе мiсце займало також городництво, садiвництво, розвивалось тваринництво. В Українi збільшилась кiлькiсть орної землi, що пояснюється успiшною боротьбою iз Золотою Ордою.

Характерним було те, що в своїй основi господарство продовжувало залишатись натуральним, тобто таким, що забезпечувало переважно потреби власника маєтку. Але пiд впливом капіталістичних вiдносин, що об’єктивно розвивались, господарство набуває товарного характеру. Починають виникати феодальнi господарства, що пов’язанi з ринком, але залишаються базуватись на примусовiй пiдневiльнiй працi селян (панщинi) фiльварки.

Крiм землеробства та тваринництва у фiльварках розвивались рiзнi промисли – рибальство, бджiльництво, млинарство та iншi, що забезпечувало феодалам значнi прибутки.

Слiд акцентувати увагу на те, що, як результат розвитку фiльваркової системи посилюється процес закрiпачення селян. Крiпосне право було оформлено в законах, виданих польськими та литовськими урядами (Конституцiї 1505 р.р., 1543 р.р.; Литовськi Статути 1529 р., 1566 р., 1588 р.) За цими документами селян позбавляли права виступати на судi i свiдчити проти пана, сам селянин та його земля ставали власнiстю феодала, також вiн повинен був вiдробляти панщину та сплачувати податки.

Характеризуючи соцiальний стан, необхідно звернути увагу на те, що населення України в складi Речi Посполитої поділялось на такi категорiї:

1. князi та пани (магнати, бояри, панцирнi слуги).

2. мiщанство;

3. селянство, яке поділялось на 3 категорiї: вiльнi-смерди, напіввільні – закупи, невiльники – раби, челядь.

Крiм того, в залежностi вiд повинностей селяни поділялись на: 1) тяглi селяни; 2) ремiсники i службовi селяни;

3) чиншовi селяни або данники (платили iз своєї землi дань медом, шкiрою, збiжжям).

Доцiльно зазначити, що в Українi продовжувало розвиватись велике феодальне землеволодiння – магнатське. Наприклад, якщо на Волинi в к. ХIY ст. було декiлька десяткiв магнатських прiзвищ, то в I половинi ХIY ст. – уже бiльше 100. Великi феодали були в основному на Волинi i в Чернігівщині. Серед них: Острозькi, Вишневецькi, Корецькi i iн. Як правило, вони призначались на високi державнi посади, виставляли в разi потреби велику частину вiйська. Багато магнатiв своїм багатством могли посперечатись з польським королем.

На Волинi бiльше 30 княжих родiв вiдiгравали велику роль в полiтичному i культурному життi. Серед них Заславськi, Четвертинськi, Ружецькi, Порецькi на чолi з князем Острозьким, якi в 16 ст. володiли понад 1000 сiл. До князів багатством наближалися бояри: Боговитини, Семашки, Сенюти, Загоровські, Гулевичі, Немиричi i iншi. Про розмiр маєтків великих магнатiв свiдчить число вершникiв, якi вони виставляли: в 1528 роцi князь Слуцький - 433, Острозький – 426, Радзивiл – 260. З усього вiйська Волинi ¾ давали магнати. На Подiллi не збереглось старих українських боярських родiв i туди в 15-16 ст. посунули польськi роди: Фредри, Конєцпольськi, Потоцькi i спольщенi українськi: Струси, Чурили, Кирдеї та iншi.

Необхiдно зазначити, що протягом 14-16 ст. надзвичайно-важливу роль в прогресивному розвитку виробництва вiдiгравали мiста – центри ремесел i торгiвлi. Вони були приватновласницькi i державнi. В них створювались об’єднання ремiсникiв – цехи з самоуправлiнням. Українськi мiста – Київ, Львiв, Кам’янець-Подiльский, Луцьк, Черкаси i iншi стали частиною свiтової торгової мережi. Торговi шляхи зв’язували всi українськi землi мiж собою. Це мало велике значення в справi об’єднання i формування української народностi. Купцi вивозили iз України сировину, рибу, мед, віск, хутро, шкiрянi вироби, а ввозили переважно тканини, вино, прянощi, зброї, коштовностi.

Слiд сказати, що розвиток мiст гальмувався феодальною системою. Багато з них належало феодалам, якi зобов’язували мiщан платити податки, навiть вiдробляти барщину. Певну гарантiю безпеки розвитку мiст надавало так зване Магдебурзьке право – самоуправлiння за нiмецьким зразком. При ц все iснуванням тут барщинно-фiльваркової системи.

