Психологічні особливості дошкільного віку

Дошкільний вік є визначальним у становленні особистості дитини. Це пов’язано з тим, що основні властивості та особистісні якості закладаються саме у цей період життя та багато в чому визначають весь її подальший розвиток. Важливо також звернути увагу на те, якими будуть початкові етапи переходу до нових типів взаємин дитини з оточуючими її людьми, поза сім’єю, як буде змінюватися характер діяльності при відвідуванні дитячого садочку.

Зміна соціальних стосунків може стати для дитини складною ситуацією. В період адаптації до нових умов, перебування у дитячому садочку, може спричинити появу тривожного стану, емоційну напругу. Дитина стає неспокійною, замкнутою, плаксивою. Тому дуже важливо у цей період здійснювати контроль за збереженням психоемоційного благополуччя дитини.

Несприятливі обставини, негативний емоційний досвід в життєвих ситуаціях може привести до небажаних наслідків – формування високої тривожності у дитини. Відтак, проблема діагностики та профілактики дитячої тривожності у дошкільному віці є актуальною, бо переходячи у властивість особистості дошкільника, потім може проявитися і в шкільному, і в дорослому житті, стати стійкою особистісною рисою, бути причиною неврозів і психосоматичних захворювань.

Проведений нами теоретичний аналіз наукових джерел [7; 12; 15; 22; 26; 47; 59; 83; 88 та ін.] вказує на те, що науковий інтерес до проблеми психічного розвитку дитини був у чималої кількості науковців, серед яких, передусім, зазначимо: А. Баллон, Т. Батова, О. Бережковська, К. Бюлер, В. Давидов, Е. Дюркгейм, О. Дьяченко, А. Запорожець, Е. Клапаред, К. Корепанова, Г. Кравцов, М. Лісіна, В. Мухіна, Я. Неверович, Т. Новікова, Ж. Піаже, Т. Пуртова, Т. Репіна, Р. Стьоркіна, С. Холл та ін.

У ході наукового пошукування з’ясовано, що представники біологізаторського підходу (С. Холл), досліджуючи розвиток психіки дитини, стверджували, що доля дитини визначається вродженими особливостями, і пояснювали розвиток психіки біогенетичним законом. В його основу була покладена ідея самодовільності (спонтанності) психічного розвитку дитини, тобто незалежності від виховання.

К. Бюлер вивчав прояви фантазії дітей в ігровій діяльності, аналізував особливості дитячого мислення і мови, їх своєрідність на різних вікових етапах. Здійснив спробу розробити загальну теорію розвитку психіки дитини.

Е. Клапаред, досліджуючи поведінку дитини, зосереджував увагу на ролі інтересів, мотивів, потреб. Вивчаючи особливості дитячого мислення, виділив низку закономірностей, зокрема положення про злиття первісних повідомлень, про співвідношення усвідомлення дитиною відмінностей і подібностей. Він відзначав лише загальну логіку розвитку свідомості в онто- і філогенезі. Стверджував, що психічні функції розвиваються для задоволення тих або інших потреб організму.

У працях Ж. Піаже висвітлюються результати вивчення інтелектуального розвитку дитини. Автор відмічає, що дитина є природним істотою, і водночас з моменту народження являє собою автономну та активну одиницю, яка володіє внутрішньою структурою. Її дії детерміновані оточуючим світом. Але дитина не просто відповідає на зовнішні впливи, а й переробляє їх. В свою чергу, зовнішній світ виступає як щось таке, що здійснює супротив дитині, чим і викликає її відповідні дії. Як результат, дитина починає сприймати середовище як щось чуже для себе.

Розвиток мислення дитини за теорією Ж. Піаже ділиться на досоціальний і соціальний періоди. Первісно у дитини є низка особливостей, які відрізняють її егоцентричне мислення від раціонального мислення дорослої людини, що визначається біологічними властивостями дитячої природи. Соціалізується дитяча мислення з шести-семи років під впливом авторитету дорослих, примусу, співпраці.

За А. Баллон психічний розвиток дитини проходить у декілька стадії. Тому слід вивчати виникнення, чергування і взаємозв’язок різних стадій дитячого розвитку. Оскільки кожна з них, на думку автора, є результатом кількісних і якісних змін.

