Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Терміни, виробничо-професійні та науково-технічні професіоналізми, фразеологізми




План

  1. Власне українська та іншомовна лексика в професійному мовленні
  2. Терміни та їх місце в професійному мовленні
  3. Виробничо-професійна, науково-термінологічна лексика
  4. Професіоналізми
  5. Галузева термінологія

 

Студенти повинні знати: основні відомості про власне українські слова та іншомовну лексику в професійному мовленні; особливості вживання термінів, виробничо-професійних та науково-технічних професіоналізмів, фразеологізмів.

Студенти повинні вміти: знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми; користуватися словникоміншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою.

 

1. Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови, тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу староукраїнської (XI — XIV ст.) і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою нерідко є похідними (вітатися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, півень, панувати, самітність, щодня, чемність).

Власне українські слова мають різні значення і вживаються для називання предметів, явищ природи, життя і побуту людей, їхньої виробничої діяльності тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.

Специфічність власне української лексики зумовлено насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:

-ин(а): година, хвилина, тканина;

-ин(и): відвідини, роковини, заручини;

-анин(а), -янин(а): біганина, стрілянина;

-щин(а), -ччин(а): Київщина, козаччина;

-ник, -ниц(я): візник, заступник, заступниця;

-івник, -івниц(я), -альник, -альниц(я), -ильник, -иль-ниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;

-ець: кравець, промовець, швець;

-к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;

-ій: водій, носій;

-ень: красень, велетень;

-ань: здоровань, горбань;

-ищ(е): днище, горище, дідище, бабище;

-от(а): голота, німота;

-анн(я), -енн(я), -інн(я): змагання, бачення, світання, розуміння.

Ознакою власне української лексики є подовження попередніх приголосних в іменниках середнього роду на -я: гілля, волосся, знання, безлюддя, завзяття, зусилля.

За допомогою суфіксів -ик (вогник, столик), -очок, -ечок, -инк(а), -оньк(а), -еньк(о), -онькіо) (кілочок, вершечок, батечко, голівонька, рученька, серденько), -ц(е) (віконце, слівце), -ячк(о) (пір'ячко, сміттячко) утворюються слова зі значенням здрібнілості та пестливості.

За допомогою суфіксів -уват(ий), -юват(ий), -овит(ий), -езн(ий), -анн(ий), -есеньк(ий), -юсіньк(ий) утворюються власне українські прикметники: довгуватий, синюватий, талановитий, грошовитий, довжелезний, невблаганний, нездоланний, тонесенький, малюсінький, білюсінький.

До власне українських слів належать також ті, що утворені за допомогою префіксів су- (сузір'я, суміш), перед-(передвісник, передмова), між-, межи- (міжгір'я, межиріччя), по- (поверх, подвір'я), прі- (прізвище, прізвисько, прірва).

Власне українськими є також слова, утворені за допомогою часток аби-, де-, бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, -сь, ні-: абихто, абищо, дехто, деколи, бозна-хто, бозна-де, хтозна-який, хтозна-як, будь-який, будь-де, хто-небудь, де-небудь, хтось, десь, ніхто, ніде.

До власне українських належать прийменники (біля, від, з, серед, посеред, між, поміж, під, попід, задля, коло, навколо, проміж, щодо, з-під, з-над, з-перед, з-поза, з-поміж), сполучники (та, але, бо, чи, аби, щоб, проте, зате, якби, якщо, як, немов, наче, начебто, мов, мовби, мовбито, ніби, нібито, дарма що, ледве, ледь, тільки, щойно), частки (хай, нехай, невже, хіба, тільки, ось, це, майже, таки, саме, хоч би, ані), модальні слова (можливо, звичайно, зрозуміло, безумовно, безперечно, здається, ймовірно, мабуть, певно, напевне), вигуки (цить, геть, овва, лишенько, лелечко, цур, пек, добридень).

