Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Предмет і завдання методики ознайомлення дітей з довкіллям




  1. Артемова Л.В. Театр і гра. - К., 2002.
  2. Артемова Л.В. Театрализованньїе игрьі дошкольников. - М., 1991.
  3. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. - К., 1998.
  4. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей до­шкільного віку. - К.,1997.
  5. Богуш А. М. Методика розвитку мови в дитячому садку. - К., 1977.
  6. Богуш А.М., Монке О.С. Формування оцінно-етичних суджень у дітей старшого дошкільного віку: Монографія. - Одеса, 2002.
  7. Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти. - Одеса «Ярослав», 2004.
  8. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К.: Вища школа, 2002.
  9. Богуш А.М., ОрлановаН.П., ЗеленкоН.І., ЛихолєтоваВ.К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі. - К.: Вища школа, 1992.
  10. Бойко Г. Вірші-веселинки. - Д., 1998.
  11. Венгер Л.А. Как ускорить процесе понимания сказки. / / Дошкольное воспитание. - 1991. - №5.
  12. Веселі вірші: Вірші, пісеньки, забавлянки, байки, неби­лиці, прозивалки, мирилки / Упоряд. О.Є.Шевченка і Т.Г.Ка­налової; Передм. Б.Й.Чайковського. - К., 2003.
  13. Веселі історії: / Упоряд.. О.Є.Шевченка і Т.Г.Качалової; Передмова Б.Й.Чайковського. - К., 2003.
  14. Веселі пригоди. Оповідання, казки, вірші, байки, приповідки, прислів’я, приказки, скоромовки / Упорядник І.Маценко. - К., 1986.
  15. Гавриш Н.В. Розвиток мовленнєвої творчості в дошкільному віці: Монографія. - Донецьк, 2001.
  16. Гавриш Н.В. Художнє слово і дитяче мовлення: методичний посібник для вихователів. - Донецьк, 1999.
  17. Гурович Л.М., Панкратова М.Л. Обучение дошколь- ников 5-6 лет сочинению сказок // Оптимизация учебно-воспи- тательного процесса в детском саду: сб. научн. трудов ЛГПИ им.

- Й.Герцена. - Л., 1985.

  1. Дитина в дошкільні роки // Під ред. К. Л.Крутій. - Запо­ріжжя, 2000.
  2. Запорожец А.В. Психология восприятия ребенком- дошкольником литературного произведения // Избр. психологи- ческие трудьі В 2-х т. - МД986.
  3. Караманенко Т.Н., Караманенко Ю.Г. Кукольньїй театр дошкольникам. - М., 1982.
  4. Крутій К. Л. Розвиваємо у дитини мовлення, інтелект, здібності. -Запоріжжя, 1999.
  5. Кулачківська С.Є., Ладивір С.О. Я - дошкільник. Вікові та індивідуальні аспекти психічного розвитку. - К., 1996.
  6. Кучерявий А.Г. Педагогика и психология детского творчества (Аспект самоформирования умений организовьівать творчество детей): Учебное пособие. - К., 1998.
  7. Никифорова В.Й. Психология восприяти художествен- ной литературьі. - М., 1972.
  8. Орлов В. Чарівна парасолька /Пер. з рос. О.Г.Тимохіної. -Д, 1998.
  9. Пироженко ТА. Коммунально-речевое развитие ребен- ка. - К., 2002.
  10. Пїроженко Т.А. Мовленнєве зростання дошкільника: науково-методичній посібник. - К., 1999.
  11. Развлечения в детском саду. - М., 1975.
  12. Роговин А. Хочу сделать сам. Перевод с английского Л.Г.Волховитинова. - М., 1984.
  13. Русова С. Ф. Вибрані твори. - К., 1996.
  14. Русова С. Ф. Теорія і практика дошкільного виховання. - Львів; Краків; Париж, 1993.
  15. Сазанов Е.Ю. Театр наших детей. - М., 1988.
  16. Стрелкова Л.П. Уроки сказки. - М., 1990.
  17. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. 2-ге вид. - К., 1972.
  18. Українські народні казки, легенди, анекдоти: Збірник

- Юзвенко. - К.,1989.

  1. Українські народні казки / Упорядн. Л.Ф.Дунаєвська. - К., 1989.
  2. Українські прислів’я та приказки / Д.Єсипенко, М.Новиченко. - К.,1992.
  3. Ушакова О.С., Гавриш Н.В. Знакомим дошкольников с литературой. - М., 1998.
  4. Художественное творчество в детском саду. Под. ред. Н.В.Велтугиной. - 1974.
  5. Чуковский К.Й. От двух до пяти: книга для родителей. - М., 1990.
  6. Шибицкая А.Е. Влияние русского фольклора на сочи- нение сказок детьми // Художественное творчество и ребенок / Под ред. Н.А.Ветлугиной. - М., 1972.
  7. Якобсон II. М. Психология художественного творчества. - М., 1971.

