ФАРМАКОЛОГИЯ

Конгрес США (англ. the Congress of the United States) - законодавчий орган у складі Федерального уряду США. Повноваження визначені Конституцією США. Конгрес є двопалатним, таким, що складається з Сенату і Палати представників. Палата представників налічує 435 членів, що беруть участь в голосуванні членів, кожен з яких представляє свій виборчий округ і переобирається раз на два роки. Місця в палаті представників розподіляються серед штатів на основі чисельності населення. Сенат складається з 100 членів, що працюють шестирічний термін. Кожен штат має двох сенаторів, незалежно від населення. Раз на два роки, приблизно одна третина Сенату обирається. Обидві палати обираються шляхом прямих виборів.

 

54. Конституційно-правовий статус парламенту Франції (порядок формування, структура, функції, повноваження, акти).Законодавча влада у Франції належить парламенту, що скла­дається з двох палат: Національних зборів (557 депутатів від мет­рополії і 22 від заморських територій) і Сенату (321 член).

Члени парламенту захищені обмеженим депутатським імунітетом. Вони мають вільний мандат при жорсткій фракційній партійній дисципліні. Будь-який імперативний мандат недійсний, права відкликання не існує. Сумі­щення депутатського мандата з державними посадами заборонено. Для керівництва роботою кожна палата парламенту створює бюро, до якого, крім голови палати, входять віце-голови, секре­тарі та квестори. У палатах французького парламен­ту створюється по шість по­стійних комісій, що попередньо розглядають законопроекти.

Здійснюючи законодавчу діяльність, парламент приймає зви­чайні органічні та конституційні закони. Законодавче регулювання суспільних відносин шляхом прийняття звичайних законів обмежено переліком питань про законодавчі повнова­ження парламенту. Відносини, що виходять за межі цих повнова­жень, належать до компетенції уряду.

Французький парламент активно використовує багато відомих світовій парламентській практиці форм контролю за діяльністю уряду. За результатами парламентського контролю санкції до уряду може застосовувати тільки нижня палата. Вона може змусити уряд піти у відставку в результаті винесення резолюції недовіри або відмови в довірі. У разі відмови в довірі уряд не може розпустити нижню палату, а верхня взагалі не підлягає розпус ку. Право роз­пустити нижню палату має Президент.

 

55. Конституційно-правовий статус парламенту Республіки Польща(порядок формування, структура, функції, повноваження, акти). Законодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат.

Сейм контролює діяльність Ради Міністрів в межах, передбачених Конституцією і законами.

Сейм складається з 460 депутатів. Вибори до Сейму є загальними, рівними, прямими, пропорційними і відбуваються таємним голосуванням.

Сенат складається із 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням.

Обидві палати парламенті вибираються терміном на 4 роки. Після виборів обидві палати обирають своїх керівників - маршалів та їх заступників, які утворюють президії.

Депутатом може стати кожен польський громадянин, який користується громадськими правами в повному обсязі, якій до моменту проведення виборів виповнився 21 рік. Сенатором можна стати у віці не менше 30 років.

Депутати є представниками виборчих округів, в яких вони отримали депутатські мандати. Межі виборчих округів у більшості випадків збігаються з межами одного Повіту або декількох повітів. У великих містах виборчі округи охоплюють менші адміністративні одиниці (гміни, райони).

Під час голосування в парламенті ні депутати, ні сенатори не зв’язані ніякими інструкціями своїх виборців. Конституція зобов’язує членів обох палат парламенту керуватися інтересом Республіки Польща в цілому.

Польська виборча система спирається на принцип партійності. Тому, як у парламентських виборах, так і у виборах місцевої адміністрації (а також у президентських) більше шансів мають ті кандидати, які користуються підтримкою політичних партій. Депутати з однієї і тієї ж партії створюють у Сеймі та Сенаті свої парламентські фракції. Саме у фракціях, як правило, народжуються проекти законів і поправок, оскільки тільки великі групи депутатів в змозі винести нові законопроекти на обговорення Сейму.

