Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 14 страница

— без комерційної мети;

— з науковою метою або в порядку експерименту;

— за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епіде­мія тощо);

— при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря. Використання об'єкта промислової власності в конструкції чи

при експлуатації транспортного засобу іноземної держави можуть мати місце в корпусі, машинах, механізмах, обладнанні тощо за умови, що зазначений об'єкт використовується виключно для по­треб цього транспортного засобу. Виробництво запатентованого продукту, пропозиція до продажу та продаж визнаються порушен­нями патентних прав.

Не потрапляє під патентну охорону використання запатентова­ного об'єкта з науковою метою або в порядку експерименту. Про­те слід зазначити, що випадає з патентної охорони лише наукове дослідження самого запатентованого об'єкта або експериментуван­ня з ним. Це дослідження може стосуватися будь-яких параметрів даного об'єкта — його економічної чи іншої ефективності, впливу на навколишнє середовище тощо. Якщо запатентований об'єкт ви­користовується за прямим своїм призначенням, то такі дії розціню­ються як порушення патентних прав з усіма наслідками, які з цьо­го випливають.

_ Права і обов'язки суб'єктів інтеле ктуальної власності

Не визнається порушенням патентних прав, тобто виводиться з-під патентної охорони, також використання запатентованого об'єкта за надзвичайних обставин — при стихіях, катастрофах, аваріях, епідеміях тощо. За цих обставин законодавством допус­кається лише застосування запатентованих промислових об'єктів, тобто їх виробниче використання з метою ліквідації наслідків, що сталися внаслідок зазначених подій. Використання науково-техніч­ного досягнення навіть в умовах дії стихійних сил, але не в зв'язку з ліквідацією наслідків, заподіяних цими подіями, визнається пору­шенням патентних прав. У разі використання запатентованого об'єкта промислової власності за таких екстремальних умов патен-товласник має право на відповідну компенсацію.

Без дозволу патентовласника і без виплати йому винагороди до­пускається разове виготовлення ліків за рецептом лікаря. Це най­частіше стосується запатентованих речовин і штамів організмів рос­лин і тварин. Зазначена норма відома законодавству багатьох країн світу. Зазначений випадок виведення з-під патентної охорони об'єкта промислової власності стосується лише одноразового виго­товлення ліків. Будь-яке інше виготовлення ліків, навіть за рецеп­тами лікарів, визнається порушенням патентних прав.

Не визнається порушенням патентних прав введення в госпо­дарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого об'єкта продукту будь-якою особою, яка придбала його без пору­шення прав власника.

Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єк­та, вважається придбаним без порушення патентних прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготов­лення введений в обіг власником патенту чи іншою особою за йо­го спеціальним дозволом (ліцензією).

Ця норма містить так званий принцип «вичерпання прав», що відомий також законодавству багатьох країн. Йдеться про те, що виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта продукт, введений в обіг з дозволу патентовласника або ним самим, свій по­дальший обіг здійснює поза межами волі патентовласника. Наприк­лад, виготовлений із застосуванням запатентованого об'єкта холо­дильник за умови додержання вимог закону, придбаний будь-яким

РОЗДІЛ 9

споживачем, виходить із-під патентної охорони патентовласника. Власник холодильника має право ним користуватися і розпоряджа­тися уже без будь-якого дозволу патентовласника. Наведений виня­ток може мати місце за таких умов:

— принцип «вичерпання прав» стосується тільки запатентованих об'єктів, втілених в оречевлену форму — пристрій, речовина, про­дукт, виріб тощо. Зазначений принцип не поширюється на запа­тентований спосіб;

— продукт (промисловий виріб тощо) виготовлено із застосуван­ням запатентованого об'єкта;

— зазначений продукт введений в обіг самим патентовласником або з його дозволу;

— продукт введений в господарський обіг.

Разом з тим чинне патентне законодавство надає охорону доб­росовісному набувачу продукту, виготовленого із застосуванням за­патентованого об'єкта. Добросовісним набувачем такого продукту вважається будь-яка особа, яка придбала зазначений продукт, не знала і не могла знати, що він виготовлений чи введений в обіг із порушенням патентних прав. Використання* такого продукту не тільки в особистих інтересах, а навіть з комерційною метою не є порушенням патентних прав.

