Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Жанри публічних виступів. Композиція мовлення




План

1. Службова бесіда. Правила ведення службової бесіди.

2. Телефонна розмова. Культура ділової телефонної розмови.

3. Жанри публічних виступів. Академічні, громадсько-політичні промови, промови з нагоди урочистих зустрічей

4. Виступ під час наради

5. Структура виступу. Вступ і закінчення виступу

6. Підготовка до виступу: добір матеріалу, його обґрунтування, конспект ключових слів

7. Засоби активізації уваги слухачів під час виступу

8. Мовне зображення чоловіка як норми, а жінки як відхилення від норми

 

Студенти повинні знати: види усного спілкування; жанри публічних виступів; композицію мовлення.

Студенти повинні вміти: володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного виступу.

 

1.Найпоширенішою формою усного ділового спілкування є бесіда. Бесіда – це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо.

Службова бесіда сприяє активізації зусиль для спільного вирішення виробничих питань і проблем. Майже всі справи ділових людей починаються, здійснюються і завершуються за допомогою різних за формою, змістом і функціям бесід.

Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на:

· індивідуальні;

· групові.

Індивідуальна бесіда– це діалог двох співрозмовників, які є значущими один для одного і прагнуть досягти певної мети.

Існують загальні правила й рекомендації щодо підготовки та проведення індивідуальних бесід. Їх застосування може вплинути на хід бесіди, сприятиме її ефективності, досягненню мети.

Бесіду, як правило, заздалегідь планують і до неї готуються. До бесіди необхідно:

- визначити мету, стратегію і тактику проведення бесіди;

- скласти детальний план, визначити коло питань, які будуть обговорюватися;

- зібрати й систематизувати інформацію, необхідну для розмови;

- з’ясувати все про співрозмовника;

- обрати місце та час для проведення бесіди;

- сформулювати запитання, які варто задати співрозмовникові;

- створити атмосферу взаємної довіри.

Обидві сторони ділової бесіди повинні бути ввічливими, привітними, доброзичливими, виявляти щирий інтерес і повагу до співрозмовника, чемність і емоційну стриманість у полеміці, тактовність і здатність до співчуття та взаємне розуміння проблем. Розмовляючи, слід дивитися на співрозмовника, об відповідно скорегувати подальший хід ділової бесіди у разі втрати вересу до теми. Для досягнення повнішого взаєморозуміння слід оволодіти не лише вмінням переконливо говорити, а й уважно слухати співрозмовника.

Аргументи рекомендується викладати послідовно, впорядковано, використовуючивисловлювання для видимої підтримки співбесідника.

Приймаючи рішення:, доцільно керуватися такими рекомендаціями:

заздалегідь сформулювати мінімальну мету й обміркувати альтернативні варіантирозв'язання проблеми;

намагатися досягти добровільної згоди партнера;

не виявляти невпевненості, розгубленості, наприкінці бесіди, навітьякщо її мети не було досягнуто; спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення бесіди:

закінчуючи бесіду,доцільно використати свій найсильніший аргумент.

Завершення бесіди (вихід з контакту) має залишити позитивне враження і надію на подальшу співпрацю. Прощаючись, бажано бути доброзичливим і дотримуватись загальноприйнятих правил етикету. Поводитисяслідтак, щоб лишити у співрозмовника добру згадку про себе.

2.В усному діловому спілкуванні телефон відіграє суттєву допоміжну роль зв'язку для отримання інформації, оперативного реагування на події, дистанційного керування чи коригування діями тощо. Головна перевага над іншими традиційними засобами зв'язку (листи, телеграми, факси) — оперативність, швидкість, зручність. Мобільний і пейджинговий зв'язок, новітні цифрові та супутникові системи дозволяють за лічені хвилини з'єднатися з будь-яким абонентом на планеті. Та попри модернові інформаційні технології, найхарактерніші особливості телефонного діалогу лишилися незмінними.

Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:

— момент установлення зв'язку;

— виклад суті справи;

— завершальні слова, фрази — знак про закінчення розмови.

У кожній телефонній розмові чітко розмежовані комунікативні ролі співрозмовників: той, хто телефонує, повідомляє (адресант) і той, хто приймає повідомлення (адресат, абонент), хоча можлива й участь третьої особи — посередника (секретаря, диспетчера, оператора чи ін.), який допомагає встановити контакт адресанта з адресатом. Інколи доцільно попередньо узгодити з абонентом дату й час телефонної розмови та її тему, щоб він був на місці, вільний від виконання інших обов'язків і завчасно підготувався.

До ділової телефонної розмови слід завчасно готуватися. А саме:

— укласти чіткий план спілкування (порядок питань, які б ви хотіли поставити адресатові);

— мати поряд допоміжний матеріал (довідкові, цифрові дані, списки та ін., усе, що може нагально знадобитися як додаткова інформація);

— мати напохваті чим і на чому зафіксувати потрібну інформацію.

