Предмет, метод і функції господарського процесуального права

 

Проблема поняття і змісту господарського процесуального права протягом тривалого часу була предметом наукових дискусій. Матеріали цих дискусій та обговорень дозволяють зробити попередній висновок, який надає можливість здійснення змістовного обговорення зазначеної проблеми. Навряд чи без усвідомлення змісту, опису правових конструкцій можна вирішити питання щодо галузевої належності господарського процесуального права. Більш того, питання щодо наявності чи відсутності ознак галузі права видається важливим, але все ж вторинним із позиції соціально-економічного призначення права, його ефективності, оскільки це питання є за своєю правовою природою техніко-юридичним і його вирішення необхідно передусім правознавцям. Тому, видається доцільним розглянути основні проблеми та підходи до визначення поняття і місця господарського процесуального права в системі права. Але слід зауважити, що проблема галузевої структури права ніколи не може бути вирішена остаточно.

До прийняття Господарського процесуального кодексу України діяв Арбітражний процесуальний кодекс України, і відповідно йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне право. Але з часу прийняття у червні 2001 року Господарського процесуального кодексу України мова йде про господарський процес, господарське судочинство або господарське процесуальне право.

Термін «арбітраж» у перекладі з французької мови означає третейський суд. В широкому розумінні цей термін застосовується також і в назвах органів, що не входять до системи господарських (арбітражних) судів, але реалізують судову владу в державі, наприклад, Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України. Останні вирішують господарські спори згідно зі своїми правилами і регламентами. Таким чином, їх діяльність не охоплюється поняттям господарський (арбітражний) процес. Однак у юридичній літературі зустрічаються випадки, коли діяльність цих органів роз­глядається як арбітражний (господарський) процес.

Господарське процесуальне право як галузь права можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукуп­ністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського процесуального права. Як було згадано вище, тривалий час ця дисципліна визначалася як «арбітражний процес» або «арбітражне процесуальне право». Тому видається доцільним проаналізувати існуючі в юридичній літературі підходи до предмету, методу та поняття господарського процесуального права (раніше – арбітражного процесуального права).

В юридичній літературі тривалий час дискусійними були питання щодо змісту поняття «арбітражний процес», а також щодо правової природи державного арбітражу. Все це не могло не позначитися на визначенні представниками юридичної науки галузевої належності правових норм, які регулювали органі­зацію та діяльність арбітражу.

За радянської доби не існувало єдиної точки зору стосовно галузевої належності норм, але твердження щодо існування арбітражного процесуального права, яке охоплює норми процедурного характеру у сфері управлінської діяльності, з’явилося в наукових працях у 70-ті роки. Але, незважаючи на це, в юридичній літературі відсутнє загальноприйняте й чітке визначення поняття «господарський (арбітражний) процес».

Одні автори (В.М. Гапєєв, А.О. Добровольський, І.М. Зайцев, П.В. Логінов) визначали арбітражний процес як діяльність ар­бітражного суду щодо розгляду й вирішення господарських спорів, яка нерозривно пов’язана з арбітражними правовідносинами. Інші автори (наприклад, Т.Є. Абова) визначали арбітражний процес як порядок вирішення арбітражем, третейським судом спорів, що виникають між організаціями при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів чи з інших підстав, а також порядок безпосереднього врегулювання цих розбіжностей учасниками господарських відносин.[20]

Але з таким підходом не погоджувався М.К. Треушников, який вважав, що діяльність таких органів, як міжнародні комерційні арбітражні суди та морські арбітражні комісії при торгово-промислових палатах, біржові арбітражі, що за своєю природою є третейськими судами, не входять до поняття арбітражного процесу.[21]

М.С. Шакарян, виходячи з управлінської природи державного арбітражу, вважає, що правові норми, які регулюють порядок організації та діяльності одного з органів управління – арбітражу, не можуть бути визнані нічим іншим як частиною адмініс­тративного права.[22]