 

 

МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРЕДМЕТНИМ ДОВКІЛЛЯМ

Розділ 1. Науково - теоретичні засади ознайомлення дітей з довкіллям

Предмет і завдання методики ознайомлення дітей з довкіллям

Кожна наука має свій предмет дослідження. Так, педагогіка вивчає проблеми виховання, навчання й освіти на різних сходинках розвитку особистості; психологія - закономірності та механізми розвитку психіки людини, математика - кількісні просторові відношення, анатомія і фізіологія - будову і функціонування людського організму тощо.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям - це педагогічна наука, що вивчає закономірності засвоєння дитиною узагальнених цілісних емпіричних уявлень та системи знань щодо довкілля (природне, предметне, соціальне) і місце в ньому людини; про її духовну спадщину; специфіку педагогічної діяльності, спрямованої на формування у дітей потреби пізнати довкілля, культури поведінки в довкіллі.

Людина - свідома істота, наділена мозком і мовою, що дає їй можливість пізнати і зрозуміти закономірності довкілля, у якому вона живе, перейти у процесі пізнання від явищ до сутності, зрозуміти внутрішню будову предметів і явищ довкілля, правильно їх пояснити і використовувати набуті знання у своїй практичній діяльності.

Об’єктом методики ознайомлення дітей з довкіллям є пізнавальна діяльність дітей у довкіллі.

Предмет методики - формування у дітей системи знань та цілісних емпіричних уявлень про довкілля, цілісну картину світу та місце людини в довкіллі.

Кінцевою метою навчально-виховної роботи з дітьми щодо ознайомлення їх з довкіллям є виховання соціально активної "творчої особистості, здатної дбайливо ставитися до природи, світу речей, самої себе, інших людей, розуміти значення життя як найвищої цінності, виховання у дитини свого власного "Я", свого місця серед інших людей, віри у свої сили та здібності.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям як наука має свої терміни і фундаментальні поняття, що становлять її основу.

Довкілля - це життєвий світ, що оточує дитину, в якому вона живе з перших днів свого життя, який вона пізнає і який дає їй можливість формувати образ свого "Я", себе як особистість.

Довкілля - це середовище життя, з яким жива істота пов’язана обміном речовин, енергії, інформації, середовище, що постає перед дитиною як цілісність (цілісна картина світу), у якому все органічно взаємопов’язано.1

Довкілля у широкому розумінні цього слова - це вся наша планета Земля, це Космос, це все те, що певним чином

1 Ільченко В.Р., Туз К.Ж. Освітня програма "Довкілля". Концептуальні засади. Інтеграція змісту природничо-наукової освіти. - К.; Полтава, 1999. -С. 31.

впливає і визначає життєвий цикл людини як біологічної і соціальної істоти. У вузькому розумінні, це поняття визначає конкретне середовище, що оточує дитину безпосередньо (природне, предметне, соціальне).

Природне довкілля - це явища природи, жива і нежива природа, за якими спостерігає дитина; у процесі спостережень за явищами природи і дослідницької діяльності в дітей формується інтегральний "образ" знань про природу ("образ природи"). Предметне довкілля - це предметне середовище, в якому дитина живе, це предмети побуту (посуд, меблі, одяг тощо), мистецтво, транспорт тощо.

Соціальне довкілля - це система взаємовідносин, що склалась у суспільстві, в конкретному соціумі; це люди, суспільство, певна спільнота, соціальне довкілля люди створюють самі за певними законами і нормами спілкування; це суспільні матеріальні і духовні умови життєдіяльності особистості.

Соціальна дійсність - це конкретні події у суспільстві, спільноті, товаристві (у дошкільному закладі, сім’ї, школі тощо), факти, взаємовідносини в певний період життєдіяльності суспільства та окремих людей.

Середовище - сукупність умов, що оточують людину та взаємодіють з нею як з організмом і особистістю. Середовище може бути найближчим (родина, сім’я, родичі, друзі), далеким (суспільний устрій), зовнішнє, внутрішнє, пасивне, активне, актуальне, розвивальне.

Стихійному, не стимульованому середовищу властива пасивна взаємодія дитини з довкіллям і дорослими. Дитина відчуває вплив середовища опосередковано у процесі щоденного перебування у природно-предметному та соціальному довкіллі (в сім’ї, у дворі, з друзями, у дошкільному закладі).