Проте після одержання відповідного повідомлення патентовлас­ника зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити власнику прав відповідні кошти, розмір яких визна­чається в установленому порядку.

Обмеження прав власника патенту на сорт. Щодо прав во­лодільця патенту на сорт, то вони такі самі як права власника па­тенту на об'єкт промислової власності. Адже селекційні досягнен­ня за своїм правовим режимом прирівняні до винаходів. Викорис­тання прав, наданих патентом на сорт, здійснюється у межах, ви­значених законом. Будь-яка особа не може використати запатенто­ваний сорт без згоди володільця патенту. Проте права володільця патенту на сорт не поширюються на такі дії, шо виходять за межі кола прав на об'єкти промислової власності: використання сорту як вихідного матеріалу для виведення інших сортів; розмноження у своєму господарстві для власних потреб зібраного матеріалу за

_ Права і обов'язки суб'єк тів інтелектуальної власності

умови належності сорту до визначених у ст. 47 Закону України

«Про охорону прав на сорти рослин» ботанічних родів і видів.

Наведені винятки, а також використання сорту в некомерційних та експериментальних цілях не визнається порушенням патентних прав володільця патенту на сорт. Отже, використання сорту в осо­бистих і некомерційних цілях, зокрема для особистого споживан­ня, також не визнається порушенням патентних прав.

У сфері охорони прав на сорти рослин також діє принцип ви­черпання прав. Якщо насіння, інший рослинний матеріал для розмноження введені в господарський обіг правомірно, то подаль­ші цивільно-правові дії з цим матеріалом виходять з-під патентної охорони. Проте володільцю насіння та іншого матеріалу забороня­ється їх використання для розмноження зазначеного сорту, а також вивіз із території України цих матеріалів, якщо вони можуть бути використані для розмноження, в країну, в якій сорт не охороня­ється. Це правило не поширюється на вивіз насіння з метою пере­робки для наступного споживання.

Істотним обмеженням права на сорт є його примусове відчужен­ня. За умови невикористання сорту володільцем патенту в Україні протягом перших трьох років, починаючи від дати прийняття рі­шення про видачу патенту і відмови володільця патенту від укла­дення ліцензійного договору, особа, яка бажає використати сорт, може звернутися до суду з позовною заявою про надання їй приму­сової невиключної ліцензії.

Обов'язки суб'єктів промислової власності

Обов'язки, що випливають з охоронного документа на об'єкт промислової власності, набувають чинності також від дати пуб­лікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу охоронного документа. Основним з них є обов'язок сплачувати відповідні збо­ри за дії, пов'язані з охороною об'єктів промислової власності.

Збори сплачуються відповідно до «Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелек­туальної власності». Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543.

РОЗДІЛ 9

Це Положення визначає термін і порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також розміри зазначених зборів згідно з додатком.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші прави­ла сплати зборів, ніж цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору.

Сума зборів, що підлягають сплаті, визначається:

— для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають в Україні (резиденти), — у гривнях, у розмірах, вихо­дячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день спла­ти збору;

— для громадян і юридичних осіб, які постійно проживають чи перебувають за межами України (нерезиденти), — у доларах США.

Якщо платників збору кілька і серед них одночасно є резиденти і нерезиденти, сума збору, яку мають сплатити резиденти і нерези­денти, визначається пропорційно їх частці у складі платників, при цьому сума збору для резидентів визначається у гривнях, для нере­зидентів — у доларах США.

До суми збору не включається вартість послуг, пов'язаних з йо­го сплатою.

Сплата зборів провадиться через кредитні установи. Збір, розмір якого визначено у доларах США, може бути спла­чений у доларах США або у гривнях за офіційним обмінним кур­сом Національного банку України на день його сплати.

Громадянам України пільги зі сплати зборів надаються відповід­но до законодавства.

Громадянам держав-членів СНД надаються пільги відповідно до законодавства згідно з Угодою про взаємне визнання пільг і гаран­тій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військово­службовців, ратифікованою Законом України від 26 квітня 1996 р. Зазначені пільги надаються громадянам держав-членів СНД, що офіційно визнали дію на своїй території Угоди про взаємне визнан­ня пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей за*

_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

гиблих військовослужбовців і надають відповідно до цієї Угоди пільги громадянам України.

