Норми господарського процесуального права

 

 

Норми господарського процесуального права є різновидом правових норм і мають ознаки, властиві будь-яким нормам права: вольовий характер, формальна визначеність, загальнообов’язковість, неперсоніфікованість, неодноразовість дії, встановлюються (санкціонуються) та забезпечуються примусовою силою держави. Вони є масштабом (мірою) поведінки суб’єктів господарських процесуальних відносин. Призначення цих норм у правовому регулюванні полягає в регламентації поведінки суб’єктів.

Однак, поряд з цими ознаками вони мають властиві їм особливості. Які зумовлені предметом правового регулювання По-перше, категоричний характер їх приписів, які адресуються в основному суб’єктами, наділеним владними повноваженнями в сфері охоронної діяльності держави. Однак це не виключає диспозитивних засад в судовому процесі у випадках передбачених господарським процесуальним законодавством.

По-друге, основною формою їх реалізації є виконання, тобто здійснення активних дій, спрямованих на реалізацію зобов’язуючих норм права.

По-третє, в переважній більшості вони мають процедурний характер. Норми господарського процесуального права описують не тільки дії учасників судового процесу, а й способи, порядок послідовність їх здійснення, а також форму закріплення результатів цих дій. Складна конструкція норм господарського процесуального права зумовлена чисельністю учасників процесуальної діяльності, між якими одночасно виникає взаємозв’язок, взаємозалежність та взаємо обмеження, що потребує відображення та закріплення послідовності дій кожного із учасників стосовно інших. В судовому процесі здійснюється правозастосування, яке передбачає специфічний вид пізнання в процесі доказування. Результати правозастосовчої діяльності повинні бути певним чином зовні об’єктивованими, що впливає на структуру та вид диспозицій норм господарського процесуального права та потребує чисельності статей, які регламентуватимуть ті чи інші процесуальні дії.

В процесуальній літературі звертається увага на таку особливість як зв'язок суб’єктивного права з юридичним обов’язком. Однак, ця особливість на має абсолютного характеру.[30] Відповідно до оз. 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення
справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі
документи, що підтверджують заперечення проти позову та позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до дати проведення підготовчого засідання боржник зобов’язаний подати до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Отже, за загальним правилом, передбаченим ГПК України надіслати відзив є правом, а при провадженні у справі про банкрутство - обов’язком, але обов’язком лише боржника.

Норми господарського процесуального права – це встановлені чи санкціоновані державою і забезпечені засобами державного примусу визначені правила поведінки в сфері здійснення господарського судочинства.

Правова норма являє собою специфічну систему, яка складається з елементів між якими існують зв’язки. Такими елементами є гіпотеза, диспозиція і санкція.

Гіпотеза норми визначає умови, за яких у суб’єктів можуть виникати передбачені нормою господарського процесуального права юридичні права й обов’язки, тобто вказує на умови дії диспозиції правової норми. Найчастіше гіпотеза має складну форму і містить чітко сформульовані умови, за наявністю яких потрібно здійснити певні дії чи надається право на здійснення таких дій. Гіпотеза норми господарського процесуального права не тільки містить вказівку на конкретні життєві обставини, за наявністю яких діє норма, вона надає цим життєвим обставинам юридичного значення, перетворюючи їх в юридичні факти.

Гіпотеза норми господарського процесуального права може бути:

- простою, коли встановлюється одна умова, за наявності якої суб’єкт може керуватися диспозицією норми господарського процесуального права. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 17 ГПК України якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу у господарському суді, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого
господарського суду.

- складною, коли встановлюються декілька життєвих обставин (умов), але суб’єкт може (повинен) застосувати диспозицію лише за наявності усіх обставин (умов), які перераховані у гіпотезі норми господарського процесуального права. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для
неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також
підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза
їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою
про вжиття запобіжних заходів до подання позову;

- альтернативною, якщо вона визначає декілька життєвих обставин (умов) і за наявності хоча б однієї із них суб’єкт може (повинен) керуватися диспозицією норми. Наприклад, ч. 1 ст. 43-5 ГПК України суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів
подано без додержання вимог, викладених у оз. 43-3 кодексу, або не оплачено державним митом, виносить ухвалу про
залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому
строк для виправлення недоліків.

За формою вираження гіпотеза норми господарського процесуального права може бути абстрактною, тобто має узагальнюючий характер сформульованих життєвих обставин (умов) або конкретною, тобто містить конкретні, індивідуалізовані життєві обставини (умови), за наявності яких застосовується диспозиція правової норми.

Диспозиція норми господарського процесуального права вказує, якою повинна бути поведінка учасників при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, тобто встановлює зміст самого правила поведінки. Диспозиція може бути:

- простою, тобто у вигляді вказівки на той чи інший однозначний варіант поведінки учасника. Наприклад, ч. 2 ст. 4-3 ГПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;

- описовою, коли правило поведінки учасників правовідносин формулюється системою оціночних понять, різних характеристик і ознак. Наприклад, згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про судоустрій України» спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та
інші суди, визначені як спеціалізовані суди. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про судоустрій України» місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

- посилочною (відсильною), якщо в самій нормі господарського процесуального права не міститься правило поведінки, а адресат відсилається до правила поведінки, що міститься в іншій нормі. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 38 ГПК України господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43-1 – 43-10 цього Кодексу;

- невизначеною, якщо формулюється у вигляді, наприклад, «в порядку, встановленому законом», «відповідно до вимог закону» тощо. Наприклад, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено що досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства;

- банкетною (відкритою), тобто правилом, яке може бути сприйнятим з інших джерел права. Наприклад, відповідно до ч. 10 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

За формою вираження диспозиція може бути абстрактною, якщо правило має узагальнюючий характер сформульованого правила або конкретною, якщо правило сформульовано за допомогою конкретних, індивідуальних ознак.