Стимульоване середовище - це максимально активна ініціативна взаємодія дитини з довкіллям та іншими

учасниками соціуму; це занурення дитини педагогом в активну пізнавальну і комунікативну діяльність у дошкільному навчальному закладі і сім’ї.

Розвивальне середовище створює потенційні можливості для позитивного впливу різноманітних факторів у їх взаємодії на інтелектуальний розвиток дитини і формування цілісної особистості.

Соціальна ситуація розвитку - сутнісна характеристика вікового періоду розвитку, що була введена Л.С.Виготським. Соціальна ситуація розвитку - це єдине і неповторне для певного вікового періоду відношення між дитиною і середовищем (природним, предметним і соціальним довкіллям).

Соціалізація дитини - процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості. На соціалізацію особистості впливають мікро-, мезо-, і макро-фактори.

Мікрофактори - це сім’я, батьки, родичі, спілкування з однолітками (друзями); дошкільний навчальний заклад, школа.

Сім’я відіграє найважливішу роль у соціалізації особистості дошкільника. Зазначимо, що для розуміння сучасної ситуації родинного виховання важливо усвідомити змінні процеси, пов’язані з новим типом культури міжпоколінних відносин. М.Мід виокремив три типи культури міжпоколінних відносин, які визначають характер навчання, освіти -постфігуративна, кофігуративна та префігуративна. Для першого типу характерним є передавання у незмінному вигляді з боку старшого покоління та прийняття на віру заданих дорослим світом "нормативів" поколінням нащадків. Виходячи з того, що постфігуративна культура намагалась зберегти себе без змін, пріоритетними були репродуктивні методи навчання. Наслідки цього типу культури проявляються і в сучасній освіті - в її змісті, методах та організації.

Кофігуративний тип культури передбачає, що діти й дорослі вчаться у своїх сучасників, зокрема своїх однолітків, хоча традиції, норми життя, задані предками, для них також мають велике значення. Цей тип культури в освітньому процесі породжує стосунки співпраці між педагогами та дітьми як рівноправними партнерами.

Префігуративна культура, за словами М.Міда, відображає наш час, "де дорослі вчаться у своїх дітей або разом з ними", адже вони, як і діти, можуть лише спрогнозувати, яким буде майбутній світ, отже, приречені на життєтвор-чість. З огляду на принципово інші умови життєдіяльності, задані цим типом культури, організаційні форми, методи навчання, характер взаємин суб’єктів освітнього процесу також мають оновитися, бо вони не можуть залишатися такими, якими були раніше1.

Перехід до префігуративної культури відзначився оновленням значень ключових педагогічних понять і категорій. Так, поняття освіта, починаючи з епохи Відродження, розумілась як спосіб висвітлення, розкриття, розвитку в глибинах особистості себе самої, власних схованих потенцій; формування людиною образу свого Я через саморозвиток, заохочення, входження у культуру, у світ, у спілкування з іншими. Проте паралельно існувало інше визначення, що акцентувало увагу на заданий зовнішніми умовами процес набуття знань, умінь, навичок. Лише у префігуративній культурі суть освіти не тільки визначається, а й технологічно розробляється як керована ззовні самоосвіта.

Мезофактори - це відповідні етнокультурні умови, у яких виховується і навчається дитина. Кожний етнос має свої специфічні риси, які становлять його менталітет і національний характер. Етнокультура передається дитині насамперед від батьків у сім’ї, які є носіями цієї культури.

1 Мид М. Культура и мир детства: Избр. произведения. - М.: Наука, 1988. -429 с.

Крім того, до мезофакторів належить і природне довкілля (клімат, географічне розташування місцевості, вода, їжа тощо).

Макрофактори - це космос, планета, суспільство, держава. Самі ці фактори створюють передумову для виховання толерантності, планетарного мислення, взаємовідносин між людьми планети Земля. Цілісна картина світу - це природа, Космос, предмети, явища, люди у їх взаємозв’язку взаємозалежності співіснування (у просторі, часі, послідовності тощо).

Для того, щоб виховати цілісну особистість у процесі її взаємодії з довкілля, вихователь навчального дошкільного закладу повинен оволодіти відповідними методиками і технологіями залучення дітей до активної пізнавальної діяльності та ініціативної взаємодії з іншими суб’єктами соціуму.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям у дошкільному навчальному закладі спрямована на професійну підготовку майбутніх вихователів до роботи з дітьми в довкіллі (природному, предметному, соціальному). Як і в будь-якій фаховій методиці, можна виокремити фундаментальні і прикладні завдання професійної підготовки майбутнього вихователя. До фундаментальних завдань належать:

— розробка на науково-теоретичних засадах цілісної системи інтегрованих знань про довкілля (природне, предметне, соціальне), дії дитини в довкіллі, безпеку її життєдіяльності;