Депутати беруть участь у засіданнях Сейму, мають право ставити запитання членам Ради міністрів і вносити інтерпеляції. Депутати засідають у численних комісіях (постійних або спеціальних), створених для розгляду різних питань з області керівництва державою або суспільних проблем. У Сеймі ці питання розглядаються сеймових комісіями Сейму, в Сенаті – сенатськими комісіями

У комісіях обговорюються проекти нових законодавчих актів (голосування по законопроектах в комісіях Сейму – це необхідний етап процесу законодавства, заключним етапом якого є прийняття нового законодавчого акта, обов’язкового для всіх громадян Республіки Польща).

Роботу парламенту, відповідно до закону, координують наступні органи:

-Маршали Сейму і Сенату;

-Президії Сейму і Сенату (маршали і віце-маршали);

-Конвент старійшин (маршали, віце-маршали і голови парламентських фракцій);

-Сеймові і сенатські комісії.

Конституція передбачає можливість функціонування Національних зборів (ст. 114). Це спільне засідання Сейму та Сенату, яке відбувається під головуванням Маршала Сейму, в його відсутність — Маршала Сенату. Національні збори приймають присягу Президента Республіки перед зайняттям ним посади (ст. 130); заслуховують звернення Президента (ст. 144 п. 8), визначають стійку нездатність Президента Республіки виконувати свої функції внаслідок стану здоров'я (ст. 131 п.4), а також можуть схвалити рішення про притягнення Президента до відповідальності за порушення Конституції, закону. За ці дії Президент несе відповідальність перед Державним Трибуналом.

Національні збори прийняли тепер діючу Конституцію.

Компетенція Сейму закріплена, головнім чином, Конституцією 1997 року та іншими нормативними актами, в тому числі Регламентом Сейму.

Вона є основним критерієм для визначення правового положення і ролі Сейму в державному та політичному житті, його взаємовідносин з іншими державними органами.

До компетенції Сейму належить затвердження програми діяльності уряду і винесення йому вотуму довіри, контроль за його діяльністю; утворення Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Найвищої Палати контролю, обрання Уповноваженого з прав громадян. Він виконує також ряд зовнішньополітичних функцій.

Сейм від імені Республіки Польщі приймає рішення про стан війни і укладення миру.

Сейм може приймати постанову про стан війни тільки в разі збройного нападу на територію Республіки Польща або в разі необхідності виконання міжнародних договорів про сумісну оборону від агресії. Якщо Сейм не може зібратися на засідання, рішення про стан війни приймає Президент Республіки.

Головною функцією Сейму є законодавство. Він приймає Конституцію, конституційні закони (разом із Сенатом та Президентом), постанови.

Конституція широко, без будь-яких обмежень (які є, наприклад, в конституціях Франції, США, Австрії та Болгарії), закріплює повноваження Сейму в законодавчій галузі. "Сейм, — говориться у ст.120 Конституції, — приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не передбачає іншого". Так само Сейм приймає постанови, коли закон чи постанова Сейму не передбачає іншого.

Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін у чинний закон, яку обов'язково повинен розглянути Сейм, мають, відповідно до ст. 113 Конституції, депутати, Сенат, Президент та Рада Міністрів.

 