Добре відомо, що дошкільний вік – це період із моменту усвідомлення себе членом людської спільноти (приблизно з 2-3 років) до моменту систематичного навчання (6-7 років). Вирішальну роль відіграють не календарні терміни розвитку, а соціальні фактори формування особистості. В цей період дитинства формуються основні індивідуально-психологічні особливості дитини, створюються передумови формування соціально-моральних якостей особистості.

Загалом для цієї стадії дитинства характерні:

- максимальна потреба дитини в допомозі дорослих для задоволення основних життєвих потреб;

- максимально высока роль сім’ї у задоволенні всіх основних видів потреб (матеріальних, духовних, пізнавальних);

- мінімальна можливість самозахисту від несприятливих впливів середовища.

В дошкільному віці психічний розвиток відбувається двома шляхами. Перший – продовження розвитку природніх форм психіки, що виникла ще в ранньому онтогенезі, а другий – з’являються та інтенсивно формуються соціальні форми психіки при безпосередній взаємодії дитини з предметами, коли пізнання оточуючого світу опосередковується спілкуванням з дорослими. Стимулюючий вплив на розвиток як природніх, так і соціальних форм психіки чинять різні складні види діяльності (гра, продуктивні заняття, праця), де є можливість одночасного включення й активного функціонування багатьох психічних утворень. Спостерігається також розвиток перехідних форм психіки з різним ступенем соціалізованості в умовах різноманітної та тісної взаємодії пізнання і спілкування, продуктивних видів діяльності.

Світ дитини вертиться коло дорослого. Провідна діяльність – сюжетно-рольова гра. Гра належить до символіко-моделюючої діяльності. Символ відноситься до предметно-замісних дій (іграшки, неоформлені предмети – паличка – гребінець), заміщення відбувається за символічним типом (паличкою можна розчесатися), а кубиком не можна). В грі є свої правила, своя послідовність (ігрові правила формують довільність поведінки). Розвиток напряму гри – від копіювання до моделювання, від розгорнутої операційно-технічної гри до моделювання (приховані правила, прихована роль, прихована уявна ситуація).

Новоутворення – накопичуються під кінець віку. Супідрядність мотивів проявляється в тому, що дитина здатна відмовитися від безпосереднього спонукання на користь більш важливої діяльності. Формування довільності поведінки, початок розвитку самосвідомості – з’являються етичні інстанції, моральна самосвідомість.

Дитина бажає бути схожою на дорослих. Посилюється роль пізнавального мотиву (самостійний пошук знань – в кінці дошкільного віку. Дитина впевнена в пошуках відповіді). У дитини з’являється ієрархія мотивів – змагальний, суспільний, моральний мотив. Відбувається зміщення мотивів на ціль. Дитина знає, що добре, а що погано. Мотив пов'язаний з бажанням отримати похвалу.

Розвиток емоційної сфери відбувається за допомогою дорослого. Під кінець дошкільного віку почуття проявляють лабільність (часта зміна), інтелектуалізуються, стають стійкими. Дитина опановує мову почуттів у плані розуміння й обігу. Відбувається розвиток емоційного контролю. Розвиток початку вищих почуттів, етичних, естетичних почуттів.

У цей період відбувається розвиток самосвідомості: соціальна категоризація, тобто уявлення про себе в контексті того, як ставляться до неї навколишні, проявляє себе в самооцінці. Тривожність пов’язана з нестійкістю самооцінки. З дитиною повинні бути рівні спокійні відносини. Немотивоване обмеження потреб дини, її пізнавальної активності. Якщо у дитини простежується оборонна активність, то це проявляється в агресії. Якщо пасивна – дитина не хоче приймати участь ні в чому. Дитина під впливом навіть маленьких невдач або успіхів занижує або завищує самооцінку. При нестійкій самооцінці прагне отримати похвалу. При правильній оцінці себе спочатку вчиться оцінювати інших. Найкраще позначається на розвитку дитини – робота з казками.

Розвиток волі те ж має особливості. у дошкільному віці відбувається встановлення зв’язків між цілями дії і мотивом.