Пільги, передбачені Положенням, надаються при поданні від­повідних документів, які підтверджують наведені юридичні факти, що є підставою для надання пільг.

Патентовласник зобов'язаний добросовісно використовувати за­патентований об'єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен зловживати патентними правами. Не допус­кається використання об'єкта промислової власності в обмеженій кількості з метою утримання високої ціни на продукцію, в якій ви­користано запатентований об'єкт, продаж виробів, у яких викорис­тано запатентований об'єкт, за завищеною ціною.

Використання об'єкта промислової власності не повинно нано­сити шкоду патентним правам інших осіб.

Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на компонування ІМС зобов'язаний використовувати запатентований об'єкт. Якщо зазначений об'єкт не використовується або недостат­ньо використовується в Україні протягом трьох років від дати пуб­лікації відомостей про видачу патенту чи свідоцтва або від дати, ко­ли використання запатентованого об'єкта було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати запатентований об'єкт, може звернутися до суду чи господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатенто­ваного об'єкта. Така заява може бути подана за умови, що з влас­ником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укла­дення ліцензійного договору. Суд може дати дозвіл на таку приму­сову ліцензію за умови, якщо власник охоронного документа не до­веде, що невикористання запатентованого об'єкта мало місце через причини, які не залежали від нього. Суд, виносячи рішення про на­дання примусової ліцензії, має визначити обсяг використання за­патентованого об'єкта, строк дії наданого дозволу, розмір та поря­док виплати винагороди власнику охоронного документа.

За певних умов власник охоронного документа зобов'язаний да­ти дозвіл (видати ліцензію) на використання запатентованого об'єкта власнику пізніше виданого патенту, якщо останній призна­чений для досягнення іншої мети або має значні техніко-еко-

РОЗДІЛ 9

номічні переваги і не може використовуватися без порушення прав першого власника, — так звана залежна ліцензія. При цьому надан­ня такого дозволу може бути зумовлено відповідним дозволом з бо­ку власника пізніше виданого патенту, який зобов'язаний дати дозвіл, якщо його запентований об'єкт удосконалює об'єкт власний ка раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї самої мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання запатентованого об'єкта власником патенту, яким цей дозвіл затре­бувано.

Спори, пов'язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії, розв'язуються у судовому порядку.

Права суб'єктів засобів індивідуалізації учасників цивільного оборо­ту, товарів і послуг, що випливають з охоронного документа. До цієї групи належать права на комерційне найменування (фірму), право на торговельну марку і права на географічне зазначення походжен­ня товарів.

Комерційне найменування в Україні охороняється ЦК України.

Право на комерційне найменування надає юридичній особі юридично гарантовану можливість виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням. В умовах ринкової еко­номіки індивідуалізація виробника в такий спосіб має для нього важливе значення — адже споживач знає, з ким має справу. Така індивідуалізація має значення як для самого виробника, так і для споживача. За умови, що під комерційним найменуванням вироб­ник зарекомендував себе як надійний партнер, виникають стійкі господарські зв'язки, зростає попит на його продукцію тощо. В умо­вах жорсткої конкурентної боротьби за ринок збуту це має неаби­яке значення. Разом з тим комерційне найменування виробника покладає на нього серйозні обов'язки. Він зобов'язаний постійно підтримувати належний рівень своєї продукції, підвищувати її якість, знижувати матеріале- та енергоємність тощо.

Будь-які цивільно-правові угоди юридична особа здійснює під своїм власним комерційним найменуванням, шо само по собі вже свідчить про певну господарську впевненість, стабільність цієї фірми. Власник комерційного найменування здійснює певні осо­бисті немайнові права. Він має право на захист своїх порушених

_ Прав а і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

прав, має право позначати своїм комерційним найменуванням ви­роблювані ним товари (якщо це технічно можливо), розмішувати

його на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах тощо. Воно мо­же використовуватися у різного роду оголошеннях рекламного ха­рактеру, публікаціях, анотаціях тощо.

Разом з тим власник комерційного найменування (фірми) має право забороняти іншим особам неправомірно використовувати за­реєстроване на його ім'я в тих самих цілях найменування. Таким неправомірним використанням можуть бути різноманітні способи участі в цивільному обігу під чужим комерційним найменуванням. Інші особи можуть згадувати чужі комерційні найменування, на­приклад, у публікаціях, різних конкурсах, узагальненні практики тощо. Таке згадування не визнається неправомірним використан­ням комерційного найменування. При цьому, безперечно, комер­ційне найменування не повинно перекручуватися.