56. Конституційно-правовий статус парламенту ФРН (порядок формування, структура, функції, повноваження, акти). Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Хоча деякі фахівці і вважають за краще називати парламент ФРН - однопалатним. Верхня палата - Бундесрат (Союзна рада), нижня - Бундестаг. Бундесрат - це вузька колегія, що складається з 41 члена, яка виражає інтереси суб'єктів федерації. Бундесрат, є представництвом земель, але не обирається, а призначається. Кількість представників землі, залежить від чисельності населення землі, але не пропорційно йому. При голосуванні кожна земля має число голосів, рівне числу її представників. Тобто землі не рівноправні. Землі з населенням до 2 млн. чоловік мають 3 голосами, від 2 до 6 млн. - 4 голосами, а понад 6 млн. - п'ятьма. Голоси кожної землі повинні подаватися узгоджено, тому що представники кожної землі діють в Бундесраті за інструкцією свого уряду. Однак на відміну від Бундестагу, Бундесрат не може бути розпущений. У зв'язку з чим, і дозволяються трактування заперечують Бундесрат, як верхню палату парламенту. Бундестаг обирається всім народом Німеччини. Правом голосу володіє будь-який громадянин Німеччини, якому вже виповнилося 18 років. Пасивним виборчим правом володіє людина, яка як мінімум один рік є громадянином Німеччини і вже досяг 18-річного віку. Половина депутатів Бундестагу обирається в округах за мажоритарною системою відносної більшості шляхом прямого голосування. Інша половина - за партійними списками, що виставляються в кожній землі за пропорційною системою. Бундестаг обирається на чотири роки шляхом загальних, прямих, рівних, вільних виборів при таємному голосуванні. Як такого поняття «сесія парламенту» у німецькому праві немає. Бундестаг вважається які у стані постійної сесії. Кожному виборцеві ФРН надається два голоси. Перший - для виборів депутата по виборчому округу, другий - для виборів по земельних списками. У ФРН використовується загороджувальний 5%-ий поріг. Партія, яка зібрала менше 5% «других голосів», ділить представництва в парламенті. Все-таки вирішальними є «другі голоси» виборців. Таким чином, малі партії опиняються в дуже невигідному становищі, т.к. для отримання місць в парламенті необхідно або набрати більше 5% у рамках країни, або перемогти, щонайменше, в трьох одномандатних округах. Якщо партія здобуде перемогу у більшій кількості виборчих округів, ніж це передбачено 5%-им бар'єром «других голосів», то вона отримує додаткові «перехідні» мандати. У таких випадках у Бундестазі виявляється більше депутатів, ніж встановлені законом 656 членів. Підводячи підсумки цієї глави ми можемо зробити висновок, що у Федеративній Республіці Німеччини формування верхньої палати відбувається за допомогою призначення, тобто не має виборного управління. Нижня палата парламенту - Бундестаг обирається за змішаною виборчою системою (328 депутатів обрані в одномандатних округах, решта - за партійними списками земель). Пропорційна система з земельними списками має на меті, щоб усі партії були розподілені пропорційно поданим за них голосам. Досвід показує, що найменша невідповідність між волевиявленням електорату і розподілом мандатів у парламенті проявляється у державах, що використовують модифіковану пропорційну систему з «національним округом», до яких відноситься Німеччина. З іншого боку, прямий вибір кандидата від виборчого округу дає громадянину шанс, вибрати певного політика.

 