Характерно, що пiсля заключення Кревської унiї активізувалась iноземна колонiзацiя українських мiст. Полякам, нiмцям, євреям і іншим надавались рiзнi привілеї, в той час як українське мiщанство зазнавало дискримiнацiй. Це штучно гальмувало процес формування української буржуазії. В мiстах переплітались класовi протирiччя з нацiональними i релiгiйними. Це зумовило виступи мiщан в серединi ХYI ст.: в 1536 р. у Києві i Черкасах, в 1541 р. – Вiнницi, в 1560 – в Луцьку i ін.

Таким чином, соцiально-економiчне положення України в 16 ст. характеризувалось подальшим закрiпаченням селян, поряд iз зародженням буржуазних вiдносин, посиленням дискримiнацiї українського населення в економiчнiй, полiтичнiй, релiгiйних сферах.

 

3. Висвiтлюючи 3 питання, необхiдно розкрити етапи об’єднання польської i литовської держави.

Важливо зазначити, що в 1385 р. було пiдписано Кревську унiю, яка передбачала об’єднання Польщi i Литви шляхом укладання шлюбу литовського князя Ягайло з польською королiвною Ядвігою.

Необхiдно сказати, що значення цiєї унiї двояке: з однiєї сторони вона створила умови для стримання агресiї тевтонців, а з другої – вiдкрила шлях для польської експансiї на українськi землi, передачi казни Великого князiвства Литовського на потреби Польщi, насильницьке розповсюдження католицизму i т.д. Кревська унiя була лише особистим союзом, що базувався на шлюбi персон
2-х держав, за якою зберігалась автономiя Литви i Польщi (при васальнiй залежностi Литви). Наступна Люблiнська унiя повнiстю об’єднала цi держави.

Слiд зазначити, що Люблiнська унiя була пiдписана в 1569 р., згiдно з якою утворилась єдина держава Польщi i Литви – Рiч Посполита (дослівно “спiльна справа”).

Змiст унiї:

- створення єдиної держави Речi Посполитої;
- встановлення єдиного державного устрою, єдиного сейму, суду, законів за польським зразком, створення спiльної назви i монети;
- на чолi держави стояв виборний польський король, що був одночасно i великим князем литовським;
- польські феодали могли мати землю в Литвi, а литовськi - в Польщi;
- державна релiгiя – католицизм;
- Литва зберiгала досить обмежену автономiю у мiсцевому самоуправлiннi, органiзацiї вiйська, у судочинствi;
- майже всi українськi землi в Литовську автономiю вже не входили (крiм Берестейщини й Пiнщини), а ввiйшли до складу Польщi i були включенi до 6 воєводств: Руського (з центром у Львовi), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подiльського (з центром у Кам’янцi), та Брацлавського (з центром у Брацлавi).

Доцiльно звернути увагу на те, що Люблiнська унiя стала подією величезної полiтичної ваги, але для долi України мала суперечливi наслiдки. З одного боку негативними наслiдками були:

- посилення польської експансiї на етнiчнi українськi землi i посилення нацiонального гноблення;
- закрiпачення селян (Литовський статут 1588 р.);
- руйнiвний наступ католицизму;
- наростання соцiальної напруги;
- впровадження польської мови в установах;
- переслідування української мови i православної вiри;
- полонізація тогочасної елiти.

А з другого боку позитивними наслiдками унiї було:
- воз’єднання українських земель;
- вихід їх на добу західноєвропейської культури;
- могутнiй спалах культурно-освiтнього руху усiх станiв.

Необхiдно сказати, що в 1596 роцi було укладено Берестейську церковну унiю мiж православною i католицькою церквою, яка передбачала перехiд української православної церкви пiд верховенство Папи Римського.

З часу Берестейського собору 1596 р. почалась багатолiтня боротьба мiж православними та унiатами. Так розколоте територiально українство розкололось iдейно.

