Кафедра ЕкономікИ підприємств. после сборки, для расстановки рабочих органов, наладки на заданные режимы работы плугов, лемешных лущильников
ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ
для студентів ОКР "Магістр" напряму 8.03050401 "Економіка підпиємств" денної форми навчання
Мелітополь, 2012
УДК339.138 (075.8) ББК 65.290-2я7 З 1-49 Методика викладання економічних дисциплін. Конспект лекцій для студентів факультету економіки та бізнесу ОКР "Магістр" напряму 8.03050401 "Економіка підприємств". – Мелітополь: Таврійський державний агротехнологічний університет, 2012. – с. 70
Розробники:к.е.н., доцент Яворська Т.І. к.е.н., доцент Педченко Г.П.
Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри економіки підприємств "___" _________ 2012 р., протокол № ___. Затверджено методичною комісією факультету економіки та бізнесу "___" _________ 2012 р., протокол № ___. ЗМІСТ ВСТУП…………………………………………………………………………4 ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН КУРСУ………………………………………………5 ЛЕКЦІЯ № 1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ. ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ СУТЬ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ…………………………………………………………………6 ЛЕКЦІЯ № 2 ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………..11 ЛЕКЦІЯ № 3 ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ………………………25 ЛЕКЦІЯ № 4 КОНКРЕТНО-НАУКОВІ ТА СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ………………………………………………………………...30 ЛЕКЦІЯ № 5 ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ…………...45 ЛЕКЦІЯ № 6 ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕССУ………………………….....50 ЛЕКЦІЯ № 7 ЛЕКТОРСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ ВИКЛАДАЧА…………………………..55 ЛЕКЦІЯ № 8 МОДЕЛІ ВИКЛАДАННЯ……………………………………………………59 ЛЕКЦІЯ № 9 МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ………………………..63 ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………….69
ВСТУП Дисципліна “Методика викладання економічних дисциплін” передбачає формуваннятеоретичних аспектів підготовки фахівців економічного напряму та певних навичок при роботі з основною та додатковою літературою, з законодавчими та нормативними документами з усіх тем курсу, що надає результатам навчання чітко вираженого практичного значення застосуванню отриманих знань, умінь та навичок з розв’язання задач, що виникають у повсякденній практиці викладання та методичного забезпечення організаційно-економічних дисциплін, навчання студентів самостійно ставити і творчо розв’язувати різні складні проблеми, оволодіти методологією та методикою наукових досліджень, вміти використовувати у своїй роботі все те нове, що з’являється у науці і практиці, адаптуватися до нових умов, постійно вдосконалювати свою кваліфікацію. Мета курсу: ознайомитися з системою підготовки фахівців економічного напряму, особливостями організації навчального процесу у ВНЗ, змістом науково-методичного комплексу дисциплін, а також з методами викладання економічних дисциплін та особливостями їх методичного забезпечення, а також навчитися правильно обирати об’єкт та предмет дослідження, критерії та систему оцінюваних показників, розробляти програму дій. Завдання курсу: сформувати певні навички при роботі з технічними засобами навчання, основною та додатковою літературою, з законодавчими та нормативними документами з усіх тем курсу, що надає результатам навчання чітко вираженого практичного значення застосуванню отриманих знань, умінь та навичок з розв’язання задач, що виникають у повсякденній практиці викладання та методичного забезпечення організаційно-економічних дисциплін; вивчити та засвоїти закони і правила логіки, які спрощують та полегшують аналіз досліджуваних явищ і фактів, вміти практично використовувати методи наукового пізнання, від яких значною мірою залежить результативність проведеного дослідження, основні прийоми обробки інформації та роботи з першоджерелами, використовувати графічні методів аналізу статистичного матеріалу, засвоїти основні правила та прийоми роботи над рукописом та його оформленням. Предмет курсу: теоретичні та практичні аспекти підготовки фахівців економічного напряму а також особливості структурної побудови при проведенні наукового дослідження, стильові особливості тексту, форми подання окремих видів текстового та ілюстративного матеріалу, умови використання різних методів дослідження, форм та методів обробки інформації.
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН КУРСУ
ЛЕКЦІЯ № 1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ СУТЬ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.
