Студопедия — Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми тривожності
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Аналіз наукових підходів до вивчення проблеми тривожності






На основі теоретичних та емпіричних досліджень можна стверджувати, що, тривожність як складне явище, має різні форми і види, періодичність і ступінь прояву, не піддається однозначній оцінці, тому вона може нести в собі як позитивний (мобілізуючий), так і негативний (руйнівний) вплив на формування особистості дитини.

Незважаючи на велику кількість досліджень з проблеми тривожності, концептуальна розробка центрального для неї поняття «тривоги» в сучасній психологічній літературі залишається недостатньою (Дж. Боулбі, І. Імедадзе, І. Левітт, Г. Прихожан, Дж. Сарасон, Ч. Спілбергер). Багатоплановість і семантична невизначеність поняття тривоги в психологічних дослідженнях є наслідком використання його в різних значеннях. Цим терміном позначають і гіпотетичну «проміжну змінну» (С. Хулл), і тимчасовий психічний стан, що виникає під впливом стресових факторів (М. Базовиц, Б. Басселман, Х. Дельгадо, Р. Лазарус, О. Мауєр, Р. Мей, Ч. Спілбергер, Ю. Ханін), і фрустрація соціальних потреб (І. Імедадзе, Дж. Лінгдрен, Р. Мей, Г. Саллівен), і властивість особистості (Г. Айзенк, В. Білоус, Р. Кеттелл, Н. Левітов, В. Мерлін, Г. Прихожан, В. Суворова, І. Тейлор та ін.). В деяких роботах тривога як властивість особистості розглядається, як хронічна передумова реагувати емоційно навіть в ситуації незначної загрози і напруги (В. Бакеєв).

Цілу низку робіт із проблеми тривожності присвячено встановленню кореляційних залежностей між тривожністю та особистісними, інтелектуальними, психофізіологічними, соціальними особливостями (Ф. Александер, Д. Бірлінгам, Л. Китаєв-Смик, Б. Колодзин, І. Лангмейєр, В. Лейбін, З. Матейчек, І. Мусіна, Г. Саллівен, Ч. Спілбергер, А. Фрейд, Ю. Ханін, К. Хорні, О. Черепанова, Ш. Селесник та ін.). В цілому тривожність особистості досліджено в різноманітних аспектах: як емоційний стан у певній ситуації; як стійку властивість, рису особистості або темпераменту; як деяку тривожність, що неминуче проявляється в той чи інший час, з різною періодичністю, властива будь-якій нормальній людині; як тривожність, яка стійко зберігається, сильна, хронічна або виникає знову і знову, що проявляється не в результаті реального життєвого стресу і вважається ознакою емоційних порушень.

Л. Китаєв-Смик, Н. Левітов, Р. Немов, Г. Прихожан, Ч. Спілбергер та ін. визначають тривожність як емоційний (психічний) стан і як більш або менш стійку властивість, рису особистості або темпераменту, розрізняючи тривожність ситуативну, «ситуаційну» та особистісну, «тривожність характеру» [92; 96].

При розумінні тривожності як властивості темпераменту деякі автори в якості основних факторів назвивають природні передумови: властивості нервової та ендокринної систем, зокрема, слабкість нервових процесів (Н. Данилова, В. Мерлін, Я. Рейковський, Я. Стреляу та ін.).

На думку К. Ізарда, Н. Левітова, важливо враховувати як конкретні особливості тривого формуючих ситуацій, так і всю картину, пат терн різних зовнішніх і внутрішніх складових тривожності, які безпосередньо впливають на поведінкові прояви і психофізіологічні реакції [54].

Події життя стають для людини джерелом її внутрішніх переживань. Почуття – стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів. Почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов’язані з конкретним об’єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їх зв’язків. Наприклад, почуття любові не рідко включає емоції радості, суму, гніву. В одному і тому самому почутті часто поєднуються переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів як двоякість, амбівалентність.

Почуття формуються у процесі суспільного розвитку людини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття проявляються значно пізніше ніж емоції, вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім’ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархічну систему, які одні з них здобувають провідне місце, інші залишаються потенційними, нереалізованими. У змісті домінуючих почуттів людини виражаються установки, спрямованість, тобто важливі характеристики особистості.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, за якого сприймання і розуміння суб’єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого – відомого чи невідомого.

Емоції (від лат. Emozeo – хвилюю, збуджую) – особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаний з інстинктами, потребами й інстинктами, що відображають у формі безпосереднього тимчасового переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість діючих на індивіда явищ і ситуацій для його життєдіяльності. Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб’єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб [77; 134].