Слова української мови за походженням поділяються на власне українські та іншомовні (запозичені). До власне української лексики належать слова, народжені самою мовою на будь-якому етапі її розвитку. Іншомовними називають слова, що увійшли в українську мову з інших мов. Запозичення іншомовної лексики відбувається у результаті розвитку політичних, економічних, культурних зв'язків між народами і є неминучим явищем для будь-якої мови. У процесі вживання іншомовна лексика засвоюється українською мовою, пристосовується до її фонетичних, граматичних, орфографічних законів.

До словникового складу української мови входить значна кількість запозичених слів, які міцно засвоєні українською мовою, не потребують коментарів чи перекладу. Як свої сприймаються, наприклад, слова, що прийшли із грецької мови (миска, оладка, мак, м'ята, академія, філософія, бібліотека, театр), латинської (адвокат, секретар, республіка, аудиторія, конституція), німецької (майстер, цех, вексель, поштамт, курорт, штраф), французької (прем'єр, парламент, кабінет, аванс), англійської (трамвай, клуб, мітинг) та ін. Дуже багато запозичень включає термінологія різних галузей.

Розрізняють кілька причин засвоєння іншомовних слів. По-перше, часто вони запозичуються разом із поняттям. Такі слова звичайно не мають українських відповідників, наприклад, іменники політика, спортсмен, футбол, тунель, пальто, університет, корабель, театр, курорт, бухгалтер. Другою причиною запозичень є прагнення деталізувати уявлення про предмет, назва якого вже існує в мові. Наприклад, слово джем означає різновид варення, десерт — це солодощі, які подають після обіду: бар — невеликий ресторан або закусочна, госпіталь — медичний заклад для лікування військовослужбовців, лайнер — велике швидкохідне судно, імпорт — ввіз товарів з-за кордону, спринтер — бігун на короткі дистанції, стаєр — бігун на довгі дистанції. Третьою причиною запозичення є прагнення замінити описовий вираз, словосполучення одним словом: транспорт — замість "засоби пересування", мотель — замість "готель для автотуристів", круїз — замість "подорож на пароплаві", турне — замість "подорож по круговому маршруту", вакансія — замість "вільна посада".

Іншомовні слова в українській мові можуть бути єдиними назвами понять або виступати синонімами власне українських, як-от: пам'ятник — монумент, обмежувати — лімітувати, передовий — прогресивний тощо.

Поряд з іншомовними словами, які увійшли до української лексичної системи, виділяють варваризми (від грецьк. barbarismos — іншомовний, чужоземний) — іншомовні слова, які вживаються в українському тексті, але не засвоєні українською мовою. Варваризми можуть передаватися графічними засобами мови-джерела чи українською графікою: лат. homo sapiens або гомо сапіенс (людина розумна), tertium non datur (третього не дано), volens-nolens (хоч-не-хоч); англ. happy end (щасливий кінець), okay чи о'кей (все гаразд, добре), high life (високе життя); фр. adieul (прощавайте!), bonjour! (добридень!), тегсі або мерсі (дякую!); італ. finita la comedia (виставу закінчено), evviva! (хай живе!).

Межі вживання іншомовних слів є дуже важливим питанням культури мовлення. Неодноразово проблема запозичення слів ставала предметом наукових дискусій, на яких обговорювалося питання, чи загрожують українській мові іншомовні слова, чи необхідно обмежувати потік запозичень тощо.

За підрахунками фахівців, кількість іншомовних слів у складі української лексики не перевищує 10 %. Це означає, що твердження про засилля запозичених слів в українській мові є перебільшенням. Така частка запозичень не може становити загрози самобутності мови.

Наведемо міркування видатного українського поета та перекладача М. Рильського. У його статті "Про іноземні слова" читаємо: «Один науковий працівник, бажаючи зробити приємність іншому, сказав: "Нашому колективу дуже хотілося б, щоб цю роботу очолила така одіозна постать, як ви". Його спокусило, очевидно, "пишне" звучання іноземного слова "одіозний", яке в його уяві асоціювалося, мабуть, із "грандіозний", чи що. Коли тому науковцеві пояснено було, що термін латинського походження одіозний означає ненависний, небажаний, неприйнятний і т. ін., то він, звичайно, зніяковів. Але потяг до прикрашання своєї мови непотрібними і раз у раз неправильно чи неточно вживаними іноземними слівцями властивий багатьом нашим товаришам, і він, цей потяг, здається мені лихом, проти якого треба боротись і боротись».