Такі загальні правила існують у законодавстві більшості країн світу. Основні засади права на комерційне найменування є в Па­ризькій конвенції про охорону промислової власності. На підставі аналізу зазначених засад більшість дослідників схиляються до того, шо право на комерційне найменування (фірму) — це особисте не­майнове право юридичної особи, що відображає її репутацію.

Право на комерційне найменування виникає за загальним пра­вилом з моменту його фактичного використання, у законодавстві деяких країн — з моменту Його державної реєстрації. Безперечно, це право є виключним — ним може користуватися лише та юри­дична особа, яка має на нього право інтелектуальної власності. Як особисте немайнове право воно не може бути будь-яким способом відчужене іншій особі. З цього загального правила є лише один ви­няток — комерційне найменування може перейти до інших осіб ли­ше разом з підприємством.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування (фірма) є абсолютним правом. Суб'єкта цього права, власника да­ного комерційного найменування, зобов'язані визнавати всі інші особи. Вони повинні поважати право на комерційне найменуван­ня, рахуватися з ним і не порушувати його. Отже, порушником цього права потенційно може бути будь-яка особа.

РОЗДІЛ 9

Право інтелектуально! власності на комерційне найменування не обмежене будь-яким строком. Отже, юридична особа, яка за­реєструвала це право на своє ім'я, може ним користуватися до тих пір, поки існує саме підприємство. Якщо в статусі юридичної осо­би сталися будь-які зміни, вони повинні дістати певне відображен­ня у комерційному найменуванні.

Відповідно до чинного законодавства України підприємства усіх форм власності мають в обов'язковому порядку зареєструвати ста­тут. У статуті підприємства зазначається власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, його органи управління, порядок їх формування тощо. У наймену­ванні підприємства визначається його назва (завод, фабрика, май­стерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та ін. (ст. 9 Закону України «Про підприємства в Ук­раїні»).

Юридична особа може користуватися лише одним комерційним найменуванням. Одне і те саме підприємство не може виступати в цивільному обігу під різними комерційними найменуваннями. Це може призвести до знеособлення підприємства і, отже, до зловжи­вань. Водночас виключність права на комерційне найменування виключає можливість кільком підприємствам користуватися одним і тим самим комерційним найменуванням, що також може призве­сти до втрати індивідуальності підприємства, не може сприяти успішному цивільному обігу.

Специфічною особливістю права на комерційне найменування є також "Пі шо воно, на відміну від інших об'єктів промислової влас­ності, має не територіальний, а екстериторіальний характер. Це оз­начає, що комерційне найменування однієї країни має охоронятися і в іншій країні за умови, що обидві країни є членами Паризького союзу з охорони промислової власності. Стаття 8 Паризької кон­венції про охорону промислової власності право на фірму поширює на всі країни, які є членами зазначеного Союзу. Це положення має важливе значення. Практично воно означає, що комерційні найме­нування українських юридичних осіб охороняються в усіх інших країнах-членах Паризького союзу, а в межах України мають охоро­нятися комерційні найменування зарубіжних країн, які є членами Паризького союзу.

_ Права і об ов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

204-414

ЦК України передбачає можливість передавати право інтелек­туальної власності на використання комерційного найменування іншим особам лише разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать або його відповідний частинок.

Постає питання — хто має право на використання комерційного найменування, тобто на фірму. Тобто хто є суб'єктом права на фір­му. Дискусія з цього приводу давня і досить тривала. Проте біль­шість дослідників схильні вважати, що суб'єктом права на фірму є

лише юридична особа.

Фізичні особи можуть бути суб'єктами права на комерційне най­менування. У цивільному обороті вони виступають під власним

ім'ям.

Не можуть бути суб'єктами права на комерційне найменування також організації, що не мають статусу юридичної особи, а також

представництва і філіали юридичних осіб.

Отже, право на комерційне найменування (фірму) для його во­лодільця майнових прав не породжує, але воно є об'єктом права

інтелектуальної власності будь-якої особи.