За способом викладення диспозиція норми господарського процесуального права може бути:

- альтернативною, якщо визначає декілька можливих варіантів поведінки. Наприклад, ч. 10 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього;

- безальтернативною, якщо нею передбачається лише один варіант поведінки. Наприклад, згідно ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування;

За ознакою зв’язку з іншими елементами норми господарського процесуального права диспозиція може бути захищеною, тобто пов’язаною з елементом (або усією нормою), який визначає негативні наслідки для суб’єкта, що порушив диспозицію правової норми або незахищеною, тобто такою, що не має попередньо визначеної санкції.

Санкція норми господарського процесуального права передбачає настання негативних наслідків порушення диспозиції норми. Санкція норми господарського процесуального права вказує на несприятливі наслідки, що виникають внаслідок порушення диспозиції норми, застосування учасниками диспозиції всупереч гіпотези норми господарського процесуального права.

Санкція правової норми повинна виражати здатність держави примушувати учасників дотримуватися приписів норм господарського процесуального права, запобігати їх порушенню, відновлювати порушене право. Якщо гіпотеза окреслює межі (обсяг) дій і застосування правової норми, а диспозиція – спосіб її регулюючого впливу на поведінку учасників правовідносин, то в санкції виражено спосіб охорони правової норми від порушень.

Санкція норми господарського процесуального права може бути:

- абсолютно визначеною, тобто такою, в якій конкретно виражено міру відповідальності. Наприклад, господарський суд приймаючи рішення має право відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

- альтернативною, тобто такою, в якій використовується частка «або», «чи» і господарському суду надано право застосування тієї чи іншої міри покарання. Наприклад, господарський суд приймаючи рішення має право відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 ГПК України стягувати в доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

- відсилочною, тобто такою, що не містить конкретно виражену санкцію, а відсилає до санкції іншого закону.

Норми господарського процесуального права є досить різноманітними, що відображає складний і комплексний характер правового регулювання здійснення господарського судочинства. Кращому усвідомленню їх особливостей і ролі сприяє класифікація., яку можна здійснювати за різними підставами.

Залежно від способу впливу на учасників господарських процесуальних відносин, що визначає характер їх юридичних прав та обов’язків норми господарського процесуального права поділяються на уповноважуючи, зобов’язуючі та забороняючи.

Уповноважуючи норми господарського процесуального права встановлюють права учасників встановлюють права учасників господарських процесуальних відносин на здійснення певних дій у передбачених законодавством межах. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити
з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських
засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів,
заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення
господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх
питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти
клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати
судові рішення господарського суду в установленому Кодексом
порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами,
наданими їм Господарським процесуальним кодексом України..

Зобов’язуючі норми господарського процесуального права приписують учасникам здійснювати певні дії, передбачені господарським процесуальним законодавством. Відповідно до ч. 3 ст. 31 ГПК України судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського суду з’явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених йому питань.

Забороняючі норми господарського процесуального права містять заборону здійснювати певні дії і встановлюють обов’язок учасників утримуватися від їх здійснення. Відповідно до ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії
суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і
охоронювані законом інтереси.

За функціональним призначенням норми господарського процесуального права поділяються на первинні, похідні та спеціальні.

До первинних норм господарського процесуального права відносяться норми, які мають найбільш загальний характер і відрізняються більш високим ступенем абстрагування, за допомогою яких визначаються мета, завдання, принципи, межі, напрями правового регулювання, а також закріплюються правові поняття та терміни. Первинні норми господарського процесуального права неоднорідні за своїм характером. Серед них виділяються норми-дефініції, норми-принципи, норми-завдання тощо. Норми-дефініції містять визначення термінів та понять господарського процесуального законодавства. Наприклад, доказами у справі, відповідно до оз.. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких
господарський суд у визначеному законом порядку встановлює
наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і
заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору. Норми-принципи - це нормативні приписи, які виражають і закріплюють принципи господарського судочинства, господарського процесуального права або окремих його інститутів. Норми принципи закріплені, зокрема оз.. 4-2 – 4-7 ГПК України.

До похідних норм господарського процесуального права належать регулятивні та охоронні норми. Регулятивні норми господарського процесуального права спрямовані на врегулювання господарських процесуальних правовідносин, наданням учасникам цих відносин прав і покладання на них обов’язків. Охоронні норми господарського процесуального права починають діяти у випадках невиконання учасниками правовідносин вимог регулятивних норм і спрямовані на реалізацію заходів впливу на неналежних учасників господарських процесуальних правовідносин, а також на реалізацію санкцій за порушення приписів нормативно-правових актів.

До спеціальних норм господарського процесуального права належать норми-презумпції, норми-фікції, оперативні та колізійні норми.

Норма-презумпція – це правова норма, якою встановлюється припущення щодо існування (наявності чи відсутності) будь-яких юридичних фактів, які заздалегідь визнаються достовірними та існуючими.

Норма-фікція – це правова норма, яка проголошує неіснуючий (існуючий) в дійсності факт чи обставину існуючою (неіснуючою).

Оперативна норма – це правова норма, яка відміняє нормативний акт і вводить новий, поширюючи його норми на господарські процесуальні відносини.

Колізійна норма – це правова норма, спрямована на вирішення правових колізій, що виникають внаслідок застосування різних норм нормативно-правового акту чи норм різних нормативно-правових актів.