57. Конституційно-правова природа та особливості федералізму у Росії. Згідно Конституції (п.2 ст.5) республіка (держава) має свою конституцію і законодавство. Край, область, місто федерального значення, автономна область, автономний округ - свій статут і законодавство. Діюча Конституція прийнята на референдумі 12 грудня 1993 р. До цього діяли радянські конституції 1918, 1925, 1937 і 1978 рр. Центральне місце у федеральній політичній системі Конституція РФ відводить главі держави - Президенту РФ. Згідно Основному Закону (ст.80) Президент РФ є гарантом Конституції РФ, прав і свобод людини і громадянина. Президент обирається на 4 роки на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Одна і та ж особа не може посідати посаду Президента більше двох термінів підряд. Конституція РФ наділює Президента обширними повноваженнями у всіх сферах державного життя. Депутати Державної Думи обираються строком на 4 роки. Конституція передбачає можливість дострокового розпуску Державної Думи Президентом РФ у випадках триразового відхилення представленої Президентом кандидатури Голови Уряду РФ, а також повторного протягом 3 місяців виразу нею недовір'я Уряду РФ. [1, с.638] В Росії 31 березня 1992 р. був підписаний Федеральний Договір, чим вдалося вирішити ряд питань національно-державного характеру. Практика державного пристрою Росії після розпаду СРСР отримала такі форми федеральної державності, як "асиметрична федерація" (суб'єкти усередині федерації мають різний політико-правовий статус), "жорстка і "м'яка" федерації". В Конституції РФ 1993 р. Росія проголошена як симетрична федерація, проте на ділі вона такою не є. Так, 15 лютого 1994 р. був укладений Договір між Російською Федерацією і Татарстаном "Про розмежування предметів ведення і взаємне делегування повноважень між органами державної влади Російської Федерації і державної влади Республіки Татарстан", по якому Татарстан виступає як асоційований член Російської Федерації (держава, з'єднана з РФ). Встановлення оптимальних форм державної організації багатонаціонального суспільства - це проблема не тільки сучасної Росії. Навіть стабільна політична система, розвинуті форми демократії, високий рівень добробуту населення не рятують поліетнічні держави від міжнаціональних конфліктів. Дійсно, в Росії формально існує напівпрезидентська республіка, суть якої полягає у ряді парламентських обмежень ролі глави держави, зокрема, відносно призначення прем'єр-міністра і відповідальності уряду. Проте сам Президент Російської Федерації володіє вельми широкими повноваженнями в законодавчій і виконавчій сферах, хоча за Конституцією країни він поставлений над гілками влади як верховний арбітр. Цілком можливо, що в майбутньому запанує думка про необхідність внесення відповідних поправок в Основний закон для досягнення розумного балансу між ними. Відносно оцінки форми державного (територіального) пристрою російської держави практично не спостерігається розбіжностей. Сама назва країни - Російська Федерація - припускає складний її склад, пов'язаний з наявністю державних утворень, які володіють певною самостійністю. Своєрідність Російської Федерації носить унікальний характер вже з огляду на те, що її суб'єкти мають різну юридичну природу і представлені в ній трьома видами а) національно-державними утвореннями - у вигляді республік (держав); б) територіально-державними утвореннями у вигляді країв, областей і міст федерального значення; в) національно-територіальними державними утвореннями у вигляді автономної області і автономних округів. Різнопідпорядкованість суб'єктів Російської Федерації, по суті, відображається в їх асиметричності, незважаючи на конституційні положення, що закріплюють рівноправність всіх державних утворень у складі Росії. Так, республіки визначені в Конституції як держави і мають свою власну конституцію, тоді як решта суб'єктів (краї, області, міста федерального значення, автономні утворення) має право на статути. Ряд автономних округів (точніше, 9 з 10) входять до складу краю або області, що породжує численні юридичні колізії і правові конфлікти. Непрямим підтвердженням фактичної нерівності суб'єктів РФ служила практика підписання спеціальних договорів між Росією і її окремими складовими частинами з приводу розмежування предметів ведення і договорів про основи відносин між краями і областями, з одного боку, і автономними округами, що входять в їх склад, - з іншого. В даний час продовжується процес, пов'язаний з так званим посиленням "вертикалі влади" і що відображає бажання керівництва Росії укріпити єдину державу, покінчити з правовим іншим регіональним сепаратизмом, забезпечити свою територіальну цілісність, правову і соціальну захищеність всіх громадян. В результаті у Росії склалася специфічна федеративна система, якій притаманні такі риси: змішаний етнотериторіальний характер побудови федерації, що таїть у собі потенціальні етноконфлікти й "етновичавлювання"; асиметричність масштабів федеральних одиниць і, відповідно, неоднакову вагу голосів населення, що проживає у них; нерівність статусів суб'єктів федерації (відмінності між республіками і "простими губерніями", наявність суб'єктів федерації, які водночас входять до складу інших суб'єктів); економічна, соціальна й політична диференціація регіонів, які значно відрізняються один від одного умовами життя і праці громадян, ступенем ефективності соціальної інфраструктури, питомою вагою та роллю демократичних інститутів і процедур, рівнем політичної активності і характером політичних переваг електорату; дотаційність більшості суб'єктів федерації, а отже, їх залежність від субвенцій федеральної влади; провінційний централізм, тобто відтворення (в гіршому варіанті) на регіональному рівні існуючих відносин центр - регіони;

 

