Тема 9. Механизм государстваУмови добровільного страхування депозитів та відсотків за ними було розглянуто в п. З даної теми. У той же час існує можливість організації страхового захисту коштів, вкладених на депозитне зберігання, шляхом створення системи депозитного страхування на рівні банківської системи. Проте ця система перебуває поза межами страхового ринку України. Система депозитного страхування - це комплекс заходів, які забезпечують захист вкладів від їх втрати власником унаслідок банкрутства комерційного банку. Створення системи депозитного страхування випливає з логіки формування дворівневої банківської системи в країні. Існують такі класифікаційні критерії системи депозитного страхування (СДС): 1) за характером вимог до участі комерційних банків СДС може бути добровільною та обов'язковою; 2) за правовим регулюванням - імперативною та диспозитивною; 3) за обсягом охоплення об'єкта страхування - повною, обмеженою або змішаною; 4) за формою власності на функціональні органи СДС - державною, приватною, змішаною; 5) за принципом визначення ставок платежів - фіксованою, диференційованою за банками та їх операціями, диференційованою за поточною величиною фонду СДС; 6) за ступенем державної участі у фінансовому забезпеченні страхових виплат - із створенням додаткових державних гарантій у вигляді кредитної лінії центрального банку країни та без додаткових державних гарантій. У табл. 9.1 проведено порівняльний аналіз різних компонентів СДС.
В Україні страхування депозитів є відносно новою справою. З метою захисту інтересів фізичних осіб - депозиторів комерційних банків було започатковано обов'язкове страхування депозитів фізичних осіб, що регламентувалось Постановою НБУ № 125 від 28.05.1996 р. „Про тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб". Організаційною структурою, покликаною здійснювати цей вид страхування, став Міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб. Запровадження страхового захисту депозиторів - фізичних осіб уже раз спіткнулося об „камінь" неузгодженості його з чинним законодавством (лютий 1996 р.). І хоча спроба була невдалою, про цей механізм варто згадати, оскільки він викликає певний інтерес, як мінімум, із двох причин. По-перше, навіть негативний досвід дуже цінний для тих країн, які не мають СДС. По-друге, важлива логіка процесу становлення механізму страхування депозитів. Формування страхового фонду передбачало такий механізм: - по-перше, всі комерційні банки мають бути учасниками страхування депозитів фізичних осіб; - по-друге, банки повинні сплатити перший внесок у розмірі 1% статутного фонду банку станом на 01.02.1996 р. до березня цього ж року. У випадку порушення цих вимог НБУ мав застосувати санкцію у вигляді підвищення норми обов'язкового резерву. Після першого внеску банки повинні були здійснювати щоквартальні відрахування в розмірі 0,5% від залишків вкладів фізичних осіб. При нагромадженні такої суми страхових внесків, яка гарантуватиме відшкодування розміру вкладів, перерахування страхових внесків до страхового фонду припиняється й поновлюється у разі зростання розміру залишків вкладів. У випадку банкрутства банку фізичним особам, які мали депозитний рахунок у ньому, сплачується відшкодування в межах фактичних залишків вкладів на дату визнання банку банкрутом або прийняття рішення про його ліквідацію. Якщо сума фізичної особи на депозитному рахунку не перевищувала в еквіваленті 300 ЕКЮ, відшкодування здійснювалось у розмірі 100%. Якщо ж сума становила в еквіваленті 300 - 500 ЕКЮ, то відшкодування становило 80%. Виплата здійснювалась безготівково, перерахуванням відповідної суми на рахунок вкладника у вказаний ним у заяві комерційний банк. Реалізацію цієї постанови НБУ було призупинено з огляду на необхідність урегулювання цілого ряду проблем, які виникли у зв'язку із запровадженням обов'язкового страхування депозитів: - відрахування банками коштів у страховий Міжбанківський фонд погіршували рівень ліквідності банків; - розраховуючи рівень нарахування клієнтам за вкладами, банки не брали до уваги витрати, пов'язані з формуванням цього фонду; - відрахування до страхового фонду мали бути віднесені до витрат комерційних банків і не оподатковуватися, що суперечило чинному законодавству. Постанова № 125 правління НБУ свідчить про спробу лібералізувати попередню постанову. В ній пропонується новий механізм страхування депозитів. Фонд страхування створюється комерційними банками за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі їх на зберігання до НБУ. У випадку ліквідації банку НБУ розблоковує державні цінні папери, і кошти від їх реалізації передаються в розпорядження ліквідаційної комісії. Вона здійснює відшкодування фізичним особам, які мають депозитні рахунки в банку, що підлягає ліквідації, у безготівковій формі за рахунок банку або готівкою. Передбачалося, що фонд страхування вкладів фізичних осіб мав стати надійним гарантом для вкладників щодо відшкодування їхніх грошових коштів у випадку ліквідації або банкрутства банку. Акумульовані комерційними банками кошти могли використовуватись для надання підприємствам та установам кредитів, вони також не були вивільненими для одноразового викупу на встановлену НБУ суму державних цінних паперів. Отже, цей процес міг здійснюватися поступово. 