Акт Соборності України 22.01.1919 р.

Уряди ЗУНР і Директорії. намагаючись взаємно зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають угоду про об’єднання ЗУНР (Галичина. Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Урочисте проголошення Акта з’єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Відповідно до закону «Про форми влади в Україні», затвердженого Трудовим Конгресом України, ЗУНР було перейменовано в Західну Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль, ця історична подія мала чисто символічний характер і до справжнього об’єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією. Водночас політичне зближення західноукраїнського регіону з Наддніпрянською Україною, все ж дало і певні практичні наслідки. Зокрема, під час реорганізації Української Галицької Армії (УГА) на зразок регулярних армій (3 корпуси по 4 бригади, які складалися з 3-6 куренів) значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УР, насамперед генерал М. Омелянович-Павленко, який став командувачем (начальним вождем) УГА, та полковник С. Мишковський.

У травні 1919 р. польський уряд, намагаючись посилити свої позиції, направив на український фронт в Галичину та на Волинь 80-тисячну армію генерала Й. Геллера. Ця армія була сформована і озброєна у Франції і складалась із польських військовополонених, які воювали на Західному фронті в складі німецької армії. Спочатку Антанта передбачала використання армії Й. Геллера виключно для боротьби проти більшовицьких військ, але невдовзі з геополітичних міркувань пішла назустріч польському уряду. Вже на початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками. За цих обставин ЗОУНР провела реорганізацію власних владних структур. Уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а вся повнота військової та цивільної влади, за рішенням Української Національної Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича. Проте через декілька місяців січневий акт фактично припинив свою дію. Наприкінці 1919 р. Євгеній Петрушевич його денонсував.

У другій половині 1919 р. війська УНР і ЗУНР опинилися в «трикутнику смерті» між військами Радянської Росії, Польщі та армією Денікіна. Першою припинила збройний опір армія ЗУНР, яка перейшла на бік денікінців. Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалася, С. Петлюра виїхав до Варшави. 6 грудня 1919 р. - 6 травня 1920 р. частина військ УНР під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка здійснила перший «Зимовий похід» тилами денікінських і радянських військ, подолавши з боями 2 тис. км. 21-24 квітня 1920 р. уряди УНР і Польщі уклали Варшавську угоду, за якою Польща визнавала існування УНР. Натомість УНР відмовлялася від претензій на західноукраїнські землі (Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся), які відходили до Польщі. Таємна військова конвенція передбачала спільні воєнні дії УНР і Польщі в боротьбі з радянською Росією для відновлення суверенітету УНР. 25 квітня 1920 р. почалася польсько-радянська війна. У квітні-травні 1920 р. об’єднані польсько-українські війська зайняли Правобережну Україну (Житомир, Вінницю, Київ) і форсували Дніпро, однак були зупинені радянськими військами. На окупованій Польщею території відновлювалося поміщицьке землеволодіння, вивозилися промислове устаткування й сировина, що призвело до селянських повстань. 14 травня 1920 р. радянські війська Західного фронту під командуванням М. Тухачевського почали контрнаступ у напрямку Варшави, а 26 травня 1920 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Єгорова розгорнули наступ на Львів, зайняли Правобережну й Західну Україну владу й створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР).

17 серпня 1920 р. польські війська перейшли в контрнаступ під Варшавою й відтіснили радянські війська до Житомира та Бердичева. Підписання 12 жовтня 1920 р. Ризького перемир’я між Польщею та Радянською Росією означало розрив відносин Польщі з УНР. Українські війська на чолі з С. Петлюрою продовжили боротьбу самостійно, однак у листопаді 1920 р. змушені були відступити до р. Збруч і переправитися на окуповану Польщею територію, де були інтерновані в табори для військовополонених.

18 березня 1921 р. РСФРР та УСРР уклали з Польщею Ризький мирний договір, за умовами якого Польща визнавала УСРР і БСРР, однак Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя) і Західна Білорусія ввійшли до складу Польщі.

У листопаді 1921 р. відбувся другій «Зимовий похід» військ УНР під командуванням генерала хорунжего Ю. Тютюнника з метою організації масового антирадянського повстання селянства. Біля м. Базар на Житомирщині учасники рейду були розбиті радянськими військами, більшість повстанців потрапила в полон і була розстріляна. Другим «Зимовим походом» закінчилася збройна боротьба військ УНР за незалежність України.

Отже,зумовлені Першою світовою війною революційні процеси, призвели до падіння Австро-Угорської імперії. Однією з держав, що утворилась на її уламках, стала Західноукраїнська Народна Республіка. З моменту її виникнення вона зіткнулася з претензіями на західноукраїнські землі сусідніх держав, особливо Польщі; збройною агресією на територію ЗУНР; міжнародним невизнанням тощо. За цих обставин об’єднання ЗУНР та УНР в одну державу було спробою вийти з глухого політичного кута та реалізувати споконвічні мрії українців про возз’єднання. На жаль, Акт злуки мав деклараційний, символічний характер. Сторони, що об’єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в складних тогочасних умовах. Під ударами Польщі, яку підтримували країни Антанти, ЗУНР, попри відчайдушні спроби відстояти свою незалежність, втрачає контроль над власною територією.

Отже на початку ХХ ст. на теренах України активно відбувались державотворчі процеси, яким значною мірою посприяла революція 1905-1907 рр. та оголошення Акту Соборності України 22.01.1919 р. Слід відзначити, що революційні дії посприяли і демократизації суспільства, покращенню умов праці робітників, активізації та урізноманітненню політичного життя, появі політичних партій, кооперативів, профспілок тощо.