Емоція оцінює дійсність і доводить свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти [54]:

Перший – це емоційне збудження, що визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, коли подія має значення для індивіда і констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсивністю протікання психічних, моторних і вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може навпаки, зменшитися.

Другий – знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні, негативна – коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна – дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією.

Треті – ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афект (страх, гнів, радість), за яких ще зберігається орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, певний відчай), коли орієнтація і контроль практично не можливі. Емоції розрізняють за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої.

Серед якісних особливостей, які відрізняють одні емоції від інших, суттєве значення має позитивний чи негативний характер переживань. Ці переживання приємні чи не приємні, переживання з відтінком задоволення чи незадоволення.

Визначення якісних відмінностей, що виражаються в позитивному чи негативному характері емоцій, вже давно утвердилось у психології. В науковому аналізі якісних особливостей емоцій велику роль відіграє розроблена В.Вундтом тримірна теорія емоцій. У пошуках об’єктивних показників вимірювання якісних особливостей емоцій Вундт вирізнив три основні якісні відмінності з їх протилежностями: задоволення і незадоволення, збудження і заспокоєння, напруження і розрядка.

У багатьох працях з психології підкреслюється “поляризація”, яка властива емоціям і виражається у тому, що емоції характеризуються позитивним чи негативним знаком задоволення чи незадоволення (радості протилежна журба, веселощам – сум), однак ця “полярність” приписується часто самим емоціям або почуттям, і в цьому виявляється одна з характерних особливостей емоцій [11].

У сучасній психології під позитивними чи негативними емоційними переживаннями розуміється певне ставлення людини до дійсності, до навколишнього середовища, до результатів своєї діяльності. Це суб’єктивне, особистісне ставлення – позитивне чи негативне з відтінком задоволення чи незадоволення певних потреб. Тому виникнення приємних чи неприємних переживань залежить не тільки від характеру зовнішніх впливів, а й від потреб конкретної людини, від її індивідуальних здібностей, інтересів, звичок, стану організму. Так, успіх у якійсь справі нас радує: ми з захопленням займаємося справою, що нас цікавить. Позитивна емоція задоволення викликає у людини, наприклад, коли вона вгамовує спрагу відчуває радість, впевненість, насолоду, бадьорість тощо, все що пов’язане з переживанням задоволення, виражає позитивне ставлення людини до явищ, подій, предметів навколишньої дійсності, з якими вона стикається в процесі діяльності.

Протилежними якостями характеризуються негативні емоції. Вони пов’язані з переживанням незадоволення, невдоволеності. Так, невпевненість у своїх силах, досада у зв’язку з невдачею, почуттям образи на когось через несправедливість, втома від одноманітної діяльності, нудьга, сум, страждання – всі ці почуття характеризуються відтінком неприємного незадоволення. В них виражається переживання негативного ставлення людини до певних явищ.

У житті людини значення позитивних і негативних емоцій однаково важливе. І ті й інші пов’язані з усвідомленням своїх потреб і їх задоволенням. Те, що створює насолода часто змушує нас прагнути цього об’єкта і намагатися виконати діяльність так, щоб здобути задоволення. Те, що пов’язане з неприємними переживаннями, також змушує певним чином організувати свою поведінку, боротися проти того, що викликає незадоволення, неприємні почуття.

Важливою особливістю емоцій є їх безпосередній зв’язок з активацією або послабленням життєдіяльності організму людини. Залежно від того, який взаємозв’язок тієї чи іншої емоції з станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття, або «стенічні» і «астенічні» (“стенос” від грец. – сила). Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, наприклад, радість, впевненість, гнів; інші, навпаки, викликають пасивний стан, наприклад, смуток, невпевненість, сум тощо. Такі якісні особливості емоцій, як напруження і розрядка, збудження і заспокоєння визнаються багатьма психологами як дієві ознаки дієвості емоцій. За С.Л.Рубінштейном, “наявність напруження, збудження або протилежних їм станів вносить суттєву диференціацію в емоції”. Ці ознаки доповняють характеристику емоцій у зв’язку з активізацією чи послабленням життєдіяльності організму. Проте залишається не вивченою ціла низка питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяльності.

Зв’язок між емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні емоційні стани впливають на виконання діяльності активізують і збуджують її, або знижують активність, а й у тому, що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається впливають на виникнення і протікання емоційних процесів. Відомий американський психолог і філософ І.Джемс відзначав, що людина це капля розуму в океані емоцій. Емоційні стани завжди привертають увагу поетів, філософів, педагогів і психологів. Психологія аналізує природу, сутність, систему механізмів і закономірностей, яким підпорядковується емоційна сфера людини. Емоційний світ людини надзвичайно багатогранний. Величезну роль в системі особистісного реагування на систему зовнішніх впливів мають явища страху, тривоги та тривожності.