10 вересня 1998 р. Президент України видав Указ № 556/98 „Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб - вкладників комерційних банків України" згідно з яким НБУ мав створити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розробити порядок перерахування й використання коштів. Фізичній особі в разі недоступності вкладу в комерційному банку гарантувалося відшкодування за вкладом та відсотки в розмірі вкладу, але не більше ніж 500 грн. У лютому 1999 р. було прийнято Постанову НБУ № 72 „Про додаткові заходи щодо забезпечення страхування вкладів фізичних осіб у комерційних банках", фактично вона поєднувала в собі дві попередні постанови НБУ. В ній з метою додаткового забезпечення захисту інтересів вкладників комерційних банків, створення реальних можливостей щодо проведення банками розрахунків за своїми зобов'язаннями перед вкладниками НБУ зобов'язував комерційні банки, які мали ліцензію НБУ на залучення вкладів фізичних осіб, створити спеціальний фонд страхування вкладів фізичних та юридичних осіб у розмірі 10% від суми сформованих вкладів за станом на 01.03.1999 р. за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі на зберігання до НБУ або шляхом перерахування грошових коштів на депозитний рахунок відкритий у НБУ, відповідно до порядку формування, комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб. У разі прийняття ліквідаційною комісією банку рішення щодо продажу державних цінних паперів кошти, отримані від їх продажу, насамперед спрямовувалися на розрахунки з вкладниками-фізичними особами. Ця постанова проіснувала недовго - у липні 1999 р. Правління НБУ визнало її такою, що втратила чинність. Нарешті, в 2001 р. Верховна Рада прийняла Закон „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" М 2740 - НІ, який набув чинності з 20.09.2001 р. Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 1301/268 від 30 серпня 2002 р. затверджено Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, яким визначено основні завдання Фонду, органи управління та їх компетенція, порядок формування та використання коштів Фонду. Законом М 2740 - ПІ встановлюються засади функціонування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулюються відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним Банком України. Визначено, що Фонд є державною спеціалізованою установою, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Внесок держави до Фонду становить 20 млн грн і вноситься Національним банком України за рахунок його видатків. Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, що є державною власністю та належить йому на правах оперативного управління. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України. Тобто Фонд гарантування вкладів фізичних осіб за своїм статусом належить до не прибуткових організацій. Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція. Адміністративна рада Фонду діє у складі п'яти осіб і формується шляхом делегування до її складу двох представників Кабінету Міністрів України, двох представників Національного банку України, одного представника Асоціації українських банків. Строк повноваження членів адміністративної ради становить 4 роки. Адміністративна рада координує діяльність Фонду щодо захисту інтересів вкладників комерційних банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, здійснює контроль та нагляд за діяльністю Фонду, приймає рішення в межах своїх повноважень і несе відповідальність відповідно до чинного законодавства. Питання, пов'язані з поточною діяльністю Фонду, вирішує виконавча дирекція, кількісний склад якої затверджується адміністративною радою. Учасниками Фонду є комерційні банки - юридичні особи, які зареєстровані в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, який ведеться Національним Банком України, та мають ліцензію Національного Банку України на здійснення операцій із залучення вкладів фізичних осіб. Участь у Фонді зазначених банків є обов'язковою. Ощадбанк не бере участі у формуванні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Учасники Фонду зобов'язані сплачувати збори до Фонду. Початковий збір до Фонду в розмірі 1% зареєстрованого статутного фонду банку перераховується комерційними банками на рахунок Фонду протягом 30 календарних днів із дня одержання ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій за вкладами фізичних осіб. Нарахування регулярно збору до Фонду здійснюється комерційними банками - учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду один раз на р. у розмірі 0,5% від загальної суми вкладів, включаючи відсотки, нараховані за вкладами за станом на 31 грудня року, що передує поточному. Перерахування нарахованого регулярного збору здійснюється комерційними банками-учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом. Існує також спеціальний збір до Фонду, встановлення якого здійснюється у випадку недостатності активів Фонду для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо відшкодування коштів вкладниками комерційних банків. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада за погодженням із Національним банком України. Загальний розмір спеціальних зборів, сплачених банком протягом року (у разі вичерпання фінансових можливостей Фонду для виконання покладених на нього завдань), не повинен перевищувати розміру щорічного регулярного збору з комерційного банку-учасника (тимчасового учасника) Фонду. Повноправним учасником Фонду є комерційний банк, який виконує встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу, платоспроможності та спроможний виконувати свої зобов'язання перед вкладниками. На підставі інформації Національного банку України, одержаної за результатами моніторингу діяльності комерційних банків, керівництво Фонду (адміністративна рада) переводить комерційні банки - учасники Фонду, які не виконують встановлених Національним банком України економічних нормативів щодо достатності капіталу, платоспроможності та (або) яким за рішенням Національного банку України зупинено дію ліцензії Національного банку України на здійснення однієї та більше операцій за вкладами фізичних осіб до категорії тимчасових учасників Фонду. Комерційний банк, який переведено до категорії тимчасових учасників Фонду, але який має вклади фізичних осіб, що залучені до дня переведення його до цієї категорії, зобов'язаний сплачувати збори до Фонду до остаточної виплати банком фізичним особам їх вкладів та нарахованих за ними відсотків. У разі відкликання ліцензії Національного банку України на здійснення всіх банківських операцій адміністративна рада Фонду за поданням Національного банку України приймає рішення про виключення цього банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду. Виключення комерційного банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду не позбавляє вкладників, вклади яких були залучені до дня виключення його з числі учасників (тимчасових учасників) Фонду, права на відшкодування таких вкладів у разі настання їх недоступності відповідно до Закону № 2740. Фонд гарантує кожному вкладнику комерційного банку-учасника (тимчасового учасника) відшкодування коштів за вкладом, включаючи відсотки, в розмірі вкладу, але не більше ніж 1000 грн, на день настання недоступності вкладу. Зазначений розмір відшкодування за рахунок коштів Фонду може бути збільшено адміністративною радою за погодженням з Кабінетом Міністрів України та Національним банком України залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників комерційними банками. На поточний момент сума відшкодування збільшена до 3000 грн, що є позитивною тенденцією в діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Якщо фізична особа має декілька вкладів в одному комерційному банку, їй гарантується відшкодування коштів за такими вкладами з урахуванням відсотків, але загальний розмір відшкодування не повинен перевищувати встановленої межі. Фонд гарантує повернення коштів лише в разі ліквідації банку. У разі ж виникнення в банку тимчасових проблем вкладники не можуть розраховувати на допомогу Фонду. За невеликий термін свого існування Фонд гарантування вкладів фізичних осіб уже встиг зіграти позитивну роль у пом'якшенні ситуацій, створених навколо банків „Слов'янський" та „Україна" і збільшити обсяги гарантованих до відшкодування вкладів. Тема 9. Механизм государства
1. Государственный аппарат: понятие, особенности. 2. Принципы организации аппарата современного государства. 3. Органы государства: понятие, признаки, виды. 4. Структура аппарата современного государства
1. Малько: Механизм государства — это система государственных органов, призванных выполнять задачи и функции государства. Механизм государства есть та реальная организационная и материальная сила, располагая которой, государство осуществляет власть, проводит ту или иную политику. В юридической науке понятия «механизм государства» и «государственный аппарат» обычно употребляются как синонимы, хотя существует точка зрения, согласно которой под государственным аппаратом понимается система органов, непосредственно занимающихся управленческой деятельностью и наделенных для этого властными полномочиями, а в понятие «механизм государства» включаются также «материальные придатки» государственного аппарата (вооруженные силы, полиция, исправительно-трудовые учреждения и т.д.), опираясь на которые государственный аппарат осуществляет свою деятельность. · он представляет собой систему, т.е. упорядоченность государственных органов; · целостность его обеспечивается едиными целями и задачами; его основным элементом выступают государственные органы; · он является той организационной и материальной силой (рычагом), с помощью которой государство осуществляет власть, достигает конкретных результатов. · Механизм современного государства отличается высокой степенью сложности, многообразием составляющих его частей, блоков, подсистем.
