Історико-філософський процес
Історико-філософський процес характеризується існуванням безлічі філософських вчень, шкіл, течій і напрямів. Первинною вихідною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення того або іншого мислителя. Філософське вчення - це система визначених, логічно зв'язаних один з одним переконань. Філософські школи - це сукупність філософських учень, об'єднаних певними ідейними базовими принципами. Сукупність модифікацій одних і тих же принципів, що розвиваються різними, часто конкуруючими школами, прийнято називати течіями. Найбільш великі і значні утворення в історіко-філософському процесі іменуються філософськими напрямами. Філософським напрямом є сукупність філософських течій (а отже, вчень і шкіл), які при всій розбіжності один з одним відстоюють деякі загальні, такі, що мають принципове значення, положення (матеріалізм і ідеалізм, емпіризм і раціоналізм і ін.). Рушійною силою історико-філософського процесу є зіткнення філософських підходів, боротьба ідей, принципів і осіб. При цьому, з розвитком історико-філософського процесу змінюється предмет філософствування і спосіб вирішення філософських проблем.
3.“Основне питання філософії”: різноманітність підходів. Філософія у своєму розвитку пройшла довгий шлях, проте основна її проблема, яка зв’язана з поясненням відношення людини до світу і виявленням її місця у ньому, пронизує всю її історію. Дослідження цієї проблеми породжувало й продовжує породжувати багато питань, серед яких завжди виділяють основне. В давньогрецькій філософії Сократ сформулював основне питання так: “ Пізнай самого себе ”. У Новий час французький філософ К.Гельвецій вважав за основне питання філософії питання про шляхи досягнення людьми щастя. У класичній німецькій філософії І.Кант як основні розглядав три питання: 1. Що я можу знати? 2. Що я повинен робити? 3. На що я можу сподіватися? Пізніше він говорив, що всі ці питання можна звести до одного: що таке людина? Марксистська філософія в особі Фр.Енгельса основним питанням філософії вважала питання про відношення мислення до буття; духу до природи; свідомості до матерії. Це не різні питання, а історично трансформоване питання: як відноситься людське мислення до предметної дійсності? Причому Енгельс розглянув це питання з двох сторін – онтологічної (онтос – буття) та гносеологічної (гнозіс – знання). Онтологічна сторона основного питання філософії сформульована так: що було первинним – матерія чи свідомість? Філософи, які вважали первинною матерію, природу, буття, утворили табір матеріалізму, а ті, що за первинне брали духовне начало (світовий дух, абсолютну ідею, людську свідомість тощо), а матерію вважали вторинною, похідною, склали табір ідеалізму. У свою чергу, ідеалізм поділяється на об’єктивний та суб’єктивний. Об’єктивний ідеалізм приймає за первинне духовне начало, яке не залежить від свідомості і волі людини (світову волю, світову душу, світовий розум, абсолютну ідею, Божественний розум тощо). Суб’єктивний ідеалізм вважає первинними відчуття, свідомість, волю, почуття окремої людини (суб’єкта). Окрім ідеалістів і матеріалістів, існує нечисленна група філософів, які вважають, що матеріальне і духовне незалежні одне від одного. Вони називаються дуалістами (ду – два). Гносеологічна сторона основного питання філософії формулюється так: чи можна за допомогою свідомості правильно пізнавати об’єктивний (не залежний від людського мислення) світ? Більшість філософів визнають здатність людського мислення пізнавати оточуючий світ. Проте визнання пізнаваності світу у матеріалістів та ідеалістів принципово різниться. Матеріалісти вбачають у пізнанні відображення у людській свідомості реально існуючого світу, незалежного від свідомості. Ідеалісти ж розуміють процес пізнання або як комбінування людською свідомістю чуттєвих даних (суб’єктивний ідеалізм), або як чисто логічний процес отримання нових умовиводів із уже відомих аксіом (об’єктивний ідеалізм). Але є група філософів, які заперечують можливість пізнання людиною світу за допомогою відчуттів і мислення. Їх називають агностиками, а представлену ними філософську течію – агностицизмом. Агностицизм не можна розглядати спрощено, як течію, що заперечує сам факт існування пізнання. Річ у тім, що з пізнавальною діяльністю людина стикається у своєму повсякденному житті, тому заперечувати цей факт абсурдно. Отже, в агностицизмі ставиться питання про можливост і пізнання, про те, чим є пізнання стосовно до об’єктивної дійсності. Детальніше проблема пізнання буде розглянута у темі “Пізнання та освоєння світу”. У ХХ ст. були спроби інакше сформулювати основне питання філософії. Зокрема, французький філософ А.Камю основним взяв питання: варте чи не варте життя того, щоб його прожити? Тобто основним питанням виступає питання про сенс людського життя. Можна називати й інші спроби сформулювати основне питання філософії. Але якщо проаналізувати кожну із названих точок зору на цю проблему, то можна побачити, що найбільш загальним є формулювання основного питання філософії Фр.Енгельсом. Адже питання про самопізнання, про сутність людини і її щастя, про сенс її життя – це більш вузькі питання, які виступають частковим випадком питання: як відноситься наше мислення до світу (природного, суспільного, духовного світу людини)?
|