Страх – це реакція на певні стимули або ситуації, наприклад, людина може боятися грому і блискавки.

Тривога – емоційний стан людини, який виникає в умовах ймовірних несподіванок як при відстроченні, затримці неприємностей [62]. Тривожний стан людини характеризується стурбованістю, побоюванням, тугою. В сучасній літературі цей стан пов’язують з емоцією страху. В той же час вона має іншу специфіку. На відміну від страху як реакції на конкретну загрозу, тривога є генералізованим, дифузним чи безпредметним страхом. Переважно тривога пов’язана з очікуванням невдач при соціальній взаємодії і досить часто обумовлена не усвідомленням джерела небезпеки.

Функціонально тривога не лише попереджує про можливу небезпеку, а й стимулює пошук і конкретизацію цієї небезпеки, до активного вивчення дійсності з метою визначення джерела загрози. Вона може виявлятися як відчуття невпевненості у собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх сили і загрозливого характеру. Поведінковий вияв тривоги виявляється у загальній дезорганізації діяльності, порушенні її спрямованості і продуктивності.

Фізіологічною основою тривоги вважають порушення динамічного стереотипу. Як механізм розвитку невротичної тривоги є виникнення внутрішніх протиріч у розвитку і будові психіки. Причини виникнення тривожного стану можуть бути різні. Вони іноді зумовлені емоційною нестійкістю людини. Одні люди тривожаться з будь-яких причин, вони ніби «настроєні» на цей стан, інші переживають його лише стосовно певних об’єктів, ситуацій. Стан тривоги свідчить про недостатньо пристосованість організму до зовнішнього середовища, неспроможність швидко і адекватно реагувати на них.

Тривожність – це психологічний стан підвищеного неспокою, емоційного напруження людини [82]. Її можна позначити як готовність людини до страху. Це стан доцільного підготовленого підвищення сенсорної уваги і моторного напруження у ситуації можливої небезпеки, який забезпечує певну реакцію на страх. Тривожність може виступати як ситуативний, тобто тимчасовий стан людини чи як стійка риса особистості, яка повторюється в різних ситуаціях.

Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, яка характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги. Це одне з основних параметрів індивідуальних відмінностей. В цілому підвищена тривожність є проявом неблагополуччя особистості.

Тривожність – індивідуально-психологічна особливість, що проявляється в схильності людини до частих або інтенсивних переживань стану тривоги, а також у низькому порозі його виникнення тривожність розглядається як особистісне переживання і обмеженість темпераменту, обумовлену слабкістю нервових процесів [82]. Тривожний стан людини характеризується стурбованістю, побоюваннями, тугою. В сучасній літературі цей стан пов’язують з емоцією страху [8; 17; 66; 96].

Вперше тривожність була описана З.Фрейдом, який стверджував, що вона виникає внаслідок витіснення потягів [120]. Даний погляд стосувався спочатку виключно сексуального потягу. Якщо розрядка сексуальної енергії натрапляє на перепони, то ця енергія буде породжувати в тілі фізичне і психічне напруження, котре трансформується в тривожність. З.Фрейд розрізнив три види тривоги: реальну тривогу, невротичну і моральну тривогу чи почуття провини [120]. Основний тип – реальна тривога чи страх реальних небезпек зовнішнього світу; від неї похідні дві інші. Невротична тривога являю собою страх того, що інстинкт вийде з-під контролю і змусить людину зробити те, за чим слідуватиме покарання. Невротична тривога – не стільки страх інстинктів, як таких, скільки страх покарання, яке слідує за його задоволенням. Невротична тривога має основу в реальності, оскільки в обличчі батька чи інших авторитетних осіб світ карає дитину за імпульсивні дії. Моральна тривога – це страх совісті. Люди з добре розвиненим super ego схильні почувати провину, здійснюючи щось протилежне моральному кодексу чи навіть думаючи про це. Про них говорять, що вони караються сумлінням совісті. Моральна тривога має реалістичне начало. В минулому людину карали за порушення морального плану, можуть покарати іще раз.

Тривога, з якою неможливо ефективно справитися, називається травматичною. Вона повертає людину до стану інфантильної безпорадності. Якщо Ego невзмозі подолати тривогу раціоналістично, воно вимушене повернутись до нереалістичних методів. Це і є захисні механізми.