Бабаев: Аппарат государства есть система взаимосвязанных государственных органов, выполняющих функции государства. Он построен и функционирует в нашейстране на основе принципов народовластия, верховенства Конституциии законов, федерализма, разделения властей, децентрализациии деконцентрации.
Лазарев: Государственный механизм – это совокупность органов, осуществляющих управление обществом, реализующих основные направления государственной деятельности.В государственный механизм входят законодательные органы, исполнительные органы, судебные и иные органы, а также силовые структуры, осуществляющие в случае необходимости меры принуждения (армия, внутренние войска, тюрьмы и т.п.).
Нерсесянц: Механизм (аппарат) государства — это система органов, учреждений и должностных лиц, которые в установленном правовом порядке наделены государственно-властными полномочиями и реализуют функции государства. Под механизмом (аппаратом) государства имеется в виду организационная структура государственной власти, институциальная форма существования государства и осуществления государственной власти. Понятия «механизм», «аппарат» и т.д., используемые при характеристике государства, восходят к механистическим представлениям о государстве как о машине, техническом аппарате, точном механизме, которые служат моделью и образцом для конструирования и работы государственной машины. Такое уподобление государства — машине, системы государственно-властных учреждений — техническому механизму и т.д. страдает существенными недостатками, поскольку игнорирует специфику государства и государственной власти.
Алексеев: Механизм государства есть та реальная организационная материальная сила, располагая которой, государство осуществляет власть. Механизм является структурным и предметным олицетворением государства, представляет собой материальное «вещество», из которого оно состоит. Можно сказать, что механизм суть деятельное, постоянно функционирующ ее выражение государства. Механизм государства – это целостная иерархическая система государственных органов и учреждений, практически осуществляющих государственную власть, задачи и функции государства. Признаки\Особенности: 1.Это целостная иерархическая система государственных органов и учреждений. Целостность ее обеспечивается едиными принципами организации и деятельности государственных органов и учреждений, едиными задачами и целями их деятельности. 2. Первичными структурными частями (элементами) механизма являются государственные органы и учреждения, в которых работают государственные служащие (чиновники, иногда их называют управленцами). Государственные органы связаны между собой началами субординации и координации. 3. Для обеспечения государственных властных велений он имеет непосредственные орудия (учреждения) принуждения, соответствующие техническому уровню каждой эпохи, –вооруженные отряды людей, тюрьмы и др. Без них не может обойтись ни одно государство. 4. При помощи механизма практически осуществляется власть и выполняются функции государства. В учебной литературе понятия «механизм» и «аппарат» государства обычно признаются совпадающими по объему и содержанию. Считается, что термин «механизм» лишь подчеркивает целостность аппарата, его направленность на результативную деятельность.
