Мова й мовлення

Мова – слово багатозначне. Сучасний тлумачний словник так пояснює основне значення його: “Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок”.

Переважна більшість психолінгвістів і психологів трактують “мову” передусім як: “необхідну умову думки окремої особи”, “засіб зрозуміти … самого себе” (О.Потебня), систему кодів, які є достатніми для того, щоб самостійно проаналізувати предмет і виразити будь-які його ознаки, властивості, відношення” (О.Лурія), “класичного носія думки в поняттях” (С.Рубінштейн).

Н.Бабич так визначає мову: “ Мова – єдина, цілісна складна знакова система, точніше система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування – адже мислення здійснюється на мовній основі, а мова (нормативна) завжди осмислена”.

Знання мови для майбутнього спеціаліста є обов’язковим, бо воно лежить в основі мовлення, адже мова живе тільки у мовленні, без нього вона буде мертвою.

Мовлення – “спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність”(Н.Бабич). Енциклопедичний словник пропонує таке визначення: “Мовлення – функціонування мови в процесах вираження й обміну думок, конкретна форма існування мови як особливого виду суспільної діяльності”. Отже, мовлення – це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою, це особлива психічна діяльність за допомогою мови.

Окремі психологи стверджують, що мовлення - це “канал розвитку інтелекту” (М.Жинкін); “особлива форма відображення дійсності”(О.Лурія); “діяльність спілкування – вираження, впливу, повідомлення – за допомогою мови”(С.Рубінштейн); “вербальна комунікація”.

Необхідність уточнення змісту слів “мова” й “мовлення”, надання їм термінологічної визначеності виникла після того, як Ф.де Соссюр та І.Бодуен де Куртене ввели у науковий обіг опозицію “мова – мовлення”. У такій опозиції мова розуміється як система знаків із закодованими в ній результатами пізнання людиною дійсності, а мовлення - як реалізація мови коду, яка тільки через неї перетворюється в акт комунікації, як конкретне говоріння у звуковій чи графічній формі. Мовлення лінійне, це суцільний потік послідовно розміщених слів, мова ж має рівневу організацію (її основні рівні: фонологічний, лексико-семантичний, словотвірний та морфологічний), зберігає окремість мовленнєвих одиниць на всіх рівнях. Мовлення ситуативно обумовлене і цілеспрямоване, мова ж не залежить від умов і обставин, її елементи позбавлені цілеспрямованості. Мовлення конкретне, актуальне, неповторне - мова абстрактна, потенційна, відтворювана; мовлення рухоме – мова стабільна; мовлення суб’єктивне і довільне – мова об’єктивна і обов’язкова відносно тих, хто говорить.

Цієї точки зору дотримуються багато дослідників. Так, Г.Винокур зазначав, що “мова – це соціальна річ серед інших речей, яка виникає, розвивається, змінюється разом з усім соціальним життям”, а мовлення – “це акт діяльної свідомості”.

Б.Головін розглядає мову як “знаковий механізм спілкування, сукупність і систему знакових одиниць спілкування в абстрагуванні від різноманітності конкретних висловлювань окремих людей”, а мовлення – “послідовністю знаків мови, організованою за її законами й відповідно до потреб інформації, яка виражається”.

Подібні погляди на мову і мовлення висловлювали С.Ожегов, М.Ілляш, також українські лінгвісти Н.Бабич, Т.Панько та ін.

Такого ж трактування дотримуються й у суміжних галузях науки, які мають справу з мовним матеріалом: психології, педагогіці, лінгводидактиці. Наприклад, І.Синиця вважає, що “мова – специфічно людський найважливіший засіб спілкування між членами певного колективу, а мовлення – практичне користування мовою з різними комунікативними, виражальними і пізнавальними цілями... мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання, мовчазна розмова із самим собою, обдумування свого майбутнього чи сприйнятого від інших повідомлення… ”.