Основним моментом теорії З.Фрейда є така теза: суб’єктивний фактор пов’язаний з тривожністю, лежить у наших власних потягах. З. Фрейд писав, що основи тривожності закладаються в ранньому дитинстві [120].

Німецько-американський психолог К.Хорні, реформуючи концепцію З. Фрейда створила оригінальну теорію розвитку тривоги. Вона стверджує, що будь-який потяг (а не тільки сексуальний чи агресивний, як у теорії З.Фрейда), здатний викликати тривогу за умови, що його реалізація (задоволення) означатиме порушення інших життєвих інтересів чи потреб. Лише сильний потяг, що являє собою загрозу іншим потребам (наприклад, який знаходиться в протиріччі з соціальними нормами і загрожує задоволенню соціальних потреб і цілісності особистості) здатний спричинити тривогу.

Згідно з К.Хорні, головне джерело невротичної тривоги обумовлюється переживанням почуття ворожості. Вона вказує, що інтенсивні ворожі імпульси можуть бути безпосередньою причиною тривоги, якщо їх реалізація загрожуватиме цілісності «Я». Ворожі (агресивні) імпульси, які витісняються із свідомості, є головною психологічною силою, яка спричиняє емоційну тривожність. Витіснити ворожість – означає вдати, що все добре і таким чином уникати боротьби. Витіснення породжує (або посилює) почуття безпорадності. Витіснення має місце тоді, коли усвідомлення власних ворожих імпульсів стає нестерпним для людини. У такому разі можливість свідомого контролю практично унеможливлюється.

Можливість свідомого контролю і впливу на те, що витісняється (агресія, ворожість, сексуальний потяг) при витісненні безумовно відсутня.

Існують три компоненти, які відрізняють концепцію К.Хорні від теоретичних поглядів З.Фрейда на тривогу і страх:

1. На думку К.Хорні тривожність виникає не стільки в наслідок страху перед наявними потягами, скільки в наслідок страху перед витісненими потягами.

2. К. Хорні погоджується з З.Фрейдом в тому, що тривожність може виникати в наслідок дії будь-якого внутрішнього спонукання (бажання, потягу). Сексуальні потяги, звичайно, можуть бути такими лише у тому випадку, коли на них накладаються суворі заборони (соціальні табу) і індивід вбачає в них загрозу та небезпеку для себе і свого безпосереднього соціального оточення. К.Хорні, на противагу З.Фрейду, не вбачає в сексуальності причини і джерела тривожності. Вона вважає, що таким джерелом є ворожість, а точніше, витіснена із свідомості ворожість.

3. З.Фрейд припускав, що тривожність виникає лише в дитинстві, а тривожність дорослих людей ґрунтується на інфантильних реакціях, які виникли і залишились з дитинства. К. Хорні ж припускає, що тривожність дорослих може містити у собі елементи дитячих реакцій, однак вони не визначають цілком специфіки тривожності.

Величезну роль у розробці проблеми тривожності відіграли роботи американського психолога Ч.Спілбергера [141]. Він розглядав відмінності між тривожністю як рисою особистості та тривожністю як психологічним станом. Автор тривогу тлумачив як реакцію на небезпеку, що існує об’єктивно чи уявно, це емоційний стан дифузного безоб’єктного страху; тривожність – індивідуальна психічна особливість. Розуміння тривоги і тривожності Ч.Спілбергера визначається наступними положеннями [141]:

1) Ситуації, які мають для людини певну загрозу чи особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб’єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності.

2) Інтенсивність переживання тривоги, пропорційна рівню загрози чи значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги.

3) Високо тривожні індивіди сприймають ситуацію чи обставини, які потенційно містять можливу невдачу чи загрозу, більш інтенсивно.

4) Ситуативна тривога, що супроводжується змінами у поведінці, мобілізує захисні сили організму. Стресові ситуації, що часто повторюються ведуть до відпрацювання типових механізмів захисту.

Результати досліджень показують, що не можна розглядати тривожність, як деякий окремий, самостійний феномен. Для того щоб зрозуміти і успішно ліквідувати стан тривожності у дорослих і дітей слід зрозуміти які дискретні емоції приймають участь у ньому. Стан тривожності у різних людей може бути викликаний різними емоціями, тому корисна побудова емоційного профілю в кожному конкретному випадку тривожності.