Деякі сучасні офіси мають автовідновідачі або ж автоматизовану систему запису всіх «вхідних» і «вихідних» телефонних дзвінків, що певною мірою спрощує збереження, оброблення інформації й повністю виключає її спотворення.

Принцип телефонного спілкування треба будувати таким чином, щоб інформація, отримана від попередньої розмови, була вихідною для наступної і т. д.

Вербальне телефонне спілкування висуває перед співрозмовниками низку обов'язкових етикетних реплік (кліше, шаблонів), якими, неначе паролями, обмінюються обидві сторони розмови.

Адресант після короткого вітання називає своє прізвище, ім'я та ім'я по батькові, посаду й організацію, яку він представляє (порядок може бути зворотний). Якщо слухавку взяв не той, хто вам потрібен, слід увічливо попросити покликати його до телефону. У разі відсутності потрібної вам людини в офісі взагалі та коли ви не встигли відрекомендуватися, ви можете почути: «Хто його запитує?» Назвавши себе, можна попросити:

— занотувати інформацію для подальшої передачі:

— попередити потрібну вам людину про час, коли ви знову зателефонуєте;

—щоб вам зателефонували, назвавши номер телефону та час.
Але в усіх зазначених вище випадках варто поцікавитися, з ким ви щойно розмовляли.

Адресат, приймаючи «вхідний» дзвінок, із метою економії часу, після відповіді на вітання, мусить відразу назвати організацію, відділ, свою посаду, прізвище, ім'я та ім'я по батькові (порядок може бути зворотний), наприклад:

«Фірма «Гетьман», відділ збуту, менеджер Смаглій».

Подібний вступ надає розмові робочого тону й ритму.

Якщо співробітника, якого просять до телефону, немає на місці, а питання, яке порушує адресант може вирішити інший співробітник, слід запросити його або дати відповідний номер телефону.

Якщо «вхідний» дзвінок порушує робочий процес, слід вибачитися й попросити зателефонувати пізніше, назвавши час, або ж пообіцяти самому зв'язатися з адресантом, також назвавши час.

Частину названих проблем може зняти обізнаний секретар, котрий диспетчеризуе всі «вхідні» дзвінки, приймає й фіксує інформацію.

Декілька загальноусталених правил:

— службовий телефон — переважно для службових справ;

— телефон загального користування має бути розташовано у зручному/доступному, звукоізольованому місці (коридор, окрема кабіна тощо);

— говорити слід чітко, стисло й коректно (виразність вимови виключає повторювання вже сказаного); уважне слухання виключає постійне перепитування;

— не слід прохати про значну послугу малознайому людину;

— слід пам'ятати, що телефонна розмова — це діалог, а не монолог;

— поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати особисто або листом і аж ніяк не телефоном;

— телефон дієвий, але не визначальний засіб вирішення важливих питань, котрі остаточно вирішуються лише під час особистої зустрічі;

— у випадку роз'єднання, поновлює зв'язок той, хто телефонував;

— закінчує розмову той, хто телефонував.

Характер службових телефонних стосунків, окрім зазначених правил, визначають такі чинники, як: ступінь близькості (знайомства) співрозмовників, їх вік, посада, стать тощо.

Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає допоміжні невербальні засоби (жест, міміка, поза тощо), співрозмовникам треба якомога вимогливіше добирати й висловлювати потрібні слова, фрази, користуючись лише голосом. Визначальними в цьому випадку-будуть швидкість, чіткість, розбірливість, інтонація, наголос, пауза та інші складові нормативи культури усного ділового мовлення.

3.Кожен виступ переслідує певну мету - це або інформування, або переконання, або створення певного настрою V слухачів.

Інформативними бувають найчастіше звіти, доповіді, лекції. Будуються вони звичайно за такою схемою: "що; для чого; як ; у який спосіб". У вступі викладається проблема, окремі її складники; виклад будується від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції,

Слід звернути увагу на визначення жанрів публічного мовлення, які розрізняються залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування.

Одним із найпоширеніших жанрів публічного мовлення є доповідь --ділова, звітна, політична тощо.

Ділова доповідь. Це діловий документ, який містить виклад певних питань, обов'язково з висновками та пропозиціями. На відміну від інших ділових документів, доповідь призначена для усного виголошення, її, як правило, читають. Ділова доповідь містить значний обсяг інформації. У ній ставляться і пропонуються до розв'язання назрілі в певній галузі проблеми і визначається практична мета.

Звітна доповідь. За своєю будовою нагадує письмовий звіт. Доповідач ставить за мету правдиво, об'єктивно висвітлити факти і переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. До кожного положення звітної доповіді добирається переконливий фактичний та цифровий матеріал. Звітна доповідь обговорюється і схвалюється зібранням звичайно після її обговорення приймається відповідне рішення.