58. Конституційно-правова природа та особливості федералізму у США.Сполучені Штати Америки - федеративна держава. Суб'єктами федерації є 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею - м. Вашингтон. Територія федерації включає також острови Пуерто-Ріко і Гуам. Острови Мікронезії (республіка Палау, Сполучені Штати Мікронезії та ін.) є «асоційованими державами» із США. Вони мають обрані парламенти і президентів. Пуерто-Ріко вважається «державою, що вільно приєдналася». Закони США мають тут верховенство як і в Штатах, але всі ці території не мають свого представництва в Сенаті, а у Палаті представників - тільки делегата з правом дорадчого голосу. В прямому правлінні находяться також острови Східне Самоа га Віргінські острови, які мають статус територій США.Штати - державні утворення, але вони не володіють державним суверенітетом і не мають права виходу із США. Вони приймають свої конституції, які відповідають основним положенням Конституції Сполучених Штатів Америки.Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу у штаті здійснює лігіслатура (як правило однопалатна), виконавчу - обраний населенням губернатор, судову - Верховний Суд та інші суди штату.Конституція США визначила принципи розмежування владної компетенції федерації і штатів. Вона встановлює сферу виключної компетенції федерації. За межами встановленої компетенції свої повноваження реалізують штати та їх органи.

 

59. Конституційно-правова природа федералізму та особливості у ФРН.Федеральні землі - це не провінції, а держави із власною державноювладою. Вони мають свою власну земельну конституцію, яка повиннавідповідати принципам республіканської, демократичної, соціальної іправової держави у відповідності до Основного закону. В Основному законі повноваження федерації були встановлені відповідно до

того, чи положення для земель повинні бути єдиними, чи бажана власнсфера компетенцій. Це чітко спостерігається при розділенні повноваженьфедерації на виключне, конкуруюче і загальне законодавство. Приконкуруючому законодавстві землі мають право приймати закони, якщофедерація не почне сама вирішувати ті ж самі питання за допомогою

законів.Землям передані певні сфери законодавства в рамках федеральних приписів.Сюди належать, наприклад, система вищої освіти, охорона природи іландшафтів, планування місцевості і водний баланс. Ряд іншихнадрегіональних, орієнтованих на майбутнє завдань, які не наводяться вОсновному законі, плануються, регулюються відповідно до законів іфінансуються сьогодні спільно федерацією і землями.У законодавстві землям належать сфери дій, які федерація не виконує абоякі не наведені в Основному законі. Так, переважна частина системиосвіти і культурної політики як вираз “культурного суверенітету”належить до законодавчої компетенції земель. Сюди входять такожкомунальне право і поліцейська система.Серед особливих наслідків федералізму слід відзначити, що у Німеччинірегіональні структури мають власні суди. Конституційний суд кожної землі має розглядати суперечки щодо відповідності земельного права її конституції. Інші судові органи, навпаки, мають уніфікований характер внаслідок їх прямої (а не паралельної, як у Сполучених Штатах Америки) ієрархічної підпорядкованості. Тут будь-які суди є органами земель, крімвищих судів кожної інстанції, які мають федеральний характер.

 

60. Конституційно-правовий статус президента США (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).

За конституцією, Президентом може бути уродженець США, який досяг 35-літнього віку і проживає безвиїзно у межах США не менш як 14 років. Встановлено також, що Президент і Віце-президент не можуть бути мешканцями одного й того самого штату. Проте наряду з цими конституційними вимогами, які ставляться до кандидатів на посаду Президента, на практиці з'явилася ціла низка інших вимог. Практично кандидатом у Президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій.

Порядок обрання. Президент обирається строком на чотири роки колегією виборців, тобто шляхом непрямих виборів. Кожний штат обирає стільки виборців, скільки сенаторів і представників відсилає до Конгресу. Загальне число виборців у країні, таким чином, дорівнює загальному числу членів обох палат Конгресу, плюс три виборці від Федерального округу Колумбія. Кожна партія у штаті висуває свій перелік виборців. Партія, що набрала більшість голосів, надсилає у виборчу колегію всіх виборців від штату. Виборців обирають у перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року. Обрані виборці збираються у столицях відповідних штатів у перший понеділок після другої середи грудня того самого року і подають голоси за кандидатів у Президенти й Віце-президенти.Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат, який набере абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден кандидат не матиме більшості, то Президента обирає палата представників з числа трьох осіб президентського переліку, які набрали найбільшу кількість голосів. (Така процедура була застосована лише два рази: 1804 р. був обраний Джефферсон, 1824 р. — Адамс.)Обраний Президент 20 січня наступного за виборами року присягає й приступає до виконання своїх обов'язків.

