Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 11 страница

За своєю вагомістю майнові права суб'єктів права інтелектуаль­ної власності є найбільш важливими. Далеко не всі автори шедеврів інтелектуальної діяльності створюють їх заради свого особистого морального задоволення, хоча такі також не виключаються. Пере­важна більшість творців, яким Бог дав талант, використовують цей дар для здобуття певної вигоди для себе та для своїх близьких. Ад­же творіння, творчий процес — це, передусім, важка і копітка пра­ця, якою певна група людей здобуває собі хліб насущний. І такого визнання не варто боятися чи осуджувати його. Це природна об'єктивна властивість людей — прагнути забезпечити собі гідний рівень життя-буття.

Тому варто визнати, що здебільшого мета інтелектуальної твор­чої праці — це здобуття певних матеріальних благ. Саме тому зако­нодавство всіх країн прагне належним чином забезпечити творців відповідними матеріальними благами і правами за використання їх творінь. Одні країни, економічно більш розвинені, надають твор­цям більше матеріальних благ і відповідних прав, інші — менше. Але в усьому світі творці нового, суспільно значимого наділені пев­ними правами, у тому числі майновими. Майнові права творців на­діляють їх юридично забезпеченою можливістю одержувати певні матеріальні блага за рахунок монопольного використання резуль­

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

татів інтелектуальної діяльності. Законодавства багатьох країн, крім майнових прав, наділяють творців також певними майновими пільгами. Така увага до творців нового зрозуміла, адже використан­ня результатів інтелектуальної діяльності у значній, а може навіть вирішальній мірі, визначає рівень соціально-економічного прогре­су.

Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури і мистецтва та суб'єктів суміжних прав Новий ЦК України майновими правами інтелектуальної влас­ності на твір визначає:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені за­коном.

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено законом чи договорм.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 15 визначає коло майнових прав, що належать авторам творів науки, літератури і мистецтва. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Отже, зазначений Закон усі можливі способи і форми вилучення будь-якої вигоди із творів науки, літератури і мистецтва та суміжних прав охоплює поняттям «використання тво­ру». Право на використання — це і є вилучення із твору його ко­рисних якостей будь-якими способами, що не суперечать закону. Це, перш за все, забезпечення вільного доступу інших осіб до тво­ру. Яким чином, в який спосіб визначити цей доступ третіх осіб до твору — вирішує автор.

За новим ЦК України (ст. 441) використанням твору є:

1) опублікування (випуск у світ);

2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

3) переклад;

4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

РОЗДІЛ 9

5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, ан­тологій, енциклопедій тощо;

6) публічне виконання;

7) продаж, передання в найм (оренду) тощо;

8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, пере­робок тощо.

Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Одним із найбільш поширених способів використання творів є їх опублікування (випуск твору в світ).

Відповідно до ст. 442 ЦК України твір вважається опублікова­ним (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомле­ний невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно ви­конаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інфор­мації.

Проте ЦК України встановив нове правило, за яким твір не мо­же бути опублікований, якщо він порушує права людини на таєм­ницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення.

Стаття 15 Закону України про авторське право надає право ав­тору чи іншій особі, яка має авторське право, правову можливість дозволяти або забороняти:

1) відтворення твору;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійс­нюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше опри­люднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, анто­логій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчужен­ня іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у

_ Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

174-414

прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників

творів;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чи­ном, шо її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який чаС'За їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або при­мірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Наведений перелік не є вичерпним, можуть бути й інші форми використання твору.

Право інтелектуальної власності авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передба­чають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

Відтворення творів. Однією із причин виникнення авторського права є виникнення можливості відтворення творчого результату, досягнутого автором, іншими особами. Треба було захистити авто­ра від свавільного використання твору без дозволу автора, згідно з чим було закріплене монопольне право автора на відтворення тво­ру. Це право, закріплене за автором, є фундаментальною основою сучасного авторського права. Адже право на відтворення — це пра­во на повторне надання твору об'єктивної форми, що робить твір доступним для сприйняття іншими особами.

За Законом України «Про авторське право і суміжні права» від­творення — це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчиту­вати комп'ютер. Примірник твору — це копія, виконана у будь-якій матеріальній формі.

Відтворенням слід визнати не тільки повторне надання твору об'єктивної форми, а й втілення твору в іншу форму. Якщо музич­ний твір, реалізований у нотній формі, буде потім зафіксований на

РОЗДІЛ 9

магнітній плівці чи платівці» то це має визнаватися як одна із форм відтворення твору.