Права інтелектуальної власності, що випливають із свідоцтва на

торговельну марку

ЦК України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не виділяють окремо особистих немайнових прав на торговельну марку. У ст. 16 цього Закону йдеться лише про пра­ва, що випливають із свідоцтва.

Зазначені права набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати збору (ст. 496 ЦК України). Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися торго­вельною маркою на свій розсуд. Стаття 5 цього Закону вказує, що право власності на марку засвідчує свідоцтво. Отже, зазначений За­кон чітко і однозначно проголошує право власності на марку. Це основне майнове право власника свідоцтва. Власник торговельної марки наділений тими самими трьома правомочностями, що і влас­ник будь-якого іншого майна: правом володіння, користування і розпорядження.

РОЗДІЛ 9

Право володіння. Власник свідоцтва на торговельну марку, пере­дусім, має право на володіння нею. Володіння означає фактичну наявність торговельної марки у майні власника, можливість безпо­середнього впливу на неї. Право володіння також варто розрізняти як у суб'єктивному, так і в об'єктивному значенні цього поняття. У суб'єктивному значенні право володіння — це закріплена у нор­мах права можливість фактично володіти річчю: фізично або госпо-дарськи, оскільки однаково володіє торговельною маркою і той, хто тримає її у шухляді свого стола, тобто утримує фізично, і той, хто має змогу впливати на неї безпосередньо.

У спеціальній літературі інколи дискутується питання про мож­ливість володіння результатом інтелектуальної діяльності. Одні ав­тори стверджують, що володіти цим результатом неможливо, оскільки він дематеріалізований. Тобто об'єкт права інтелектуаль­ної власності є нематеріалізований і тому бути у володінні будь-ко­го не може. Безперечно, торговельна марка є результатом інтелек­туальної діяльності, в якій реалізована певна ідея, прагнення відрізнити певним чином свій товар від іншого подібного. Втілен­ня цієї ідеї, образу, думки в матеріальне зображення є лише його матеріальним відтворенням, матеріальним носієм. Матеріальний носій може бути у володінні будь-якої особи, яка стала його влас­ником.

Щодо самої ідеї, закладеної в торговельну марку, то нею нібито володіти не можна. З цим важко погодитися, оскільки вище наводи­лася ст. 41 Конституції України, відповідно до якої володіти можна будь-яким результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Те, що торговельна марка є результатом творчої діяльності, ні в кого не ви­кликає сумніву. Отже, власник торговельної марки може і здійснює таку правомочність власника як право володіти належним об'єктом.

Право користування торговельною маркою. Друга правомочність власника торговельної марки полягає у праві користуватися нею на свій розсуд. У суб'єктивному значенні право користування — це закріплена нормами права можливість одержання корисних власти­востей речі для задоволення потреб власника. Щодо торговельної марки це означає, що її власник має право вилучати із торговельної марки корисні властивості будь-яким способом, не забороненим

_ Права і о бов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

20*4-41.4

законом. Право користування нерозривно пов'язане з правом во­лодіння. У спеціальній літературі існує думка, що без володіння та фактичного утримування речі не можна видобувати з неї її корисні властивості і тим самим використовувати її для певних потреб. Проте цього не можна сказати про торговельну марку. Власник марки може користуватися нею, фактично не володіючи. У певних випадках марка виходить із володіння її власника.

ЦК України і Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» досить чітко визначають право на використання марки і її межі. Так, відповідно до п. 2 ст. 16 Закону про товарні знаки свідоцтво надає його власнику виключне право користуван­ня і розпорядження маркою на свій розсуд. Отже, власник має ви­ключне право використовувати і розпоряджатися своєю маркою. Це означає, що ніхто інший не може без дозволу власника марки використовувати і розпоряджатися нею. При цьому Закон не міс­тить ніяких винятків із цього правила, як це має місце в інших за­конах про промислову власність. Інші особи можуть використову­вати марку лише з дозволу її власника на підставі договору.

Використанням марки визнається застосування її на товарах і при наданні послуг, для яких марку зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експо­натів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспек­тах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із за­провадженням зазначеної торговельної марки у цивільний обіг.