Із сказаного, певна річ, в жодному разі не випливає, ніби слід силоміць, штучно викорінювати з мови усталені інтернаціональні терміни (наукові й технічні), а також слова іншомовного походження, що міцно й широко увійшли у народний вжиток. Чи потрібно віднаходити українські замінники таким лексичним одиницям, як кардіолог, терапевт, футбол, теніс, історія, філософія, республіка, демократія, театр, політика, парламент, кабінет, джинси тощо? Звичайно ж, ні. Не треба пояснювати, чому не дістала підтримки у фахівців (і мовознавців, і медиків) спроба авторів одного із словників очистити українську медичну термінологію від іншомовних слів (пропонувалося, наприклад, здійснити такі заміни: очник — замість окуліст, повитуха, баба-пупорізка — замість акушерка, дрібноживцезнавець — замість мікробіолог, вухоносогорлянкознавець — замість отоларинголог, гоп'як — замість пульс, хробаковиця, хробакозапал — замість апендицит, горлянковиця — замість ларингіт).

Безглуздість повної відмови від запозичень підтверджується ще одним фактом: переважна більшість імен, які носять сьогодні українці, є також запозиченими і прекрасно виконують свої функції, скажімо, імена-грецизми Олександр, Василь, Григорій, Денис, Дмитро, Євген, Кирило, Лев, Степан, Микола, Микита, Петро, Тарас, Федір, Юрій, Зінаїда, Софія, Олена, Галина, Наталя, імена латинського походження Антін, Валентин, Віктор, Віталій, Костянтин, Олексій, Павло, Роман, Сергій, Юлія, Клавдія, Валерія, Марина, скандинавські імена Ольга, Ігор, Олег, Гліб, імена, подаровані давньоєврейською мовою, —Давид, Данило, Іван, Йосип, Михайло, Назар, Наум, Яків, Ганна, Єва, Марія, грузинське ім'я Ніна тощо.

Необхідно розуміти, що наявність іншомовних слів у мові є закономірним явищем, яке відображає зв'язки певного народу з іншими. Запозичення — закономірний шлях збагачення лексики будь-якої мови. Відкритість мови вважається ознакою її сили, а не слабкості. Саме тому культура української мови проголошує не викоренення іншомовних слів, а вимогу не зловживати ними. "Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні — і, це вже безумовно, у властивому їм значенні..." (М. Рильський). Питання про іншомовні слова має вирішуватися з погляду потреби. Якщо в українській мові немає для позначення поняття власного слова, то можна послуговуватися запозиченим. Якщо поняття може бути виражене українським словом, то саме йому має віддаватися перевага, а не його дублетові-за-позиченню. Іншомовні слова не завдають шкоди українській мові, якщо вони не витісняють українську лексику, якщо мовці використовують їх доречно, тобто відповідно до їх значення і до конкретної ситуації мовлення. Дехто вважає, що вживання іншомовних слів підкреслює освіченість, інтелектуальні здібності людини. Таку думку спростовують як мовознавці, так і майстри слова. Зокрема, письменник О. Югов пише: "Чим освіченіша людина, тим глибше вона зобов'язана знати мову свого народу. А отже, і потреба хапатися за іншомовне слівце у того, хто зважується писати статті й книги, має виникати значно рідше, ніж у людини з недостатньою освітою". Пам'ятаймо про це!

2.Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. Іншими словами, термін – це слово в особливій функції і саме в зв’язку з цією своєю функцією термін набуває великої точності значення, “чистоти” (він позбавлений образних, експресивних, суб’єктивно-офіційних відтінків значення).

Терміни створюються засобами власної мови (діловодство), запозичаються (дебет) або “конструюються” з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма, скорозшивач).

