Оформлення бібліографії

 

Бібліографія – це список літератури з певного питання. Списки ці мають неоднакове призначення: одні виконують реєструючу функцію, інші рекомендують певну літературу, ще інші показують, яку літературу використав автор книжки, на які праці він посилається.

Реєструюча бібліографія знайомить читача з назвами усіх книг, які стосуються певного питання чи проблеми. Бібліографія цього типу найчастіше зустрічається в науковій літературі.

У науково – популярних працях автор, як правило, рекомендує, що слід прочитати, щоб ознайомитися з певною проблемою.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках книги, вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.

Відомості про використану в тексті літературу наводяться найчастіше у підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. Часом автори після цитати в тексті ставлять в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки вміщують список літератури, на яку було зроблено посилання. Тоді перша цифра у дужках означає порядковий номер книжки у списку, а друга цифра – сторінку, з якої взято цитату. Обов’язковою вимогою є послідовне дотримання обраного способу оформлення.

У ділових паперах найчастіше використовуються підрядкові посторінкові виноски.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковим: алфавітним, тематичним, хронологічним. Якщо автор обирає тематичний принцип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавітного, або хронологічного принципу. Усі відступи від цих правил мають бути обґрунтовані.

Відомості про книжку в бібліографії подаються в такому порядку:

а) автор (прізвище, ініціали);

б) назва (заголовок, підзаголовок);

в) вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання).

Наприклад:

Рабинович П.А. Кореспонденція і діловодство. Підручник для сільськогосподарських технікумів. – К.: Вища школа, 2003.

Якщо це стаття, надрукована у збірнику, газеті, журналі, то після назви статті в лапках вказується назва газети, журналу, збірника; рік видання, номер.

Наприклад:

Уривський В.Г. Впроваджуємо нові ГОСТи на організаційно – розпорядчу документацію // Архіви України. – 1994. - № 6.

Якщо це підрядкова примітка, яка стосується вжитої в тексті цитати, то вона оформляється так само, лише в кінці її вказується ще й сторінка, з якої взято наведені слова (с. 57).

У бібліографії дозволяються загальноприйняті скорочення; наприклад: ГАУ – Головний архів України.

Назва видавництв у лапки здебільшого не береться (Дніпро, Економіка, Айлант та ін). Місце видання вказують повністю (Херсон, Харків, Львів, Іжевськ, Алма-Ата та ін.), лише Москва та Київ позначаються першими літерами (М., К.).

Прізвище автора й назва твору (заголовок і підзаголовок) відділяються крапками; компоненти вихідних даних – комами, у кінці бібліографічного опису ставиться крапка.

 

 

Запитання та завдання для самоконтролю:

 

 

1. Які власні назви найчастіше вживаються в ділових паперах?

2. Розкажіть про вживання великої літери у власних назвах. Наведіть приклади.

3. Які назви пишуться з малої літери? Наведіть приклади.

4. Розкажіть про вживання великої літери у складноскорочених назвах. Наведіть приклади.

5. У яких випадках у дослівних географічних назвах друге слово пишеться з малої літери, а у яких – з великої?

6. Як передаються в українській мові російські географічні назви?

7. Які географічні назви не відмінюються в українській мові?

8. За допомогою яких суфіксів творяться чоловічі та жіночі імена по батькові?

9. Які імена по батькові творяться не за правилом?

10. Як пишуться українські прізвища, що походять від загального слова?

11. Як відмінюються чоловічі прізвища, що закінчуються на приголосний?

12. Чи відмінюються жіночі прізвища, що закінчуються на -й, -о, приголосний?

13. Як передаються в українській мові російські прізвища?

14. За якою закономірністю відбувається подвоєння приголосних у словах іншомовного походження?

15. Запам’ятайте винятки з правил про подвоєння приголосних у словах іншомовного походження.

16. З якими випадками написання через дефіс найчастіше доводиться стикатися під час укладання текстів ділових паперів?

17. Які географічні назви пишуться через дефіс?

18. Розкажіть про написання іменників і прикметників через дефіс.

19. Назвіть правила скорочення слів.

20. Як пишуться скорочені слова?

21. Розкажіть про написання в лапках і без лапок.

22. Запам’ятайте технічні правила переносу.

23. Назвіть правила оформлення цитат.

24. Як оформляється бібліографія?

 

Література:

 

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1990.

2. Головач А.С. Зразки оформлення документів: Для відомств і громадян. – Донецьк: Сталкер, 1997. – 352 с.

3. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М.: Высшая школа, 1980.

4. Дослідження з української діалектології: Збірник наук. праць / Відп. ред. П.Ю.Гриценко. – К.: 1991.

5. Зубков М.Г. Сучасне українське ділове мовлення. – Навчальний посібник для вищих та середніх та спеціальних навчальних закладів. – Харків: Торсінг, 2001.

6. Ильяш М.И. Основы культуры речи. – Киев-Одеса: Высшая школа, 1984.

7. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 1977.

8. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Підручник. – К.: Академія, 1999.

9. Культура української мови. Довідник / Ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990.

10. Любимець Л.П. Ділові папери. – К.: Рад. школа, 1981. – 78 с.

11. Основы культуры речи. Хрестоматия / Сост. Л.И.Скворцов. – М.: Высшая школа, 1984.

12. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення.- К.: Либідь, 1997.

13. Маратова А.Ф. Мова сучасних ділових документів. – К.: Наукова думка, 1981. – 140 с.

14. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. – К.: Техніка, 1992. – 399 с.

15. Пентилюк М.І. Критерії ділового мовлення студентів // Зб. наук. праць.- Херсон: Айлант. - 1998.- Випуск 1. – С.161-163.

16. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994.

17. Пентилюк М., Іващенко О., Гайдаєнко І. Культура писемного ділового мовлення (методичні поради). – Херсон, 1999.

18. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наукова думка, 1976.

19. Пилинський М.М. Основні критерії норми літературної мови// Мовознавство.- 1968.- № 4, № 6.- С.66-75, с.54-63.

20. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К.: МАУП, 1998. – 248 с.

21. Український правопис / АН України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні, Інститут української мови; 4-е вид., випр. й доп. – К.: Наукова думка, 1994. – 240 с.

22. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / укл.: С.П.Бибик, Л.І.Михно, Л.О. Пустовіт, Г.М. Сюта. – К.: Довіра: УНВЦ „Рідна мова”, 1997. – 399 с.

23. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. – К.: Літера, 2000.

24. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 1994. – 254 с.