Підстилі

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний тощо.

Ураховуючи діалектне середовище мовців, під час розгляду функціональних стилів української мови слід акцентувати увагу майбутніх фахівців на офіційно-діловому, науковому та розмовному стилях і спрямовувати їх на вживання у професійному мовленні стилістично виправданих діалектних слів, оскільки саме цими стилями найчастіше вони послуговуватимуться у професійній діяльності (див. табл.4).

Дані таблиці 4 дозволяють зробити такі висновки: стилістично виправданим і доречним може бути вживання діалектних слів у побудові розмови, бесіди (розмовний стиль), у регулюванні офіційно-ділових стосунків використання діалектизмів недопустиме (за винятком цитування), а в побудові наукового тексту можливе їх уживання як термінів чи ілюстративного матеріалу.

Таблиця 4

Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань

Стилі мовлення	Мета мовлення	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилів
Офіційно-діловий	Повідомлення (інструктаж, документація)	Монолог (діалог)	Переважають нейтральні мовні засоби, ділові штампи, складні речення; відсутні емоційно забарвлені та діалектні слова (за винятком цитування).
Науковий	Повідомлення (пояснення)	Монолог	Характерне вживання термінів, спеціальної фразеології, складних синтаксичних конструкцій; повних речень. Діалектні лексеми термінологізуються або вживаються як ілюстративний матеріал.
Розмовний	Спілкування (бесіда, розмова)	Діалог	Використовується побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені, просторічні, діалектні слова, звертання, вигуки, неповні речення тощо.

 

Функціональні стилі української мови

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців, друге – зумовлене соціальними функціями мовців, тобто регламентоване за формою та змістом.

Звичайне спілкування попередньо не планується, ділові ж контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденнній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.