Виступ до доповіді. Це коротке, фрагментарне за своїм характером повідомлення: виступаючий торкається кількох питань, висловлених у доповіді, й оформлює свій виступ частіше не як єдине ціле, а як набір реплік. Полемічність, критичне спрямування, лаконізм - характерні риси такого виступу.

Промова. Це усний виступ з метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття і волю слухачів. Звідси вимоги до промови: логічна стрункість, емоційна насиченість, вольові імпульси.

Мітингова промова. Вона звичайно має політичне спрямування, злободенна, стосується суспільно значущих проблем. Мітингова промова спрямована до почуттів слухача, тому форма її виголошення гаряча, заклична, яскраво емоційна, відзначається напруженістю інтонацій і високим пафосом.

Ділова промова. Вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не емоційний її вплив, великою аргументованістю.

Ювілейна промова. Звичайно присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю. Бона звичайно коротка, пафосна а водночас і сердечна, дружня. Тут доречні експромти, імпровізації, дотепи. Манера виголошення -невимушена, безпосередня.

Найважливіші особливості виголошення промови:

- промовляти належить чітко, дикція має бути особливо виразна;

- темп промови тим повільніший, чим більша кількість слухачів;

- сила впливу промови зростає, якщо в ній наявний ритм, що досягається витримуванням рівномірно розміщених пауз протягом усього виступу.

- паузи - логічні, психологічні - тут особливо виразні, тривалість їх більша, ніж при виголошенні доповідей.

Лекція є формою пропаганди наукових знань, у ній, як правило, йде мова про вже розв'язані наукові проблеми, до того ж більш загальні. Важливою для успіху лекції є вступна частина. У ній переконливо і дохідливо треба пояснити актуальність теми лекції, її необхідність для аудиторії.

В основній частині лекції найважливіше - це чіткий виклад стрижневого питання, послідовне і логічне розкриття його. Не менш важлива ясність думки й послідовність викладу - при переході від однієї смислової частини до іншої, чітке оформлення зачину і кінцівки кожної смислово-самостійної частини.

Основна частина лекції, за свідченням психологів, може містити не більше семи вузлових питань або значних за обсягом смислових частин. Коли їх більше, увага слухача розпорошується, він стомлюється, перенасиченість лекції фактами, цифрами, датами, невпорядкованим ілюстративним матеріалом утруднює сприймання, не дає можливості слухачам стежити за основною думкою, та ходом п розгортання.

4.Наради стали невідємною частиною нашого життя. їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, управліннях, організаціях.

Наради є одним з найефективніших способів обговорення актуальних питань і прийняття рішень у всіх сферах громадського і політичного життя.

Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються на проблемні, Інструктивні та оперативні.

Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь (може бути і співдоповідь), запитання до доповіді, обговорення доповіді і вироблення загального рішення, прийнятого голосуванням присутніх.

Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці (конкретні виконавці) з метою доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно від фахового рівня виконавців, їх проводять за схемою доповіді (інформації про щось) з уточненням поставлених завдань, термінів їх виконання для конкретних виконавців.

Оперативні, (диспетчерські) наради скликають для отримання інформації про поточний стан справ за схемою вертикального розподілу інформації. Особливістю оперативних (диспетчерських) нарад є їх проведення у точно визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати свою діяльність. Позапланові оперативні наради спричиняють неритмічність виконання їх учасниками прямих обов'язків і тому проводяться в надзвичайних ситуаціях. Найбільш складними за схемою побудови, за особливостями взаємодії об'єктивних та суб'єктивних факторів є проблемні наради.

5.Вступ. Початок виступу є визначальним і повинен чітко й переконливовідбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, й містити докази. Першочергове завдання доповідача на ньому етапі - привернути й утримати увагу аудиторії. Для того аби не дозволити думкам cлухачів розпорошитися вже після перших речень доповіді, потрібно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Отже, речення мають бути короткими і стосуватися виключно суті питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення

Практичні поради промовцеві:

- Подякуйте тому, хто представив вас аудиторії

- Чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, їй присвячену

- Стисло поясніть, в який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що насамперед звернете увагу

Закінчення (висновки). Підсумуйте все сказане. Висновки певним чином мають узгоджуватися із вступом і не випадати з загального стилю викладу. Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найбільш важливі речення, щоб підчас виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення заключної частини доповіді.

6.Готуючись до публічного виступу, необхідно дотримуватися таких підготовчих етапів:

1 обдумування теми;

2 збирання та нагромадження інформації, осмислення її й запам'ятовування;

3 конспектування літератури з розглядуваного питання;

4 складання розгорнутого плану майбутнього виступу;

5 написання тексту (повного або часткового).