А.Т. Боннер, враховуючи чинне в той час законодавство, також вважав, що арбітражні процесуальні норми є частиною галузі радянського адміністративного права. Ряд учених розглядали порядок вирішення спорів в арбітражі як одну з форм господарського управління або господарського керівництва і тому норми, які регулювали процес, представники цієї точки зору відносили до сфери господарського права. І.М. Зайцев, Н.Б. Зейдер, Р.Ф. Каллістратова, В.М. Щеглов намагалися ототожнювати арбітражний процес з цивільним процесом, вважаючи, що ци­вільне процесуальне право включає в себе й норми, які регулюють діяльність арбітражу. Ще одна група вчених-процесуалістів (Д.М. Чечот, В.Д. Сорокін) висловлювала думку про те, що арбітражний процес є частиною адміністративного процесу.

А.О. Добровольський, піддаючи критиці погляди вищенаведених авторів, послідовно відстоював думку про те, що сукупність процесуальних норм, які регулюють діяльність арбітражу щодо вирішення господарських спорів, слід називати арбітражним процесуальним правом, яке є самостійною галуззю права. Свою точку зору автор пояснював тим, що норми арбітражного процесуального права досить повно формулювали принципи арбітражного провадження, його цілі та завдання, права й обов’язки арбітрів і осіб, які брали участь у справі, підвідомчість господарських спорів тощо.

В подальшому існування арбітражного процесуального права як самостійної галузі права підтверджувалося всім ходом перетворення арбітражу в арбітражні суди, а надалі – в господарські суди й розвитком законодавства про господарське судочинство. І сьогодні існування господарського (раніше – арбітражного) процесуального права як самостійної галузі права об’­єктивно підтверджується такими чинниками:

- чітко визначеною законодавством правовою природою господарського суду як органу правосуддя;

- правовими нормами, що регулюють їх діяльність і мають свій суб’єкт, об’єкт регулювання та зміст;

- ці норми закріплюють постадійний розвиток процесу, вони об’­єднані в окремі інститути і складають певну систему;

- наявністю самостійних джерел права, що містять організаційно-правові (Закон України «Про судоустрій України») та процесуально-правові (Господарський процесуальний кодекс України) норми.

Розкриваючи поняття «господарський процес», слід зазначити, що термін «процес» у перекладі з латині означає хід, рух вперед. І, визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зазначити, по-перше, що це визначений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприєм­ницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах встановленої для них підвідомчості та підсудності. Встановлені нормами господарського процесуального права порядок порушення прова­дження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду називається господарською процесуальною формою. Її значення полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб’єктів господарської діяльності і гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна форма є інструментарієм, за допомогою якого досягається законність у діяльності господарських судів.[23]

Існує думка, що предметом господарського процесуального права як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів. Установлений нормами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а також виконанню рішень господарського суду називається господарською процесуальною формою.[24] Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки:

- нормативність, яка полягає у тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, що забезпечує єдність нормативного регулювання господарського процесу і неможливість регулювання вказаної сфери підзаконними нормативно-правовими актами;

- безперечність, що означає обов’язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу;

- системність, яка відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент в єдине ціле;

- універсальність, яка відображає застосування господарської процесуальної правової форми до вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК України визначає коло суб’єктів, які мають право звертатися до господарського суду за захистом (ст. 1 ГПК України), встановлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК України), правила підсудності справ у системі господарських судів (ст. 13, 15, 16 ГПК України), склад учасників господарського процесу (розділ ІV ГПК України), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцінки тощо.