Сучасні технічні можливості відтворення творів урізноманітнили способи відтворення. Таким своєрідним відтворенням є репродуку­вання творів. Це факсимільне відтворення в будь-якій формі і будь-якого розміру одного і більше примірників оригіналів або копій письмових та інших графічних творів шляхом фотокопіювання або за допомогою інших технічних засобів, ніж видання.

З правом на відтворення пов'язане й інше право автора — пра­во доступу автора до твору образотворчого мистецтва. Автор тако­го твору має право вимагати від власника матеріального носія цьо­го твору надання йому можливості здійснення права автора на від­творення зазначеного твору. Такий доступ автору необхідний для відтворення твору в копіях або в інший спосіб. Власник матеріаль­ного носія не повинен перешкоджати автору в доступі до твору, але й доступ автора не повинен порушувати права власника.

Публічне виконання і публічне сповіщення твору. За Законом пуб­лічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм, пере­дач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місця, де присутні чи можуть бути при­сутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близь­ких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці в один і той самий час або в різних місцях у різний час.

Публічне сповіщення (доведення до загального відома) — це та­ка передача в ефір чи по проводах творів, виконань, будь-яких зву­ків і (або) зображень, відеограм, фонограм, передач організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята не­обмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Такий вид використання твору має своєю метою подання твору до широкої аудиторії, що само по собі безперечно відповідає су­спільним інтересам. Але й сам автор також потребує правового за­

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуально? власності

17*4414

хисту. Передаватися в ефір можуть як оприлюднені, в тому числі й опубліковані твори, так і твори ще не оприлюднені і не опубліко­вані. Передачею в ефір визнається і пряма трансляція з місця його показу чи виконання.

Публічний показ — це будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання фонограми, відеограми, передач ор­ганізації мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плів­ки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях). Публічний показ може здійснюватися за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї чи близьких знайомих сім'ї. Немає значення також чи присутні ці осо­би в одному місці в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Публічний показ аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідов­ності. Технічні можливості все більше урізноманітнюють способи використання творів.

Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо вони здійснюються іншою організацією. У цьому виді використання творів (переданих в ефір) йдеться про використання вже оприлюднених творів шляхом їх публічного спо­віщення в ефір чи по проводах. Таке використання без дозволу ор­ганізацій мовлення, що здійснили зазначене публічне сповіщення, не допускається. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про автор­ське право і суміжні права» організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти: 1) публічне сповіщення своїх про­грам шляхом трансляції і ретрансляції; 2) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення; 3) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.

Організації мовлення мають право забороняти поширення на те­риторії України чи з території України сигналу із супутника, що не­се програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагоро­ди за будь-яке використання їх передач.

РОЗДІЛ 9

Переклади творів. Законом України про авторське право пере­клади творів визначаються як окремий об'єкт авторського права і як окремий вид використання вже оприлюдненого твору. Виключ­не право на переклад його твору належить автору або його право­наступникам. За своїм змістом воно є правом на переклад і вико­ристання перекладу самим автором або видачею дозволу на пере­клад і використання перекладу іншим особам. Видача дозволу ін­шій особі на переклад і використання перекладу оформляється до­говором між автором і перекладачем. Як правило, такий договір ук­ладається автором з тією організацією, яка має намір використати твір автора.

Право на переклад існує протягом усього строку чинності ав­торського права. Дача дозволу на переклад твору на іншу мову є не що інше як ліцензійний договір. Автор може залишити за собою право під час дії договору на переклад давати дозвіл на переклад на ту саму мову й іншим особам. Проте у договорі на переклад може бути умова, за якою автор бере на себе обов'язок не видавати тако­го дозволу.

За наявності авторського перекладу (перекладу, здійсненого са­мим автором) ніхто інший не може перекладати цей самий твір тією ж самою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти ав­торизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.

Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При цьо­му перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу, а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.

Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного пере­кладу. Наприклад, твір французького автора перекладений російсь­кою мовою. Якщо передбачається цей твір перекласти українською мовою, але не з французької, а з російської мови, то російський пе­реклад буде проміжним. Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як французького автора, так і автора російського перекладу.

Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Внаслідок зазначених перетворень твору створюються так звані по­хідні твори. Ними закон визнає продукти інтелектуальної твор­

Права і обов'язки суб'єктів і інтелектуальної власності

чості, створені на основі іншого існуючого твору (переклад, адап­тація, аранжування, обробка фольклору, інші переробки творів). Така переробка не повинна шкодити охороні оригінального твору. Оригінальність похідного твору полягає у творчій переробці твору, що існував раніше. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, у тому числі іноземні, дубльовані, озвучені, субтитровані ук­раїнською та іншими мовами.

Право на переробку належить самому автору, який може здій­снити її особисто або видати дозвіл на переробку іншим особам.

Створені внаслідок переробки похідні твори є окремим об'єктом авторського права, а, отже, і об'єктом правової охорони. Будь-яка переробка твору може мати місце лише на підставі договору з авто­ром.

Адаптація твору — це пристосування або полегшення твору для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосування літе­ратурно-художнього твору для осіб, які починають вивчати інозем­ну мову.

Аранжування — це перекладення музичного твору, написаного для одного інструменту чи складу інструментів (голосів) щодо ін­шого інструменту або іншого складу — розширеного чи звуженого.

Розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження ін­шим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору. Майно­вим правом автора є також право на розповсюдження твору будь-яким способом, що не суперечить закону. Проте розповсюджувати­ся можуть лише твори, зафіксовані на певному матеріальному носії. Можливість розповсюдження твору може бути лише за умови, що є копії твору, які можуть бути випущені в цивільний обіг. Зрозуміло, шо не відтворений твір не може бути вилущений в обіг.

Закон не визначає, в якій кількості твір має бути відтворений для розповсюдження. Розповсюдженням визнається продаж при­мірників творів, здавання у прокат чи випуск творів в обіг іншим способом навіть в обмеженій кількості. Закон не визначає також способів і форм розповсюдження, називаючи лише продаж, майно­вий найм, прокат, але це не означає, що розповсюдження обмежу­ються лише цими способами.

РОЗДІЛ 9

Правомірно опубліковані твори, введені в цивільний обіг, мо­жуть розповсюджуватися далі без згоди автора і виплати авторської винагороди. Адже власник матеріального носія твору може ним розпорядитися на свій розсуд незалежно від волі автора. Власник примірника твору може його продати, подарувати, передати у тим" часове безоплатне користування тощо. Проте Закон про авторське право Російської Федерації містить таку норму: «Право на розпо­всюдження примірників твору шляхом їх здавання в прокат нале­жить автору незалежно від права власності на ці примірники». Це означає, що російський Закон забороняє власнику без згоди авто­ра розповсюджувати твір шляхом його здавання в прокат, оскільки це право за прямою вказівкою Закону зберігається за автором, не­залежно від права власності на примірники твору.

Здавання в майновий найм після першого продажу, відчуження ін­шим способом примірників аудіовізуальних творів, комп 'ютерних про­грам, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, за­фіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує ком-п 'ютер — це особливість авторського права України. Як виняток із загального правила, за яким твори, випущені в цивільний обіг пра­вомірним чином, тобто з дозволу автора, примірники аудіовізуаль­них творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також твори, зафіксовані у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер і після першого продажу можуть розповсюджуватися лише з дозволу автора. Автору (авторам) цих творів належить право дозволяти їх розповсюдження і після першо­го продажу, а також забороняти розповсюдження зазначених тво­рів, якщо таке розповсюдження мало місце.

Імпорт примірників творів — це також майнове право автора, що є різновидом розповсюдження твору. Адже ввіз в Україну примір­ників творів, що охороняються авторським правом, без дозволу ав­тора є порушенням його виключних прав. Відповідно до Закону про авторське право ввіз на митну територію України примірників творів, що були відтворені за кордоном навіть з дозволу автора, визнається порушенням авторських прав. Таке обмеження імпорту примірників творів зумовлюється тим, що авторське право має те­риторіальний характер, тобто його чинність поширюється лише на

_ Права і обов'язк и суб'єктів інтелектуальної власності

територію, де воно виникло. Згідно з цим розповсюдження при­мірників відтвореного за кордоном твору мають бути під контролем автора. Якщо такі примірники твору будуть завезені в Україну із-за кордону, то це може призвести до порушення майнових прав авто­ра шляхом зменшення попиту на примірники творів, відтворених в Україні з дозволу автора.