Мета: Вивчити сутність поняття науки, наукових знань, наукового пізнання та наукового дослідження, проблеми, теми, об’єкта та предмета дослідження. План 1.1. Наукове пізнання і наукове дослідження. 1.2. Етапи наукового дослідження. Література: [ 3, c.9-13, 11, c. 7-25, 9, c.12-14, 10, c. 5-16 ] 1.1. Наукове пізнання і наукове дослідження. Наука - це вид людської діяльності, спрямований на здобуття нових знань про об'єктивні закони природи, суспільства і мислення. Результат цієї діяльності - знання. Вони відтворюють у свідомості людини об'єктивну дійсність і є основою наукового розуміння світу. За словами англійського філософа Ф. Бекона «знання - це сила». «Наука» — слово латинського походження і перекладається з цієї мови як «знання». Був час, коли цього поняття не існувало, а замість нього використовувався термін «філософія». Тобто терміном «філософія» позначалися всі знання, що були набуті людством. Частина цих знань, що стосувалися пізнання природи, тривалий час називалася натурфілософією, а інша частина знань називалася моральною філософією. Існує понад сто визначень науки, які можна класифікувати за категоріями: · перша розглядає науку як систему знань; · друга — як рід або форму діяльності людини; · третя — як форму суспільної свідомості; · четверта — як всезагальний духовний досвід людства; · п’ята — як мистецтво передбачення; · шоста — як усе те, чим займаються науковці; · сьома — як безпосередню виробничу силу. Становлення і розвиток науки пов’язані з системою закономірностей: по-перше, з диференціацією (вона пов’язана з виокремленням предметів різних галузей знання — математики, астрономії, механіки, фізики, хімії, біології, історії тощо); по-друге, з інтеграцією (з одного боку, вона пов’язана з міграцією методів від однієї галузі знання до іншої і виникненням у зв’язку з цим астрофізики, біохімії, генетики, біоніки та інших наук, а з іншого — з необхідністю розв’язання комплексних, стикових проблем і виникненням внаслідок цього глобалістики, екології, кібернетики, прогностики та інших комплексних систем знання); по-третє, з методологізацією, тобто з проникненням у систему кожної науки філософської, загальнонаукової, спеціально-наукової і міждисциплінарної методології; по-четверте, з математизацією, тобто з посиленням наукової аргументації математичними розрахунками і моделями; по-п’яте, з комп’ютеризацією, тобто з забезпеченням науки інформаційними системами і технологіями; по-шосте, з перетворенням науки на безпосередню виробничу силу, тобто з її трансформацією в умовах НТР у сучасну техніку й високотехнологічне виробництво; по-сьоме, з гуманізацією, тобто з усвідомленням науковцями і суспільством безмежних можливостей науки і відповідальності за позитивні або негативні наслідки їх використання на майбутню долю людства. Процес руху людської думки від незнання до знання називають науковим пізнанням. Діалектика процесу пізнання полягає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ реального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну основу розуміння їх сутності й практичного використання. Класичний метод пізнання базується на тому, що критерієм істинності знання є суспільна практика. Місія науки - бути джерелом підтверджених знань, які можна використати у різних сферах практичної діяльності людей. Практика є основою і рушійною силою наукового пізнання. У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм прагненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу. Об'єкт, у свою чергу, вимагає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтворює об'єкт, знання може бути абсолютним (повний збіг) чи відносним (неповний збіг). Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання здобувається безпосередньо досвідом, теоретичне - за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі). Ці рівні знань органічно пов'язані і водночас різняться способами відтворення об'єктивної реальності та методами дослідження. За емпіричним знанням історично й логічно утвердилася функція збирання і накопичення нових фактів, їх аналіз, систематизація та узагальнення з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономірностей - це функції теоретичного пізнання. Теорія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — це найвища форма узагальнення і систематизації знань і означає комплекс поглядів, уявлень, ідей,спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ. Вона включає в себе всю сукупність абстрактних пізнавальних образів-уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей. Тобто, теорія становить упорядковану систему простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, гіпотез, концепцій, принципів, понять, положень і тверджень (постулатів, аксіом). Існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові теорії (їхні положення є узагальненням емпіричних даних, фактів); 2) математизовані теорії (їхня сутність відтворюється математичними моделями); 3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови). Ідея (від грец. ίδέα — початок, основа, прообраз) — це форма наукового пізнання, яка не тільки відображає об’єкт, його зв’язки, закономірності, а й спрямована на перетворення дійсності. Ідеї виникають на основі практики і змінюються у міру розвитку суспільного буття. Наукова ідея – якісний стрибок думки і являє собою нове, нетрадиційне пояснення явищ. Вона базується на вже нагромаджених знаннях і розкриває раніше не помічені закономірності. У теорії ідея виступає як вихідна думка, що об’єднує поняття і міркування у цілісну систему. Гіпотеза — це форма наукового пізнання, за допомогою якої формується один з можливих варіантів розв’язання проблеми. Гіпотеза – це попередня ідея, сформульована теоретичним шляхом на основі обмеженого матеріалу. Одним із різновидів гіпотез є економіко – математична модель, що широко використовується в економічних дослідженнях. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію. Головним, визначальним елементом наукової теорії вважають принцип. Принцип – це головне, вихідне положення наукової теорії, що виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань.Принципом є також внутрішнє переконання людини, що визначає її відношення до реальної дійсності та норми поведінки в дійсності. Спроможність наукової теорії адекватно відобразити сутність явищ і процесів, глибина її висновків значною мірою залежать від зрілості і досконалості наукових понять, якими вона оперує. Найбільш загальні поняття об’єднує категорія. Категорія – найбільш загальні, фундаментальні поняття, які відбивають найбільш суттєві, всезагальні властивості явищ дійсності і пізнання. Наукові дослідження спрямовані на розширення наявних знань і здобуття нових, на виявлення і обґрунтування законів і закономірностей навколишнього світу. За цільовим призначенням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження. Фундаментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання щодо законів природи і суспільства; прикладні – на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результаті фундаментальних досліджень. У кожній галузі знань час від часу виникають складні суперечливі ситуації, що потребують свого вирішення, - наукові проблеми. Складність і багатогранність будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності виокремлення в рамках проблеми тем, які, в свою чергу, розгалужуються на певне коло наукових задач (питань). Композиція цих компонент утворює дерево наукової проблеми. Залежно від масштабу наукових задач проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою чи міжгалузевою. 1.2. Етапи наукового дослідження. Наукове дослідження - це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Співвідношення означених аспектів у кожному науковому дослідженні має неповторну специфіку. Дослідження різняться за цільовим призначенням, джерелами фінансування і термінами проведення, вони потребують різного технічного, програмного, інформаційного і методичного забезпечення. Однак усім їм притаманні спільні методологічні підходи і універсальні послідовні процедури. Усі наукові методи пов’язані між собою. З їхньою допомогою наука осмислюється в єдиному контексті суспільно-практичної діяльності і дає можливість оцінювати перспективи пізнавального процесу. Типова логічна структура наукового дослідження може бути представлена у вигляді ланцюга такої послідовності: «проблема — гіпотеза — теорія». Тобто наукове пізнання як оперативна діяльність включає в себе порушення проблеми, висунення гіпотез, збирання фактів, розробку творчої ідеї, перевірку її практикою, розробку теорії, яка дає можливість розв’язати порушену проблему. Вибір теми наукового дослідження і постановка наукових задач - надзвичайно відповідальний етап дослідницького процесу. Основними критеріями при виборі теми дослідження мають бути її актуальність (ступінь важливості), доцільність та практична значущість для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва. Чітке формулювання наукових задач, за словами філософа К. Поппера, - це вже 50% роботи по успішному їх розв'язанню. Науковий процес базується на певних методологічних засадах - концепціях і теоріях, що лежать в основі дослідження. Загальна стратегія пізнання, система наукових принципів, форм і методів дослідження, які забезпечують досягнення кінцевого результату, називається методологією. Увесь процес дослідження - від творчого задуму до оформлення наукового результату - умовно можна розбити на п'ять послідовних етапів:
|
