Номенклатурні назви в професійному мовленні. Географічні назви з номенклатурними словами та без них. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення

План

1. Номенклатурні назви в професійному мовленні

2. Географічні назви з номенклатурними словами та без них

3. Складноскорочені слова; абревіатури та графічні скорочення

 

Студенти повинні знати: особливості використання номенклатурних назв у професійному мовленні; географічних назв з номенклатурними словами та без них; правила написання складноскорочених слів, абревіатур, графічних скорочень у професійному мовленні.

Студенти повинні вміти: використовувати номенклатурні назви у професійному мовленні; географічні назви з номенклатурними словами та без них; доречно використовувати Складноскорочені слова та абревіатури в професійному мовленні.

 

1. Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви – своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміну лежить загальне поняття, то в основі номенклатурних назв – одиничне.

До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів.

Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, знання, так і сукупність назв одиничних об’єктів. Наприклад, у географічній номенклатурі Чорне море, Швацькі озера, річка Десна; видові назви.

Існує номенклатура методична, мовознавча, хімічна, економічна, технічна.

2. Написання окремо. Окремо пишемо:

а) географічні назви, що складаються з прикметника або порядкового числівника та іменника: Бі́ла Це́рква, Ве́рхня Силе́зія, Дави́дів Брід, Залі́сся Пе́рше, Запорі́зька Січ, За́хідна Євро́па, Зеле́на Гу́ра, Нове́ Мі́сто, Нови́й Сад, Сомко́ва Доли́на, Широ́кий Яр;

б) власні назви й номенклатурні родові назви при них: Головни́й Кавка́зький хребе́т, Кри́мський піво́стрів, Фі́нська зато́ка, Чо́рне мо́ре; зато́ка Свято́го Лавре́нтія, тро́пік Рака і под., але номенклатурну назву в постпозиції пишемо через дефіс (див. п. 3г цього параграфа);

в) географічні назви, що становлять сполучення імени та прізвища або імени й по батькові: се́лище Лев Толсто́й (але Лев-Толсто́вський район), ста́нція Єрофе́й Па́влович, але мі́сто Іва́но-Франкі́вськ, се́лище Іва́но-Франко́ве, село́ Миха́йло-Коцюби́нське (бо тут маємо сполучний голосний о та словотвірну або граматичну модифікацію прізвища), а також назви на зразок Дмитро́-Варва́рівка, що складаються з двох імен.

Написння разом. Разом пишемо:

а) географічні назви — іменники, утворені від прикметника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також прикметники, що походять від них: Білопі́лля, Верхньодніпро́вськ, Кам’яногі́рка, Малояросла́вець, Новосибі́рськ, Південносахалі́нськ, Старокостянти́нів, Ясногоро́дка; білопі́льський, верхньодніпро́вський, кам’яногі́рківський та ин.

Примітка. Це правило поширюється й на складні прикметники, утворені з двох основ, співвідносних із підрядним словосполученням, які входять до складу назв держав, морів, рівнин, областей, залізниць тощо й мають при собі номенклатурні назви типу респу́бліка, мо́ре, гора́, хребе́т, ліс, о́зеро, низовина́, о́стрів і т. ин.: Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка, Нижньодуна́йська низовина́, Новосибі́рські острови́, Південноафрика́нська Респу́бліка, Південноукраї́нський кана́л, Східноєвропе́йська рівни́на, Східноказахста́нська о́бласть, Східнокита́йське мо́ре, Центральноафрика́нська Респу́бліка тощо, але Військо́во-Грузи́нська дорога, Півде́нно-За́хідна залізни́ця і т. ин. (тобто складні прикметники, не співвідносні з підрядними словосполученнями);

б) географічні назви, утворені від числівника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також похідні від них прикметники: Дворі́ччя, П’ятиго́рськ, П’ятиха́тки, Семиго́ри, Семипі́лки, Сорокаду́би, Трипі́лля; дворіча́нський, п’ятиха́тківський, семигі́рський, семипі́лківський, сорокаду́бівський та ин.;

в) географічні назви з першою дієслівною частиною у формі наказового способу та похідні від них прикметники: Вернигородо́к, Гуляйпо́ле, Копа́йгород, Крутиборо́ди, Печиво́ди; вернигородо́цький, гуляйпі́льський, копа́йгородський, крутиборо́дівський, печиво́дівський;

 

г) географічні назви, утворені від двох іменників, з’єднаних сполучним звуком, та похідні від них прикметники: Верболо́зи, Індокита́й, Страхолі́сся, Югосла́вія; верболо́зівський, індокита́йський, страхолі́ський, югосла́вський. Але у випадках, де значення складників є досить самостійними, пишемо дефіс: А́встро-Уго́рщина, Азо́во-Чорномо́р’я, Во́лго-Донськи́й кана́л та ин.;

ґ) географічні назви з другою частиною -город, -град, -піль, -поль; -абад, -акан, -бург, -ленд, -пілс, -таун, -шир, -штадт і похідні від них прикметники: Кита́йгород, Но́вгород; Белгра́д, Волгогра́д; Кня́жпіль, Ольго́піль; Адріяно́поль, Севасто́поль; Ашгаба́т, Бра́нденбург, Кемберле́нд, Да́вгавпілс, Кейпта́ун, Йо́ркшир, Рудольфшта́дт; новгоро́дський, волгогра́дський, ольго́пільський, севасто́польський, бранденбу́рзький, да́вгавпільський, рудольфшта́дтський;

д) прикметникові форми від географічних назв, що складаються з якісного прикметника та іменника або відносного прикметника (без суфіксів -зьк-, -ськ-, -цьк- і суфіксів присвійности) та іменника: біломо́рський (від Бі́ле мо́ре), білоцеркі́вський (від Бі́ла Це́рква), гостромоги́льський (від Го́стра Моги́ла), новоме́ський (від Нове́ Ме́сто), яснополя́нський (від Я́сна Поля́на); житньогі́рський (від Жи́тні Го́ри), західноєвропе́йський (від За́хідна Євро́па), кам’янобалківський (від Кам’яна́ Ба́лка), липоводоли́нський (від Ли́пова Доли́на).

3. Написання через дефіс. Через дефіс пишемо:

а) географічні назви, що складаються з двох іменників (без сполучного звука) або з іменника й наступного прикметника, а також прикметники, що походять від них: Ба́ня-Лу́ка — ба́ня-лу́цький, Гвіне́я-Біса́у — гвіне́я-біса́уський, Гли́нськ-Заго́ра — гли́нськ-заго́рський, Ельза́с-Лотари́нгія — ельза́с-лотари́нзький, Ко́ло-Миха́йлівка — ко́ло-миха́йлівський, Орє́хово-Зу́єво — орє́хово-зу́євський, Пу́ща-Води́ця — пу́ща-води́цький; Бері́зки-Берша́дські — бері́зки-берша́дський, Ві́та-Пошто́ва — ві́та-пошто́вий, Кам’яне́ць-Поді́льський — кам’яне́ць-поді́льський, Ра́ва-Ру́ська — ра́ва-ру́сь-кий, Ха́рків-това́рний – ха́рків-това́рний;

б) географічні назви, що становлять поєднання двох імен або імени та прізвища (прізвиська) за допомогою сполучного звука (зрідка — без нього) й зі зміною форми другого компонента, а також похідні від них прикметники: Дмитро́-Варва́рівка — дмитро́-варва́рівський, Іва́но-Франкі́вськ — іва́но-франкі́вський, Миха́йло-Коцюби́нське — миха́йло-Коцюби́нський, Олекса́ндро-Па́щенкове — олекса́ндро-па́щенківський, але Петропа́влівка;

в) географічні назви, що складаються з иншомовних елементів, а також похідні від них прикметники: Адди́с-Абе́ба, Буе́нос-А́йрес, Ісси́к-Куль, Кзил-Орда́, Нар’я́н-Мар, Рі́о-Не́гро, Ула́н-Уде́; адди́с-абе́бський, буе́нос-а́йреський та ин. Але назви з другими компонентами -даг, -дар’я, -тау пишемо разом: Алата́у, Амудар’я́, Аюда́г, Копетда́г, Сирдар’я́, Чатирда́г; амудар’ї́нський та ин.;

г) географічні назви з першими складовими частинами соль-, спас-, усть- та вест-, іст-, нью-, сан-, санкт-, сант-, санта-, сен-, сент- і под., з кінцевими частинами -ріка, -гора і под. та -ривер, -ситі, -сквер, -стрит, -фйорд (§ 40. А. 1) і похідні від них прикметники Соль-Іле́цьк, Спас-Кле́пики, Усть-Каменого́рськ; Вест-І́ндія, Іст-Ло́ндон, Нью-Йо́рк, Сен-Сальвадо́р, Сан-Франци́ско, Санкт-Петербу́рг, Сант-Я́го, Са́нта-Кла́ра, Сен-Гота́рд, Сент-Луї́с; Москва́-ріка́, Сапу́н-гора́; Фолл-Ри́вер, Атла́нтик-Си́ті, Са́хо-сквер, Уо́лл-стри́т, Бо́нна-фйорд; соль-іле́цький, усть-каменого́рський; вест-інді́йський, нью-йо́ркський, сан-франци́ський; фолл-ри́верський, атла́нтик-си́тинський та ин.;

ґ) географічні назви, що складаються з двох іменників, поєднаних між собою прийменниками або иншими службовими словами, а також утворені від них прикметники: А́льтгайм-бі́ля-У́льма, Новосі́лки-на-Дніпрі́, Росто́в-на-Дону́, Фра́нкфурт-на-Ма́йні, Яр-під-За́йчиком; Було́нь-сюр-Мер, Бург-ель-Ара́б, JIa-Mа́нш, Ла-Пла́та, Лас-Ве́гас, Лос-А́нджелес, Па-де-Кале́, Ріо-де-Жане́йро, Сен-е-Уа́з (департамент); новосі́лківський-на-Дніпрі́, росто́вський-на-Дону́, фра́нкфуртський-на-Ма́йні, я́рський-під-за́йчиком; було́нь-сюр-ме́рський, бург-ель-ара́бський, ла-ма́ншський, ла-пла́тський і т. ин.;

д) прикметники, утворені від географічних назв, до складу яких входять прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов, -ев(-єв), -ин, -їн, -ськ, -цьк, -зьк: дави́дово-брі́дський (від Дави́дів Брід), олі́йниково-слобідськи́й (від Олі́йникова Слобода́), мишу́рино-рі́зький (від Мишу́рин Ріг), вільша́нсько-новосе́лицький (від Вільша́нська Новосе́лиця), ві́нницько-ставськи́й (від Ві́нницькі Стави́);

е) прикметники, утворені від географічних назв, що становлять поєднання імени та прізвища: іва́но-франкі́вський (село Іва́на Франка́).

3. Абревіатура - скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та - як результат її - лексикалізація графічних скорочень, якої з часом набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають „лексичними скороченнями".

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД - Співдружність Незалежних Держав; МЗС - Міністерство закордонних справ; СБУ - Служба безпеки України; МВФ - Міжнародний валютний фонд; ЛНУ – Львівський національний університет; ТзОВ—Товариство з обмеоісеною відповідальністю; СП — спільне підприємство; ТСН—Телевізійна служба новин;

б) звукові - їх вимовляють як звуки: ЄШКО — Європейська школа кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук; ЧАЕС— Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ — Відкрите акціонерне товариство; ДАІ — Державна автомобільна інспекція; ЗМІ - засоби масової інформації; ЦУМ — центральний універсальний магазин; СНІД - синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єднувальна назва трьох європейських держав - Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговельний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій. З відновленням незалежності в Україні, виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що мають два найменування: одне - повне, яке є словоспо­лученням, інше скорочене - абревіатура. Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із компонентом євро, напр.: еврокредит, єврооблігація, європарламент. євроринок, єврочек, чи основою Європа, напр.: ЄВС— Європейська валютна ситема, ЄВБ— Європейський валютний банк, ЄБРР - Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄС - Європейський Союз.

Творення складноскорочених слів мусить відповідати таким вимогам:

а) слово має легко "розгортатися" в повне найменування;

б) не має збігатися зі словом або скороченням, які вже є в мові; в

) відповідати нормам українського правопису.

Невдалими можна вважати немилозвучні абревіатури (СЄХЛ- Східноєвропейська хокейна ліга; СФУЖО - Світова федерація українських жіночих організацій; ЄФВС -Європейський фонд валютної співпраці; ТКЛТБ— Телекомпанія Львів­ського телебачення; ЗЗБВ —завод залізобетонних виробів), співзвучні з якимось звичайним словом {КІНО — Київський інститут народної освіти; УХО - Українська християнська організація; ЛАК—Ліга арабських країн), незрозумілі (молзавод, індпошив, промпродукти). Наслідком тривалої взаємодії української та російської мов є ненормативні сьогодні абревіатури, напр.: вуз, а треба - внз або виш, зво, ОМОН, а треба - ЗМОП, ін'яз, а треба — інфак. Як релікти сприймаємо запозичені з російської мови абревіатури самбо (самооборона без оружия), бомж (без определенного места жительства), спецназ (отряд спеціального назначения) та ін.

Окремі абревіатури, які активно функціонують у сучасному політичному житті українського суспільства, мова запозичила в готовому вигляді без перекладу з мов міжнаціонального спілкування, зокрема англійської: НАТО - Північноатлантичний блок; ЮНЕСКО — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. Частина абревіатур - назв країн і міжнародних організацій, фондів виникла вже на основі перекладених номінацій: ООН (Організація Об'єднаних Націй); МВФ (Міжнародний валютний фонд).

Абревіатури є однослівним еквівалентом скорочення. Це самостійні слова-іменники, що мають граматичний рід, можуть бути незмінними або відмінюватися за відмінками. У невідмінюваних абревіатурах буквеного типу рід визначають за головним словом мотивуючого словосполучення, напр.: НТР (ж. р.) - науково-технічна революція. В інших абревіатурах рід визначається граматично, за фінальною частиною скорочення, напр.: Донбас, загс - чоловічого роду, бо закінчуються на приголосний.

Відмінюються абревіатури:

1) які утворюються з початкового складу прикметника і повної форми іменника, напр.: педінститут, медсестра, за зразком самостійних іменників, що входять до їхнього складу;

1) які утворюються з початкових звукосполучень або початкових звуків мотивуючого складного найменування, напр.: нардеп, жек, загс; за зразком тих іменників, з якими вони збігаються за зовнішньою формою, тобто як іменники чоловічого роду другої відміни твердої групи

Не відмінюються абревіатури:

1) у яких другий елемент має форму непрямого відмінка, напр.: завканцелярії, комроти, начштабу;

2) ініціально-буквені чи ініціально-звукові, які не сприймаються як іменники, що мають визначений рід і тип відміни, напр.: ПТУ, ЗАТ.

Правильність написання, точність граматичної форми можна перевірити за спеціальними словниками скорочень української мови.

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є словами, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних скорочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні скорочення є декількох типів:

- крапкові (ім., див., с., м.);

- дефісні (ін-т, р-н, 6-ка, з-д);

- із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошових одиниць та ін. лише після цифр (20 хв,, 5 кг, 300 грн);

- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.

Стандартними є такі типи скорочень:

а)поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл., р-н, ст., вул.;

б)назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав.,зам., член-кор., акад.;

в)назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-ць, р., рр.;

г)грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д)форми звертання: п., гром.;

є) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;

є) найменування документів: квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл.,іл..

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі правила користування скороченнями:

- слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятками - о. - острів, отець, А - ампер);

- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос);

- не можна скорочувати в тексті ключових слів;

- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з документами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт,, трав., черв., лип., серп., верес, жовт., листоп., груд.; не розділяти крапкою подвоєння рр. - роки; не можна скорочувати імена та імена по батькові (/.— Іван, М. — Михайло, а не Ів., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно - с; писати правильно - напр., а не Н-д: чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.