 

4. Розглядаючи 4 питання, необхiдно зазначити, що в XIY – XY cт. виникає нова верства українського населення – козацтво. Основними причинами утворення козацтва були тi соцiально-полiтичнi умови, якi склалися на українських землях у другiй половинi XY – XYI ст., коли Литва i Польща все бiльше обмежували автономiю цих земель аж до лiквiдацiї їхнього самоврядування:

2. економiчнi – нестача власної одної землi, народна колонiзацiя вiльних земель Поднiпров’я та Дикого поля (степiв поза Днiпровськими порогами);

3. соцiальнi – посилення феодальної експлуатацiї українського населення з боку литовських та польських магнатiв, шляхти, оформлення крiпосної залежностi селянина вiд феодала;

4. полiтичнi – цілеспрямована полiтика польської прикордонної адмiнiстрацiї поставити козацтво на службу по охоронi пiвденних рубежiв вiд татарської небезпеки;

5. стратегiчнi – постiйна небезпека зi сторони Кримського ханства;

6. нацiонально-стратегiчнi – політика полонiзацiї українського населення та наступ католицької церкви на права православної.

Студенти повиннi знати, що слово “козак” тюркського походження i означає “вiльна людина”, “воїн-вершник”. Сам термiн “козак” вперше згадується в Початковiй монгольській хронiцi 1240 р. Перша писемна згадка про українських козакiв мiститься у хроніці м. Бєльського вiд 1489 р. В 1489 р. козаки супроводжували польське вiйсько в походi проти татар а в 1492 р. – вчинили напад на турецький корабель в руслi Днiпра.

Доцiльно сказати, що джерелами утворення козацтва були: ухідництво, втечi, масовi переселення селян i мiщан та освоєння Надднiпрянщини.

Соцiальний склад козацтва був неоднорiдний: збiглi селяни, представники мiських низiв, декласованi елементи шляхти. Козацтво поділялось на городове, низове, заможне та голоту. Козаки проживали на хуторах і в мiстах Корсунь, Канiв, Черкаси, Чигирин. Основним осередком помешкання козакiв було Запорiжжя або Низ (територiя Днiпровських порогiв). Цих козакiв називали запорожцями або низовими козаками. Вони засновували в Дикому полi укрiпленi табори – сiчi.

Основними заняттями козакiв були: полювання, рибальство, бджiльництво, скотарство, згодом i землеробство.

Важливо сказати, що центром козацтва в Українi стала Запорiзька Сiч, яка виникла у пониззi Днiпра на пiвдень вiд Днiпровських порогiв. Перше укрiплення близько 1552 р. (за iншими даними 1554 –1555, 1556 р.р.) збудував на о. Мала Хортиця канiвський та черкаський староста Дмитро Байда Вишневецький.

Необхiдно зазначити, що на Сiчi склався своєрiдний суспiльний устрiй. Козаки об’єднувалися у громади. Всi важливi питання громадського життя вирiшували на радах. Тут же обирали старшину: кошового отамана, писаря, суддю, осавула. На радi обирали й гетьмана, командуючого козаками пiд час походiв. Таким чином, Верховна влада на Сiчi належала козацькiй радi.

Кожен мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звірів.

Вище викладена система народного самоврядування в Сiчi дає пiдставу називати деяким історикам Запорiзьку Сiч – християнською козацькою республiкою.

Доцiльно сказати, що Запорiзька Сiч мала свiй адмiнiстративний подiл, окремi райони тут називались паланками. Основними населеними пунктами у паланках були слободи, зимiвники, хутори. Тут жили і займались сiльським господарством козаки й селяни.

Характерним було те, що українське козацтво створило струнку вiйськову органiзацiю, яка проiснувала до кiнця XYIII ст. Козацьке вiйсько називалось “Вiйсько Запорiзьке”. Кожен козак називався “товариш вiйська Запорiзького”. Усе козацтво поділялось на полки по 500 – 1000 чол. На чолi з полковниками, полки - на сотнi на чолi з сотниками, сотнi - на курені на чолi з курiнними отаманами. Все козацьке вiйсько очолював гетьман, а запорожцiв – кошовий отаман.

Важливо зазначити, що умовами прийому в Сiч були:
- знання тогочасної української мови;
- православна вiра;
- вмiння володiти зброєю;
- бути неодруженими;
- дотримуватися традицiй товариства та клятви вiрностi йому.

Необхiдно вiдмiтити, що козаки мали свою символiку – червоний (малиновий прапор) iз зображенням на однiй сторонi святого архангела Михаїла бiлим кольором, а з другої – зображення бiлого хреста; герб – зображенням козака зi зброєю, гетьманська булава – символ влади.

