Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 19 страница

№ 6, ст. 186).

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 948 «Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, ко­рисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг» (ЗП України, 1996 р., № 16, ст. 447)

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 445 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701» (Офіційний вісник України, 1998 р., № 14, ст. 529).

РОЗДІЛ 9

Питання для контролю

1. Виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності.

2. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності.

3. Майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

4. Майнові права суб'єктів права промислової власності.

5. Майнові права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, торговельної марки.

РОЗДІЛ 1 о

Припинення правової охорони інтелектуальної власності

10.1. Загальні положення

Припинення правово! охорони об'єкта інтелектуальної власності передусім означає, шо цей об'єкт перестає бути об'єктом права ін­телектуальної власності з усіма наслідками, шо з цього випливають.

Твори науки, літератури і мистецтва після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Об'єкти промис­лової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обо­роту, товарів і послуг чинним законодавством України про інтелек­туальну власність такого надбання не складають — вони стають нічиїми. При цьому слід зазначити, що закінчення строків право­вої охорони стосується не всіх об'єктів інтелектуальної власності — правова охорона торговельної марки, а також географічне зазначен­ня походження товарів практично будь-яким конкретним строком не обмежені. Суб'єкти прав на зазначені об'єкти можуть зберігати за собою правову охорону протягом того строку, який їм буде до­цільним. Ще один виняток із загального правила стосується такого своєрідного об'єкта інтелектуальної власності як ноу-хау або секре­ти виробництва. Тривалість їх правової охорони також не конкре­тизується. Вона залежить від здатності суб'єкта права на ноу-хау зберігати таємницю. Як довго він зуміє зберігати свою таємницю, так довго він буде мати право на його охорону.

Проте у цьому розділі буде йтись про припинення правової охо­рони інтелектуальної власності не через закінчення строків її охоро­

РОЗДІЛ 10

ни, а за іншими підставами, визначеними чинним законодавством. Підкреслимо, що про припинення правової охорони інтелектуаль­ної власності буде йтись лише щодо припинення майнових прав.

Що стосується особистих немайнових прав, то це питання вима­гає уточнення. Як інколи стверджується — особисті немайнові пра­ва охороняються безстроково. Так, наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. у п. 5 ст. 8 проголошує: «Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково». Та­ка категоричність викликає сумнів. На думку дослідників, право авторства на об'єкт промислової власності не може охоронятися безстроково. Безсуб'єктних прав взагалі не буває і право, у тому числі право авторства, охороняється лише за життя автора. Зі смер­тю автора припиняється також і право авторства. Після смерті ав­тора охороняється авторство, а не право авторства.

З цією проблемою тісно пов'язана ще одна — на якій підставі надається охорона прав на твори літератури і мистецтва після смер­ті їх автора, адже право припинилося зі смертю автора. Після смер­ті автора його майнові права переходять у порядку спадкоємства до його спадкоємців на строк, визначений законом. Отже, суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва після смерті автора стають його спадкоємці. Твори науки, літератури і мистецтва не стають безсуб'єктними.

Взагалі авторське право або охорона прав на твори науки, літе­ратури і мистецтва припиняється іншим способом, ніж правова охорона на об'єкти промислової власності. При цьому слід мати на увазі, шо йдеться не про припинення авторського права конкрет­ного суб'єкта шляхом відчуження його майнових прав. Йдеться про припинення правової охорони творів науки, літератури і мистецтва взагалі, тобто коли зазначений об'єкт взагалі позбавляється право­вої охорони.

Авторське право на твори науки, літератури і мистецтва може припинитися лише одним способом — закінченням строків їх пра­вової охорони. Інших способів припинення правової охорони цих творів чинне законодавство України не знає.

Припинення правової охорони інтелектуальної власності

Проте стверджувати, що зазначені твори взагалі позбавляються

будь-якої правової охорони у зв'язку із закінченням строку охорони, також немає підстав. Позбавляються охорони права спадкоємців. Щодо охорони прав на твори науки, літератури і мистецтва, то слід зазначити, що із закінченням строків охорони майнові права на за­значені твори не припиняються. Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» в такому разі твір стає надбанням суспільства в особі держави. Про це свідчить п. З ст. ЗО зазначеного Закону. Постановами Кабінету Міністрів України можуть встанов­люватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали надбанням суспільства.