Повноваження. Як глава держави і глава уряду Президент США наділений досить широкими повноваженнями. Передусім він стоїть на чолі величезного державного апарату, який нараховує 2,5 млн громадських службовців, з яких приблизно 1500 чиновників федеральних відомств отримують призначення на посаду безпосередньо Президента чи за його участю.

Конституція постановляє, що Президент має право накладати вето на будь-який законопроект протягом 10 днів з моменту його отримання. Якщо через 10 днів законопроект не буде підписаний Президентом і не буде повернутий Конгресу, він автоматично перетворюється на закон. Отримавши білль із запереченнями Президента, Конгрес може подолати вето, схваливши законопроект удруге 2/3 голосів обох палат. Президенти США активно використовують також "кишенькове вето": у тому разі, якщо законопроект передається на підпис Президентові менш як за 10 днів до закінчення сесії Конгресу. Президент, який бажає перешкодити перетворенню цього законопроекту на закон, може й не повертати, його Конгресу зі своїми запереченнями — достатньо залишити його без підпису — "заховати в кишеню". "Кишенькове вето" має характер абсолютного вето: Конгрес позбавлений конституційних засобів його подолання.

 

61. Конституційно-правовий статус президента ФРН (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).

Главою держави у Федеративній Республіці Німеччині є федеральний Президент. Він обирається строком на 5 р. Федеральними зборами — конституційним органом, який скликається лише з цією метою і складається з депутатів бундестагу, а також рівної їм кількості делегатів, що обираються парламентами земель. Президент обирається більшістю голосів Федеральних зборів. Дозволяються одноразові перевибори.

Федеральний президент представляє Федеративну Республіку Німеччину з точки зору міжнародного права. Він укладає від імені федерації договори з іноземними країнами, акредитує і приймає послів. Сама зовнішня політика є справою федерального уряду. Президент призначає і звільняє "федеральних суддів, урядовців федеральних установ, офіцерів і унтер-офіцерів. Він може милувати злочинців. Він перевіряє конституційне ухвалення законів, після чого вони публікуються у Ціснику Федеральних законів.

Він пропонує бундестагу кандидата на посаду федерального канцлера та призначає і звільняє за пропозицією канцлера федеральних міністрів. Якщо заява федерального канцлера виявити йому довіру не має згоди бундестагу, то федеральний президент за пропозицією канцлера може розпустити бундестаг. Федеральний президент своєрідно уособлює єдність політичного устрою держави. Він стоїть за партійними межами і символізує все те, що єднає державу Більшість актів президента повинні бути контрасигнованими головою уряду або відповідними міністрами, які несуть за них відповідальність.

 

62. Конституційно-правовий статус президента Польщі (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).

Згідно зі ст. 126 діючої Конституції, Президент Республіки Польща є вищим представником Республіки Польща і гарантом безперервності державної влади. Президент слідкує за додержанням Конституції, стоїть на варті суверенітету і безпеки держави, а також недоторканності й цілісності її території.

Президент Республіки обирається нацією на загальних, рівних, прямих виборах таємним голосуванням строком на п'ять років і може бути обраний повторно лише один раз. Президентом Республіки може бути обраний польський громадянин, якому виповнилося на день виборів 35 років і який володіє повнотою виборчих прав у Сейм. Правом висувати кандидатів у Президенти користуються не менш як 100 тисяч громадян, які мають право обирати в Сейм.

Вибори Президента Республіки призначає Маршал Сейму на день, який припадає на період не раніше 100 днів і не пізніше 75 днів до завершення строку повноважень Президента, який займає цю посаду, ay випадку вакантност і посади Президента — не пізніше 14-го дня після того, як стала вільною посада Президента. У цьому разі вибори мають відбутися через 60 днів після їх призначення.

