Социальная политика и социальное управление.

 

Управління в галузі вивчення, охорони та використання надр становить засновану на правових нормах діяльність відповідних органів Української держави з організації вивчення, раціонального використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб господарського комплексу, охорони надр в їх тісному взаємозв'язку з іншими природними об'єктами, забезпечення безпеки робіт при користуванні надрами, а також охорони прав підприємств, організацій, установ і громадян у цій сфері.

Розрізняють державне управління в галузі використання і охорони надр, яке здійснюється державними органами і від імені держави, і внутрігосподарське управління, що здійснюється користувачами надр.

Відповідно до ст. 11 Кодексу України про надра державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, Мінприроди України, Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші державні органи, місцеві ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства України.

Органи державного управління в галузі використання і охорони надр прийнято класифікувати на органи загального і спеціального державного управління. Органи загального державного управління в галузі використання і охорони надр - це уповноважені законодавчими актами органи державної виконавчої влади, на які поряд із загальними повноваженнями у сфері соціально-економічного розвитку держави покладені також функції щодо забезпечення вивчення, ефективного використання і охорони надр. Такими органами, зокрема, є: Президент України; Рада національної безпеки і оборони України; Кабінет Міністрів України; Уряд Автономної Республіки Крим; обласні, районні та міські державні адміністрації. Органи спеціального державного управління відносинами надрокористування -спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі вивчення, використання і охорони надр, забезпечення безпеки робіт при користуванні надрами, охорони прав надрокористувачів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення, пов'язаного з надрокористуванням тощо.

Органи спеціальної компетенції, які здійснюють функції державного управління в галузі вивчення, використання і охорони надр, за характером своїх завдань і діяльності поділяються на два основні види: міжгалузеві і галузеві (відомчі).

Такими органами є, зокрема, органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології - Мінприроди України, Мінохорони здоров'я України, Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, органи спеціалізованого поресурсового та галузевого управління, наприклад, Міністерство палива та енергетики України, Міністерство вугільної промисловості України тощо.

Мінприроди України є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр. Основними завданнями зазначеного органу є: забезпечення реалізації державної політики у сфері геологічного вивчення і раціонального використання надр; забезпечення розвитку мінерально-сировинної бази, організація геологічного, геофізичного, геохімічного, гідрогеологічного, інженерно-геологічного та еколого-геологічного вивчення надр, пошуку і розвідки корисних копалин на території України, у межах територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, раціонального використання надр; здійснення державного моніторингу геологічного середовища та мінерально-сировинної бази, проведення еколого-геологічних досліджень; здійснення державного контролю за геологічним вивченням надр, участь у здійсненні державного контролю та нагляду за охороною та використанням надр.

До спеціальних органів, які здійснюють регулювання гірничих відносин, належить також Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який здійснює державне нормативне регулювання питань забезпечення промислової безпеки на території України, а також спеціальні дозвільні, наглядові і контрольні функції.

Деякі функції в галузі управління відносинами надрокористування в Україні покладено на відомства видобувних галузей промисловості (вугільної, нафто- та газовидобувноїтощо).

Основними функціями державного управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр є: планування використання і охорони надр; державна експертиза та оцінка запасів корисних копалин; державний облік та кадастр родовищ, запасів і проявів корисних копалин та державний баланс запасів корисних копалин;

правове регулювання розподілу та перерозподілу надр і корисних копалин; державний контроль і нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною надр; вирішення спорів з питань користування надрами.

Планування використання і охорони надр. Основою для планового використання надр та їх охорони є облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин, а також ділянок надр, наданих у користування, не пов'язане з видобуванням корисних копалин. Проекти планів використання і охорони надр складаються відомствами, які видобувають і переробляють мінеральну сировину, галуззю в цілому і по найважливіших басейнах і підприємствах - Мінприроди України з подальшим затвердженням Кабінетом Міністрів України.