У діловому стилі також є своя термінологія. Розвиток соціалістичної економіки, вдосконалення норм адміністративного права, виникнення нових науково-технічних понять – усі ці фактори значною мірою визначають склад словника сучасної мови управління, зокрема склад термінології. Поява нових термінів, уточнення й кодифікація (закріплення у словнику) вже наявних у мові ставлять працівника сфери управління перед необхідністю враховувати зміни в мої службової документації, знати вимоги, які до неї висуваються.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з’явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення – це свідчення невисокої культури людини, вбого інтелекту її. Високоінтелектуальна і культурна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формування своєї думки найточніших слів і словосполучень, послуговуючись при цьому не запозиченнями й термінами, а звичайними загальновживаними словами рідної мови. Тому псевдонаукова мова – це те, чого слід уникати.

Погане враження справляє й мова такого службового документа, в якому поряд з термінами (дебет, фінансування, кредити) вживаються ”бувші терміни”, тобто терміни інших галузей науки, які потрапили до загальнонародної мови і які втратили своє термінологічне значення (фактор, стимул, фронт, база, претензія та ін.). Це утруднює читання документа, викликає потребу додаткового пояснювати написане, певним чином “дискредитує” справжні, правильно вживані в тексті терміни.

Загальний висновок: терміни – це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звіряння з словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

3. Словоскладання чи основоскладання дає у професійних жаргонах слова, невідомі загальнонародній мові, наприклад: маловісна корова (корова некондиційної ваги).

Професійні жаргони часто виникають і вкорінюються там, де порушується автоматизм праці, виробничий ритм.

В українську мову запозичено багато російських слів, насамперед для називання нових понять, які в українській мові ще не мали ніякої назви. Запозичення вважається правомірним і тоді, коли засвоюється слово з дещо іншим значенням, ніж те, яке вже є в українського відповідника.

До речі, навіть дуже схожі слова російської й української мов можуть мати далеко неоднакове значення, порівняйте:

Російські Українські

час (60 хв.) час (невизначена кількість)

человек (людина) чоловік (людина, мужчина, чиєсь подружжя)

неделя (7 днів) неділя (один з днів тижня)

Луна (Місяць) луна (відлуння. рос. ехо)

речь (промова) річ (предмет)

трус (боягуз) трус (обшук)

нарядний (гарно одягнений) нарядний (пов’язаний з нарядом як з документом)

злодей (лиходій) злодій (той, що краде)

красный (червоний) красний (красивий)

У внутрішній поточній кореспонденції, яка не виходить за межі підприємства, мішанина слів з двох мов зустрічається, на жаль, звичайно частіше, ніж хотілося б. Документи, написані такою мовою, свідчать про недостатнє знання обох мов, про низьку мовну й загальну культуру того, хто так пише.

Це саме можна сказати й про вживання у мові документів діалектизмів, тобто місцевих слів і висловів, які зрозуміє лише обмежена кількість людей.

Чомусь вважається, наприклад, що оволодіння синонімічним багатством української мови – це вже компетенція художнього слова, а для ділового мовлення синоніми – це зайва розкіш.

Насправді синоніміка – це явище, властиве усім сталям мови, воно притаманне лексиці нашої мови, загалом, а не лише лексиці художньої літератури й публіцистики. Адже явище синоніміки означає висловлення, покликане якнайточніше відтворювати всі відтінки людської думки.

Велику кількість близьких за значенням слів ми розрізняємо добре; відмінності між ними очевидні, переплутати ці слова важко. Наприклад:

робітник – людина, що працює на промисл. під-ві; працівник – ширше поняття, ніж робітник (газетний працівник, наук. працівник тощо).

Але вже такі слова, як замісник і заступник, примусять декого замислитися, перш ніж відповісти на питання, чи ці слова абсолютно тотожні за змістом. Виявляється, що замісник – це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки, а заступник – це офіційна назва постійної посади; заступник працює водночас з керівником, а замісник заступає відсутнього керівника.

Поняття “близькозначне слово” для кожної людини дещо інше, визначається воно насамперед ступенем знання мови.

Легко уявити собі, що було б, якби в документі при перекладі були переплутані щойно названі слова: документ втратив би свою цілеспрямованість, точність.

Чим менше виразне предметне значення слова, тим важче шляхом логічних роздумувань відрізнити значення одного слова від іншого. Ці значення слів треба запам’ятати, щоб точно і правильно ними користуватися.

Багато сумнівів звичайно викликає вибір серед слід тепер, зараз, нині, сьогодні. Дехто вважає, що “законне право на існування” має лише слово тепер. Виявляється, що ці слова різняться значенням, а не місцем вживання: зараз – це у момент розмови (цієї миті, секунди, хвилини); тепер – у наш час, останнім часом (з цим же значенням вживається нині й сьогодні). При зіставленні двох часових періодів вживається тепер (колись – тепер); при зміні дій, процесів, станів також вживається тепер (Тепер переходимо...).

Буває, що два слова різняться лише префіксами, але не є взаємопов’язаними; тут треба бути особливо обережними й уважними, бо від наявності чи відсутності навіть однієї літери у слові може змінитися значення всього тексту.

На перший погляд дуже незначна відмінність між словами зупинятися і спинятися, запитання і питання. І справді, у прямому значенні це дуже близькі за змістом слова, які вільно взаємо замінюються. Проте у переносному значенні вживається лише спинятися (спинимося на цьому питанні, він ні перед чим не спиняється), питання (проблема, справа), а зупинятися і запитання – у прямому. Синоніми служать не лише для найточнішого висловлення думки, вони допомагають також знайти найдоречніший спосіб висловлення.

У певних ситуаціях звичайне загальновживане слово може виявитися аж надто прямолінійним. навіть жорстоким, тоді йому підшукують відповідну синонімічну заміну (наприклад: у некролозі неповтрюється слово помер, його замінюють після першого вживання словами зворотами – пішов від нас, залишив нас, пішов з життя та ін.).

Деякі загальновживані слова мають виразно експресивний характер і тому не придатні для ділового документа. Так, слово п’яний у нашій уяві повязуємться зі словами п’яниця, пиячити, пиятика тощо, які є досить експресивними рядом. Тому в ділових паперах до них добираються описові без емоційні звороти: у нетверезому стані, під ідєю алкоголю, у стані сп’яніння тощо.

Часом виникає пом’якшити наказ, порівняйте:

Не курити!

Палити забороняється!

Просимо не курити.

У нас не курять.

Проте пошуки пом’якшуючих синонімів для ділового папера не завжди виправдані об’єктивними причинами, а пояснюються часом надмірною делікатністю того, хто пише.

Таким чином, пом’якшуючі синоніми доречні в діловому документі насамперед у тих випадках, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації. Оскільки ж пом’якшуючі синоніми – це переважно описові кількаслівні словосполучення, то вони, до всього іншого, ще й громіздкі. Тому кількість їх у тексті повинна бути мінімальною.

4. Професіоналізми – це слова або висновки, властиві мові певної вузької професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.

Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це, наприклад, рибальство, полювання, різні ігри та ін.), або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється (наприклад: карданний пристрій – кардан; трансплантації – пересадка тощо). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте не належать до літературної мови.

Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства – шкода від них невелика (псується мова лише тих людей, які вживають професіоналізми в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного в напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.

У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, або просто неприпустиме. На жаль, дехто з службових осіб, причетних до складання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів тощо.

Які ж слова входять до складу професіоналізмів?

Серед професіоналізмів переважають слова загально нар. мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині: начальникам відділів требу уточнити свої обсяги, ми має типові застосування, цілий ряд диференціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні іменники в загальнолітературній мові форм множини не мають.

Уже згадувалося, що до професіоналізмів належать також і слова загальна. мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, слова кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб предметів певних властивостей або ознак. У деяких колективах усталилось вживання цих слів на позначення високого вияву названої ознаки чи властивості: кваліфікований у них означає “висококваліфікований”, а не той, що має певну кваліфікацію; свідомий – це людина надзвичайно високої свідомості; якісні показники – це показники високої (найвищої) якості та ін.

Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес спілкування.

Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного, що “непосвяченій” людині взагалі буде незрозуміло, про що йдеться: слово удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення: “Повідомте ударність нового агрегата” для непосвяченої людини буде “цифровим донесенням”, а не діловим листом.

Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є “місцева творчість” (у межах колективу, підприємства тощо), насамперед за рахунок префіксації та словоскладання. Серед префіксів найпопулярніші до- (дообладнати, декваліфікація), недо- (недопалив, недовнесок), за- (залозунгувати, за процентувати), над- (надзверхплановий); серед суфіксів – ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), -аж (типаж, листаж), -ація (маршрутизація, декваліфікація) та ін.

5.У сучасний період великий інтерес у лінгвістиці викликають проблеми галузевих термінологічних систем, розширення їх меж, збільшення кількості компонентів, які входять до них. На межі XX і XXI століть наука стає винятково ефективним і динамічним інструментарієм людської діяльності, що підвищує інтерес вчених до аспектів і проблем теорії пізнання з метою підвищення ефективності наукової роботи на основі інноваційних систем штучного інтелекту. Відповідно, термінологія штучного інтелекту – це молода терміносистема, що перебуває у стані формування. Тому вивчення загальних тенденцій розвитку цієї термінології в англійській мові є цікавим з теоретичного і практичного поглядів. Крім того, слід зазначити, що поза увагою дослідників практично залишився дуже важливий аспект – термінологічний складник наукового тексту в усій його повноті (дисертація).

Науковий текст з будь-якої тематики містить не тільки спеціальні терміни цієї сфери, але й загальнонаукову лексику, а також терміни інших галузей. Е.Ф. Скороходько розрізняє три групи термінів, які функціонують у межах одного тексту: інтрагалузеві, тобто спеціальні терміни тієї галузі, якій належить конкретний текст; екстрагалузеві, тобто спеціальні терміни інших галузей, та загальнонаукові, загально технічні та міжгалузеві терміни.

Науково-технічний прогрес вносить значні зміни у всі сфери розвитку суспільства, в тому числі у мовну картину світу, в зв’язку з чим виникає нагальна потреба вдосконалення системи передавання та обробки інформації, співробітництва науковців різних країн у найрізноманітніших сферах науки й техніки. Одна з найістотніших змін полягає в тому, що переважну частину лінгвістичного фонду складає фахова лексика, і доля термінів у лексичному складі мови стрімко зростає. Тому цілком природно, що лінгвісти надають велике значення вивченню закономірностей утворення термінів, їх структури та семантики, аспектам упорядкування, питанням перекладу; розглядають термінологію як важливу складову сучасної літературної мови.

Наприкінці ХХ століття людство вступило у новий етап науково-технічного прогресу, який названо інформаційною революцією. В умовах кардинальних змін в усіх сферах людської діяльності, пов’язаних із глобальною комп’ютеризацією, значною мірою зросли темпи збагачення словникового складу багатьох мов, зокрема англійської, яка зараз переживає справжній “неологічний бум ” У словниковому складі мови термінологічна лексика відіграє значну роль. Нові поняття в науці потребують нових слів. Це супроводжується появою нових термінів.

Науково-технічні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціальної професійної галузі науки або техніки, становлять суттєву складову науково-технічних текстів і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів). Визначення терміну та терміносистеми, як впорядкованої сукупності термінів, які адекватно висловлюють систему понять теорії, що описує певну спеціальну сферу людських знань чи діяльності.

Дослідження термінологічної лексики спирається на визначення терміна. З приводу визначення терміну та вимог до нього в лінгвістичній літературі існують різні, не рідко протилежні точки зору.

Частіше за все терміном називають слово, словосполучення, або просто мовний знак, що репрезентує наукове поняття спеціальної, професійної сфери знань. Н. А. Баскаков визначає термін як стійке, моносемантичне (однозначне) слово або словосполучення, яке співвідноситься з іншими термінами всередині даної сфери термінології.

Але багато сучасних дослідників термінології відійшли від такого консервативного розуміння поняття терміну. І більш прийнятним вважають наступне визначення терміну. Під терміном ми розуміємо слово або словосполучення, одне або декілька значень яких є спеціальними. Таке розуміння терміну ґрунтується на полісемії та передбачає, що слово в одному зі своїх значень належить літературній нормі, а в іншому одній або декільком терміносистемам.