В.В. Ярков визначає предмет господарського процесуального права як юридичні процесуальні дії суду і заінтересованих осіб при здійсненні правосуддя у справах, віднесених до відання господарських судів. Таким чином, на думку автора, предмет господарського процесуального права в більшій мірі представляє собою неюридичне, об’єктивне поняття, оскільки знаходиться поза площиною права, як сукупність системи дій та відносин у зв’язку із здійсненням цієї діяльності.[25]

Господарське процесуальне право визначається як сукупність та система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у справах, що виникають із спірних господарських правовідносин з підстав, зазначених законодавством.[26]

 

Розглядаючи дискусії з приводу галузевої належності норм, також слід звернути увагу на висловлену понад двадцять років тому позицію І.Г. Побірченка, який у своїх працях запропонував і обґрунтував концепцію господарського процесуального права. За цією концепцією, підтриманою рядом учених, предметом господарського процесуального права було визначено суспільні відносини, що складаються в процесі безпосереднього врегулювання господарських спорів підприємствами і організаціями, розгляду і вирішення їх органами арбітражу та органами господарського керівництва. Звичайно, сьогодні таке визначення предмету господарського процесуального права є певною мірою застарілим, оскільки воно не відповідає існуючій системі органів, що вирішують господарські спори в Україні. Тому, враховуючи реальний стан існування та функціонування органів господарської юрисдикції в Україні, а також зміст законодавства, що регулює порядок створення й діяльності цих органів, до предмету господарського процесуального права як самостійної галузі процесуального права доцільно було б віднести, на думку В.С. Щербини, відносини у сфері безпосереднього врегулювання розбіжностей і спорів між підприємствами, організаціями, а також відносини, що складаються при здійсненні правосуддя в господарських спорах між ними, а також розгляді справ про банкрутство господарськими судами.[27]

В цьому контексті можна вести мову про господарський процес у більш широкому розумінні, на відміну від арбітражного процесу, оскільки господарський процес охоплює не тільки форми вирішення господарських спорів (досудове врегулювання, позовне провадження), але й розгляд справ про банкрутство та справ за заявами органів Антимонопольного комітету України й інших органів.

Господарський процес – це порядок, який опосередковує захист майнових прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми матеріального (господарського) права. Тому господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв’язку підготовкою до розгляду, розглядом і вирішенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб’єкта господарювання або учасника господарських відносин. Господарський процес являє собою послідовний, поступовий рух, який складається зі стадій. Стадія господарського процесу – це сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об’єднаних однією спільною метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, приведення його до виконання тощо.

Наука господарського процесуального права питання методу цієї галузі права відносить до недосліджених. Але, виходячи з того, що під методом правового регулювання розуміють різноманітні способи правового впливу на певні суспільні відносини, на думку В.С. Щербини, можна констатувати, що для господарського (арбітражного) процесуального права основними методами є метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, при якому регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) та метод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин).[28]

Інші автори методом господарського процесуального права визнають імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлено тим, що, з одного боку господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що припускає владні засади у механізмі господарського регулювання, а з іншого формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб’єктів.[29]

Імперативні засади методу господарського процесуального права проявляються у наступному:

- норми господарського процесуального права забезпечують головуюче положення господарського суду;

- основними юридичними фактами є владні процесуальні дії господарського суду;

- норми господарського процесуального права забезпечують господарському суду право контролю за діями сторін, а також наділяє господарський суд повноваженнями по керівництву процесом;

- господарський процес здійснюється у певній процесуальній формі здійснення правосуддя – господарській процесуальній формі.

Диспозитивні засади методу господарського процесуального права проявляються у наступному:

- рівність сторін господарського процесу у межах, наданим їм для захисту своїх прав та інтересів;

- свобода користування цими правами, оскільки суб’єкти на власний розсуд користуються чи не користуються наданими ним правами;

- наявність системи гарантій прав суб’єктів господарського процесуального права.

Таким чином, господарське процесуальне право – це сукупність правових норм, що регулюють діяльність господарського суду та інших заінтересованих суб’єктів, пов’язану із здійсненням правосуддя у справах віднесених до відання господарських судів. Іншими словами, господарське процесуальне право є сукупністю правових норм, що регулюють порядок здійснення господарського судочинства.