Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.

Фази конфлікту:

Перша фаза – наслідки пост-колоніального розподілу та перша індо-пакистанська війна. 3 червня було прийнято Закон про незалежність Індії, згідно з яким правителі князівств могли або увійти до складу Індії чи Пакистану, або залишитися домініоном Британії. В Кашмірі переважна більшість населення – мусульмани, але магараджа Кашміру вирішив не робити такого непростого вибору і оголосив Кашмір незалежним. Деспотичність його правління спричинила хвилю невдоволення та спровокувала вторгнення на територію Кашміру мусульман-пуштунів з Пакистану. Стурбований магараджа запросив підтримки Індії в обмін на приєднання князівства. В жовтні 1947 року сторони підписали документ, яким підтверджувалося приєднання Кашміру до Індії. Пакистан не визнав такого кроку, що спричинило перше військове зіткнення між Індією та Пакистаном.

Війна завершилася 1 січня 1949 року, після чого в липні-серпні цього ж року під егідою ООН було встановлено лінію припинення вогню, яка поділила Кашмір на дві частини – пакистанську (близько 40% території на заході та північному заході) та індійську (решта території князівства, яка пізніше, в 1956 році, стала індійським штатом Джамму і Кашмір).

Друга фаза – втручання в конфлікт Китайської народної республіки. Наприкінці 1950-х років виникли територіальні суперечки між Індією та Китаєм; останній почав зближення із Пакистаном. 1962 року спалахнула індо-китайська війна, що завершилася встановленням китайського управління над спірною територією Аксай Чин. У 1963 році між Пакистаном та Китаєм підписано угоду, за якою територія Транс-Каракорум перейшла під китайське управління. Між Китаєм та Пакистаном з того часу існує постійний зв’язок т.зв. каракорумським шосе.

Третя фаза – другий індо-пакистанський збройний конфлікт у серпні-вересні 1965 року. За посередництва СРСР та тиску РБ ООН військові дії було припинено, війська відведено, а лінію кордону відновлено станом на 5 серпня. Втрати Пакистану в цій війні перевищили 3800 чоловік, втрати Індії – близько 30000. Основні післявоєнні переговори проводилися в Ташкенті у 1966 році.

Четверта фаза – третя індо-пакистанська війна 1971 року. Із березня 1971 року у Східному Пакистані розпочинаються громадські заворушення, проти яких уряд використовує війська. Спровокований прикордонними сутичками із індійською армією масштабний конфлікт завершився капітуляцією пакистанської армії у східних провінціях та відторгненням ї від Пакистану. Так було утворено державу Бангладеш. Влітку 1972 року представники Індії та Пакистану підписали Угоду про припинення вогню. В ході війни індійська армія втратила близько 1500 солдатів, пакистанська – 20000. При цьому 93.000 були захоплені в полон

П’ята фаза – початок ядерного протистояння та Каргільська війна. У 1998 році індо-пакистанський конфлікт набув нового виміру – обидві держави провели успішні випробування ядерної зброї. Це поклало початок потеплінню у відносинах, що тривало протягом 1998-1999 років. Однак, вже в травні 1999 року розпочався черговий етап ескалації конфлікту – т.зв. Каргільска війна. Навесні 1999 групи пакистанських бойовиків за підтримки артилерії захопили ряд індійських прикордонних пунктів, внаслідок чого індійська армія була втягнута у виснажливу операції із повернення захоплених прикордонних територій, що потребувала вперше за багато років застосування військової авіації. Втрати індійської армії – близько 700 чоловік; серед бойовиків – більше 4000. Пакистанський уряд заперечував свою причетність до діяльності бойовиків, але двосторонні відносини суттєво погіршилися.

З цього часу періоди короткого примирення змінюються поновленням ворожнечі та провокаціями. З них найбільш відомою є напад терористів на індійський парламент 13 грудня 2001 року, після якого Індія звинуватила Пакистан в підтримці терористів.

Принципиальная позиция Пакистана по территориальным спорам остается основой внешней политики. «Мы будем продолжать поддерживать право народа Джамму и Кашмир мирно выбирать свою судьбу в соответствии с давней резолюцией Совета Безопасности ООН по этому вопросу. Кашмир остается символом неудачи... Мы считаем, что решение этих вопросов может быть только в атмосфере сотрудничества... Мы считаем, что должны искать взаимовыгодные решения. Региональное сотрудничество и связи приблизят нас и свяжут нас вместе», заявил А.А.Зардари.