З наведеної норми можна зробити два висновки: 1) Майнове пра­во на твір після закінчення строку охорони належить суспільству в особі держави, яке здійснює Кабінет Міністрів України; 2) Кабінет Міністрів України має право в окремих випадках встановлювати певні відрахування. Таке право може бути лише на підставі майно­вого права на твір, що перейшло до Кабінету Міністрів України.

Разом з тим можна стверджувати, що дана норма не доведена до свого завершення. Якщо твір став надбанням суспільства, то всі майнові права, що можуть випливати з авторського права на твір, має здійснювати Кабінет Міністрів України у повному обсязі, а не

в окремих випадках.

Припинення суміжних прав настає також лише із закінченням їх правової охорони. Закон не передбачає примусового припинення авторського права і суміжних прав. Не можуть бути припинені за­значені права і за вільним волевиявленням суб'єктів цих прав. Чин­не законодавство про авторське право і суміжні права не містить норм, які б передбачали примусове припинення авторського права і суміжних прав. Патентні закони України передбачають мож­ливість невизнання пропозиції об'єктом промислової власності, як­що вона суперечить суспільним інтересам і моралі. Закон про ав­торське право і суміжні права такої можливості не передбачає, хо­ча відомо, що можуть бути твори, які суперечать суспільним інте­ресам, принципам гуманності і моралі.

РОЗДІЛЮ

10.2. Припинення правової охорони об'єктів промислової власності

Припинення правової охорони об'єктів промислової власності має свої особливості. Передусім воно здійснюється офіційно, лише Установою або судом. Патентні закони України передбачають такі способи припинення правової охорони об'єктів промислової влас­ності як припинення дії патенту та визнання його недійсним.

Перший спосіб припинення чинності патенту передусім може статися через закінчення строку правової охорони об'єкта промис­лової власності. Чинне законодавство України про промислову власність передбачає чіткі строки їх правової охорони. Тривалість правової охорони зазначених об'єктів визначає і тривалість чиннос­ті охоронного документа. У разі припинення чинності патенту при­пиняється правова охорона самого об'єкта. Закінчення строків пра­вової охорони об'єктів промислової власності припиняє їх правову охорону. На нашу думку, припинення правової охорони у зв'язку із закінченням строку не припиняє права власності на зазначений об'єкт. Але чинне законодавство України про промислову власність такої норми не містить. Зазначені закони не проголошують припи­су, шо в такому разі об'єкт промислової власності стає надбанням суспільства (держави). Відсутність такої норми не є вдалим вирі­шенням цієї проблеми. З формального боку за чинним патентним законодавством об'єкт промислової власності, правова охорона якого припинилася із закінченням строку, стає нічийним, у нього немає власника взагалі. Його може використати будь-яка особа без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за його використання. Будь-яка особа — означає, що це може бути як фізична, так і юри­дична особа, як вітчизняна, так і зарубіжна. Таке становище не відповідає інтересам ні патентовласника, ні самої держави. Тому було б краще, якби закон містив норму, за якою об'єкт промисло­вої власності, строк правової охорони якого закінчився, визнавав­ся власністю держави з усіма наслідками, що з цього випливають.

На нашу думку, закінчення строку правової охорони не повин­но припиняти право власності на об'єкт промислової власності. Може виникнути питання: яким чином захищати це право власнос-

_ Припинення право вої охорони інтелектуальної власності

да

ті, якщо строк правової охорони закінчився. Право власності на за­значений об'єкт має захищатися нормами зобов'язального права. Заподіяння шкоди підлягає відшкодуванню.

Дострокове припинення чинності патенту або дострокове при­пинення правової охорони об'єкта промислової власності (шо одне і те саме) може мати місце лише за волевиявленням власника па­тенту (ст. 466 ЦК України). Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, по­даної до Установи. Правова охорона об'єкта промислової власності припиняється від дати публікації відомостей про відмову від патен­ту в офіційному бюлетені Установи. Отже, власник патенту має право відмовитися від нього в будь-який час. Така свобода з відмо­вою від патенту завжди породжує певні юридичні наслідки, яких може бути кілька.

