Книжна лексика

Усі слова нашої мови можуть бути поділені (умовно) на дві великі групи: ті, що вживаються в писемному мовленні (книжні), і ті, що вживаються в усному мовленні (розмовні).

“Книжні ” словане закріплені за певною вузькою сферою вживання, за певним видом писемного мовлення. Вони широко використовуються і в наукових працях, і в публіцистичних статтях, і в ділових паперах. До них належать:

· слова, що виражають загальнонаукові поняття і вживаються не у вузькому, термінологічному значенні, а в широкому, узагальненому (еволюція, компонент, деформація, методика, аномалія, деградація, прогрес тощо);

· слова з абстрактним значенням (вони, як правило, мають суфікси – ання, – ення, – іння, – ство, – цтво: переконання, здійснення, зайнятість, сумісництво тощо); загалом це слова, які рідко вживаються або й зовсім не вживаються в повсякденному усному спілкуванні;

Незначний відтінок книжності мають:

· дієслова на - увати (виконувати, дотримувати, здійснювати);

· віддієслівні іменники на –ння, –ття (посвідчення, відрядження, прибуття);

· дієприкметники (знайдений, працюючий, призначений);

· дієприслівники (враховуючи, розглянувши) та ін.

У виборі між книжним і розмовним словом перевага надається книжним словам, бо вони, як правило, однозначні й не висловлюють небажаним чином емоцій того, хто укладає документ.

Наприклад, у реченні “ До складу правління обрано головного бухгалтера Р.С.Тихоненка, який прекрасно налагодив облік у господарстві й дбає про розвиток його економіки” підкреслені слова належать до усної, розмовної мови. Слово прекрасно містить аж надто емоційну, захоплену оцінку, воно недоречне в документі; тому замість нього доцільніше вжити більш стримане, нейтральне, книжне слово успішно. Дієслово дбати теж належить до усного вжитку (ти тільки про себе й дбаєш); звичайно в такій мовній ситуації вживається книжний вислів типу виявляє велике піклування, проявляє турботу про, багато зробив для.

До того ж, книжні слова, як правило, однозначні, а розмовні – багатозначні, що також може зашкодити тексту документа. Розглянемо це на прикладі: “Доручення для отримання грошей, посилок і кореспонденції може бути засвідчене державними й громадськими установами, підприємствами та військовими частинами, де ці людипрацюють ”. Підкреслені слова часто вживаються в усній, розмовній мові й набули там кількох не дуже точно окреслених значень. Ці люди можуть бути й тими, хто надсилає кореспонденцію, й тими, хто її одержує; книжне, писемне словосполучення одержувачі кореспонденції однозначне, воно точно вказує, про кого йдеться у документі. Слово працюють теж не може нас задовольнити: крім установ і підприємств, у тексті названо військові частини, в яких є і ті, що працюють – вільнонаймані (їх звичайно мало), і ті, що перебувають на службі – солдати та офіцери (їх більшість, і саме вони найчастіше є “одержувачами кореспонденції”); тому тут слід було вжити не працюють, а перебувають на службі.

Як бачимо, витіснення загальновживаних уснорозмовних слів “книжними” словами в діловому документі не є вадою мовлення, як це спостерігається в інших стилях.