Пенелопа Дуглас 3 страница

 

39. Поняття та основні нормативні вимоги до фінансової установи

 

Вимоги щодо організаційно-правової форми: страхова компанія створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю.

Важливо, що підприємства, установи й організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін в установчі документи за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у випадку дотримання вимог законодавства. Вимоги щодо складу учасників: учасників страхової компанії повинно бути не менше трьох.

Вимоги до статутного капіталу:

а) мінімальний розмір статутного капіталу страхової компанії, що займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі 1 млн. євро, а страхової компанії, що займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро в гривневому еквіваленті.

б) статутний капітал страхової компанії повинен бути оплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного капіталу страхової компанії цінними паперами, що випускаються державою, за їхньою номінальною вартістю в порядку, встановленому Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу.

в) забороняється використовувати для формування статутного капіталу векселя, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, отримані в кредит, позику і під заставу, і вносити нематеріальні активи.

г) загальний розмір внесків страхової компанії в статутні капітали інших страхових компаній України не може перевищувати 30 відсотків її власного статутного капіталу, у тому числі розмір внеску в статутний капітал окремої страхової компанії не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страхову компанію, що здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя, у випадку здійснення нею внесків у статутний капітал страхової компанії, що здійснює страхування життя.

Керівниками страховика (голова виконавчого органу та головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи. Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика повинен мати вищу економічну освіту.

 

40. Учасники страхових правовідносин

 

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбачено.

Відповідно до умов страховик є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до цього Закону надає одну чи декілька фінансових (страхових) послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому чинним законодавством. Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов’язана з розміщенням страхових резервів та керуванням цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку. Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

 

41. Законодавчі вимоги до страховика.

 

Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами. Існує ще низка вимог до страховика. Зокрема, до порядку формування статутного капіталу та інших фондів страхової компанії, вимоги до розміщення страхових резервів, вимоги щодо здійснення діяльності.

Законом України "Про внесення змін до закону України "Про страхування" встановлені певні вимоги щодо формування статутного капіталу страховика, його фондів та резервів.

Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО для страховиків, що займаються ризиковими видами страхування, та 1,5 млн. ЄВРО для страховиків, що здійснюють операції по страхуванню життя.

Статутний капітал страховика має бути сплачений виключно у грошовій формі. Граничний розмір внесків до статутного капіталу інших страховиків не може бути більшим за 30 % власного статутного капіталу, а розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 % власного статутного капіталу.

 

42. Страховики: організаційно-правові форми, вимоги щодо учасників, статутний капітал.

 

Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є:

фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти);

зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Страховиками-нерезидентами вважаються фінансові установи, що створені та мають ліцензію на провадження страхової діяльності відповідно до законодавства тих іноземних держав, у яких вони зареєстровані.

Положення цього Закону, що застосовуються до страховиків-резидентів, застосовуються до філій страховиків-нерезидентів з особливостями, встановленими цим Законом.

 

43. Порядок створення страховика.

 

Страхові організації переважно утворюються в два етапи. На першому відбувається утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади і реєстрація першого випуску акцій. На другому етапі відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування, на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на право здійснення страхової діяльності.

У зв'язку з тим, що страховики переважно існують в формі колективних підприємств, їх утворення розпочинається з організації ініціативної групи котра виступає засновником товариства. Членів такої групи повинно бути не менше трьох (юридичних або фізичних осіб). Після досягнення домовленості між собою про утворення компанії вони проводять перші, так звані "установчі" збори, на котрих приймається рішення утворити страхову компанію, затвердити її назву і статут, адресу, величину статутного фонду і призначити директора та головного бухгалтера. На цих же зборах підписується установча угода про заснування компанії.

При створенні страховика-резидента або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу статутний капітал повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного капіталу страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Уповноважений орган), але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу.

 

44. Правосуб’єктність юридичної особи-страховика.

 

Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є:

фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти);

зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів).

Страховиками-нерезидентами вважаються фінансові установи, що створені та мають ліцензію на провадження страхової діяльності відповідно до законодавства тих іноземних держав, у яких вони зареєстровані.

Положення цього Закону, що застосовуються до страховиків-резидентів, застосовуються до філій страховиків-нерезидентів з особливостями, встановленими цим Законом.

Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України страховиками-нерезидентами, крім таких видів страхової діяльності:

виключно із страхування ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

перестрахування;

страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов'язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв'язку з таким транспортуванням товарів;

допоміжні послуги із страхування, такі як консультаційні послуги, оцінка актуарного ризику та задоволення претензій.