2. Малько: Принципы — это исходные идеи, руководящие положения, определяющие основные подходы к формированию и функционированию государственных органов. Такими принципами могут выступать: 1) принцип приоритета прав и свобод человека и гражданина, который предполагает соответствующие обязанности государственных служащих признавать, соблюдать и защищать их; 2) принцип демократизма, который выражается, прежде всего, в широком участии в формировании и организации деятельности государственных органов, в учете в политике государства разнообразных интересов большинства населения; 3) принцип разделения властей; 4) принцип законности, который означает обязательность соблюдения всеми органами государства и государственными служащими Конституции, законов и подзаконных актов; 5) принцип гласности, который обеспечивает информированность общественности о практической деятельности конкретныхгосударственных органов, гарантирует «прозрачность» процесса функционирования чиновников 6) принцип федерализма, который выражает единство системыгосударственной власти, разграничение предметов ведения междуРоссийской Федерацией и субъектами Федерации; 7) принцип профессионализма, который создает благоприятные условия для использования наиболее квалифицированных работников в деятельности государственного аппарата, гарантирует высокий уровень решения основных вопросов государственной жизни в интересах населения страны. 8) принцип сочетания коллегиальности и единоначалия, который обеспечивает разумное соотношение демократических и бюрократических начал государственного аппарата; 9) принцип сочетания выборности и назначаемости, который выражает оптимальное соотношение децентрализации и централизации в государственном управлении; 10) принцип иерархичности, заключающийся в том, что органы государства занимают в государственном аппарате разные уровни Всесторонний учет названных и некоторых иных принципов как при образовании государственных органов, так и в процессе их функционирования позволяет обеспечить максимальную эффективность государственного управления обществом, ведет к его демократизации и совершенству.
Нерсесянц: Механизм (аппарат) современного правового государства строится и функционирует по принципу разделения государственной власти на три самостоятельные ветви власти — на законодательную, исполнительную и судебную власти. При этом законодательную власть осуществляет представительный орган — парламент (однопалатный или двухпалатный). Исполнительную власть осуществляют глава государства, правительство, различные министерства и другие центральные учреждения (комитеты, комиссии, ведомства, инспекции, службы, бюро и т.д.), местные государственные органы исполнительной власти. В систему органов судебной власти входят суды общей юрисдикции, конституционные и арбитражные суды. Прежде всего следует отметить, что правоохранительными, правозащитными являются все государственные органы. Но правомочие того или иного государственного органа по управлению — в надлежащем правовом порядке — так называемыми «силовыми структурами» (армией, внутренними войсками и т.д.) вовсе не означает, будто сам этот управленческий орган (его подразделения и должностные лица) является «силовым». Механизм (аппарат) государства — это не самоцель, а организационная форма и средство реализации суверенной государственной власти в соответствии с требованиями правопорядка и законности. От качества работы этого аппарата, уровня его демократичности и компетентности, от его готовности и способности защитить и удовлетворить права и законные интересы простых людей в существенной степени зависят реальное положение дел в стране и благосостояние народа, мера доверия отдельных лиц и общества в целом к государству. Государственному аппарату повсеместно присуща тенденция к отчуждению от простых людей, народа и общества, к бюрократизму и корпоративизму, к злоупотреблению своим положением и игнорированию действующего законодательства, к подмене общегосударственных дел своими собственными аппаратными делами и интересами.