Протягом свого iснування Сiч не раз мiняла своє мiсцезнаходження. Причини до цього були рiзними. Двi першi Сiчi – Хортицька i Томакiвська – були зруйнованi татарами; три – Чортомлицька, Кам’янська, Покровська або Нова росiйськими вiйськами при Петрi I та Катеринi II. Решта – Базавлуцька, Микитинська, Олешкiвська – були знищенi самими козаками внаслiдок змiн в тодiшнiй мiжнароднiй обстановцi.

Необхiдно сказати, що Запорiзька Сiч на чолi з Кошем стала зразком української державностi. З нею встановлювали та пiдтримували дипломатичнi вiдносини монархи та уряди багатьох країн – Кримське ханство, Молдавське царство, Московське царство, Австрiйська iмперiя i iн.

Доцiльно акцентувати увагу на значеннi Запорiзької Сiчi:
- козаки освоїли пустиннi степнi землi;
- охороняли пiвденнi кордони держави i вели боротьбу з татарами;
- приймали участь в антифеодальних повстаннях (в 1591 р., 1593р. – повстання пiд керiвництвом Косинського, в 1594-1596 р.р. – пiд керiвництвом Северина Наливайко; 1630-1631 р.р. – очолив Трясило; i iн.);
- козацтво стало початком нової української державностi;
- козацтво зробило головний внесок у звiльнення українських земель вiд Речі Посполитої в ходi Визвольної вiйни 1648-1654 р.р.

Таким чином, козацтво в Українi – явище самобутнє, нацiональне, суте народне. Воно виникло i сформувалось як форма соцiального процесу та прояву нацiональної самосвiдомостi українства. Воно було важливим фактором європейської iсторiї та мiжнародних вiдносин в Центральнiй i Схiднiй Європi.

Запорiзька Сiч стала продовженням державотворчих пошукiв українського народу, виявом його нацiональної самосвiдомостi i волелюбностi, прагненням до самостiйного державного життя.

 

Проблемно - пiзнавальнi питання:

 

1. Чи було закономірним загарбання українських земель іноземними державами?

2. Чому Велике князівство Литовське називають “Литовською Руссю”?

3. Якi наслідки мала Кревська унія?

4. Яке значення Люблінської унії?

5. Що таке фільварок i фільваркове господарство?

6. Що таке Магдебурзьке право?

7. Чому Запорізьку Січ деякі історики називають “козацькою демократичною християнською республікою”?

8. Яке значення козацтва?

Реферати:

 

1. Петро Конашевич Сагайдачний – козацький гетьман i політичний діяч.

2. Запорізька Січ – державно-політичне утворення українського народу.

 

Понятійний апарат:

1. Брацлавщина - східна частина Поділля з центром у м. Брацлавi. Співпадає з межами Брацлавського воєводства. Нині - Вінницька область.

2. Буковина в ХII-ХIII ст. входила до Галицько-Волинського князівства. Нині - Південна Буковина - територія Румунії, Північна Буковина - територія Чернівецької області.

3. Волинь - територія в басейні притоку р. Прип’ятi i верхів’їв Західного Бугу. Нині - Волинська область з центром у м. Луцьк.

4. Галичина - обширна територія західноукраїнських i польських земель (Східна i Західна). Центр Східної Галичини - м. Львів.

5. Запорiжжя - або Вільності Війська Запорізького Низового - назва володінь Запорізької Січі - сучасна Дніпропетровська, Запорізька та частини Кіровоградської, Донецької i Херсонської областей.

6. Запорiзька Січ - часто ця назва вживалась як синонім “Запоріжжя”.

7. У вузькому значенні - центральне укріплене поселення козаків, де перебувала козацька влада (Кіш). Має паралельні назви в залежності від розташування: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешкiвська, Нова (Покровська) Січ. Існували в ХVI-XVIII ст.

8. Низ - те саме що i Запорізька Січ. У XVI-XVIII ст. ця назва часто вживалася для означення території, освоєної козаками - запорожцями, де проживали перереєстровцi.

9. Великий Луг - у ХVI-XVIII ст. так називалися плавні у пониззі Дніпра (нижче о. Хортиця), де жили i господарювали запорізькі козаки. Загальна площа Великого Лугу становила 400 км2, він був для народу символом безпеки i волі. У 1956 р. цю територію затопили водами Каховського моря.