Перший наслідок — хто стане власником об'єкта промислової власності у разі відмови від нього його власника. Адже це може бу­ти досить цінний об'єкт, строк правової охорони якого залишаєть­ся ще досить тривалим. Знову ж таки за загальним правилом такий об'єкт може використати будь-яка особа і без будь-якого дозволу. Цією особою можуть бути іноземці, як фізичні, так і юридичні осо­би. Адже держава також відмовляється від такого неохоронюваного об'єкта. Отже, такий об'єкт промислової власності стає безгоспо­дарним з усіма наслідками, що з цього випливають. Знову слід кон­статувати, що така ситуація не забезпечує захисту інтересів держа­ви. Питання про право власності на зазначені об'єкти після припи­нення їх правової охорони потребує свого розв'язання.

Можна заперечити, що від цінних об'єктів промислової власнос­ті не відмовляються. Дійсно, випадки відмови від патенту бувають не так уже й часто, але вони можливі. Власник патенту з тих чи ін­ших причин може відмовитися від нього — немає коштів на підтри­мання чинності патенту тощо.

Другий наслідок — це доля ліцензійних договорів, укладених власником патенту з користувачем-ліцензїатом на використання об'єкта промислової власності. Уявімо ситуацію — власник патен­ту уклав досить вигідний ліцензійний договір, за яким ліцензіат уже збудував підприємство для виробництва продукції на основі запа-

РОЗДІЛ 10

— порушення вимог щодо закордонного патентування об'єкта промислової власності.

При виявленні зазначених підстав патент визнається недійсним повністю або частково від дати публікації відомостей про його ви­дачу. Інформація про визнання патенту недійсним публікується в офіційному бюлетені Установи.

Кожна із наведених підстав визнання патенту недійсним ви­дається досить сумнівною і тому потребує хоча б побіжного аналізу. Отже, першою підставою визнання патенту недійсним є невідповід­ність запатентованого об'єкта промислової власності умовам патен-тоздатності. Слід зазначити, що патенти на корисну модель і про­мисловий зразок видаються під відповідальність заявників (декла­раційний патент). Такий самий деклараційний патент видається на прохання заявника і на винахід, якщо заявник не бажає провадити експертизу заявки по суті.

Отже, йтиметься лише про патент на винахід, що видається на підставі проведеної експертизи заявки по суті. Заявник чи інша заінтересована особа можуть просити Установу провести експерти­зу заявки на видачу патенту на винахід по суті. Тобто заявник ук­ладає з Установою договір про проведення експертизи заявки по суті і сплачує за це встановлений збір. Якщо ж експертиза заявки проведена неякісно, внаслідок чого патент було видано на винахід, що не відповідає умовам патентоздатності, то в цьому винна Уста­нова, працівники якої припустилися помилки. У такому разі нега­тивні наслідки визнання патенту недійсним має нести сама Уста­нова. Закон покладає ці негативні наслідки на патентовласника. Між тим, може скластися ситуація, що вже наводилася вище, коли на підготовку до використання вкладені певні кошти і постає пи­тання: хто має відшкодовувати понесені витрати.

Взагалі дана підстава визнання патенту недійсним може пород­жувати багато негативних наслідків. Наприклад, виключна чи не-виключна ліцензія на запатентований винахід продана за кордон, а Установа визнає патент недійсним. Хто відшкодує заявникові чи патентовласникові понесені ним витрати на оформлення прав на винахід, підтримання патенту в силі, наприклад, протягом 10 чи 15 років, на проведення експертизи заявки по суті тощо? Ці питання поки що залишаються без відповіді.

Припинення правової охорони інтелектуальної власності

ими

Викликає певний сумнів і друга підстава визнання патенту не­дійсним. Нею є наявність у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявність у сукуп­ності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у по­даній заявці. Про цю підставу можна сказати те саме, що було ска­зано про попередню підставу. Ті патенти, що були видані під від­повідальність заявників, покладають відповідальність на патенто-власннків за визнання таких патентів недійсними за наведеною підставою. У заявці на видачу патенту на об'єкт промислової влас­ності заявники стверджували, що їх заявка відповідає всім вимогам закону. Якщо виявлялась невідповідність у формулі винаходу чи корисної моделі, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у заявці, то у цьому ви­нен сам заявник, оскільки Установа експертизи заявки по суті на зазначені об'єкти промислової власності не проводить. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним мають покла­даються на заявника чи патентовласника.

Що стосується патенту на винахід, що видається на підставі ек­спертизи заявки по суті, то в такому разі мають наставати ті самі наслідки, що і за попередньою підставою. Зазначені негативні на­слідки мають покладатися на Установу.

У таких випадках також можуть настати досить серйозні негативні наслідки. Як бути, наприклад, коли патентовласник вигідно продав свій патент чи відчужив його іншим способом. У момент укладення договору купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди патент був дійс­ним. Після укладення такої угоди Установа оголошує про недійс­ність патенту. На якій підставі визнавати договір купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди недійсними чи розірваними? Адже продавець патенту діяв добросовісно. Неправомірних дій він не виявив. То хто має нести ці негативні наслідки? З чиєї вини вони сталися? Чому во­ни мають покладатися важким тягарем на продавця? Лише тому, що чиновники Установи припустилися професійної помилки. За вину своїх працівників відповідальність несе установа, в якій вони пра­цюють.

Отже, правове регулювання таких відносин потребує істотного

вдосконалення.

РОЗДІЛ 10

Третя підстава визнання патенту недійсним стосується патенту­вання об'єктів промислової власності в іноземних державах. За своєю суттю зазначена підстава є покаранням патентовласника за порушення правил зарубіжного патентування об'єктів промислової власності. Стаття 38 Закону України «Про охорону прав на винахо­ди і корисні моделі» встановлює порядок патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах. Відповідно до цього будь-яка особа має право запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на об'єкт промислової власності в орган іноземної дер­жави, у тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний по­дати спочатку заявку до Установи і повідомити її про наміри здійс­нити таке патентування. У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи за­явку на одержання патенту на об'єкт промислової власності може бути подано до органу іноземної держави.

Установа в необхідних випадках може дозволити запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах раніше зазна­ченого строку.

Якщо визначений законом порядок патентування об'єкта про­мислової власності в іноземних державах буде порушено, то в тако­му разі патент України може бути визнано недійсним.

Наведена підстава також видається сумнівною. Якщо у двох по­передніх підставах визнання патенту недійсним йшлося про певну невідповідність виданого патенту вимогам закону, то остання під­става відповідність об'єкта промислової власності вимогам закону сумніву не піддає. Вона має метою лише покарання заявника, па­тентовласника чи будь-яку іншу особу, яка бажає запатентувати об'єкт за кордоном за порушення порядку в іноземних державах.

Те, що порушення порядку патентування мало місце, сумніву не викликає. Викликає сумнів норма, якою встановлений такий поря­док патентування в іноземних державах. Відповідно до Закону Ук­раїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та інших патентних законів України суб'єкт права на об'єкт промислової власності стає власником цього об'єкта з усіма наслідками, що з цього випливають. Згідно зі ст. 41 Конституції України власник, у

_ Припинення пр авової охорони інтелектуальної власності

23*4-414

тому числі і на об'єкт промислової власності, має право розпоряд­жатися своєю власністю на свій розсуд. Патентування свого резуль­тату творчої діяльності в іноземних державах це і є розпорядження своєю промисловою власністю. Постає резонне питання: чому Ус­танова має забороняти власнику об'єкта промислової власності роз­порядитися ним на свій розсуд? Якщо дане патентування за кордо­ном об'єкта промислової власності виходить за межі державних інтересів, то очевидно необхідно зробити так, шоб інтереси держа­ви і патентовласника збігалися, а не суперечили один одному.

Патентні закони України досить чітко регламентують порядок визнання патенту недійсним. Зазначений порядок визнання патен­ту недійсним передбачає дві стадії розгляду заперечення проти ви­дачі патенту. Протягом шести місяців від дати публікації відомо­стей про його видачу будь-яка особа може подати до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту. Строк оскарження видачі патенту до Апеляційної палати може бути продовжений, але не більше ніж на шість місяців. За його продовження сплачується встановлений збір. Апеляційна палата має розглянути подане запе­речення протягом чотирьох місяців від дати його надходження.

Якщо ж заперечення було подане проти видачі деклараційного патенту, Апеляційна палата має розглянути це заперечення протя­гом чотирьох місяців від дати надходження експертного висновку про відповідність об'єкта промислової власності умовам патенто-здатності.

Власник патенту і особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у розгляді заперечення в Апеляційній палаті. Для цьо­го власнику патенту надається можливість ознайомитися з мате­ріалами заперечення.