Державна експертиза та оцінка запасів корисних копалин. 3 метою створення умов для раціонального комплексного використання надр, визначення плати за користування надрами, меж ділянок надр, наданих у користування, запаси розвіданих корисних копалин підлягають державній експертизі. Надання надр у користування для видобування корисних копалин дозволяється тільки після проведення державної експертизи їх запасів.

Висновок державної експертизи є підставою для постановки розвіданих корисних копалин на державний облік. Державна експертиза може проводитися на будь-якій стадії геологічного вивчення родовища за умови, що геологічні матеріали, які подаються на експертизу, дають змогу дати об'єктивну оцінку кількості та якості запасів корисних копалин.

Державний облік та державний кадастр родовищ, запасів і проявівкорисних копалин та державний баланс запасів корисних копалин. Родовища, в тому числі техногенні, запаси і прояви корисних копалин підлягають обліку в Державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин та Державному балансі запасів корисних копалин.

Державний облік родовищ, запасів і проявів корисних копалин здійснюється у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 1995 року.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин містить відомості про кожне родовище, включене до Державного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корисних копалин і наявних у них компонентів, гірничотехнічних, гідрогеологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-економічну оцінку, а також відомості про кожний прояв корисних копалин. Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин ведеться Мінприроди України.

Своєрідним продовженням Державного кадастру родовищ і проявів корисних копалин є Державний баланс запасів корисних копалин, який містить відомості про кількість, якість та ступінь вивчення запасів корисних копалин стосовно родовищ, які мають промислове значення. Відповідно до ст. 44 Кодексу України про надра Державний баланс запасів корисних копалин містить відомості про розміщення родовищ, які мають промислове значення, рівень промислового освоєння, а також відомості про видобуток, втрати і забезпеченість суспільного виробництва розвіданими запасами корисних копалин. Державний баланс запасів корисних копалин ведеться Мінприроди України.

Правове регулювання розподілу і перерозподілу надр і корисних копалин. Порядок розподілу і перерозподілу надр, який здійснюється при наданні і вилученні ділянок надр, залежить від цілей, для яких ці ділянки надаються, і, відповідно, від видів користування надрами. Наприклад, для геологічного вивчення надра надаються на підставі дозволів, які видаються спеціально уповноваженими на те державними органами в установленому порядку.

Користування надрами здійснюється на підставі гірничого відводу, ліцензії і угоди про розподіл продукції, якщо користувачем надр є інвестор. Угода про розподіл продукції укладається з переможцем конкурсу, який проводиться в порядку, визначеному Законом України «Про угоди про розподіл продукції».

Надра надаються в користування спеціалізованим підприємствам, установам, організаціям і громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами, лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр. Надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою питання про надання земельної ділянки для потреб, передбачених гірничим законодавством, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (ст. 19 Кодексу України про надра). Гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу (ліцензії) у випадках, передбачених Кодексом України про надра. Так, згідно зі ст. 20 Кодексу для геологічного вивчення, в тому числі для дослідно-промислової розробки, родовищ корисних копалин загальнодержавного значення надра надаються в користування без надання гірничого відводу після одержання спеціального дозволу (ліцензії) на геологічне вивчення надр.

Для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надра надаються в користування без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються після попереднього погодження з органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр - Мінприроди України, Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду та Мінохорони здоров'я України на місцях.

Згідно зі ст. 23 Кодексу землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів та прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Порядок надання гірничих відводів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Надрокористувач, який одержав гірничий відвід, має виключне право здійснювати в його межах користування надрами згідно з наданою ліцензією. Ділянці надр, яка надається згідно з ліцензією для геологічного вивчення без суттєвого порушення цілісності надр (без проходки тяжких гірничих виробок і буріння свердловин для видобування корисних копалин або будівництва підземних споруд для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин), за рішенням органу управління Державним фондом надр або його територіального підрозділу надається статус геологічного відводу. У межах геологічного відводу можуть одночасно проводити роботи кілька користувачів надр. їх взаємовідносини визначаються при наданні надр в користування.