Виключне право авторів на використання творів архітектури, міс­тобудування, садово-паркового мистецтва містить у собі і право участі у практичній реалізації проектів цих творів. Сутність цього права полягає в тому, то автор зазначених творів має право вима­гати своєї особистої участі при їх реалізації. Це означає також, що автор має право брати участь уже при розробці документації для ре­алізації зазначених творів. Але у договорі може бути передбачено й інше. Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. та інші акти підкреслюють, що замовник і підрядчик, які ре­алізують архітектурний проект, зобов'язані залучати архітектора — автора проекту до участі в розробці проектної документації на будівництво, а також до авторського нагляду. Основною метою цього припису є потреба забезпечення контролю за точним втілен­ням авторського твору архітектури, містобудування, садово-парко­вого мистецтва в реальні об'єкти. Авторський нагляд здійснюється на підставі спеціального цивільно-правового договору, який укла­дається між замовником і розробником проекту.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» передба­чає ще одне, нове виключне право, якого авторське право, що діяло раніше, не знало. Йдеться про право слідування.

Стаття 448 ЦК України наділяє автора невідчужуваним правом на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кож­ного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсне­ного автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору.

Зазначене правило переходить до спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.

Збір і виплата винагороди, одержаної внаслідок використання права слідування, здійснюється особисто автором, через його пові­

РОЗДІЛ 9

рсного або через організації, шо управляють майновими правами авторів на колективній основі.

Право слідування характеризується певними ознаками. Переду­сім цим правом відповідно до Закону наділяються автори лише лі­тературних та художніх творів. При цьому право слідування вини­кає в авторів при продажу лише оригіналів твору, тобто унікальних матеріальних носіїв літературних та художніх творів, живопису, скульптури, графіки тощо.

Зазначене право поширюється лише на публічний перепродаж творів. Публічний перепродаж — це перепродаж, що здійснюється через аукціон, галерею образотворчого мистецтва, художній салон, крамницю тощо. Якщо перепродаж здійснюється у приватному по­рядку, права слідування не виникає. Перепродажем вважається будь-який продаж картини чи скульптури, що здійснюється за пер­шим продажем. Безперечно, перепродаж має своєю метою перехід права власності на твір від однієї особи до іншої.

Зазначене право слідування є невідчужуваним, хоча й має май­новий характер і його скоріше варто було б віднести до особистих прав. За життя автора воно залишається за ним.

Проте найважливішим майновим правом автора є право на ви­нагороду. Раніше уже підкреслювалося, що переважна більшість ре­зультатів інтелектуальної діяльності створюються з метою одержання відповідної винагороди. Інтелектуальна, творча діяльність — це своєрідний спосіб добування коштів для пристойного існування.

У спеціальній літературі тривалий час велася жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії, все ж слід визнати, що це своєрідна плата за працю, підвищена плата за більш високий рівень праці.

Принципове положення ЦК України та Закону про авторське право полягає в тому, що будь-який твір може бути використаний лише з дозволу автора і за зумовлену договором винагороду. За ви­нятком випадків, передбачених статтями 21—25 цього Закону, осо­ба, яка має авторське право, має право вимагати виплати винаго­роди за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійсню­ватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у

_ Права і обов'яз ки суб'єктів інтелектуальної власності

формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися зі змішаних платежів.

Розмір, порядок обчислення і виплати винагороди за створення і використання твору встановлюється сторонами в авторському до­говорі. Винагорода може визначатися також у договорах, шо укла­даються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з користувачами.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні став­ки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індек­сацією мінімальних розмірів заробітної плати.

Отже, розмір винагороди, порядок її обчислення і виплати вста­новлюється угодою між автором і користувачем, що укладається обов'язково в письмовій формі.

Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору на­дається забезпечена законом можливість вимагати виплати винаго­роди за будь-яке використання його твору. Але це право не поши­рюється на визначені законом випадки так званого вільного вико­ристання твору.

Визначення розміру винагороди та умови її виплати, шо визна­ються угодою сторін, є новою нормою в сучасному законодавстві. Практика дії цієї норми ще не узагальнювалася і тому важко суди­ти про її ефективність. Проте на деякі особливості варто звернути

увагу.