До особливостей розвитку дитини у дошкільному віці слід віднести появу вперше потреби у спілкуванні з однолітками. Вона оформлюється до 5 років і проявляється у прагненні спілкуватися з однолітками, у наданні переваги спілкування з однолітками спілкуванню з дорослими. На це вказують в своїх роботах Т. Репіна, Р. Стєркіна. Автори відмічають значимість групи однолітків для психічного розвитку дитини; вплив мікроклімату групи на становлення особистісних якостей дитини; ролі її статусу в формуванні самооцінки; виявлення якостей, необхідних для спілкування і взаємодії з однолітками. Розвивається плануюча функція мови: дитина обмірковує з собою план дій, озвучує свої дії.

Т. Батова, О. Бережковська, К. Корепанова, Т. Новікова, Т. Пуртова та ін. розкривають становлення довільності у спілкуванні в період дошкільного віку. Розвиток довільності у спілкуванні дитини з дорослим і однолітком має свої особливості і проходе два якісно різних етапи: на першому у дитини формується повноцінна індивідуальна діяльність, на другому – спільна діяльність з різними партнерами, пов’язана з використанням різних позицій спілкування.

Відмінною рисою довільності у спілкуванні є факт усвідомлення дитиною своєї позиції. Розвиток довільності у спілкуванні проходе такі стадії:

1) діти молодшого дошкільного віку не звертають увагу на однолітка, надають перевагу індивідуальній діяльності. Відносно дорослого дитина веде себе інакше: спочатку ігнорує дорослого, але поступово, діючи поруч з ним, починає активно звертатися до нього, робить продукт діяльності дорослого предметом для наслідування.

Умовою того, що дитина починає звертати увагу на однолітка, є спеціально організована дорослим спільна діяльність. Втім, для дітей цього віку діяльність з однолітками без дорослих ще неприйнятна;

2) у середньому дошкільному віці дитина починає звертати увагу на позицію дорослого, але в неї відсутній спосіб врахування її в своїй діяльності. Дитина намагається встановити партнерську позицію з дорослим, суть якої в тому, щоб зрозуміти смисл конкретної діяльності. Це відбувається до початку діяльності, як елемент планування. В подальшому цей спосіб переноситься на спілкування з однолітками. Таке спілкування задає своєрідний контекст майбутній діяльності, дозволяючи з самого початку навіть у процесі індивідуальної діяльності діяти в логіці спільної діяльності. Результатом розвитку довільності спілкування на даному етапі є здатність вставати на позицію «над» і «під» відносно до дорослого в ігровій ситуації;

3) в старшому дошкільному віці діти усвідомлено займають позицію «під» відносно до дорослого і «над» відносно до однолітка. Спілкування винесено за межі діяльності – воно начебто передує виконавчій її частині і завершує її. В цьому віці у дітей виникає потреба в оцінці. В спілкуванні з однолітками, ставши по відношенню до нього в позицію «над», вони реалізують свою збагачену «дорослими знаннями» діяльність. Тут також спілкуванні винесено за межі діяльності. Діти начебто планують свою діяльність, задають питання, передбачають способи вирішення, після завершення діяльності самостійно оцінюють продукт партнера. У дитини з’являється і починає домінувати такий спосіб спілкування з однолітками, як змагання.

Необхідно відмітити, що обов’язковою умовою спілкування дитини і дорослого в діяльності є наявність взірця і участь дорослого на паралельному рівні з дитиною, тобто він не просто вчить, радить, а діє.

Лише після проходження цих усіх етапів дитина готова до повноцінних форм довільного спілкування;

4) спільна діяльність з дорослим на даному етапі (діти 6-7 років) стає найбільш прийнятним видом діяльності. Діти вже здобули досвід ведення подвійної позиції: своєї і дорослої. Дитина свідомо і навмисно будує своє спілкування, орієнтуючись на зміст спільної діяльності, вона займає позицію «на рівних». Ця позиція переноситься і на однолітків. Виникають стосунки партнерства і змістовної співпраці (в молодшому шкільному віці).

Отже, в дошкільному віці відбувається якісна зміна позиції по відношенню до дорослого. Дитина уникає від своєї позиції «під», отже, дорослий повинен перестати спілкуватися з нею лише з позиції «над», інакше дитина буде не здатна до співпраці з ним.

Слід пам’ятати, що рівень спілкування дитини з однолітками залежить від спілкування з дорослим. Після п’яти років дитина шукає однолітків для повноцінного психічного розвитку. Це не означає, що діти здатні приймати участь в повноцінній колективній діяльності, як передбачено фронтальними формами навчання. Специфіка спілкування з однолітками така, що діти можуть спілкуватися і працювати в невеликих мікрогрупах, організованих дорослими, де відбувається певне співвіднесення, узгодження різних позицій спілкування.

За даними О. Смірнової, спілкування дітей з однолітками змінює форми і зміст потреби в такому спілкуванні від 4 до 7 років [107]. Так, в 2-4 роки одноліток лише є партнером по емоційоно-практичній взаємодії, «невидимим дзеркалом», в якому дитина баче в основному себе. В 4-6 років виникає потреба в ситуативно-діловій співпраці з однолітком, змістом спілкування стає спільна ігрова діяльність; водночас виникає потреба у визнані і повазі однолітка. В 6-7 років спілкування з однолітком приймає риси позаситуативності; складаються стійкі вибіркові уподобання. Це пов’язано з тим, що до 6 років дитина починає сприймати себе й іншого як цілісну особистість, не зведену до окремих якостей, тому стає можливим особисте відношення до однолітка.

В працях В. Мухіної розкривається специфіка спілкування хлопчиків і дівчаток [83-84]. Автор відмічає, що у дошкільників спостерігається відкрита доброзичлива прихильність до дітей своєї статі і емоційна забарвленість, прихована пристрасть до дітей протилежної статі. Це визначає розвиток самосвідомості дитини в контексті статевої ідентифікації. За нормою розвитку почуття власної статевої належності вже стає стійким.

Щодо пізнавальних процесів, то слід зазначити наступне. Дитина проявляє тенденцію до словотворчості (дитина поповнює свій словниковий запас). Усвідомлює словесний склад речення (вчиться виокремлювати слова в реченні, спробує використовувати ситуативну мову, посилюється мотив до вивчення правильної мови). Формується комунікативна функція мови. Мова стає контекстною.

Також у цей віковий період відбувається розвиток сенсорного сприйняття (просторових, геометричних фігур, спектр коліру, час доби, секунда, хвилина, вечір, місяць тощо). Розвиток дій прирівнюється до сенсорного еталону, моделювання.

Молодший шкільний вік – сенситивний етап розвитку пам’яті.

Мимовільна увага стає врешті більш стійкою – до 30 хвилин. Дитина використовує такі засоби – жест, слово.

Розумовий розвиток дитини складається з таких понять: усвідомленість (дитина висуває перед собою задачі, цілі, здійснює їх); розвиток наочно-образного мислення як провідного типу (рахування – широко-вузько, за кількістю, слово, цифра); розвиток логічного мислення (предмет відділяється від способу дій; дитина знаннями заміщає видимі властивості предметів); розвиток знаково-символічної діяльності (заміщення, кодування – декодування, схематизація, моделювання); розвиток розумових дій (серіація, класифікація, узагальнення, встановлення причино-наслідкових зв’язків).

Результатом розвитку дитини у період дошкільного віку стає зміна його особистості в цілому, розвиток самосвідомості.

Основне новоутворення і досягнення в психічному розвитку дозволяють дитині усвідомити себе в діяльності: яка Я? відбувається становлення процесу диференціації самооцінки себе як особистості і як діючого суб’єкта, тобто з’являються загальна і часткова самооцінки.

М. Лісіна зазначає, що в розвитку самосвідомості дошкільника відбувається вирівнювання «ядра» і «периферії» в архітектоніці самосвідомості. За умови низької загальної самооцінки слід здійснювати її корекцію через насичення периферії – «Я діючого».

У змістовому наповненні самосвідомості, за концепцією В. Мухіної, в період дошкільного віку відбувається становлення ціннісного відношення до себе як до представника певної статі, усвідомлення часової лінії життя (позитивне ставлення до себе в минулому, в теперішньому і позитивні перспективи на майбутнє), домагання на соціальне визнання своїх успіхів і досягнень, себе в цілому. При цьому дитина активно засвоює моральні норми поведінки. Однак зрослі можливості дитини можуть провокувати появу таких негативних якостей особистості, як брехливість, заздрість. На думку В. Мухіної, спричинювати ці негативні якості може незадоволення потреби у визнанні в соціально незрілого індивіда. Це неадекватні форми самоствердження, соціального визнання в дошкільному віці. Обман може виникнути і як компенсація недостатньої вольової поведінки, коли дитина усвідомлює необхідність підкорення певним правилам, проголошеним дорослими.