Для захоронення відходів виробництва та інших шкідливих речовин, скидання стічних вод допускається надання надр у виняткових випадках при додержанні норм, правил та вимог, передбачених законодавством України. Надра для вказаних цілей надаються відповідно до ст. 19 Кодексу України про надра за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів, виконаних на замовлення заінтересованих підприємств, установ і організацій.

Користування окремими ділянками надр може бути обмежено або заборонено з метою забезпечення національної безпеки і охорони навколишнього природного середовища.

Користування надрами на територіях населених пунктів, приміських зон, об'єктів промисловості, транспорту і зв'язку може бути частково або повністю заборонено у випадках, якщо таке використання може створити загрозу життю і здоров'ю людей, завдати шкоди господарським об'єктам або навколишньому середовищу.

Для видобування корисних копалин (з надр чи з поверхні), окрім гірничого відводу, як правило, необхідні відповідні ділянки земної поверхні для будівництва на них технічних і господарських будівель і споруд. Право на гірничий відвід само по собі не дає права на земельну ділянку, але є підставою для порушення клопотання про відведення (надання) земельної ділянки, порядок і умови якого регулюються Земельним кодексом України.

Гірничий відвід за клопотанням органів державного гірничого нагляду може бути вилучений у підприємств до повної виробки корисних копалин, якщо вони не виконують зобов'язань, передбачених актом про надання гірничого відводу.

Державний контроль і нагляд за веденням робіт з геологічного вив чення надр, їх використанням та охороною. Державний контроль за раціональним використанням і охороною надр спрямований на забезпечення дотримання всіма надрокористувачами встановленого порядку користування надрами, законодавства, затверджених в установленому порядку стандартів, норм і правил у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр, правил ведення державного обліку і звітності. Він здійснюється органами державного геологічного контролю у тісній взаємодії з органами державного гірничого нагляду, природоохоронними та іншими контрольними органами.

Державний контроль за використанням та охороною надр у межах своєї компетенції здійснюють ради, органи державної виконавчої влади на місцях, Мінприроди України та його органи на місцях (ст. 61 Кодексу України про надра).

Державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) здійснюється Мінприроди України та його органами на місцях.

Завданням державного нагляду за безпечним веденням робіт, пов'язаних з використанням надр, є забезпечення дотримання всіма надрокористувачами затверджених у встановленому порядку стандартів, норм, правил щодо безпечного ведення робіт, попередження та усунення їх шкідливого впливу на населення, навколишнє природне середовище, будівлі і споруди, а також щодо охорони надр.

Державний нагляд за безпечним веденням робіт, пов'язаних з користуванням надрами, покладається на органи державного гірничого нагляду, які здійснюють свою діяльність у взаємодії з органами державного геологічного контролю, природоохоронними та іншими контрольними органами, професійними спілками.

Державний нагляд за веденням робіт щодо геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд) здійснюється Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду та його органами на місцях.

Крім того, здійснюється виробничий контроль за використанням і охороною надр підприємствами, установами і організаціями (надрокористувачами), які перебувають у віданні відповідних органів.

Правильність розробки родовищ корисних копалин контролюється маркшейдерською, геологічною та іншими службами. Але найбільш широким і всеохоплюючим наглядом за правильністю експлуатації надр і їх охороною, який включає нагляд за всіма видами користування надрами, є державний гірничий нагляд.

Розпорядження геологічною інформацією. Геологічна інформація - це зафіксовані дані геологічного, геофізичного, геохімічного, аерокосмічного, економічного змісту, що характеризують будову надр, наявні в них корисні копалини, умови розробки родовищ, інші якісні і кількісні параметри та особливості надр, і отримані за результатами геологорозвідувальних, геологоекономічних, науково-дослідних, експлуатаційних та інших робіт.

Порядок розпорядження (надання у користування і продаж) відкритою геологічною інформацією про надра, отриманою за результатами робіт з геологічного вивчення надр, експлуатації родовиш корисних копалин або використання надр з іншою метою здійснюється відповідно до Положення про порядок розпорядження зазначеною інформацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року¹. Порядок розпорядження геологічною інформацією з обмеженим доступом визначається чинним законодавством України, зокрема законодавством України про державну таємницю.

Вирішення спорів з питань надрокористування. Спори з питань користування надрами розглядаються органами державного геологічного контролю, державного гірничого нагляду, охорони навколишнього природного середовища, радами, місцевими судами загальної компетенції, загальними адміністративними судами, господарським судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством України.

До компетенції рад віднесені спори з питань користування надрами, пов'язані з розробкою родовищ загальнопоширених корисних копалин (місцевого значення), торфу, прісних підземних вод.

До відання органів державного гірничого нагляду належить вирішення спорів між надрокористувачами з питань користування надрами у зв'язку з розробкою родовищ корисних копалин (крім родовищ загальнопоширених корисних копалин), з питань користування надрами з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин.

До відання органів державного геологічного контролю належить вирішення спорів між надрокористувачами з питань користування надрами з метою геологічного вивчення надр.

Розгляду місцевим судом загальної компетенції, адміністративним або господарським судом підлягають: фінансові, майнові та інші спори, пов'язані з користуванням надрами; оскарження рішень державних органів, які суперечать вимогам чинного гірничого законодавства, в тому числі про відмову в наданні ліцензії на право користування надрами або дострокове припинення права користування надрами; оскарження дій і рішень посадових осіб і органів, які суперечать вимогам чинного гірничого законодавства; оскарження стандартів, норм і правил щодо технології ведення робіт, пов'язаних з користуванням надрами, охороною надр і навколишнього природного середовища, які суперечать законодавству.

 

Социальная политика и социальное управление.

Введение

Социально ориентированная рыночная экономика предполагает значительную деятельность государства в решении социальных проблем. Это связано с тем, что рыночная экономика не гарантирует трудящимся право на труд, стандартное благосостояние, образование, не обеспечивает социальную защиту инвалидов, малоимущих, пенсионеров. Поэтому возникает необходимость вмешательства государства в сферу распределения дохода путем проведения социальной политики так же существует проблема, истинные масштабы которой сегодня еще не осознаются, - это создание инновационной теории и практики управления, формирование управленцев новой генерации, способных мыслить и действовать в условиях кризисного состояния общества, принимать упреждающие решения, эффективно использовать имеющиеся ресурсы. Разрыв между непрерывно меняющейся жизнью и субъектом управления углубляется, что порождает кризис управления, политического руководства. Это сдерживает темпы социального прогресса, порождает социальные, политические, экономические, духовные, биологические, техногенные катастрофы, способные погубить жизнь на планете Земля.

 

Роковая ошибка современной российской политики состоит в том, что сводится только к захвату власти. Между тем, суть политического руководства при наличии власти – научиться управлять общественными делами, привлечь к этому общество, его общественные институты и всех граждан, делегировать им властные функции, ресурсы и вместе с ними развивать самодеятельность, самоуправление людей, организуя работу общества на пути социального прогресса.

Социальная политика

Социальная сфера включает в себя отрасли, деятельность организаций которых обеспечивает решение социальных проблем населения. Проблемное поле социальной сферы сосредоточено вокруг следующих направлений:

 

• уровень и качество социальной жизни (распределение социальной помощи, безработица, миграционная политика, занятость и т. д.);

 

• народное образование;

 

• здравоохранение;

 

• жилищно-коммунальное хозяйство;

 

• культурная политика.

 

Кроме того, отдельно выделяют направление по работе с молодежью, как наиболее перспективной и то же время социально незащищенной части населения. Основой реализации государственной социальной политики является территориальное образование так как особенности его развития должны учитываться при разработке и принятии управленческих решений в социальной сфере. Цель функционирования социальной сферы – социальное развитие региона, направленное на изменение благосостояния, структуры потребностей и форм жизнедеятельности населения в меняющейся социальной и экономической среде.

 

Объектом социального развития является население региона. Представление социальной сферы региона в виде системы позволяет представить ее в виде системы взаимосвязей основных отраслей социальной сферы (здравоохранение, образование, ЖКХ), деятельность которых направлена на развитие человеческого потенциала и улучшение качества жизни населения региона.

 

Основным субъектом управления социальной сферы региона выступает государство в лице региональных органов власти. Кроме того, субъектами управления социальной сферы являются хозяйствующие субъекты, выполняющие социальные функции, и общественные организации, играющие роль сторонних наблюдателей и контролеров.

 

Развитие социальной сферы является важнейшим направлением внутренней политики государства, обеспечения благополучия и всестороннего развития граждан. В статье 7 Конституции РФ сказано: «Российская Федерация – социальное государство, политика которого направлена на создание условий, обеспечивающих достойную жизнь и свободное развитие человека». Признаками социального государства являются не только декларируемые права на труд, отдых, социальное обеспечение, жилище, охрану здоровья, образование и т. д., сколько их реализация, реальная доступность социальных благ абсолютному большинству населения.

 

Обобщающим показателем развития социальной сферы служат повышение уровня жизни, рост денежных доходов населения при сокращении разрыва в доходах между богатыми и малообеспеченными, что особенно важно для экономики, так как способствует расширению внутреннего спроса, производству продукции отечественных предприятий.

 

Для трудоспособного населения важны экономические условия, позволяющие гражданам за счет собственных доходов обеспечивать более высокий уровень социального потребления; это эффективная занятость, баланс спроса и предложения на рынках труда, в том числе на основе повышения качества и конкурентоспособности рабочей силы, регулирование миграционных процессов.

 

Поддержание занятости требует проведения эффективной кадровой политики, обеспечения гражданам свободы выбора места жительства и возможности продуктивно трудиться, стимулирования организации современных производств и рабочих мест, защиты трудовых прав и интересов работников в рамках социального партнерства; содействия общественно полезному и эффективному предпринимательству, стимулирования экономической активности, более адекватного отражения ее фактической результативности в доходах разных групп

 

населения, в том числе работников бюджетной сферы; выравнивания экономических возможностей.

 

Проведение политики повышения доходов включает установление государственных гарантий в сфере оплаты труда, обеспечивающих воспроизводство

 

рабочей силы, формирование эффективной системы налогообложения, контроль за инфляцией.

 

Улучшение жизнеобеспечения населения прежде всего сводится к поддержанию и развитию коммунальной инфраструктуры, транспорта и связи, охране окружающей среды.

 

Совершенствование системы социальной защиты граждан включает разработку и реализацию государственных программ борьбы с бедностью, комплексной защиты населения, в первую очередь слабозащищенных категорий, от

 

социальных рисков; реформирование системы социального страхования, в том

 

числе пенсионного и медицинского.

Социальное управление

 

Понятие эффективности в управлении обычно рассматривают применительно к коммерческой деятельности, с точки зрения которой она определяется соотношением полученных результатов с затратами деятельности. Однако применительно к некоммерческим организациям такой подход не находит своих оснований уже исходя из самой сущности таких организаций, главная особенность которых заключается в том, что их целью не является получение прибыли. Предприятия социальной сферы являются большей своей частью некоммерческими организациями. И даже те из них, которые могут получить прибыль (например, частные больницы, коммерческие вузы) оценивают свою деятельность не по размерам прибыли, а по тому социальному результату, на который в итоге и нацелена их основная деятельность.

 

Основная проблема, с которой сталкиваются организации социальной сферы – это высокие затраты их деятельности, а также их обоснование. Так как многие из них находятся на бюджетном финансировании, вопрос о выделении средств и расходовании их по целевому назначению становится наиболее остро, особенно в условиях нехватки последних. В последнее время органы государственной власти уделяют особое внимание эффективному расходованию бюджетных средств и поощряют различного рода исследования в области оценки эффективности деятельности социальной сферы как основного объекта бюджетного финансирования.

 

Эффект представляет собой сложение двух моментов:

 

1) разницы между результатами и затратами, которая свидетельствует о положительном «сальдо», т. е. пользе, принесенной человеческими

 

усилиями;

 

2) способности этой разницы удовлетворять реальные жизненные потребности общества, людей.

 

Эффекта от любого вида деятельности не наблюдается, если вследствие ее нет прироста материальной и духовной продукции, улучшения социальных условий жизни. Также нельзя говорить об эффекте, если прирост имеется, однако он не используется для нужд людей, решения их проблем (валяется где-то на полках, складах или архивах, существует бесцельно и бессмысленно). Эффект от каждого вида деятельности имеет свои особенности оценки, определения. Но можно выделить наиболее типичные виды эффекта, среди которых особо значимыми являются: производственный, экономический и социальный.

 

Производственный эффект возникает тогда, когда тот или иной управляемый объект призван производить строго определенную продукцию или оказывать такую же четко обозначенную социальную услугу (снабжение водой, электричеством, газом и т. п.). Такой эффект управления, выражаемый в результатах деятельности управляемых объектов, заключается в соотнесении результатов, полученных на выходе продукта (услуги) из стадии производства, и затрат на его изготовление.

 

Производственный эффект был основой оценки эффективности деятельности в централизованной плановой экономике, при которой предприятиям (организациям) задавали номенклатурно-натуральные показатели, подлежащие обязательному выполнению. Дальнейшая судьба произведенного продукта (качества услуги) мало интересовала производителя и соответствующий орган, который управлял им. В итоге, в экономике наблюдались негативные процессы, такие как дефицит, скрытая инфляция, горы ненужной продукции на полках магазинов. Переход к рыночной экономике призван сломать данную ситуацию, но монополизм многих отраслей социальной сферы не позволяет задействовать саморегулирующие механизмы рынка, главным условием действия которых как раз и является свободная конкуренция.

 

В мире, где давно признаны постулаты свободных рыночных отношений, практически нигде не считается достаточным произвести продукт (подготовить услугу), поскольку его необходимо ввести в стадию обращения (распределения и обмена) и реализовать покупателю (носителю потребности и средств на ее удовлетворение). Тем самым для большинства производителей воспроизводственный цикл завершается не в момент производства, а совершения акта купли-продажи. Именно в нем кончается путь движения продукта (услуги) и возникает второй вид эффекта управления – экономический. Данный эффект говорит об уровне соответствия спроса и предложения на тот или иной продукт (услугу). Производитель получает реальную плату за произведенный продукт – возврат затраченных ресурсов плюс доход, что является стимулом для дальнейшего производства. Благодаря этому экономика приобретает необходимую ей динамику и самоуправляемость.

 

Однако данный эффект может сопровождаться также отрицательными явлениями и результатами – высокие цены монополиста, некачественный товар, обман покупателя и т. п. Поэтому для общества большой интерес заключается в большей степени в стадии потребления. Данную стадию в наибольшей степени охватывает социальный эффект, представляющий собой совокупный положительный результат, который получает общество как в процессе производства того или иного продукта (услуги) или выполнения определенного рода работы, так и при потреблении соответствующих материальных, социальных и духовных ценностей.

 

Социальный эффект показывает актуальность, рациональность и эффективность любого труда, в том числе и затрачиваемого на стадии потребления.

 

Он основан, как правило, на высоком качестве и современных технико-технологических показателях продукции. В нем наиболее полно воплощаются достижения научно-технической революции. Он возможен лишь вследствие рациональной организации субъектов управления, прежде всего органов государственной власти и местного самоуправления, оптимального функционирования управляемых объектов, правильного согласования их активности с закономерностями, потребностями и интересами общества. Сущность социального эффекта проявляется также в том, что он должен быть устойчивым, воспроизводящимся, прогрессирующим, содержать в себе не только «снятый» результат осуществленной деятельности, но и источник, и средство для последующего

 

развития, выступать постоянным и прочным звеном в цепи непрерывного воспроизводства общественной жизни.

 

В управлении социальной сферой, как одного из основных объектов государственного управления, результаты должны оцениваться, главным образом, по социальным эффектам. Здесь сосредоточены все противоречия и соотношения между частной собственностью, рыночной экономикой, предпринимательством, интересами и свободами отдельных людей, с одной стороны, и государством как объединением всех в историческом масштабе времени, с другой.

 

Реальный уровень исполнения государственных задач, в том числе и в социальной сфере, должен определяться по социальным эффектам, приносящим обществу, людям определенную пользу, развивающим их в материальном и духовном аспектах.

 

Из современных концепций социального развития региона наиболее известна теория человеческого капитала, связанная с работами Т.Шульца, Г. Беккера, Х. Джонсона, Э. Денисона и др. По человеческим капиталом понимается мера воплощенной в человеке способности приносить доход (совокупность знаний, квалификации, здоровья работников, позволяющих повышать производительность труда). Фактор человеческого капитала стал важным источником экономического роста, он объясняет экономическую роль образования, науки, здравоохранения, которые ранее рассматривались как потребляющие и непроизводительные сферы.

 

Согласно теории человеческого капитала, накопление его может осуществляться в различных формах. Это развитие способностей и навыков во время

 

обучения, а также их приобретение в ходе профессиональной деятельности. Это забота о здоровье, получение информации и другие формы, обеспечивающие развитие интеллектуальных и физических способностей человека с целью повышения эффективности его труда.

 

Осознание ценности человеческого капитала способствовало изменению отношения к образованию, здравоохранению, культуре и другим отраслям социальной сферы, в том числе с позиций их ресурсного обеспечения. Увеличение расходов на образование воспринимается властями многих государств как фактор экономического роста, а предпринимателями – как фактор повышения производительности труда. Во многих странах образование стало рассматриваться как экономически рациональная деятельность человека на протяжении всей его жизни. Ресурсное обеспечение образования возросло не только за счет государственных средств, но и путем диверсификации источников. В США благодаря этому доля расходов на образование в ВВП за треть века почти удвоилась.

 

В странах с развитой рыночной экономикой развитие человеческого капитала уже давно является общей тенденцией, основывающейся на необходимости конкурировать в высокотехнологичных сферах экономики. Развитие работника стало главным источником накопления богатства. По данным Всемирного банка (1995), в ФРГ, Японии, Швейцарии на долю человеческого капитала приходится 80% общего объема капитала. В странах с переходной экономикой уровень бюджетных расходов на эти цели явно недостаточен, для всех постсоветских стран характерно сокращение накопленного человеческого капитала в кризисный период.

 

Концепция человеческого капитала дополняется понятием качество населения. Сам термин заимствован из демографии, где он используется для расширительной оценки репродуктивных характеристик, включая здоровье, но все же с опорой на физическое воспроизводство. В развитие этого подхода П. Л. Капица предложил понимать под качеством населения «целый комплекс медико-генетических и социально-психологических характеристик жизни людей – их физическое здоровье, уровень развития интеллектуальных способностей, механизмы воспроизводства интеллектуального потенциала и т. п.». Данное понятие применяется и в социологии, в него включается не только мера способностей к производительному труду при достигнутом уровне здоровья и образования населения, но и степень инновативности и социальной мобильности людей.

 

В социологических исследованиях используется также понятие социальный капитал как мера гражданской активности, социальной мотивации людей и эффективности социальных институтов.

Заклююение

 

Россия исторически обладает крупнейшим в мире духовным потенциалом. Однако, наше культурное и интеллектуальное наследие, накопленное трудом и талантом десятков поколений, используется из рук вон плохо, расхищается, скудеет.

 

Россия может сохранить высокое звание великой державы, одно из лидирующих мест в мировом сообщ