Криміналістична характеристика кримінальних правопорушень проти власності.

Найбільш розповсюдженою формою посягань на гарантовані Конституцією майнові права, громадян, організацій, підприємств, юридичних осіб будь-якої форми власності, що охороняються Кримінальним кодексом, є крадіжки (ст. 185 КК), грабежі (ст. 186 КК), розбійні напади (ст. 187 КК). Розділ VI Кримінального кодексу до злочинів проти власності відносить також вимагання (ст. 189 КК), шахрайство (ст. 190 КК), привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) та ряд інших злочинів.

Предметом цих злочинів є майно, цінності, гроші та інше, що належить власнику, тобто суб’єкту власності, який на законній підставі має право володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Визначення предмета власності при розслідуванні конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема, окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення та інше.

Спосіб вчинення злочинів проти власності (незалежно від її форми) є основним елементом криміналістичної характеристики, оскільки об’єднує єдиним умислом систему дій по готуванню, вчиненню і приховуванню злочину, які нерідко виконуються різними суб’єктами. Більшості таких злочинів передує попереднє вивчення місця злочину. Діями по готуванню являються також виготовлення або підшукування знарядь злочину. Злочинці заздалегідь передбачають шляхи відходу з місця події. Нерідко вживаються заходи по знищенню, маскуванню, фальсифікації слідів на місці злочину. Збут викрадених предметів нерідко також входить у спосіб приховування злочинів. Спосіб вчинення інколи дозволяє визначити деякі особливості особи, що скоїла злочин.

Одним з елементів криміналістичної характеристики злочинів проти власності являється обстановка, в якій вони вчинюються. Ці злочини відносяться до злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і в більшості випадках обмежено невеликою площею.

За характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три групи:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем (злочинцями) і являється одним із факторів формування способу вчинення злочину (наприклад, відсутність охорони об’єкта);

б) місце прямо пов’язано із предметом злочину (заволодіння певним майном);

в) злочини, в яких вибір місця злочинних дій випадковий.

В криміналістичній характеристиці крадіжок враховуються дані про час їх вчинення. Як правило, це час відсутності власників (з 9.00 до 17.00). Для грабежів – це вечірній і нічний час (з 20.00 до 23.00).

Важливим елементом криміналістичної характеристики злочинів проти власності являються дані про типові сліди та інші джерела інформації про злочин. Механізм слідоутворення при вчиненні крадіжок, грабежів обумовлений характером взаємодії злочинців з оточуючою матеріальною обстановкою.

На місці події сліди залишають:

а) злочинці (сліди ніг, рук, крові, мікрочастички одягу);

б) знаряддя злочину (сліди розруба, віджиму, удару,транспортних засобів).

На злочинцях також можуть залишатися сліди з місця події і від злочинних дій.

Основними способами отримання інформації про подію злочину являються:

• огляд місця події, який проводиться з метою виявлення слідів злочину і використаних технічних засобів;

• допит потерпілих і свідків;

• затримання, освідчення підозрюваних, їх особистий обшук і обшук за місцем проживання, роботи.

Характерне розміщення слідів злочину може бути використане для встановлення злочинця за системою “модус операнді” (способом дії) або деякими його ознаками (стать, вік,рід занять і таке інше).

В криміналістичній характеристиці злочинів проти власності окреме місце займають відомості про особу злочинця.

Злочинців, що вчиняють злочини проти власності, можна умовно поділити на дві групи:

а) особи із стійкою антисоціальною установкою, які вчиняють розбої, кваліфіковані види грабежів, крадіжок,

вимагання, шахрайство. Вони можуть мати певну спеціалізацію. Як правило, такі особи є рецидивістами й очолюють злочинні групи;

б) особи, які вчинили злочини в силу якихось конкретних обставин, будучи втягнутими в злочинні групи (в більшості неповнолітні), чи коли віктимна поведінка жертви провокує на вчинення злочину (залишені без нагляду речі).

В криміналістичній характеристиці таких злочинів мають значення і дані про особу потерпілого. Злочинці, як правило, не випадково обирають об’єктом посягань майно конкретної особи або певного власника. Їм відомо, що особа має значні кошти або цінності. Задача слідчого полягає у встановленні характеру зв’язку елементів в системі “жертва – злочинець”, типовими являються зв’язки, які обумовлюють:

а) сам факт злочину або окремі його обставини (предмет, спосіб дій, місце, час), це можуть бути побутові чи виробничі зв’язки;

б) образ дій злочинця і потерпілого після вчинення злочину.