3. Малько: Орган государства — это звено государственного аппарата, участвующее в осуществлении определенных функций государства и наделенное в этой связи властными полномочиями. Признаки органа государства: 1) представляет собой самостоятельный элемент механизма государства, выступая неотъемлемой частью единого государственного организма, занимая в нем свое специфическое место; 2) действует от имени государства и по его поручению; 3) образован и действует на основе нормативно-правовых документов (Конституции, законов и подзаконных актов); 4) выполняет свойственные только ему задачи и функции, используя для этого соответствующие формы и методы; 5) наделен в этой связи властными полномочиями (комплексом прав и обязанностей), в том числе возможностью применения в случае необходимости мер принуждения; 6) состоит из государственных служащих и соответствующих подразделений (отделы, управления, аппарат, канцелярии и пр.), скреплённых единством целей, ради достижения которых образованы; 7) имеет соответствующую материальную базу (здание, транспорт, оргтехнику и пр.) и финансовые средства (расчетный счет в банке, необходимые денежные ресурсы), которые требуются для осуществления его компетенции. 8) осуществляют свою компетенцию тремя способами:
• путем принятия нормативных актов (предписаний общего • путем принятия правоприменительных актов (предписаний • путем конкретно-организационной деятельности; 9) в процессе реализации имущественных прав выступает в качестве юридического лица 10) осуществляет свою деятельность на определенной территории (имеет территориальный масштаб деятельности). Виды: • по порядку образования органы государства классифицируются на органы, избираемые непосредственно и органы, формируемые другими государственными органами; • по форме реализации государственной деятельности — на законодательные (представительные), исполнительно-распорядительные, судебные, контрольно-надзорные органы. • по принципу разделения властей — на законодательные, исполнительные судебные; • по иерархии — на федеральные, республиканские, местные; • по характеру подчиненности — на органы исключительно «вертикального» подчинения (прокуратура, суд и т.п.) и органы двойного(«вертикально-горизонтального») подчинения (милиция, государственные банки и т.д.); • по срокам полномочий — на постоянные, которые создаются без ограничения срока действия (например, прокуратура, милиция, суд) и временные, которые создаются для достижения краткосрочных целей (временная администрация в условиях режима чрезвычайного положения); • по способу принятия решений — на коллегиальные и единоначальные; • по правовым формам деятельности — на правотворческие, и правоохранительные; • по характеру компетенции — на органы общей компетенции, которые в пределах своих полномочий принимают решения по любым и специальной компетенции, которые осуществляют деятельность в какой-либо одной сфере общественной жизни (министерства, ведомства, государственные комитеты и пр.) и т.п.
Бабаев: Орган государства есть структурно обособленная и юридически оформленная часть государственного аппарата, обладающая самостоятельностью для выполнения возложенных на него государственных функций. признаки: а) закрепление компетенции и наличие властных полномочий для ее осуществления, т.е. право издавать обязательные правовые акты и давать обязательные предписания; б) структурная обособленность в виде самостоятельной организации; в) наличие постоянного персонала, государственных служащих; г) материально-финансовое обеспечение деятельности органа. Виды: Внутри государственного аппарата можно различать следующие виды органов: а) Президент Российской Федерации как глава государства; б) конституционные органы законодательной, исполнительной и судебной властей. Эти органы являются своего рода первичными органами государственной власти, статус которых установлен в Конституции РФ, конституциях и уставах субъектов Федерации; в) государственные органы, образуемые вышеназванными органами государственной власти и получающими «функциональный мандат» именно от них. Такова, например, Счетная палата, создаваемая палатами Федерального Собрания, контрольно-счетные палаты в субъектах Федерации; г) обслуживающие государственные структуры, например Администрация Президента Российской Федерации, Федеральное агентство правительственной связи и информации. Важнейшим основанием для классификации государственных органов служит их конституционное деление. Единая государственная власть, в основу которой заложен принцип народовластия и приоритета институтов прямой демократии, разделяется по структурно-функциональному признаку.
Нерсесянц: В институционально-властном плане государственный орган, учреждение, должность (должностное лицо) — это структурная часть механизма (аппарата) государственной власти, наделенная определенным объемом государственно-властных полномочий. Все государственные органы, учреждения, должности и т.д., составляющие механизм (аппарат) государства, образуются и действуют в установленном правовом порядке. Их государственно-властные полномочия, порядок, формы и процедуры реализации ими своих полномочий и т.д. определяются и регламентируются законами и иными нормативно-правовыми актами. Система государственных органов строится по иерархическому принципу подчинения нижестоящих органов вышестоящим. Это обусловлено необходимостью выражения суверенной власти государства в виде соподчиненных компетенции различных государственных органов, возглавляемых высшими органами, которые наделяются суверенными государственно-властными полномочиями. В иерархизированной системе государственных органов, учреждений и должностных лиц каждый орган (учреждение, должностное лицо) наделен своей компетенцией, соответствующей его месту в данной системе и согласованной с компетенцией других органов. Компетенция государственного органа (учреждения, должностного лица) — это совокупность его государственно-властных правомочий, т.е. его права и обязанности.
|
Таблиця 9.1. Порівняльний аналіз різних компонентів СДС