Обраним Президентом Республіки вважається той кандидат, який дістав понад половину поданих дійсних голосів виборців. Якщо під час першого туру жоден з кандидатів не дістав необхідної кількості голосів, то на 14-й день після першого голосування проводиться повторне голосування. У цьому голосуванні беруть участь ті два кандидати, які під час першого голосування дістали по черзі найбільшу кіль^ кість голосів. Якщо один з цих двох кандидатів відмовився балотуватися, втратив виборче право або помер, на його місце при повторному голосуванні на вибори допускається кандидат, який дістав по черзі найбільшу кількість голосів під час першого голосування.

Обраним Президентом вважається кандидат, який у другому голосуванні дістав найбільше голосів. Під час виборів 2000 року Президентом Республіки Польща був обраний на другий строк ще в першому турі лідер лівих сил Олександр Квасьневський.

Дійсність обрання Президента Республіки підтверджується Верховним Судом.

Термін повноважень Президента розпочинається з дня вступу на посаду, але до цього він повинен прийняти присягу перед Національними зборами. Президент не може обіймати ніякої іншої посади або виконувати які^небудь публічні функції, за винятком тих, що пов'язані а виконанням своєї посади.

Конституція Республіки Польща та інші закони надають Президентові дуже значні повноваження в усіх галузях державного життя.

Президент, призначає вибори до Сейму і Сенату на день, вільний від праці, скликає перше засідання Сейму і Сенату; може розпустити Сейм у випадках, передбачених Конституцією, після того, як вислухає думку Маршала Сейму та Маршала Сенату. (Такими випадками є: нерозгляд Сеймом протягом чотирьох місяців з дня передачі йому Радою Міністрів для прийняття проекту закону про бюджет; відмова в затвердженні складу уряду, який був сформований за дорученням Президента; відмова Сейму у вотумі довіри уряду. В умовах надзвичайного стану Президент не має права розпускати Сейм.)

У день, оголошення постанови Президента про розпуск Сейму закінчується строк повноважень і Сейму, і Сенату.....

Президент може звернутися з посланням до Сейму, Сенату або до Національних, зборів. По посланнях дебати не відбуваються.

Президент бере активу участь у законодавчій діяльності. Про це свідчить хоча б той факт, що Конституція надає йому право законодавчої ініціативи (а таким правом користуються президенти не багатьох країн).

Прийнятий Сеймом і Сенатом закон Маршал Сейму передає Президентові для підпису. Президент може мотивованою постановою, повернути його Сейму для повторного розгляду.

Президент може перед підписанням закону звернутися до Конституційного трибуналу з пропозицією перевірити, чи відповідає цей закон Конституції. Конституція надала Президентові не тільки право відкладального вето, а й право вибіркового вето (ст. 122 п. 4 Конституції).

Президенту також надане право за згодою Сенату з винятково важливих державних питань призначати референдум.

Президент має деякі повноваження і у сфері управління. Він призначає Голову Ради Міністрів, приймає відставку Уряду; є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил; призначає та звільняє Начальника Генерального штабу Війська Польського і командуючих родами Збройних сил; призначає Першого голову і голів Верховного Суду; вносить до Сейму пропозиції про призначення Голови Національного банку Польщі; надає польське громадянство та вирішує питання про вихід з нього.

Важливі повноваження має Президент у галузі зовнішніх відносин. Він здійснює загальне керівництво у сфері міжнародних відносин, призначає і звільняє дипломатичних представників в іноземних країнах, приймає вірчі та відзивні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав, а також ратифікує та денонсує міжнародні договори, про що ставить до відома Сейм і Сенат.

Президент здійснює загальне керівництво у галузі внутрішньої та зовнішньої безпеки. Дорадчим органом при Президентові виступає Рада національної безпеки. Президент має повноваження ввести воєнний стан на частині або на всій території країни, оголосити часткову чи загальну мобілізацію, ввести надзвичайний стан.

Посада Президента стає вакантною внаслідок його смерті, відмови від посади; недійсності виборів Президента; рішення Національних зборів про визнання нездатності тривалий час виконувати свої обов'язки за станом здоров'я. Постанова приймається не менш як двома третинами голосів у присутності не менш як половини всіх членів Національних зборів.

Президент звільняється з посади постановою Державного трибуналу. Тимчасово, до зайняття посади новообраним Президентом, його функції виконує Маршал Сейму, а якщо він не може їх виконувати, — Маршал Сенату (ст. 131 Конституції).

За порушення Конституції або законів, а також за вчинення злочину Президент може бути притягнутий до відповідальності Державним трибуналом. Постанова про притягнення Президента до відповідальності може бути прийнята Національними зборами не менш як двома третинами голосів від законної кількості членів і за умови, що пропозиція про це буде внесена не менш як однією чвертю всіх членів Національних зборів. Від моменту прийняття постанови про висунення обвинувачення проти Президента він відсторонюється від виконання своїх функцій.

 

63. Конституційно-правовий статус президента Росії (порядок обрання, функції, повноваження, особливості процедури імпічменту, акти).

Президент РФ обирається гро­мадянами Російської Федерації на основі загального, прямого і рівного виборчого права при таємному голосуванні. Гро­мадяни беруть участь у виборах Президента добровільно. Брати участь у виборах мають право громадяни Російської Федерації, яким на день виборів виповнилося 18 років.

Президентом РФ може бути обраний громадянин РФ не молодший від 35 років, який постійно проживає у РФ не менш як десять років. Президент РФ обирається строком на чотири роки.

Висування кандидата на посаду Президента належить безпосередньо виборцям, виборчим об'єднанням і виборчим блокам. Обраним вважається кандидат на посаду Президента, який дістав понад половину голосів виборців, які брали участь у голосуванні. Одна й та сама особа не мо­же займати посаду Президента більше двох строків підряд.

Президент РФ призначає за згодою Державної Думи Го­лову Уряду РФ, приймає рішення про відставку Уряду РФ; за пропо­зицією Голови Уряду РФ призначає на посаду і звільняє з посади заступників Голови Уряду РФ, федеральних мі­ністрів; має право головувати на засіданнях Уряду.

Президент РФ має право зупинити дію актів органів ви­конавчої влади суб'єктів федерації. У випадку агресії або загрози агресії вводить на території Росії або в окремих її місцевостях воєнний стан. Президент РФ може внести до Державної Думи не тіль­ки звичайні законопроекти, а й пропозиції про поправки та перегляд положень Конституції.

Президент відповідно до Конституції РФ і федеративних законів визначає основні напрями зовнішньої політики.

 

64. Конституційно-правовий статус монарха Великобританії (функції, повноваження, допоміжні органи).

Конституція Великобританії встановлює мо­нархічну форму правління. В англійській правовій доктрині прийнято ставити главу дер­жави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви.

Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституційної угоди Монарх «царствує, але не управляє». До особистих прерогатив відносять: право на атрибути монаршої влади; право на утримання за рахунок державного; право мати королівський двір і власність; право на ко­ролівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому у юридичній літературі їх прийнято називати «сплячі прерогати­ви».

У галузі внутрішньої політики існують наступні ко­ролівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони; б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на прин­ципі «Монарх - джерело справедливості», в) у законодавчій сфері: право абсолютного вето; право скликати Парламент та розпускати Палату гро­мад; право відкривати чергову сесію парламенту. В галузі зовніш­ньої політики королівські прерогативи полягають у наступному: Монарх є главою Британської Співдружності, оголошую війну та укладає мир, укладає міжнародні угоди, визнає зарубіжні держа­ви тощо.

Королівські прерогативи не походять від Парламенту і поділяються на особисті та політичні. До особистих прерогатив відносять:

— право на атрибути монаршої влади (корона, мантія, трон, скіпетр і держава, титул);

— право на утримання за рахунок державного бюджету за цивільним листом, який нараховує близько 8 млн фунтів стерлінгів;

— право мати королівський двір і власність;

— право на королівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому в юридичній літерату