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Загальний розмір внесків страховика до статутних капіталів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного капіталу, в тому числі розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного капіталу страховика, який здійснює страхування життя.

При створенні страховика-резидента або збільшенні зареєстрованого статутного капіталу статутний капітал повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного капіталу страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Уповноважений орган), але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу.

 

45. Забезпечення платоспроможності страховика.

 

Страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наявності сплаченого статутного фонду для страховиків-резидентів або гарантійного депозиту для філій страховиків-нерезидентів та наявності гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, 10 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резевується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом.

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

перша - підраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам;

друга - підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

 

46. Правила формування і розміщення страхових резервів.

 

Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страховики зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених цим Законом, станом на кожен день.

Установити, що страховики, які мають право укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов'язковому порядку.

Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя - математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.

 

47. Страховики та страхувальники.

Страховики́ (страхівники, страхові компанії) — юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. *

Учасників страхування повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні, за Законом України "Про Страхування" здійснюється страховиками — резидентами України та страховиками нерезидентами. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені й діють відповідно до чинного законодавства.

Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

 

48. Особливості правового становища страховиків, які здійснюють страхування життя.

 

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатись іншими видами страхування.

Статтею 38 Закону "Про страхування" встановлено, що для одержання ліцензії страховик подає Уповноваженому органу заяву, до якої додаються:

копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду,

довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;

правила (умови) страхування;

економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вишу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом.

Уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 календарних днів з часу одержання всіх передбачених цією статтею документів.

 

49. Особливості банкрутства страховиків.

 

Справа про банкрутство варто збуджувати не тільки при наявності умов, передбачених чинним законом, але, з огляду на специфіку діяльності страхових організацій, і після відкликання в страховика-боржника ліцензії. Тому при надходженні заяви в арбітражний суд суддя повинен звернутися в орган страхового нагляду із пропозицією представити у встановлений строк висновок про доцільність відкликання ліцензії або копію наказу про відкликання ліцензії. Якщо наглядовий орган вважає недоцільним відкликання ліцензії (наприклад, у випадку введення в страховій організації зовнішньої адміністрації, що проводить заходи щодо оздоровлення фінансового становища боржника), то заява про визнання страхової організації банкрутом повертається заявникові. Подання ж копії зазначеного наказу в арбітражний суд і повинне бути підставою для порушення справи про банкрутство.

Про прийняття заяви арбітражний суд виносить визначення, у якому, серед іншого, указується й дата розгляду обґрунтованості вимог заявника до боржника. За результатами цього розгляду арбітражний суд може винести визначення про визнання вимог заявника обґрунтованими й введенні спостереження. У зазначеному визначенні також повинна втримуватися інформація про затвердження тимчасового керуючого й розмірі його винагороди.

Процедура спостереження стосовно до страхової організації повинна проводитися відповідно до діючого законодавства, за деяким виключенням. У період спостереження вирішуються три основні завдання: аналіз фінансового стану боржника з метою визначення можливості або неможливості відновлення його платоспроможності й обґрунтування доцільності введення наступних процедур банкрутства; збереження майна боржника й підготовка до скликання перших зборів кредиторів.

До компетенції останнього серед іншого ставиться ухвалення рішення про введення фінансового оздоровлення або зовнішнього керування й про звернення до арбітражного суду з відповідним клопотанням, а також ухвалення рішення про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва. Нам представляється, що стосовно до страхових організацій не слід приймати рішення про введення фінансового оздоровлення або зовнішнього керування, тому що їхня платоспроможність невідновна в ході цих процедур.

Поряд з визначенням величини вимог кредиторів дуже важливим є встановлення черговості задоволення цих вимог. Відповідно до діючого закону в першу чергу провадяться розрахунки по вимогах громадян, перед якими боржник відповідає за заподіяння шкоди життя або здоров'ю, у другу - по виплаті вихідних допомога й оплаті праці працівників і по виплаті винагород по авторських договорах, у третю чергу провадяться розрахунки з іншими кредиторами, у тому числі зі страхувальниками, застрахованими й вигодонабувачами.

Вимоги кредиторів третьої черги також задовольняються у встановленій послідовності: спочатку - вимоги застрахованих, вигодонабувачів по договорах обов'язкового особистого страхування; потім - вимоги вигодонабувачів, страхувальників по інших договорах обов'язкового страхування; далі - вимоги застрахованих, вигодонабувачів, страхувальників по договорах особистого страхування, у тому числі вимоги по припиненим у зв'язку з визнанням страхової організації банкрутом договорам страхування, і наприкінці - вимоги інших кредиторів.