10. Київщина – точно не співпадає з межами сучасної Київської області, а в залежності від часу назва означала землі Київського князівства, воєводства, намiсництва, губернії.

11. Подiлля - землi в басейні Південного Бугу i лівобережного басейну Дністра, які до ХIVст. називались Пониззям. Нині це територія Хмельницької i Вінницької областей.

12. Магдебурзьке право – феодальне міське право, що склалося в ХIII ст. у німецькому місті Магдебурзі. Воно передбачало міське самоврядування, надання містам податкового i судового імунітету, права власності на землю, привілеїв у сфері ремесла i торгівлі, а також звільнення мешканців міст від більшості повинностей.

13. Унія (від лат.”unio” - об’єднання) - вид об’єднання, союзу держав.


Тема: "Запорізька Січ – Українська козацька держава";

 

План

 

1. Визвольна війна українського народу у ХVІІ ст.

2. Переяславсько–Московський договір у 1654 р. і його оцінка в історіографії.

3. "Руїна".

4. Інкорпорація України в державну структуру Російської і Австрійської імперії.

 

Теми повідомлень:

- Політичні, економічні і демографічні причини виникнення козацтва.

- В чому суть "Великої руїни" (1663-1687 р.р.).

- Імперська політика Росії, Прусії та Австрії у ХУІІІ ст. та її наслідки для України.

 

Література:

- Грушевський М.С. Очерк історії українського народу. – К., 1990.

- Грушевський М.С. Історія України. – К.: Варта. – 1993.

- Дорошенко Д. Історія України. – К.: Освіта. – 1993.

- Історія України: курс лекцій. – К.: Либідь – 1991., кн. І.

- История Украины. Учебное пособие для студентов неисторических специальностей. (Под ред. Ляха Р.Д.) – Донецк, 1999.

- Зайцев Ю. Історія України. – Львів: Світ. – 1996.

- Степанков В.С. Б.Хмельницький і проблеми державотворення в Україні. //Український історичний журнал. – 1991. - № 11. С. 127 – 139.

- Полонська – Василенко Н. Історія України. кн. І, ІІ.– К. 1995.

- Костомаров М.І. Б. Хмельницький: історичний нарис. – К.: Веселка. – 1992.

- Дашкевич Я. Гетьманська Україна: полки, сотні Лівобережжя.// Пам'ятки України. – К.: Освіта. – 1993.

- Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – т. 1–3. – К., 1990 – 1991.

 

1. При висвітленні теми важливо з'ясувати, як на протязі Визвольної війни відбувався процес зародження української державності, а потім після Переяславської Ради її поступове обмеження і повна ліквідація в кінці ХVІІІ ст.

Політика польського уряду, спрямована на ліквідацію козацтва, переслідування православної віри, зловживання та вимагання з боку адміністрації та орендаторів вже з середини 40-х років ХYІІ ст. викликала гострі незадоволення серед козаків. Починаючи з 1646 р. група старшин, яку очолював чигиринський сотник Богдан Хмельницький, почала підготовку до повстання. Зрада чигиринського осавула Р. Пешти зірвала виступ. Хмельницький був заарештований. Але йому вдалося звільнитися. З невеликим загоном козаків він виїхав на Запоріжжя. Хмельницький зупинився на о. Томаківка і почав формування збройних сил, встановив зв'язок з запорожцями. У лютому він зайняв Січ. Через декілька днів козацька рада обирає Хмельницького гетьманом. Ці події знаменували початок Визвольної війни.

Богдан-Зиновій Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. в Чигирині в сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького. Він навчався спочатку в українській школі, потім у Львівській єзуїтській колегії, знав латинь та декілька іноземних мов, був освіченою людиною. Богдан Хмельницький служив у козацькому війську, ходив на татар та турок. В битві під Цецорою з турками у 1620 році загинув його батько, сам Богдан потрапив в полон і два роки знаходився у Царгороді в тяжкій неволі. Викупила його мати. Після того Хмельницький служив у Чигиринському полку, одружився і господарював на хуторі Суботові. У 1637 році він був військовим писарем, приймав участь у повстаннях 1637 – 1638 р.р., потім став звичайним сотником Чигиринського полку.