Виділяється стійка тривожність в будь-якій сфері – приватна «зв’язна» (шкільна, екзаменаційна, міжособистісна тощо) і загальна «розмита» вільно змінюючи об’єкти в залежності від зміни їх значення для людини. Розрізняють також адекватну тривожність, котра є відображенням неблагополуччя людини в тій чи іншій ситуації, хоча конкретна ситуація може і не містити загрози, і тривожність неадекватну – в благополучних для індивіда сторін дійсності.

Ч.Спілбергер виділяє два типи тривожності: особистісну і ситуативну [141]. Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність людини до тривоги і передбачає наявність в неї тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як таких, що містять у собі певну загрозу, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні, пов’язані із специфічними ситуаціями загрози самооцінці і самоповазі.

Ситуативна чи реактивна тривожність як стан характеризується емоціями, що переживаються суб’єктивно в даний момент: напруженням, неспокоєм, стурбованістю, нервовістю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стрес і може бути різним по інтенсивності і динамічності участі.

Певний рівень тривожності – природна і обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні являється для неї істинним компонентом самоконтролю і самовиховання. Однак, підвищений рівень тривожності є суб’єктивним проявом неблагополуччя особистості.

Особистості, котрі відносяться до категорії високотривожних схильні сприймати загрозу своєї самооцінки і життєдіяльності в широкому діапазоні ситуації і реагують досить напружено, вираженим станом тривожності.

Поведінка людей, з підвищеною тривожністю в діяльності спрямованій на досягнення успіхів має наступні особливості:

1. Високотривожні люди емоційно гостріше, ніж низькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу.

2. Високотривожні люди гірше, ніж низькотривожні, працюють в стресових ситуаціях чи в умовах дефіциту часу, відведеного на вирішення задачі.

3. Страх невдачі – характерна риса високотривожних людей. Цей страх у них домінує над прагненням до досягнення успіху.

4. Мотивація досягнення успіхів переважає у низькотривожних людей. Як правило, вона перевищує побоювання можливої невдачі.

5. Для високотривожних людей більше стимулюючим є повідомлення про успіх, ніж про невдачу.

6. Низькотривожних людей більше стимулює повідомлення про невдачу.

7. особистісна тривожність схиляє індивіда до сприймання і оцінки багатьох, об’єктивно безпечних ситуацій як таких, що несуть в собі загрозу.

Діяльність людини в конкретній ситуації залежить не лише від самої ситуації, від наявності чи відсутності в індивіда особистісної тривожності, але й від ситуаційної тривожності, котра виникає в даної людини в даній ситуації під впливом оточуючих обставин.

Вплив ситуації, власні потреби, думки і почуття людини, властивості її тривожності визначають когнітивну оцінку нею ситуації, що виникла. Ця оцінка, в свою чергу, викликає певні емоції (активізація роботи автономної нервової системи і посилення стану ситуативної тривожності разом із очікуванням можливої невдачі). Інформація про все це через нервові механізми зворотного зв’язку передається в кору головного мозку людини, впливаючи на її думки, потреби і почуття.

Та ж когнітивна оцінка ситуації одночасно і автоматично викликає реакцію організму на загострюючи стимули, що призводять до появи контрмір ситуації тривожності. Результат всього цього безпосередньо відбивається на діяльності, котра виконується. Ця діяльність знаходиться в безпосередній залежності від стану тривожності, який не вдалося подолати за допомогою здійснених зворотних реакцій і контрмір, а також адекватної когнітивної оцінки ситуації.

Таким чином, діяльність людини в ситуації, що породжує тривожність безпосередньо залежить від сили ситуативної тривожності, дії контрмір, використаних для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.

 

 







Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 2770. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Дезинфекция предметов ухода, инструментов однократного и многократного использования   Дезинфекция изделий медицинского назначения проводится с целью уничтожения патогенных и условно-патогенных микроорганизмов - вирусов (в т...

Машины и механизмы для нарезки овощей В зависимости от назначения овощерезательные машины подразделяются на две группы: машины для нарезки сырых и вареных овощей...

Классификация и основные элементы конструкций теплового оборудования Многообразие способов тепловой обработки продуктов предопределяет широкую номенклатуру тепловых аппаратов...

Гносеологический оптимизм, скептицизм, агностицизм.разновидности агностицизма Позицию Агностицизм защищает и критический реализм. Один из главных представителей этого направления...

Функциональные обязанности медсестры отделения реанимации · Медсестра отделения реанимации обязана осуществлять лечебно-профилактический и гигиенический уход за пациентами...

Определение трудоемкости работ и затрат машинного времени На основании ведомости объемов работ по объекту и норм времени ГЭСН составляется ведомость подсчёта трудоёмкости, затрат машинного времени, потребности в конструкциях, изделиях и материалах (табл...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия