Тема: “Українська національно-демократична революціяР.р.)”. План
Розвиток революції в Україні в 1917 р. Діяльність Центральної Ради. Українська гетьманська держава, її внутрішня i зовнішня політика за П.Скоропадського. УНР в період діяльності Директорії. Теми повідомлень:
М.С. Грушевський - державний діяч України. Універсали Центральної Ради i їх значення. В. Винниченко, С. Петлюра - перші керівники уряду України: дійсність та вигадки. Ультиматум Раднаркому РСФСР Центральній Раді України від 4 (17 грудня) 1917 р. Павло Скоропадський – гетьман України. Злука УНР i ЗУНР. Підсумки i уроки революції.
Література:
Історія України. Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 2. Мельник Л. Г – Київ: Либідь. - 1991.. Баран В. Історія України. Львів – 1996. Курс лекций по истории Украины. Ред. Носков В.А. и д. – Донецк – 1994. Полонська–Василенко Н. Історія України. 1900-1923 – Київ. – 1991. Сторінки історії України ХХ століття: Посібник для вчителя. За редакцією С. Кульчицького – Київ: Освіта. – 1992. Нагаєвський I. Історія української держави двадцятого століття. Київ.-1994. Субтельний О. Україна: iсторія. - К.- 1991. Бойко О.Д. Історія України – К. –1999. Історія України. – Донецьк ЦПА. – 1999. Лихолат О.В. Історія України. - К.- 1999. Онищенко I. Історія України. - К.- 1999. Алексєєв Ю.М., Кульчицький С.В. Україна на зламі історичних епох. К.- 2000. 1. Розглядаючи перше питання, слід звернути увагу на те, що в результаті збройного повстання в лютому 1917 р. в Росії було утворено дві форми влади: Тимчасовий уряд i Рада робітничих i солдатських депутатів. А на Україні була утворена ще третя форма влади 3 березня 1917 р. - Центральна Рада, яка вела боротьбу за відродження української державності. Центральна Рада була створена поміркованими лібералами з Товариства українських прогресистів. Президентом Центральної Ради був обраний М. Грушевський, його заступником - В. Винниченко. Доцільно зазначити, що першим кроком на шляху відродження державності був Всеукраїнський конгрес, скликаний 5-7 квітня 1917 р. На ньому були проголошені повноваження Центральної Ради i М. Грушевського. Крім того, було обрано склад Центральної Ради.: Велику Раду (150 чол.) i Малу Раду (20 чол.). Важливо сказати, що з приходом до влади Центральна Рада провела певні реформування в Україні: - були сформовані центральні органи влади: законодавчі функції виконувала Центральна Рада, виконавчі - Генеральний секретаріат, згодом - Рада народних міністрів; - створювались в Україні центральні органи управління, секретаріат i міністерства; - активно розроблялась законодавча база; - в лютому 1918р. була затверджена символіка УНР: державний герб – тризуб, державний прапор –жовто-блакитне полотнище; - на території УНР вводився новий стиль обчислення часу: 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня 1918р.; - було розпочато формування нового адміністративно-територіального поділу на основі етнографічного i географічного фактору: УНР ділилась на 30 земель (губерній); - було розпочато створення грошової одиниці - 1 березня 1918р.нею була гривна, що рівнялась 8,7 частин чистого золота; - розпочалось проведення судової реформи, але вона не була доведена до кінця; - був розроблений проект конституції. Центральна Рада проводила роботу по створенню української преси: - в 1917 р. було видано 677 назв українських книг, виходило 63 періодичних видань, були розроблені навчальні плани для українських шкіл. Вводилась українська мова в школах, створювались українські гімназії, університети, музеї. Доцільно зазначити, що важливим етапом у розвитку української державності було прийняття 4-х універсалів Центральною Радою. I Універсал був прийнятий 10 червня 1917 р., в якому зазначалось “Хай буде Україна вільною! Не вiддiлляючись від усієї України, не розриваючи зв’язків з державою російською, хай український народ має право сам порядкувати своїм життям”. Крім того, в універсалі було наголошено на тому, щоб прямим i тайним голосуванням вибрати Всеукраїнські збори (Сейм), відібрати землі у поміщиків i монастирів царські землі i віддати їх у власність народу. II Універсал було прийнято 3 липня 1917 р., в якому проголошувалась крайова автономія України у складі Російської Федерації. III Універсал був прийнятий 7 листопада 1917 р., який: - проголосив збереження федеративних зв’язків з Росією; - 8-ми годинний робочий день; - скасував приватну власність на землю; - проголосив свободу слова, друку, віри i т. п.; - визначив національно-персональну автономію народів, які населяють Україну (польський, єврейський i iн.); - визначив день виборів до Установчих зборів - 27 грудня 1917 р. Доцільно зазначити, що Центральна Рада не змогла реально розширити владу на всю територію України, оскільки більшовики, користуючись впливом серед робітників важливих промислових центрів України, закликали їх до передачі влади Радам робітничих, селянських i солдатських депутатів. На I Всеукраїнському з’їзді Рад в грудні 1917р. вони проголосили утворення Української Радянської Республіки. Розпочалася війна двох влад спочатку з допомогою декретів, а згодом шляхом воєнних дій. IV Універсал був прийнятий в січні 1918 р., в якому Україна проголошувалась вільною, самостійною, незалежною державою. Важливо сказати, що у зовнішній політиці Центральна Рада орієнтувалась на підтримку Німеччини. 27 сiчня (9лютого) 1918 р. пiдписано Брестський договір постачання продуктів Німеччини в обмін на збройну допомогу. По відношенню до Росії Центральна Рада вимагала визнати самостійність України. Між Росією i Центральною Радою виник конфлікт. Необхідно звернути увагу на те, що 4 грудня 1917 р. Росія направила Центральній Раді ультиматум, в якому зазначалось: - припинити дезорганізацію фронту i відкликати з нього українські частини; - не пропускати контрреволюційні війська на Дон i Урал; - не допускати роззброєння радянських військ в Україні; - сприяти революційним військам в боротьбі з контрреволюційним кадетсько-каледiнським повстанням. Слід сказати, що самостійну українську державу не вдалось відстояти Центральній Раді. 28 квітня 1918 р. Центральна Рада закінчила своє існування. Необхідно визначити основні причини поразки Центральної Ради: - відсутність двох головних баз державності: боєздатної армії i адміністративного апарату; - нерозвиненість українського національного руху: будівництво держави розпочато ще до завершення процесу формування нації; - більшість освічених людей в Україні були росіянами; український рух ще не проникнув у міста; - існувала гостра ворожнеча між Петлюрою i Винниченком; - була недостатня кількість компетентних людей; - Центральну Раду не підтримувало населення через постачання продуктів Німеччині, діяльності каральних законів i т.д. Таким чином, Центральна Рада проіснувала з 3 березня 1917 року по 29 квітня 1918 року.
2. Розглядаючи друге питання, необхідно зазначити, що з 29 квітня 1918 р. по 14 листопада 1918 р. на Україні була нова форма влади – Гетьманщина. Цей уряд був український за формою, але російський за змістом. Доцільно сказати, що 29 квітня 1918 р. на хліборобському з’їзді в Києві при підтримці німців гетьманом був проголошений Павло Скоропадський - 45–ти років, в минулому ад’ютант Миколи II, нащадок гетьмана Лівобережної України – Івана Скоропадського. Дуже важливо наголосити, що основними причинами перевороту були: 22. криза соціальної політики Центральної Ради i неприйняття цієї політики поміщиками та промисловцями; 23. втрата авторитету Центральної Ради у широких верств населення в умовах окупації; 24. заінтересованість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов’язання щодо постачання продуктів Німеччині. Характерно, що нова держава ґрунтувалась на дивовижному сплетінні монархічних, республіканських i диктаторських засад. Висвітлюючи суть внутрішньої політики уряду Скоропадського, треба виділити такі моменти: 25. замість УНР проголошувався гетьманат під назвою ”Українська держава“; 26. першими документами нової влади були: ”Маніфест до українського народу” та “Закони про тимчасовий державний устрій України”; 27. був сформований кабінет міністрів із великих землевласників: голова кабінету міністрів – Ф. Лизогуб, міністр закордонних справ - Д. Дорошенко, міністр освіти – історик М. Василенко, міністр юстиції – Чубинський; 28. було проголошено право приватної власності як фундаменту культури i цивілізації;. 29. розпочато формування білогвардійської армії; 30. введено категорію громадян-козаків; 31. був прийнятий закон “Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства; 32. в промисловості вводився 12-ти годинний робочий день; 33. було підготовлено законопроект земельної реформи; 1. створено суд на нових засадах; в галузі фінансів організована діяльність Міністерства фінансів, встановлювалась українська грошова система, створювались банки. Дуже важливо зазначити, що значних успіхів було досягнуто у галузі національно-культурної політики. Були зроблені спроби українізувати державний апарат i систему освіти. Було прийнято закон про обов’язкове вивчення української мови та літератури, історії та географії України. Відкривались нові українські університети, зокрема у Києві i Кам’янець-Подільському. Почала діяти УАН. Було створено Національну Бібліотеку, Національний Архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр. Висвітлюючи зовнішню політику уряду П.Скоропадського, доцільно відмітити, що особлива увага в зовнішньополітичній діяльності гетьманського уряду приділялася дипломатичним відносинам з радянським урядом Росії: протягом травня-червня 1918 р. у Києві тривали російсько-українські переговори, підсумком яких було визнання України як самостійної держави, підписання російсько-української угоди про перемир’я. Характерно, що головним зовнішньополітичним завданням нової влади була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Так, за часів гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з них мали свої представництва у Києві. Україна мала своїх представників в 23 державах. Негативними моментами в діяльності Скоропадського були: - відсутність власної армії; його компрометувала залежність від німців, діяльність каральних загонів, постачання продуктів Німеччинi; 2. не було вирішено земельне питання; П. Скоропадський був тісно пов’язаний з багатими верствами населення; П. Скоропадський був прихильний до росіян i т. д. В цілому, невдала політика репресій проти селянства, невирішеність військового питання, цілковита залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, а також поразка держав Центрального блоку призвели до краху Гетьманату. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади.
3. Висвітлюючи третє питання, слід зазначити, що 14 листопада 1918р., коли П.Скоропадський оголосив про федерацію української держави з Росією, у Києві i інших містах з’явились відозви із закликом до повстання проти гетьмана-зрадника. Ініціатором цього руху виступила Директорія - урядове формування, яке було створене на таємних зборах опозиційного українського національного союзу за участю селянської спілки i профспілок залізничників та командирів загону січових стрільців. До складу створеного нового органу відновленої УНР – Директорії УНР ввійшли: соціал-демократ В. Винниченко (голова); соціал-демократ Симон Петлюра (звільнений з в’язниці, був головним отаманом республіканських військ); професор геології Київського університету Ф. Швець; соціаліст-самостійник, адвокат О. Андрiєвський; голова профспілки українських залізничників безпартійний А. Макаренко. Слід наголосити, що центром повстання стало м. Біла Церква. Звідти Необхідно сказати, що після приходу до влади, Директорія провела деякі реформування в Україні: відновила не лише попередню назву держави, а й республіканську форму державного устрою; відновила чинність усіх законів УНР; ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу; розпустила обрані на основі майнового цензу органи місцевого самоуправління i призначила нові вибори; в основу розбудови влади було покладено трудовий принцип, згідно з яким в губерніях i повітах влада мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції без участі експлуататорських класів; найвища виконавча влада належала Директорії у складі 5 осіб, а найвища законодавча - Трудовому конгресу; Директорія відновила автономію єврейської, польської i німецької громад; 12 квітня 1919 р. Директорія прийняла декларацію про боротьбу уряду з порушеннями громадського порядку. Необхідно звернути увагу на протиріччя внутрішньої політики Директорії: Директорія видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не змогла його реалізувати; намагаючись уникнути порушення законів, Директорія однак залишила недоторканими польські маєтки в Україні; в січні 1919 р. Директорія провела вибори в парламент (Трудовий конгрес), але реальної законодавчої влади створити не змогла; 3. Директорія об’явила про злуку УНР i ЗУНР 22 січня 1919 р., але із-за гострої класової боротьби в обох державах об’єднання України залишилось на паперу; 4. існували протиріччя між членами Директорії: прибічники В. Винниченка виступали за союз з більшовиками, за першочергове вирішення соціальних завдань, а прибічники Петлюри - за союз з Антантою проти більшовиків, за укріплення незалежності через посилення армії. Крім того, діяльність Директорії стримувалась також особистим суперництвом В.Винниченка i С. Петлюри. Аналізуючи зовнішню політику Директорії, доцільно акцентувати увагу на таких аспектах: 5. у відносинах з Росією для Директорії було характерно: вороже ставлення до неї, підтримка її противників, виникнення війни у лютому 1919 р. Прибічники В. Винниченка прагнули дійти згоди з радянською Росією, але порозумітися з Росією так i не вдалося; 6. у відносинах з Антантою Директорія прагнула знайти підтримку США, Франції, Англії, посилала туди своїх представників, але Антанта робила ставку на Польщу i Денікіна; 7. у відносинах з білогвардійцями для Директорії були характерні: воєнні дії, збройний нейтралітет у 1919 р., підтримка Врангеля у 1920 р.; 8. у відносинах з Польщею Директорія з однієї сторони проводила постійну боротьбу з польськими претензіями на українські території, а з іншого боку – вона уклала союз з Пiлсудським у 1920 р. для боротьби проти радянської Росії. Необхідно зазначити, що із-за протиріч у внутрішній i зовнішній політиці Директорія була не стійкою. Після вимушеного переїзду Директорії до Вінниці 2 лютого 1919 р. Антанта висунула ультимативні вимоги: реорганізувати уряд УНР, вивести зі складу Директорії членів соціалістичних партій, реорганізувати армію УНР i підпорядкувати союзному командуванню. В. Винниченко, В. Чехiвський подали у відставку. С. Петлюра виходить із УСДРП i бере на себе обов’язки голови Директорії. Але Антанта не допомогла Директорії. Переслідувані радянськими військами, військові частини Директорії 6 березня 1919 р. залишили Вінницю. Черговою резиденцією уряду УНР стала Жмеринка. Восени 1919 р. галицька армія переходить до Денікіна, а армія Петлюри зазнає втрат від Червоної армії. Швець i Макаренко виїжджають за кордон. Директорія розпадається i всі права переходять до С. Петлюри. Важливо зазначити, що у II половині 1919 р. становище українських сил було трагічним: вони опинились у “чотирикутнику смерті” між радянською Росією, армією Денікіна, Польщею та Румунією. А С. Петлюра виїхав до Варшави, де 21 квітня 1920 р. було укладено Варшавську угоду, згідно з якою польський уряд визнавав УНР, зобов’язувався надати Директорії повну допомогу у боротьбі проти більшовиків. Кордон між Польщею i УНР визначився по лінії р. Збруч i далі уздовж східного кордону Рівненського повіту до р. Прип’ять. Українська сторона відмовлялася від своїх прав на західноукраїнські землі. Так С. Петлюра пожертвував долею ЗУНР для продовження боротьби з більшовиками. Однак, початок переговорів Польщі з Росією 12 жовтня 1920 р. означав розрив Польщі з УНР. Сформовані військові частини УНР на території Польщі зазнають поразки від Червоної Армії 18 листопада 1920 р. у Проскурові i Волочинську. Наприкінці 1920 р. на початку 1921 р. урядові інституції УНР переїхали до Польщі. Там здійснено другий похід військ УНР на Україну, але на Київщині Червона Армія знищила їх. Рештки повернулись до Польщі, де були інтерновані. 18 березня 1921 р. у Ризі був підписаний мирний договір між Польщею, РРФСР i УРСР. За Ризьким договором Польща визнавала УРСР, до Польщі приєднувалася частина Правобережної України – Холмщина, Західна Волинь, Західне Полісся; до радянської Росії - Східна Волинь та Лівобережна Україна. Східну Галичину було приєднано до Польщі на правах автономії в 1923 р. на конференції в Парижі. Таким чином, мир між Польщею i Росією було укладено за рахунок самостійної української держави. Отже, з 1921 р. Україна знову була розчленована i опинилася під окупацією різних країн: Буковина була під владою Румунії з 1918 р., Закарпаття під владою Чехословаччини з 1919 р., Західна Україна під владою Польщі з 1921 р., Наддніпрянська Україна - пiд владою радянської Росії з 1921 р. Ризький договір завершив період визвольних змагань українського народу. Завершуючи 3 питання, необхідно зазначити, що Україна втратила свою незалежність із-за внутрішніх i зовнішніх чинників, зокрема: 9. створення держави було розпочато до завершення формування нації; 10. була слабка соціальна база українського національного руху; 11. відсутність допомоги інтелігенції у боротьбі за незалежність з боку селянства; 12. хаос в Україні у 1917-1921 р.р. 13. протидія боротьбі за незалежність України з боку радянської Росії i Польщі; 14. пошук союзників серед зовнішніх сил (країн Антанти). Таким чином, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Проблемно-пізнавальні питання:
Чому в Українi, на вiдмiну вiд Росiї, пiсля повалення царизму виникло не двi, а три форми влади? Хто був iнiцiатором створення Центральної Ради? Чому Директорiя не змогла виконати роль об’єднавчої сили українського народу? Чому Раднарком Росiї заважав становленню незалежностi України i в той же час погодився на самостiйнiсть Фiнляндiї? Якими були вiдносини мiж Центральною Радою та Тимчасовим урядом восени 1917 р.? Якi причини поразки Української нацiонально-демократичної революцiї? Реферати: Дiяльнiсть Центральної Ради в Україні. Нестор Махно: проти всіх влад i режимів. М.С. Грушевський - державний діяч України. Понятійний апарат: Центральна Рада – орган українських політичних партій, які об’єднались на основі вимог встановлення української національної державності. Це представницький орган української демократії, що очолив національно-визвольний рух в Україні. Ультиматум - (від лат. Ультиматум - буквально доведено до кінця) - категорична вимога, яка містить погрозу; у міжнародному правi - дипломатична нота уряду однієї держави урядові іншої держави з категоричною вимогою, що не допускає заперечень або дискусій, виконання конкретних дій, висловлення певної позиції з будь-якого питання або у певний термін під загрозою вжиття заходів впливу. Тимчасовий уряд Росії – центральний орган державної влади, який утворився після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. До його складу входили представники буржуазії i поміщиків за участю есеро-меншовицьких лідерів.
|