Як вважають сучасні дослідження, Богдан Хмельницький ще до конфлікту з місцевим підстаростою Чаплинським (який учинив "гвалтовий заїзд" на Суботів під час відсутності Хмельницького, зруйнував його, пограбував майно, забрав його другу жінку, а сина досмерти забив канчуками) став активним учасником антимагнацької опозиції. Переслідування панів змусили Хмельницького виїхати до Запоріжжя, де він став організатором всеукраїнського повстання. Треба підкреслити, що Хмельницький багато зробив для утворення української національної держави. Він поступово забезпечував національну єдність: не дозволяв старшині збагачуватися за рахунок рядових козаків і селян, але і їм не давав диктувати свою волю. Хмельницький був талановитим військовим та дипломатом.

Найактивнішими учасниками повстання були сільські й міські низи: броварники, винники, наймити й пастухи, підмайстри й челядники, середні і дрібні торговці. Але головну роль відіграло козацтво. Приймали участь також і українська шляхта, православне духовенство, міська верхівка.

Боротьба мала національний характер. Її головні завдання полягали в тому, щоб досягти створення незалежної соборної держави, ліквідувати існуючу феодально-кріпосницьку модель соціально-економічних відносин і затвердити нову, яка б базувалась на дрібної приватної власності фермерського типу.

Визвольна війна пройшла три етапи.

Перший (1648 – 1649р.).

Хмельницький у березні 1648 р. закінчив переговори з Кримським ханством. Відповідно договору, хан надавав українцям допомогу у боротьбі з поляками – 3,4 тис. вершників на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.

У середині квітня 1648 р. біля балки Жовті Води Хмельницький напав на польський авангард, що був під проводом Стефана Потоцького. Військо Потоцького було знищено. 26 травня 1648 р. біля Корсуня Хмельницький остаточно розбив поляків. Їх поразка була повною.

Тим часом, Владислав ІV помер і поляків охопила паніка: ні короля, ні гетьмана, ні війська. Паніку посилило повстання селян на Київщині, яке перекинулось на Полтавщину. Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Він активно впливав на передвиборну боротьбу у Польщі, підтримував кандидатуру Яна Казіміра. Сподіваючись ще, що міцна королівська влада зможе вирішити українські проблеми, Хмельницький згодився на перемир'я. На кордоні Поділля і Волині, під Пилявцями, 23 вересня 1642 року польське військо було розбите.

Закінчився 1648 рік тріумфальним в'їздом Хмельницького до Києва. Його зустрічали як героя-визволителя України з польської неволі. Перебування у Києві відіграло велику роль у формуванні психології Богдана Хмельницького. Розмови з патріархом і Київською елітою відкрили йому очі на те, що сталося в Україні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за сваволя та утиски народу, а велика війна – за незалежність України, за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу.

У лютому 1649 року у Переяславі починаються україно-польські переговори. Хмельницький розмовляв з послами не як ватажок повстанців, а як володар України.

На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посунуло на Україну. Хмельницький, мавши лише приблизно 70000 козаків, не рахуючи селянських повстанців, та стільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію і тримав її в облозі півтора місяця. На допомогу польській армії прийшов король з новими силами. Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом, але канцлер Осолінський підкупив хана Іслам-Гірея, і той поставив вимогу Хмельницькому: залишитися з королем, або татари перейдуть на бік поляків. Хмельницький змушений був погодитися.

Підписаний 8 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі пункти: в межах Польської держави утворюється автономна область, до якої вхо







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 716. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Понятие о синдроме нарушения бронхиальной проходимости и его клинические проявления Синдром нарушения бронхиальной проходимости (бронхообструктивный синдром) – это патологическое состояние...

Опухоли яичников в детском и подростковом возрасте Опухоли яичников занимают первое место в структуре опухолей половой системы у девочек и встречаются в возрасте 10 – 16 лет и в период полового созревания...

Способы тактических действий при проведении специальных операций Специальные операции проводятся с применением следующих основных тактических способов действий: охрана...

Оценка качества Анализ документации. Имеющийся рецепт, паспорт письменного контроля и номер лекарственной формы соответствуют друг другу. Ингредиенты совместимы, расчеты сделаны верно, паспорт письменного контроля выписан верно. Правильность упаковки и оформления....

БИОХИМИЯ ТКАНЕЙ ЗУБА В составе зуба выделяют минерализованные и неминерализованные ткани...

Типология суицида. Феномен суицида (самоубийство или попытка самоубийства) чаще всего связывается с представлением о психологическом кризисе личности...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия