Політика"воєнного комунізму" в Україні
Усі ці заходи запроваджувались Декретом Всеукраїнського виконавчого комітету (12 квітня 1919 р.). У місіях було введено систему пайків, які розподілялися за “класовим принципом”: більше - вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робітникам воєних підприємств, майже нічого - нетрудовим елементам. Таким чином, зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітарізація виробництва. Робітники, які кидали роботу, оголошувались злочинцями. У промислових центрах формувались продовольство, тому Ленін оголосив “хрестовий похід за хлібом”. Хлібозаготівля в Україні відбулась з величезними труднощами. Російські чиновники почали зневажливо ставились до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України уряд запровадив політику “Червоного терору”. Були проведені репресії противників більшовизму. ІV Всеукраїнський з'їзд рад, що відбувся у травні 1920 р. у Харкові заклав основи радянського будівництва України. Сила більшовиків полягала в тому що: - українське населення виступало за більшовиків, тому що вони прогнали білогвардійського напасника; - на ІV конференції КПУ 16 березня 1920 р. об'єдналися з більшовиками в одну партію українські комуністи-боротьбісти
“-” більшовистської політики: - комуністична партія висловлювала інтереси лише частини громадськості - найменшої; - однопартійна політика призвела до того, що політичне життя взагалі счезло; - націоналізація банків (закон 27 грудня 1917 р.), торгового флоту (5 лютого 1918 р.), усунення підприємств промисловості, що мають до 5-10 найманих робітників (29 листопада 1920 р.); - прийняття закону ВЦВК “Про соціалізацію землі” від 9 лютого 1918 р.,який робив землю безгосподарною і оголошував, що вона “переходить в користування всього трудового народу”, а головне - в ньому нічого не говорилось про форми землекористування. Але вже у другому земельному декреті ВЦВК від 14 лютого 1919 р. “Про соціалістичне землевлаштуваня і про методи переходу до соціалістичного землеробства”, говорилось, що “Уся земля в межах РСФРР, в чиєму б користуванні вона не перебувала, вважається єдиним державним фондом”, якою розпоряджаються не селяни, а уряд в особі Наркомзему. Цей декрет перетворював все с/г на єдину агрофабрику. Центральною фігурою її ставав не селянин-одноосібник, а сільгоспробітник, якому заборонялось мати присадибну ділянку, худобу, птицю, навіть собак, зате було обіцяно 8-годинний робочий день... - відсутність розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову, що загрожувало виникненням диктатури, культу особи, адже гасло радянської влади - “Вся влада Радам!” на це й натякала «+» більшовистської політики: - проголошення братерської федерації України з Радянською Росією; - дала радянському будівництву на селі сильну опору проти власників, зорганізувавши сільську бідноту в «комітети незаможників»; - об'єднання війська й державної скарбниці України і Радянської Росії, щоб в об'єднаних федерацією радянських республіках був один держплан, одне управління радянським господарством; - владу тримав в руках робітник з селянином, проте як сьогодні відомо, більшовики відібрали владу в буржуазії, але не віддали її народу; - встановлення диктатури пролетаріату За радянських часів під пролетаріатом розумілась уся працююча верства населення, починаючи від некваліфікованих робітників.
Звісно, що всі ці фактори значною мірою вплинули на характер, хід і результати громадянської війни в Україні. Великий вплив мали і коливання українського селянства, в розумінні якого уживались комуністичні уявлення про справедливість, бажання вільно працювати на власній землі і самостійно користуватися результатами своєї праці. Все це проявилось у діяльності так званої Революційно-Повстанської армії, яку очолив Н.І. Махно. В цей час загострюються стосунки Радянської держави з селянством, що припадає на першу половину 1921 р., коли повстанський рух поширився майже на всю територію України. Селянське повстання було придушено тільки силами регулярної більшовицької армії. Головними політичними наслідками громадянської війни в Україні стали усунення з політичної арени українських національних сил, загибель УНР, встановлення Радянської влади, утворення 6 січня 1919 р. Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). У грудні 1918 - квітні 1919 р. відбулася друга радянсько-українська війна, яка закінчилася 10 березня 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад в Харкові була прийнята перша Конституція УСРР, розроблена на основі Конституції РСФРР. Формально УРСР проголошувалася суверенною республікою. Вища законодавча влада належала Всеукраїнському з’їзду Рад, а в період між з’їздами — Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітетові (ВУЦВК) на чолі з Г. Петровським. Виконавча влада належала Раді Народних Комісарів (РНК) на чолі з Х. Раковським. Влада на місцях передавалася комітетам бідноти (комбідам) і революційним комітетам (ревкомам). Для придушення опору противників радянської влади створювалися Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), народні суди, революційні трибунали й робітничо-селянська міліція. Фактично УСРР не була суверенною державою. КП(б)У підпорядковувалася РКП(б). Вищі органи влади УСРР (ВУЦВК, РНК України, Українська Рада народного господарства) діяли під безпосереднім керівництвом відповідних органів влади РСФРР. Був установлений контроль РСФРР над економікою України. Унаслідок створення військово-політичного союзу радянських республік об’єднанню під керівництвом вищих державних органів РСФРР підлягали війська, промисловість, залізничий транспорт, фінанси.
|