Збираючи та нагромаджуючи інформацію для виступу, потрібні для доповіді виписки краще роботи на окремих картках і точно їх документувати (автор, назва твору, рік і місце видання, сторінка).

Окрему увагу слід приділити ілюстративному матеріалу, який пожвавить майбутній виступ, зробить його доступнішим, цікавішим і більш наочним, урізноманітнить виклад, ілюстраціями можуть бути й цитата відомого автора, і дотепний, влучний вислів, навіть вірш, прислів'я, приказка. Крім того, ще й образ художнього твору, випадки з життя, газетна замітка.

План майбутнього виступу складається ще під час нагромадження матеріалу'. Коли ж матеріал для доповіді чи лекції зібрано можна переходити до складання розгорнутого плану. Кожна назва розділу простого плану доповнюється викладом основних формувань, практичних та цифрових даних, цитат тощо. Розгорнутий план - це вже готовий матеріал, з яким можна виступати, поминувши такий етап, як написання розгорнутого викладу.

Тези виступу - такий же робочий інструмент промовця, як і розгорнутий план, тільки характер їх трохи інший. Професійно складені тези - це підготовлена, продумана доповідь або лекція, економно викладена, але повна: у тезах наявні всі основні положення її. Від повного тексту доповіді тези відрізняються тим, що вони містять лише найважливіші положення, які ще

мають бути розкриті Й обґрунтовані під час виступу; в них немає фактів, ілюстрацій, полеміки.

Повний текст виступу пишуть звичайно тоді, коли публічна лекція чи доповідь залишається як документ, коли це офіційна доповідь звітного характеру. Текст виступу пишеться повністю і толі коли матеріал складний об'ємний, якщо доводиться розглядати ряд серйозних теоретичних проблем. Робота над повним текстом необхідна також для остаточного опанування матеріалу, відшліфування формулювань.

7.Контакт між слухачами і виступаючим залежить значною міроювід того, яке враження справить промовець у час його появи, як він звернеться до аудиторії, як почне свій виступ. Слухачі завжди добре відчувають, чи промовець виступає з внутрішнім задоволенням чи лише з обов’язку; вони досить швидко орієнтуються в тому чи промовець володіє матеріалом, а чи боїться і теми, і аудиторії. Тон його, манери, одяг, жести, міміка, інтонації — усе промовляє до слухачів і все або посилює вплив від сказаного або навпаки, послаблює його.

Тому передвиходом на трибуну слід зібратися з думками, зосередитися, підготувати себе внутрішньо і починати виступ активно, доброзичливим тоном, одразу ж показавши своє бажання щось нове повідомити аудиторії. Якщо промовцеві вдасться закріпити такий початок цікавою і змістовною подальшою розповіддю, викликати до себе повагу слухачів за знання, щирість, принциповість і переконаність, то можна вважати, що контакт встановлено.

8.Постійний набір ознак чоловічої та жіночої мови - гендерлект. Виникнення цього поняття зумовлено формуванням гіпотези тендерних субкультур. Однак роботи останніх років чітко показують, що говорити про гендерлект неправомірно. Роль субкультурного фактора в цьому випадку дуже збільшена. Різниця в чоловічій та жіночій мові не настільки вагома, не проявляє себе у кожному мовленнєвому акті і не свідчить, що стать є головним фактором комунікації, як це вважали на початковіметапі формування фемінисцької лінгвістики. Також встановлено, що одна і таж людина в різних комунікативних ситуаціях виявляє і різну мовленнєву поведінку, що отримало назву переключення коду. Вивчення комунікації осіб однієї статі, але різного соціального статусу також виявило низку відмінностей.

Разом з тим, наука визнає існування деяких стильових особливостей, притаманних переважно чоловікам або переважно жінкам у рамках чітко очерченої ситуації спілкування. При цьому вважається, що вони виникають під впливом як соціокультурних, так і біологічних та гормональних факторів. Вмне тендерних досліджень за рамкивпливових європейських мов і розвиток лінгвокультурології дозволили отримати дані, що свідчать також і про культурні особливості чоловічої та жіночої мови. Найбільш перспективним напрямом вивченню чоловічої та жіночої мови в наш час вважається вивчення стратегій і тактик мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок у різних комунікативних ситуаціях з обов'язковим урахуванням культурної традиції даного суспільства. Також широко поширена точка зору, що жінки вживають більше зменшувальних суфіксів та ввічливих форм, частіше називають партнера по комунікації на ім'я. Роботи по вивченню чоловічих і жіночих асоціацій також дають підставу думати про деякі розбіжності вчоловічій та жіночій асоціативній картині світу. Причини відмінностей в наш час залишаються дискусійним питанням, в обговоренні якого зустрічаються біо- і соціодетермінистська точки зору.

 

 







Дата добавления: 2015-09-19; просмотров: 4178. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия