Змістовний модуль 1. Елементи лінійної та векторної алгебри.

У Сполучених Штатах Америки на охорону здоров'я щороку витра­чається величезна сума грошей, значно вищий відсоток від загальних видатків, аніж у будь-якій іншій країні світу. Американська система медичного обслуговування фінансується насамперед приватними програмами страхування, що їх доповнюють урядові програми «Медична опіка» (Medicare) для людей старшого віку і «Медична допомога» (Medicaid) для бідняків. Система охорони здоров'я в Сполучених Штатах набагато фраґментованіша й різноплановіша, аніж у більшості інших країн, де існують усеохопні, підтримувані урядом національні програми охорони здоров'я. Наприклад, лікарні США належать федеральному урядові або урядам штатів, муніципальним або окружним властям, приватним організа­ціям, релігійним орденам, добровільним неприбутковим групам або кільком таким організаціям водночас [с.164].

Незважаючи на багатство країни і на ті величезні суми, що витра­чаються на індустрію охорони здоров'я, Сполучені Штати відстають за деякими основними показниками здоров'я. Наприклад, країна посідає досить низьке місце за двома найпоширенішими цифрами, що визначають фізичне здоров'я населення, – середньою тривалістю життя і рівнем дитячої смертності. В більшості європейських країн середня тривалість життя вища, ніж у Сполучених Штатах, а рівень дитячої смертності – нижчий. Однією з причин такого стану речей є те, що, за приблизними оцінками, 37 мільйонів людей у Сполучених Штатах не мають особистого медичного страхового поліса й фактично позбавлені доступу до закладів системи здоров'я [с.165].

Логіка американської системи охорони здоров'я заснована на тому, що конкуренція сприяє найдешевшому обслуговуванню, оскільки дозволяє споживачам робити вибір. Вади такого підходу всім добре відомі. Насправді споживачі не мають змоги ходити й прицінюватися, коли вони хворі, і, як правило, вони неспроможні технічно оцінювати якість тих послуг, що їм пропонуються. Люди з обмеженими фінансовими можливостями мають і обмежений доступ до медичних послуг. Заможним людям набагато легше купити собі доброякісну медичну продукцію, аніж тим, у кого з грішми сутужно. Люди, чиї потреби повністю задовольняє медичний страховий поліс, мало зацікавлені в тому, щоб шукати собі дешевше обслуговування. В результаті утворюється система охорони здоров'я, яка надто дорого коштує, щоб функціонувати відповідно до вже досягнутого рівня стану здоров'я, і яка має серйозні прогалини в обслуговуванні потреб усього населення [с.165]”.

Гіденс Е. Соціологія [Переклад з англійської В.Шовкун, А.Олійник; Науковий редактор О.Іващенко]. – К.: Основи, 1999. – 726 с.

5. Опрацюйте фрагмент книги П.М.Ігнатьєва «Індія на шляху до лідерства в Південній Азії» про функціонування системи охорони здоров’я в Індії і дайте відповіді на запитання:

· Які проблемні питання охорони довкілля та здоров’я нації постають сьогодні в Індії?

· Як ви вважаєте, чи можливо їх вирішити?

«Індія має велику кількість проблем внутрішнього розвитку, серед яких одне з чільних місць посідає питання забезпечення охорони здоров’я нації та створення безпечного підґрунтя для її розвитку. Країна є незаперечним світовим лідером за рівнем небезпечних інфекційних захворювань на душу населення, її жителі мають середню тривалість життя, що оцінюється тільки в 62 роки (Для прикладу – Україна – 67, Японія – 82, Німеччина – 81, США – 79). Стан довкілля в Індії також викликає серйозне занепокоєння, оскільки велике перенаселення та численні шкідливі низькотехнологічні виробництва справляють на нього негативний вплив, а охоронні заходи мають, скоріше, косметичний характер через відсутність належного фінансування з федерального та місцевих бюджетів. Індійські міста-мегаполіси традиційно входять до переліку найбільш забруднених і галасливих агломерацій світу. Особливості вологого жаркого клімату, що формувався під впливом сезону мусонних дощів, специфіка складної топографії Індії, велика земельна площа, надзвичайна бідність та низька гігієнічна культура місцевого населення визначали чільне місце території півострова Індостану серед регіонів світу, найбільш вражених небезпечними захворюваннями [с.55-56].

У період британського домінування, що розпочався із завоювання Бенгалії в 1757 p., колонізатори з великими труднощами утримували військові контингенти на території колонії через шкідливий для здоров'я європейців клімат та стрімке поширення серед них тропічних захворювань. У Британській Індії були звичайними випадки захворювань на малярію, тиф, туберкульоз, холеру й лепру. На початку XIX ст. у «Перлині Британської імперії» спостерігалися випадки епідемій чуми та холери, що значно шкодило іміджу сировини, яка вивозилася з неї на світові ринки [с.56].

Враховуючи складну епідеміологічну ситуацію, колоніальна влада була змушена зробити певні кроки для покращення становища. В Британському Раджі почали здійснювати деякі заходи з охорони здоров’я європейців. У великих містах було поліпшено планування колоніальних кварталів та посилено їх ізольованість від місць з переважанням індійського населення, збудовано низку медичних установ і підвищено розгалуженість каналізаційних систем, заборонено вести торгівлю на стихійних ринках тощо. Із Великобританії були завезені великі партії спиртних напоїв та ліків, розпочато їх ліцензійне виробництво в південних мегаполісах Британської Індії. Оскільки ці заходи не були масштабними і стосувалися переважно охорони здоров’я європейського населення колонії, серед індійців проблема зберігала свою гостроту й надалі [с.57].

Після здобуття незалежності 1947 р. масштаб проблеми був таким значним, що до боротьби з інфекційними захворюваннями залучилися спеціалізовані установи ООН. Це дало змогу за досить короткий проміжок часу шляхом вакцинації тимчасово викорінити чимало небезпечних захворювань, таких як віспа, холера, чума тощо. Однак і сьогодні політична еліта країни не може стверджувати, що здоров’я нації забезпечене належним чином. Індійська статистика свідчить, що 40 відсотків населення країни регулярно страждає від недоїдання, Індія є лідером серед країн із найменшим споживанням м’яса на душу населення – лише чотири кілограми на рік. Це викликано як вегетаріанськими звичками населення, так і поширеною серед нього злиденністю [с.57].

Третина жителів країни живе в абсолютній бідності, що неабияк позначається на імунітеті через недостатній асортимент харчування. 70 % питної води серйозно забруднено промисловими та біологічними відходами. Тільки 35 % жителів Індії мають доступ до медикаментів, хоча Індія є одним із найбільших у світі експортерів ліків, виготовлених як за ліцензією, так і традиційних, зроблених із рослинних компонентів. Навіть наприкінці XX ст. Індія залишалася однією з небагатьох країн світу, де був зареєстрований спалах епідемії бубонної чуми та траплялися захворювання на холеру [с.58].

Звернімося до безпосередніх причин, які викликають такий високий рівень захворюваності в Індії на сучасному етапі. Вони поділяються на кілька категорій. Перша – географічна, бо несприятливе географічне розташування Індії робить її надзвичайно вразливою для дії природних катаклізмів, які несуть із собою поширення інфекційних хвороб, складнощі у функціонуванні транспортної мережі та припинення продуктивної економічної діяльності і є однією з основних причин зриву постачання продуктів харчування й медикаментів для населення місцевостей, вражених стихійним лихом [с.58].

Друга – демографічна, оскільки у федеральному бюджеті не закладено достатніх фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення потреб бурхливо зростаючого населення та охоплення мережею медичних послуг усієї території країни. Додамо, що імунодефіцит викликаний також вегетаріанськими звичаями переважної більшості жителів Індії. Через слабку захищеність кордонів та їх велику протяжність Індія зіткнулася також з проблемою еміграції нелегальної робочої сили з третіх країн, що стало однією з причин поширення статевих хвороб [с.58-59].

Третя – засилля кастової системи, яка є однією з детермінант бідності й відсутності фінансових ресурсів серед «недоторканих», сприяє їх масовій трудовій міграції з сільської місцевості у пошуках високооплачуваної роботи. Це призводить до проживання мігрантів у містах в халупних поселеннях, де панують антисанітарні умови. Саме ці споруди, які є рекордсменами за щільністю населення на кілометр квадратний, традиційно виступають джерелом розповсюдження інфекційних захворювань у містах. Хвороби в Індії були і залишаються більш поширеними серед представників нижчих каст та «недоторканих», оскільки вищі верстви населення завжди мали кращі умови життя та відповідні стандарти охорони праці, здійснювали постійні ритуальні омивання. У сільській місцевості саме «недоторкані» та їхні діти займаються найбільш виснажливою фізичною працею, що не може не позначатися на стані їхнього здоров’я [с.59].

Четверта – традиційна, викликана заняттями та професіями міських індусів, у своїй масі зайнятих кустарним виробництвом та на дрібних ремісничих підприємствах, умови праці в яких не відповідають техніці безпеки і дуже шкідливі для здоров’я. Сьогодні Індія залишається місцем розміщення брудних виробництв підприємств із розвинених країн світу [с.59].

П’ята – культурна, це низький рівень культури, який сформувався на засадах релігійного світогляду та традиційної недовіри до сучасної, західної медицини. Під час релігійних фестивалів та паломництва відбувається контакт багатомільйонних людських мас між собою, купання у «священних», забруднених відходами річках та споживання неякісної води, насиченої промисловими й біологічними нечистотами. В сільській місцевості населення надає перевагу традиційним методам лікування захворювань, наприклад аюрведі. Індійські лікарі в сільській глибинці мають досить низьку кваліфікацію, а в багатьох віддалених населених пунктах жерці – брахмани взагалі замінюють медиків при наданні «кваліфікованої» медичної допомоги [с.60].

Країна поступово переймає й «імпортні» хвороби, такі як СНІД та різноманітні статеві захворювання. Їхнє стрімке поширення викликане домінуючим у суспільстві культом чоловіків та низьким статусом жінок, великою кількістю безпритульних і мешканців халуп, що живуть безпосередньо посеред вулиць. Свою негативну роль відіграє й зовнішній чинник. Індія, незважаючи на її економічні проблеми, приваблює дуже багато сезонних робітників із ще бідніших країн, таких як Бангладеш, Непал, географічних сусідів з найбільш враженими СНІДом Таїланду та М’янми [с.89].

Ще одним традиційним каналом розповсюдження цього типу захворювань є північно-східні штати Індії, особливо Маніпур, який знаходиться на кордоні з М’янмою, звідки прибувають контрабандисти, що привозять із собою наркотичну сировину. Штат посідає шосте місце в Індії після південних територій країни за рівнем захворюваності на СНІД, оскільки серед населення є досить багато наркоманів, які багаторазово використовують голки для ін'єкцій. Тому не викликає подиву, що країна є світовим лідером за абсолютною кількістю інфікованих СНІДом, маючи 5 мли. хворих. Власне, сам СНІД потрапив до країни через “морські ворота” – місто Бомбей (Мумбаї), тому в Індії його ще називають Мумбайським синдромом. Серед «інфікованих» федеральних одиниць фактично домінує північний схід та південь. Найбільша небезпека СНІДу – це надзвичайно довгий латентний період, який може тривати 6-10 років. За цей час інфікований встигає передати інфекцію багатьом людям, з якими у нього був близький контакт [с.90].

Більшість інфікованих не має змоги пройти перевірку на СНІД, у сільській місцевості вона взагалі недоступна. Свою роль відіграє відсутність елементарної освіти у чималої частини населення, яка навіть не уявляє, що це за хвороба, тим більше, що її відчути не можна – її не можна діагнозувати з такою ж легкістю, як лепру чи туберкульоз. СНІД в Індії дуже важко реєструвати та досліджувати, оскільки люди помирають від великої кількості хвороб, які на перший погляд не виглядають як СНІД, а для будь-якого індійця захворювання є нормою і не викликає зайвих запитань. Тому офіційні дані про інфікованих не відображають реального стану справ та можуть вважатися значно заниженими [с.91].

Якою є індійська система охорони здоров’я сьогодні? В країні діє досить розгалужена мережа державних та приватних клінік, але медичні послуги, особливо госпіталізація, доступні лише заможній частині населення. В країні налічується 15097 лікарень, 93 лікарняних ліжок на 100 тис. жителів, що абсолютно не відповідає мінімальній нормі – 333 ліжка, встановленій Світовою організацією охорони здоров’я. Кожні десять тисяч жителів обслуговують лише 43 медпрацівники [с.91].

Індія витрачає на охорону здоров’я один відсоток ВНП на державному рівні, що відносить її за цим показником до двадцятки найменш розвинених країн світу. Всього комбіновано приватний сектор та державний асигнують на охорону здоров’я тільки 4,5 % ВНП Індії, але приватна медицина покриває 80% витрат на медицину у цілому. Велику роль у вразливості індусів до хвороб відіграє фінансова незабезпеченість населення. За 1975-1995 рр. ВВП Індії зріс у два з половиною рази, а забруднення довкілля від викидів промисловості збільшилося чотирикратно, загазованість від викидів машин зросла у вісім разів [с.92].

Взагалі, охорона здоров’я – це спільна сфера відповідальності штату й центрального уряду. На федеральні одиниці припадає, в основному, фінансування запобіжних заходів, таких як щеплення проти інфекцій. Ще штати повинні виконувати загально індійське законодавство у природоохоронній сфері, чого майже ніколи не робиться [с.93].

Висновки. Проблеми довкілля в Індії пов’язані з трьома несприятливими чинниками: географічним розташуванням країни, демографічним вибухом, релігійним світоглядом місцевого населення. Наслідки мусонів згубно впливають на довкілля, оскільки викликають появу москітів, розливи надзвичайно забруднених річок негативно позначаються на якості питної води, а все це сприяє поширенню всіляких інфекцій. Демографічний вибух породжує істотне забруднення навколишнього середовища шляхом масовості побутових викидів велетенської людської маси, що у поєднанні з низькою побутовою культурою населення створює значні екологічні проблеми [с.95].

Якщо питання забруднення повітря в основному зачіпає інтереси жителів мегаполісів, то проблема низькоякісної води є справді глобальною і загально-індійською. Встановлено, що велика концентрація населення, яка спостерігається на Індо-Гангській рівнині та у фермерських штатах півночі - Харьяні та Пенджабі, своєю господарською діяльністю забруднює воду, і вже в південних регіонах Індії наявність у воді небезпечних сполук у сотні разів вища за допустиму [с.95].

Негативну роль відіграє переконаність населення в тому, що води річок є священними, а отже – вони мають імунітет від будь-якого забруднення. Річки завжди виступали як об’єкти масового релігійного паломництва, їхня вода широко застосовувалася у ритуальних цілях [с.96].

У країні 320 млн. осіб живуть в катастрофічній бідності, відчуваючи дефіцит якісного харчування, ліків та медичних послуг, вільного часу для відпочинку. Відсутність перспективи працевлаштування в селах штовхає людей на масову, неврегульовану міграцію до міст. Як наслідок, міста розростаються неконтрольовано, без необхідного планування їхніх кварталів, у них з’являються великі колонії біженців. Їх спосіб життя та відсутність зручностей у побудованих колоніях, велике скупчення населення у поєднанні з недостатньою гігієною та низькою якістю харчування є причинами поширення серед жителів міст низки небезпечних захворювань та страшної епідемічної ситуації, що там панує [с.96-97].

Проблему охорони довкілля та здоров’я індійської нації може вирішити тільки комплексний підхід, який поєднуватиме заходи щодо обмеження народжуваності, підвищення добробуту сільських жителів, «стерилізацію» індійських міст та знесення хаотичних халупних поселень, підвищення державних витрат на охорону здоров’я й чітке дотримання природоохоронного законодавства [с.97]”.

П.М.Ігнатьєв Індія на шляху до лідерства в Південній Азії. –

IV. Рекомендована література:

Основна:

Соціологія. Курс лекцій /За ред.. В.М. Пічі. – Львів, 2002, стор.73-83

Додаткова:

Луман Н. Теория общества. – М., 1999.

Рудкевич М.П. Общество как система //Вопросы философии. 2001. №12.

Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

Устич С.І. Системне дослідження суспільства. – Львів, 1992.

Змістовний модуль 1. Елементи лінійної та векторної алгебри.