III.4. Термінологічний словник

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому. Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб’єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні: світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання, світорозуміння та світобачення.

Міфологія (від грец. міф – оповідь та “логос” – слово, поняття, вчення) – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф об’єднав у собі початки знань, релігійних вірувань, різних видів мистецтва, філософії.

Міф – це тип світогляду, при якому людина включена у Всесвіт, і досить слабо виділяє себе в ньому, нечітко розрізняє суб’єкт та об’єкт, тобто себе та світ.

Релігія (від лат. благочестя, набожність, святиня, предмет культу) – така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через подільність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, та потойбічний – “небесний”, надприродний і надчуттєвий світ. Релігія, на відміну від міфу, є типом світогляду, який розрізняє суб’єкт та об’єкт. Вона ґрунтується на вірі,прийнятті тих чи інших тверджень без сумніву і доведень. Для віруючої людини факт існування Бога, для прикладу, є безсумнівним, він не потребує доказів чи перевірки.

Містицизм – (від грец. таємний) – у широкому розумінні – визначення надприродної сутності явищ; у вузькому – релігійно-філософський світогляд, в основі якого є віра в можливість безпосередньо надчуттєвого та надрозумного спілкування людини з нематеріальним, духовним світом, Богом, духами тощо.

Філософія (від грец. phileo – люблю, sofia – мудрість, буквально – любов до мудрості (дехто трактує також як мудрість любові)) – форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз і вирішення сутнісних світоглядних питань, пов’язаних з формуванням цілісного погляду на світ і на місце у ньому людини.

Філософське вчення – завершена система поглядів того чи іншого мислителя.

Філософська школа – сукупність вчень, об’єднаних загальними ідейними основами, що зумовлює пряму передачу ідей від одних філософів до інших.

Філософська течія – сукупність вчень, об’єднаних спільними, хоча часом модифікованими, ідейними принципами, які належать як до однієї, так і до різних шкіл.

Філософський напрям – сукупність течій, що мають у своїй основі спільні ідеї.

Філософування – це автентична, неповторна активність, яка ні до чого іншого не зводиться, в якій бере участь все людське єство. Ця активність може виникати сама по собі або бути спричиненою (детонованою) різними чинниками, такими як прочитана філософська книга, життєва подія, щось побачене чи почуте, що може приводити свідомість (далеко не кожну) в специфічний філософський стан чи особливий настрій.

Рефлексія (від лат. обернення назад, відображення) – термін для позначення такої риси людського пізнання, як дослідження самого пізнавального акта, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини, внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість.

Наука – соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту.

Основне питання філософії – це питання про відношення свідомості до буття й духовного до матеріального, проблема цього відношення має два аспекти: 1) що первинне? 2) чи можна пізнати світ?

Матеріалізм – філософський напрям, який при вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне – вторинним.

Ідеалізм – філософський напрям, який при вирішенні основного питання філософії стверджує, що дух, свідомість, мислення, ідеальне є первинним, а буття, природа, матеріальне – вторинним.