Рішення Апеляційної палати щодо заперечення проти видачі па­тенту може бути оскаржено до суду. Патентні закони України не визначають строку, протягом якого рішення Апеляційної палати можна оскаржити до суду. Це означає, що заперечення проти ви­дачі патенту на об'єкт промислової власності може бути подано до суду протягом всього строку чинності патенту.

Але може статися так, що протягом шести місяців до Апеляцій­ної палати заперечення проти видачі патенту не надійшло. У тако-

РОЗДІЛ 10

му разі патент може бути визнано недійсним лише у судовому по­рядку.

Порядок оскарження видачі патенту до Апеляційної палати та порядок продовження строку оскарження встановлюється Устано­вою.

Оскарження до суду може мати місце і при видачі деклараційно­го патенту на об'єкт промислової власності. У разі надходження та­кої скарги суд може призначити експертизу щодо відповідності ос­порюваного об'єкта умовам патентоздатності. Зазначена експерти­за провадиться лише Установою, яка дає свій висновок про відпо­відність чи невідповідність оспорюваного об'єкта умовам патенто­здатності будь-якій особі, за клопотанням якої має бути проведена кваліфікаційна експертиза. Кваліфікаційна експертиза провадиться Установою за рахунок особи, яка порушила клопотання про її про­ведення.

Рішення Апеляційної палати чи суду оголошується в офіційно-¹ му бюлетені Установи. Патент чи його частина, які визнані недійс­ними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати публі­кації відомостей про видачу патенту.

Особливість визнання реєстрації компонування інтегральної мікросхеми недійсною полягає в тому, що заперечення проти реєстрації компонування ІМС Апеляційна палата має розглянути протягом шести місяців (а не чотирьох, як це передбачено іншими патентними законами України).

Свою особливість має визнання недійсним патенту на сорт. За­кон України «Про охорону прав на сорти рослин» передбачає таку підставу для визнання патенту на сорт недійсним, якої, на жаль, не знають інші патентні закони України. Ця підстава була передбаче­на і радянським законодавством про винахідництво. Йдеться про таку підставу як неправильне зазначення в патенті автора (співав­торів) сорту або власника патенту.

За цією підставою патент на сорт може бути визнано недійсним, якщо в патенті будуть зазначені особи, які не брали участі у виве­денні сорту, або присвоїли собі авторство на даний сорт, примуси­ли автора включити ту чи іншу особу до співавторства тощо. Такі порушення можуть бути різноманітними. Власне, у цьому разі спір

Припинення правової охорони інтелектуал

виникає про авторство на сорт. Такий спір розглядається лише у

судовому порядку.

Відсутність наведеної підстави для визнання патенту недійсним в інших патентних законах України зовсім не означає, шо за цією підставою патент на інші об'єкти промислової власності не може бути визнаний недійсним. У такому разі патент може бути визна­ний недійсним за результатами розгляду спору про авторство, який розглядається лише у судовому порядку.

Визнання патенту недійсним автоматично спричиняє визнання недійсними усіх договорів, укладених на підставі патенту. Це поро­джує низку негативних наслідків, про що йшлося вище. З моменту публікації відомостей про визнання патенту недійсним особисті ле-майнові і майнові права патентовласників вважаються такими, шо не набрали чинності.

10.3. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг

Як уже зазначалося, свідоцтвами про реєстрацію охороняються право на комерційне найменування (фірму), право на торговельну марку, а також право на географічне зазначення походження то­варів.

Закону України про комерційні найменування поки що немає, але є ЦК України, який передбачає припинення правової охорони зазначеного права (ст. 491 цього Кодексу).

Право на комерційне найменування може бути припинене дост­роково за волею суб'єктів цього права. Вони у будь-який час мо­жуть відмовитися від подальшого використання свого комерційно­го найменування. Це право може припинитися також у зв'язку з припиненням діяльності фірми і виключенням її з реєстрів юри­дичних осіб. Однією із підстав припинення права на комерційне найменування може бути перехід фірми до іншого володільця, який не бажає користуватися найменуванням фірми. Це є також відмо­ва від використання комерційного найменування.

Основним із способів припинення правової охорони фірми все ж варто визнати припинення діяльності самої фірми, що спричиняє

РОЗДІЛ 10

і припинення охорони фірми. Правова охорона комерційного най­менування може також бути припинена рішенням суду.