Згідно до закону України «Про страхування» Уповноважений орган має право призначити проведення примусової санації страховика у разі:

· невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців;

· недосягнення ним визначеного законом розмиру статутного фонду;

· настання інших випадків, визначених чинним законодавством України.

Примусова санація передбачає:

· проведення комплексної перевірки фінансово-господарської дiяльностi страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

· визначення Уповноваженим органом управляючої особи, без згоди якої не може здійснюватися фінансове, господарське i кадрове управління страховиком;

· встановлення заборони на вільне користування майном страховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Уповноваженого органу;

· встановлення обов'язкового для виконання графiка здiйснення розрахункiв iз страхувальниками.

 

50. Аварійний комісар як учасник страхових правовідносин.

 

Аварійний комісар — фізична або юридична особа, до послуг якої звертаються страховики, страхувальники, потерпілі особи для захисту своїх інтересів у разі страхового випадку із застрахованим майном. Страховик визначає аварійного комісара як у своїй країні, так і за кордоном, вказуючи його ім'я, поштову і телеграфну адресу в страховому сертифікаті або полісі, який надається страхувальнику.

Діяльність аварійного комісара щодо з'ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків провадиться на підставі договору із страховиком.

Аварійний комісар відповідно до договору із страховиком має право:

1) визначати форми і методи виконання зобов'язань на підставі законодавства і умов договору;

2) з дозволу слідчого або прокурора знайомитися з матеріалами досудового розслідування, бути присутнім під час проведення слідчих дій;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від сторін, причетних до настання страхового випадку;

4) надавати на запити Нацкомфінпослуг інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду.

Аварійний комісар відповідно до договору із страховиком зобов'язаний:

1) кваліфіковано, неупереджено, об'єктивно і в зазначений строк виконувати свої зобов'язання;

2) не розголошувати будь-яку інформацію про об'єкт страхування без згоди на це страховика і страхувальника;

3) подавати інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду на письмову вимогу оперативних підрозділів, органів досудового розслідування чи прокуратури у зв'язку з кримінальним провадженням.

 

51. Права і обов’язки аварійного комісара.

 

Діяльність аварійного комісара щодо з'ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків провадиться на підставі договору із страховиком.

Аварійний комісар відповідно до договору із страховиком має право:

1) визначати форми і методи виконання зобов'язань на підставі законодавства і умов договору;

2) з дозволу слідчого або прокурора знайомитися з матеріалами досудового розслідування, бути присутнім під час проведення слідчих дій;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від сторін, причетних до настання страхового випадку;

4) надавати на запити Нацкомфінпослуг інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду.

Аварійний комісар відповідно до договору із страховиком зобов'язаний:

1) кваліфіковано, неупереджено, об'єктивно і в зазначений строк виконувати свої зобов'язання;

2) не розголошувати будь-яку інформацію про об'єкт страхування без згоди на це страховика і страхувальника;

3) подавати інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду на письмову вимогу оперативних підрозділів, органів досудового розслідування чи прокуратури у зв'язку з кримінальним провадженням.

 

52. Особливості статусу вигодонабувачів та застрахованих осіб.

 

У широкому розумінні суб'єктами страхових правовідносин є сторони договору страхування та учасники страхових правовідносин.

Сторонами договору страхування є страховик та страхувальник. Окрім сторін, учасниками правовідносин можуть виступати застраховані особи, вигодонабувач і (ст. 985 ЦК), товариства взаємного страхування (ст. 352 ЦК), об'єднання страховиків (ст. 242 КТМ, ст. 103 ПК, ст. 13 Закону "Про страхування"), перестраховики та інші особи.

Чинним законодавством сторонами договору страхування визначено фізичних та юридичних осіб, причому не вказано інших учасників цивільних відносин (державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади).

Незважаючи на те, що відповідно до статей 167-169 ЦК держава, АРК та територіальні громади беруть участь у цивільних відносинах нарівні з іншими учасниками, майнові інтереси держави чи територіальної громади можуть бути предметом страхування опосередковано через участь юридичних осіб, які діють в інтересах цих учасників цивільних відносин.

 

53. Загальна характеристика об’єднань страховиків

 

Ст. 13 Закону України "Про страхування" передбачає, що для ко- ординації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо це не суперечить законодавству України, страхо- вики можуть об'єднуватися у спілки, асоціації тощо. При цьому такі об'єд- нання не провадять страхову діяльність. Відповідно до тієї ж статті щодо здійснення певного виду страхування визначається обов'язковість участі страховиків у страхових пулах з метою збільшення їх фінансових можли- востей при прийнятті ризиків на страхування.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.