— озброєння майбутніх вихователів методикою формування у дітей елементів природничо-наукової картини світу; оволодіння студентами системою загальних та специфічних законів про природу, соціум та поняттями, що пов’язані з ними;

— озброєння майбутніх вихователів знаннями про об’єкти,явища, процеси, з якими діти зустрічаються у довкіллі, тахарактером взаємовідносин у соціальному довкіллі, пов’язаними із впливом на них мікро-, мезо- і макрофакторів;

— дослідження процесів взаємодії дитини із довкіллям через організацію відповідного розвивального середовища;

— вивчення закономірностей інтелектуального розвитку дитини, процесів її соціалізації та формування цілісної особистості дитини;

— визначення принципів, форм, засобів, методів і прийомів роботи з дітьми в довкіллі.

Прикладні завдання у фахових методиках визначаються традиційно за такими напрямами: Чого навчати? Як учити? Кого вчити? Відповіддю на ці запитання і є конкретні завдання, які повинен вирішити вихователь у практичній навчально-виховній роботі в дошкільному навчальному закладі.

Серед них пізнавальні, розвивальні і виховні завдання.

Пізнавальні завдання:

— формування у дітей узагальнених цілісних емпіричних уявлень та системи знань про живу і неживу природу, причинні взаємозв’язки і взаємодії у природі;

— дати поняття про природне довкілля як цілісний організм, у якому взаємодіють повітря, вода, ґрунт, рослини, тварини, люди, предмети у їх багатоманітності, єдності, русі й мінливості;

— прищепити практичні вміння діяти у природному і предметному довкіллі;

— сформувати систему знань про суспільство, свою Батьківщину — Україну, її історичні витоки, духовну спадщину українського народу, його символи, обереги, традиції, звичаї, культуру; взаємозв’язок культур у багатонаціональній державі;

— сформувати теоретичне підґрунтя для подальшого інтелектуального розвитку дитини в початковій школі.

Розвивальні завдання Розвивати:

— сенсорну сферу дитини, відчуття насолоди від спостережень і результатів праці у природі; стійкий інтерес доприродних явищ і природи;

—екологічне мислення і світорозуміння, позитивно-емоційне природоохоронне ставлення до довкілля;

—науковий світогляд, прагнення до активного пізнання свого предметного та соціального довкілля, самовизначення у ньому;

—первинні ціннісні орієнтації у різних галузях суспільного життя, культурній та державній спадщині українського народу, особистої культури в довкіллі;

—соціальні емоції, почуття та соціально-значущі мотиви поведінки, бажання допомогти іншим, виявити увагу до старших, однолітків;

 

—вміння встановлювати контакти і спілкуватися з дорослими та однолітками, дотримуючись норм етикету;

—усвідомлення свого "Я" (фізичного, психічного, соціального), свого місця серед інших людей.

Виховні завдання Виховувати:

—дбайливе ставлення до природи, відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї внаслідок дій людини у природі; культуру пізнання та екологічну культуру;

—соціально активну творчу особистість, здатну дбайливо ставитися до природи, світу речей, самої себе, інших людей, розуміти значення життя як найвищої цінності;

—любов до рідної природи, землі, краю, Батьківщини — України, її минулого і сьогодення, повагу до державних символів, українського народу, мови, культури, традицій, батьків, родини;

—патріотизм, громадянськість, моральну, духовну, фізичну, психічну культуру, культуру почуттів і спілкування.

Виховання у дитини свого власного "Я", свого місця серед інших людей, віри у свої сили та здібності.

Для реалізації означених завдань, потрібно створити педагогічні умови навчально-виховної роботи в довкіллі. А саме:

— готовність вихователів до змістової, насиченої, різноманітної діяльності з дітьми в довкіллі (природному, предметному, соціокультурному);

— програмно-методичне і дидактичне забезпечення навчально-виховного процесу дошкільного закладу;

— створення розвивального середовища (природного, предметного, соціокультурного, мовленнєвого), як у груповій кімнаті, так і у приміщенні і на подвір’ї дошкільного закладу;

— залучення дітей до активної роботи з елементами дослідження у різних видах діяльності (ігровій, трудовій, художній, мовленнєвій, пізнавальній тощо).1

Отже, довкілля, за словами академіка С.У.Гончаренка, розкриває перед дитиною книгу життя... "тут у своєму життєвому світі вона самостійно з власних потреб відкриває фундаментальні, "глобальні", закономірності природи, за допомогою яких доходить розуміння довкілля, самостійного, за допомогою відкритих нею загальних зв’язків у природі, впорядковує свій розум".2







Дата добавления: 2015-09-19; просмотров: 323. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.032 сек.) русская версия | украинская версия