Формування культури мовлення – одне з нагальних питань сьогодення. Це не лише філологічна, а й соціальна проблема: вона в той чи інший спосіб пов’язана з найрізноманітнішими видами комунікації. Дивує той факт, що у суспільстві, де кожен третій член здобуває середню спеціальну або вищу освіту, досконалий рівень володіння культурою мовлення не став загальнонаціональним – “ще надто багато людей користується українською мовою лише в побуті, без належної уваги до її правильності, чистоти, естетичності”(А.Коваль). Культура мовлення не дається людині від народження – вона набувається в процесі спілкування.
Окрім того, слід ураховувати, що слово – це знаряддя праці. Праці, розрахованої на активізацію інтелектуальної й емоційної діяльності іншої людини. Значення, сила слова залежать від багатьох факторів - і мовних, і екстралінгвістичних. Люди нерідко забувають: знати мову - ще не означає володіти нею.
У наш час, як і колись, убогість мови означає убогість думки. То ж чи може допустити людина негуманітарної спеціальності (агроном, зоотехнік, будівельник, меліоратор, бухгалтер, менеджер тощо), щоб мова її наукових праць, службових діалогів, виступів перед колективом була одноманітною, недостатньо грамотною, емоційно безбарвною? На жаль, трапляються випадки, коли публіцистичну працю не відрізниш від офіційного документа, науково-популярний твір від спеціально-наукового, художній від публіцистичного тощо. Таке “зміщення” стилів і засобів їх самовираження намагаються пояснити і впливом науково-технічної революції, яка начебто вимагає лаконізму, прямих речень, формалізації у мові, і модою то на професійну лексику, то на іншомовні синоніми до загально відомих питомо слов’янських слів, то на жаргонізми, то на лінгвістичні (діалектні) раритети. Але мода у мові - річ не лише не потрібна, а й шкідлива: вона породжує снобізм, лінощі думки, убогість індивідуального словника, функціональну прямолінійність мови.
Хоча “поетом народжуються”, та добрим мовцем можна стати, якщо до цього прагнути. Для цього студенти повинні багато читати українською мовою (і не тільки сучасні бестселерні твори, а й тексти різних стилів, жанрів); уважно слухати живе українське слово (людей різних соціальних і професійних груп, майстрів художнього слова і сцени, культурних діячів); працювати зі словниками (загальномовними та спеціальними, одномовними та перекладними); стежити за змінами норм (лексичних і правописних, орфоепічних і текстологічних); не піддаватися впливам можливих “модних” тенденцій, які здебільшого зумовлені прагненням окремих мовців виділитись, похизуватися неординарністю “індивідуального” стилю; навчитися чути себе (навіть коли висловлюєш думку в письмовій формі). Ось за таких умов можна досягти високого рівня культури мовлення. А підвищення мовленнєвої культури сьогоднішніх студентів, майбутніх спеціалістів різних галузей виробництва, - першочергове завдання курсу “Ділова українська мова”.