Однією з таких особливостей є те, що Закон передбачає випла­ту винагороди і за використання створенного у зв'язку з виконан­ням трудового договору (службового твору). Стаття 16 цього Зако­ну містить припис, відповідно до якого розмір авторської винаго­роди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, порядок її виплати встановлю­ється у договорі між автором і роботодавцем. З цього припису вип­ливає, що роботодавець за створення і використання службового твору має виплатити певну авторську винагороду. Очевидно зако­нодавець виходив з того, що теперішня зарплата автора, який пра­цює за наймом у роботодавця, ніякою мірою не може компенсува­ти вартість інтелектуальної, творчої праці, вкладеної у створення

РОЗДІЛ 9

службового твору. Виключне майнове право на службовий твір За­кон надає роботодавцю.

Отже, Закон допускає можливість виплати авторської винагоро­ди і за створення і використання службового твору. Це особлива винагорода, що Перевищує звичайну заробітну плату. Вона визна­чається договором між автором і роботодавцем. Такий договір мо­же бути укладений ще при прийомі автора на роботу, а може — і після створення твору. Якщо ж домовленості з роботодавцем досяг­ти не можна, спір вирішується у суді.

Закон не містить правил визначення розміру авторської винаго­роди за створення і використання того чи іншого твору, що істот­но ускладнює укладення таких договорів. Є логічним те, що розмір авторської винагороди має зумовлюватися тим прибутком чи дохо­дом, який одержить роботодавець від використання твору. Але в будь-якому випадку розмір авторської винагороди не повинен бути меншим від мінімальних ставок, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винаго­роди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміж­них прав» від 18 січня 2003 р. № 72^і.

Спеціальний порядок виплати винагороди встановлений ст. 25 Закону про авторське право. Відповідно до цього Закону допуска­ється відтворення виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди.

Винагорода за відтворення і використання зазначених творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо). До названого обладнання належать також матеріальні носії (звуко-і (або) відеоплівки, касети, лазерні диски, компакт-диски тощо), що використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організа-

¹ Інтелектуальна власність. — 2003. — № 2. — С. 59—69.

_ Права і об ов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

ціями, що управляють майновими правами авторів на колективній

основі.

Зазначені організації самі узгоджують з користувачами розмір винагороди, здійснюють її збір і поділяють між суб'єктами авторсь­ких і суміжних прав — пропорційно фактичному використанню творів і об'єктів суміжних прав.

До спеціальних випадків виплати винагороди за використання творів належить також виплата за використання музичного твору, створеного для аудіовізуального твору. Стаття 17 у п. 2 проголошує, що автори музичних творів зберігають за собою право на винагоро­ду за кожне наступне використання твору. Це спеціальна винагоро­да, встановлена за публічне виконання його твору при публічному виконанні аудіовізуального твору. Така норма відповідає міжнарод­ним стандартам. Зазначене право на винагороду мають лише ті композитори, які створили музичний твір спеціально для аудіовізу­ального твору. Воно має метою забезпечення майнових інтересів авторів музичних творів у тих випадках, коли аудіовізуальний твір або його відповідна частина виконуються зі спеціальною метою ви­користати саме музичний твір.

Автор будь-якого твору має право дозволяти чи забороняти ви­користовувати свій твір й іншими способами, що не зазначені в За­коні про авторське право. В умовах інтенсивного розвитку техніч­них засобів існує можливість використовувати твір шляхом дове­дення до публіки такими способами, що не підпадають у точному значенні слова ні під передачу в ефір, ні під повідомлення по кабе­лю. До таких способів належать, наприклад, спеціально підготовле­ні програми передач через внутрішні акустичні чи відеосистеми для мешканців готелів та пасажирів поїздів, кораблів, літаків тощо. Та­ке використання творів без дозволу авторів і без виплати їм вина­городи безперечно є порушенням авторського права.

Вільне використання творів (обмеження майнових прав авторів) (ст. 444 ЦК України). Зазначена стаття визначає випадки правомір­ного використання твору без згоди автора. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст­рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах, відеограмах,

РОЗДІЛ 9

призначених для навчання» за умови дотримання звичаїв, зазначен­ня джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в тако­му джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

За загальним правилом використання творів науки, лггератури і мистецтва може мати місце на підставі договору автора з користува­чем твору. Проте в окремих випадках у суспільних інтересах з ме­тою ознайомлення більш широкого кола публіки з останніми досяг­неннями науки, літератури і мистецтва допускається у визначених законом випадках і способах використання твору без згоди автора і без виплати йому винагороди. Безперечно, це є обмеженням майно­вих прав авторів, але обмеженням, встановленим у державних і суспільних інтересах. Такі обмеження відомі законодавству багатьох країн, передбачаються вони також і міжнародними угодами.