У зв'язку з цим на практиці нерідко постає питання про право­ву долю комерційного найменування (фірму), правова охорона яко­го з тих чи інших причин припинилася. За загальним правилом та­ке найменування може бути використане будь-якою юридичною особою. І все ж право на використання комерційного найменуван­ня, охорона якого припинилася, може бути надане з певними за­стереженнями. Таке використання комерційного найменування не повинне вводити в оману інших учасників цивільного обороту.

10.4. Припинення правової охорони торговельної марки

Правова охорона торговельної марки також може припинитися шляхом припинення дії свідоцтва або визнання свідоцтва недійс­ним.

Припинення дії свідоцтва може мати місце лише достроково, ад­же чинність свідоцтва на торговельну марку за чинним законодав­ством будь-яким конкретним строком не обмежена. Дострокове припинення правової охорони торговельної марки не відрізняється якоюсь оригінальністю від дострокового припинення правової охо­рони об'єктів промислової власності. Так само власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюле­тені Установи.

Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовжен­ня строку його дії; Документ про сплату збору за кожне продовжен­ня строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточно­го періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.

Проте і для власників свідоцтва законодавство України Про інте­лектуальну власність надає певну пільгу. Власник свідоцтва може сплатити зазначений збір і після закінчення останнього періоду строку дії свідоцтва, але за таких умов: збір має бути сплаченим і документ про його сплату має надійти до Установи протягом шее­

_ Припинення правовоГ охорони інтелектуальної власності

ти місяців після закінчення оплаченого строку. Розмір зазначеного

збору збільшується на 50 відсотків.

У разі несплати збору за продовження дії свідоцтва останнє при­пиняє свою чинність з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за

який збір не сплачено.

Особливістю припинення дії свідоцтва на торговельну марку є також і те, що Його чинність може припинитися на підставі рішен­ня суду чи господарського суду у зв'язку з перетворенням марки у позначення, шо стало загальновизнаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заявки. Наведена норма власти­ва лише охороні прав на торговельну марку.

На торговельну марку поширюється також норма про припи­нення правової охорони у зв'язку з тривалим невикористанням марки.

Визнання свідоцтва недійсним є ще одним способом припинен­ня правової охорони знака. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає дві підстави для визнання свідоцтва недійсним:

— невідповідність зареєстрованої марки умовам надання право­вої охорони;

— наявність у свідоцтві елементів зображення марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про ви­дачу свідоцтва будь-яка особа може звернутися до Апеляційної па­лати із цим запереченням проти видачі свідоцтва. Апеляційна па­лата зобов'язана розглянути подане заперечення протягом шести місяців від дати його надходження. Власник свідоцтва має право ознайомитися із цим запереченням, а також брати участь у його розгляді Алеляційною палатою. Заперечення розглядається у межах мотивів, що містяться в ньому. Автор заперечення також має пра­во брати участь у його розгляді. Рішення Апеляційної палати щодо заперечення може бути оскаржене до суду.

Якщо протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва ніякого заперечення не надійшло, свідоцтво на торговельну марку може бути визнане недійсним лише у судовому порядку.

РОЗДІЛ 10

Свідоцтво чи його частина, визнані в установленому порядку недійсними, вважаються такими, шо не набрали чинності від дати подання заявки.

Закон не містить відповіді на запитання, чи підлягають відшко­дуванню витрати заявника, понесені ним на реєстрацію знака.

Певну специфіку має припинення охорони прав інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товарів відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (ст. 19). Зазначений Закон визнає недійсною або припине­ною саме правову охорону кваліфікованого географічного зазна­чення, а не свідоцтво, що засвідчує право на таку охорону. Але суть від цього не міняється — охорона права на кваліфіковане геогра­фічне зазначення може достроково припинитися або бути визна­ною недійсною. Тим більше, що й закон говорить про визнання реєстрації недійсною або про припинення чинності реєстрації.

Як уже зазначалося, правова охорона надається лише географіч­ному зазначенню походження товарів, отже і припинення правової охорони має місце лише щодо географічних зазначень.

Закон визначає підстави для визнання правової охорони на гео­графічне зазначення походження товару недійсною і підстави для припинення правової охорони на цей самий об'єкт.

Правова охорона географічного зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.