Наталия Правдина
«Якби Господь Бог вирішив провести свою відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для цього Буковинський край». Ця приказка австрійського періоду правдоподібно підкреслює неповторні риси природи та історії благословенного краю. Здається, вся земна краса зібрана в цьому куточку Західної України. Історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина — Чернівецька область) та Румунії (Південна Буковина — обл. Сучава та Ботошани Румунії). Свою назву, яка вперше зустрічається у 1392, Буковина одержала від обширних букових лісів, що покривали значну частину її території.
Буковинські водоспади Русло Смугарова і більшості його лівих припливів перетинають виходи масивних піщаників, вапняків, сланців – саме вони і формують низку водоспадів. Тут на відстані 2 км. нестримно спадають з прямовисного уступу потоки води - сім водоспадів різної потужності і висоти від 3-х до18 м. Сріблястий гул цих водоспадів доповнює барвистість Карпат.
Перший водоспад – Ковбер – за шириною навіть більше, ніж за висотою, яка досягає 3,5 м, названий на честь прізвища колишнього власника міста, яке ще при Румунії побудував тут бетонну стінку для забору води для водяного млина. Поруч, метрів за 20 вище за течією, знаходиться вертикальний водоспад заввишки 10,5 м – Сич. Так назвали його із-за особливого шипіння води. Трохи вище за Сича розташований наступний, теж вертикального типу каскадний водоспад заввишки 9 м під назвою Нижній Гук. Майже кілометр вгору відокремлює його від четвертого водоспаду – Ворота, заввишки 3,5 м. Через метрів 250 вас зустрічає каскадний водоспад вертикального типу Середній Гук заввишки 10,5 м. Його побратим – Великий Гук – розташований через 500 м. Це найкрасивіший і найвищий водоспад - його висота 19 метрів. Останній, сьомий водоспад - п'ятиметровий Вищий Гук. У конкурсі «7 чудес України» Буковинські водоспади увійшли до ТОП-10.
Протяте каміння Це дивовижне природне утворення не що інше як група скель, утворених з розбитих пластів пісковику та пронизаних різноманітними отворами і ходами всередині. Розташовані у півтори години пішого ходу від перевалу Німчич на гірському хребті у міжріччі річок Виженка і Смугарів. Про утворення цього дива природи та про виникнення його назви розповідає легенда. Відповідно до неї у давні часи горяни не мали зручного шляху, щоб спуститися з гір у долину. Пізніше вони знайшли для цього зручний вихід: нагрівали в казанах воду і виливали її на скелі. У такий спосіб у нестійкому пісковику утворилися «протяті», тобто проткнуті проходи, які й дали назву урочищу.
Соколине Око
Це найцікавіша з скальних груп Протятого Каміння. Соколине Око являє собою кам’яну арку, що дійсно нагадує око, розташовану в скелі висотою близько 40 метрів. Верхня плита каменя утворює циганську аркаду, з-під якої на дно каньйону веде крутий схил.
На вершині скелі утворено природній резервуар, що має діаметр і глибину приблизно 70 сантиметрів. А на найвищому місці видовбаний рукотворний покажчик сторін світу. Рухаючись у західному напрямку, зустрінемо по дорозі ще декілька великих скельних груп висотою каміння подекуди понад 40 – 50 метрів. Верховина Особливої уваги в цьому селищі вартує Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика, в якому зібрана обширна колекція предметів побуту, гуцульського одягу, грошових знаків різних часів та багато іншого, що дає уявлення про життя гуцулів. Але предметом особливої гордості господаря є колекція музичних інструментів.
Пан Роман проводить екскурсії особисто і грає на кожному інструменті, серед яких скрипки, цимбали, коза, дримби, трембіти, роги. У виконанні господаря Ви почуєте народні пісні, гуцульські співанки (невеликі куплети на різноманітну тематику), відомі шлягери різних років, і все це під його ж акомпанемент на цимбалах та інших інструментах.
Дземброня Облюбоване львівською богемою красиве гуцульське село. В гірських лісових хащах Дземброні в минулому водились зубри, які і дали назву селу. Починаємо сходження мальовничими полонинами. Тут ростуть величезні зарослі малини, багато суниць, і з легкістю можна відшукати лисички, а як повезе - той величезний білий гриб.
На полонинах пастухи випасають овець і з їхнього молока тут же роблять молочні продукти такої якості, яких не знайдеш в жодному з наших магазинів. Дзембронські водоспади Ось так виглядає потік який перетинає стежку і вище по течії має ті самі кілька невеликих водоспадів. І Сергій на водопої. Це перший «каскад», якщо це можна так назвати.
Це другий. До нього додряпатись ще треба було, третього, по слизьких каміннях, снігу що провалювався і зарослях. Но я льогкіх путєй нє іщу. Чуваки лишились внизу, а я поліз. А це третій, як на мене — найкрасивіший. Сніг закривав його майже повністю, і вода витікала з-під ковдри:) На підходах видно здалеку всі три каскади, може є ще якісь далі, але я не дряпався.
потічок Мунчель
г. Вухатий Камінь
Ця місцина дуже цікава завдяки скупченню дивовижних скель на вершині та її північному схилі, вони всі різної форми і нагадують казкові фігури. Ходять чутки що це все рукотворні скелі
г. Піп Іван На головний хребет з сідла виводить дорога, яка повз невеличке озерце в південному напрямі через 2 км піднімається до руїн „Білого Слона”. Можна згадати, що збудували обсерваторію гуцули на польські гроші (відкриття відбулося у 1938 році), керували нею поляки, а «поставила хрест» на обсерваторії радянська влада. Ті ж самі гуцули довершили фактичну загибель споруди, розтягнувши все, що можна було забрати.
Стосовно ж гори, то Піп Іван Чорногорський (Чорна Гора, Чорногорець - 2020,5 м) має пірамідальну форму і у привершинній частині - кам'яні розсипища. З вершини відкривається чудовий краєвид, вдалині видно Говерлу і Петрос. Свою назву гора дістала від скелі на вершині, яка нагадувала попа у рясі. Та у даний час від скелі залишилася лише безформна купа каміння.
г. Смотрич З наукової точки зору, найвітрянішим місцем у Карпатах вважається полонина Пожижевська. Але це, напевно, тому, що саме на Пожижевській знаходиться метеостанція, яка проводить спостереження. А чи робили заміри на Смотричі? От де вітер! Тутешні пориви могли би за силою посперечатися з будь-яким іншим місцем у Карпатах. І що цікаво: доходиш до певної точки у цілком безвітряну погоду (десь до першого великого каменя), переходиш якусь невидиму межу, і — шалений вітер голосно каже туристові: «Добрий день!» Таке відчуття, ніби вийшов з хати і миттєво потрапив під невеличкий торнадо. Чули, що на Смотричі можна просто лягати на вітер спиною і не падати.
Наталия Правдина
|