Так як єдиного визначення терміна в лінгвістичній літературі ще немає, то завдання дати таке визначення залишається актуальним. Крім того навіть не дуже глибоке вивчення термінології певної області знань показує, що не завжди термін точно виражає спеціальне поняття і не завжди входить лише в одну терміносистему. Дослідження також показали, що не завжди термін має точні семантичні границі і виражає точно окреслене поняття. З цього випливає, що існує два підходи до вивчення терміна: нормативний (за Д. С. Лотте) і дескриптивний (за В. О. Винокуром).

В характеристику терміна потрібно обов’язково включити його якості та тенденції, а у визначення терміна лише якості усіх термінів, які не є спірними. Основним в специфіці терміну - в його спеціальному, професійному використанні, є те, що сфера його поширення обмежена певною областю знань. Але не завжди така категоричність суджень є доцільною. Не можна не погодитись з думкою, що ні у формі ні у змісті не можна знайти суттєвої різниці між словом неспеціальної лексики та словом термінологічної лексики. Реальна, об’єктивна різниця між цими двома типами слів – це,по суті, різниця немовна. Якщо слово неспеціальної лексики співвідноситься з загальновідомим об’єктом, то слово термінологічної лексики – з специфічним об’єктом, який відомий лише вузькому колу фахівців. Ніякої іншої різниці між цими типами слів більше не існує. А. І. Моісєєв стверджує, що різниця між терміном та нетерміном полягає не в специфіці слова, а в специфіці об’єктів номінації. Але термін не перестає бути терміном, якщо його знатимуть не лише фахівці у певній галузі.

Можна дати таке, «робоче» визначення терміну. Термін – це мовний знак, що репрезентує наукове поняття спеціальної, професійної області знань.

Розглянемо вимоги до терміну. Д. С. Лотте висунув до науково-технічного терміну наступні вимоги: системність; незалежність від контексту; однозначність; точність та лаконічність. Термін не повинен бути полісистемним, омонімічним, синонімічним.

Початок термінознавства пов'язаний з іменами австрійського вченого Ойгена Вюстера Нубасова і російського термінознавця Д. С.Лотте, які опублікували свої перші роботи в 1930р. На даний час роботою з теоретичними проблемами термінознавства займається ряд національних шкіл – австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська. На даний момент в термінознавстві виділяється ряд незалежних напрямків дослідження. В першу чергу можна назвати теоретичне термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики. В свою чергу прикладне термінознавство займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням.

Загальне термінознавство вивчає найбільш загальні якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве термінознавство займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов. Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою визначення спільних рис та відмінностей окремих терміносистем, а порівняльне термінознавство, в свою чергу, займається порівняльним вивченням спільних та відмінних рис лексики різних мов, наприклад української та англійської. Семасіологічне термінознавство займається вивченням проблем, що пов’язані із значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміною значень і різноманітними семантичними явищами – полісемією, омонімією, синонімією, антонімією і т. д. Ономасіологічне термінознавство вивчає структурні форми спеціальних лексем, займається процесом найменування спеціальних понять і вибором оптимальних форм найменування.

Історичне термінознавство вивчає історію термінів та терміносистем для того, щоб виявити тенденції їх утворення та розвитку, що в свою чергу дозволяє дати вірні рекомендації стосовно їх упорядкування. На даний час на основі цих досліджень виникає нова самостійна лінгвістична дисципліна – антрополінгвістика.

Функціональне термінознавство пов’язане з вивченням сучасних функцій терміну в різних текстах та ситуаціях професійного спілкування і підготовки спеціалістів, а також досліджує особливості використання термінів в мові і комп’ютерних системах.

На сучасному етапі формується ряд нових напрямків, серед яких слід зазначити когнітивне або гносеологічне термінознавство, що займається дослідженням ролі термінів в науковому мисленні та знаннях. Як самостійні розділи термінознавства можна розглядати також термінознавчу теорію тексту; ця теорія займає позицію між термінознавством і власне теорією тексту і займається питаннями типології текстів (де наявні терміни), термінологічним аналізом тексту і текстовим аналізом терміну.







Дата добавления: 2015-09-19; просмотров: 6651. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2019 год . (0.015 сек.) русская версия | украинская версия