Усі наведені способи використання торговельної марки умовно можна поділити на дві групи. Перша група визначає її застосуван­ня для позначення торговельної марки, у тому числі і на експона­тах, що демонструються на виставках і ярмарках. Це основне при­значення торговельної марки. При цьому слід пам'ятати, що вико­ристання марки як позначення товарів і послуг обмежується лише тим переліком товарів і послуг, шо був указаний в заявці.

Другу групу способів використання знака складає його викори­стання в різного роду супровідній документації та рекламі.

За законодавством зарубіжних країн про товарні знаки під вико­ристанням розуміється дещо ширше коло способів вилучення з то­варного знака його корисних властивостей і якостей. Так, закон

РОЗДІЛ 9

Японії про товарні знаки надає володільцю знака виключне право на введення в цивільний обіг маркованих товарів. Це право за своїм характером охоплює всі види комерційної реалізації «маркованих виробів» — пропонувати товари під таким позначенням, володіти і зберігати під таким позначенням; пропонувати і надавати послуги під таким позначенням; вивозити і ввозити товари під таким позна­ченням.

За законом Японії будь-якому іноземному експортеру чи націо­нальному імпортеру забороняється ввозити на територію країни то­вари під знаком, що належить іншому підприємцю (володільцю).

Одним із поширених способів використання товарного знака є видача дозволу на його використання третім особам. Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України про товарні знаки власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використан­ня знака на підставі ліцензійного договору.

Право розпорядження. Будь-якому власнику належить третя пра­вомочність — право розпоряджатися своєю річчю, своїм майном. Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на зна­ки для товарів і послуг» свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.

Право розпоряджатися в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визна­чати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака.

Право розпорядження в суб'єктивному значенні — це закріпле­на у нормах права можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака.

Право розпорядження реалізується в Законі про товарні знаки в п. 4 ст. 16, де проголошується: «Власник свідоцтва може передава­ти на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва».

Отже, Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» чітко й однозначно проголошує — власник свідоцтва має право відчужувати належну йому на праві інтелектуальної власності власності торговельну марку будь-якій особі і будь-яким способом без будь-яких застережень, за винятком одного.

__ Права і обов'яз ки суб'єктів інтелектуальної власності

Закон не допускає передачі права власності на знак, якщо тю передача може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготовила товар чи надає послуги. Але це застереження стосується самого товарного знака і

зумовлене інтересами споживачів.

Право розпорядження як правомочність власника краще викла­дено в ЦК України, ст. 319 якого проголошує, що Правом розпо­рядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю речі. Це визначення видається більш чітким і однозначним. Право розпорядження є не що інше як юридична можливість при­пинити своє право власності на річ або обмежити його. Обмежити право власності шляхом розпорядження можна лише одним спосо­бом — передати річ за договором позики.

Що стосується торговельної марки, то в принципі вона може бу­ти передана в оренду, але оренда — це не позика. Щодо позики, то торговельна марка як індивідуально визначена річ предметом дого­вору позики бути не може. Отже, розпорядження торговельною маркою як можливість визначати її долю може бути здійснена ли­ше способом припинення права власності на неї.

Власник торговельної марки може, передусім, її продати будь-якій особі і лише з одним застереженням, про яке уже йшлося ви­ще. Купівля-продаж торговельної марки може здійснюватися за за­гальними правилами ЦК України. Ціна марки визначається угодою сторін. Торговельні марки, що користуються високим престижем, мають на ринку досить високу ціну. Компанія «Роллс-Ройс» прода­ла всесвітньо відому торговельну марку всього... за 40 мільйонів фунтів стерлінгів (66 мільйонів доларів США).

Торговельна марка є звичайним товаром, який на ринку корис­тується попитом. Крім купівлі-продажу торговельна марка може бути відчужена і будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Вона може бути предметом дарування, мі­ни, застави. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» вкладами учасників і засновників серед іншого майна можуть бути об'єкти права інтелектуальної власності, у тому числі торговельна марка.

РОЗДІЛ 9

Отже, власник торговельної марки може її продати, подарувати, обміняти, внести як внесок до господарського товариства і розпо­рядитися будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Уже підкреслювалося, що це способи припинення права власності торговельні марки, які можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлення на вчинення зазначених угод. Це, безперечно, двосторонній правочин, але названі договори можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлен­ня власника торговельної марки. Лише власник може прийняти рішення про продаж, міну, дарування торговельної марки тощо.