Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 10 страница

Свідоцтва на об'єкти інтелектуальної власності

Свідоцтво видається Установою на компонування інтегральних мікросхем, торговельні марки, географічне зазначення походження товарів. Воно засвідчує факт державної реєстрації засобів індивіду­алізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, а також право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми і торговельних марок.

Свідоцтво на торговельну марку видається будь-якій особі, яка має право на її одержання, строком на 10 років. Проте Закон надає право власнику свідоцтва на торговельну марку продовжити чин­ність свідоцтва на кожні наступні 10 років після закінчення попе­редніх 10 років. Продовження чинності свідоцтва здійснюється Ус­тановою за клопотанням власника свідоцтва, що подається протя­гом останнього року його чинності. Порядок та умови продовжен­ня чинності свідоцтва на торговельну марку визначаються Устано­вою.

Свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми — доку­мент, що засвідчує факт реєстрації Установою зазначеного компо­нування і право інтелектуальної власності на неї. Строк чинності свідоцтва 10 років обчислюється від дати подання заявки до Уста­нови або від дати першого використання компонування інтеграль­ної мікросхеми, за умови, що від дати першого використання і да­ти подання заявки пройшло не більше двох років.

Свідоцтво на географічне зазначення походження товару — це документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення поход­ження товару та (або) право особи на використання зареєстро­ваного географічного зазначення походження товару чи зареєстрова­ного географічного зазначення походження товару.

РОЗДІЛ 8

Строк чинності свідоцтва на географічне зазначення походжен­ня товару обчислюється від дати подання заявки до Установи і діє без обмеження строку.

Питання для контролю

1. Виникнення права на твори науки, літератури і мистецтва.

2. Виникнення прав на об'єкти суміжних прав.

3. Оформлення прав на об'єкти промислової власності.

4. Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

5. Видача охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності.

РОЗДІЛ 9

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, шо випливають з охоронних документів

9.1. Виникнення суб'єктивних прав

інтелектуальної власності

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності — це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного за­конодавства належать авторам того чи іншого результату інтелекту­альної діяльності. Зазначені суб'єктивні права за своїм змістом схожі, проте мають певні відмінності залежно від видів інтелекту­альної діяльності, що будуть розглянуті нижче.

Початок виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелекту­альної власності за видами цієї діяльності не збігається. Істотна різ­ниця у цьому є між авторським правом і правом промислової влас­ності. Як уже підкреслювалося, авторське суб'єктивне право вини­кає на твори науки, літератури і мистецтва з моменту надання цьо­му твору об'єктивної форми. Суб'єктивні суміжні права виникають: суб'єктивне право виконавців — з моменту виконання твору; суб'єк­тивне право виробників фонограм — з моменту першої фіксації; суб'єктивні права організацій мовлення — з моменту першої пере­дачі в ефір.

Щодо об'єктів промислової власності, то чинне законодавство про промислову власність (у тому числі і на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг) по-різному визна­чає початок виникнення суб'єктивних прав.

ІМ-414

РОЗДІЛ 9

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 1 ст. 28 проголошує: «Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу». Таку саму норму містить і Закон України «Про охорону прав на промислові зразки». Проте звертає на себе увагу певна неузгодженість виникнення суб'єктивних прав на зазначені об'єкти промислової'власності. Па­тент на винахід починає свою чинність з моменту подання заявки до Установи. Чинність патенту на промисловий зразок також почи­нається від дати подання заявки до Установи. Стаття 6 Закону Ук­раїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» проголо­шує, що право власності на винахід і корисну модель також вини­кає від дати подання заявки до Установи, оскільки це право засвідчується патентом.

Отже, чинність патенту і проголошене ним право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок виникають від дати подання заявки. Особисті немайнові та майнові права на ці самі об'єкти промислової власності, шо випливають із патенту, виника­ють від дати публікації відомостей про видачу патентів. А хіба пра­во власності не майнове право? Постає питання і про особисті не­майнові права — з якого моменту вони виникають? Відповіді на ці запитання законодавство, на жаль, не має.

Суб'єктивні права на знаки для товарів і послуг відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виникають від дати подання заявки до Установи. Ці права, що ви­пливають зі свідоцтва (ст. 16 Закону), набувають чинності віддати подання заявки за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво на­дає його власнику виключне право на користування і розпоряджен­ня знаком на свій розсуд. Але ж самого знака ще немає. Заявка на нього ще тільки розглядається і процес її розгляду може тривати два і більше років. Проте власник свідоцтва уже має право ним ко­ристуватися і розпоряджатися, хоча ще не відомо, чи буде заявлене позначення визнано знаком для товарів і послуг.

У місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт (ст. 35 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин») авторові видається свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові видається патент. Тимчасова правова охорона у межах наданого з заявкою опису сорту надається від дати подання заявки.

__ Права і обов'язки суб'є ктів інтелектуальної власності

16*4-414

Закони України «Про племінне тваринництво» та «Про внесен­ня змін до Закону України «Про племінне тваринництво» вказівок

про час виникнення суб'єктивних прав на селекційні досягнення у

тваринництві не містять.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем* момент виникнення суб'єктивних прав на зазначені то­пографії пов'язує з моментом внесення відомостей про топографію інтегральної мікросхеми до Реєстру. Саме з цього моменту ст. 16 цього Закону надає власнику зареєстрованої топографії ІМС ви­ключне право використовувати топографію ІМС на свій розсуд.

Таку саму норму містить Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Стаття 17 цього Закону встанов­лює, що права, які випливають із реєстрації кваліфікованого зазна­чення походження товарів, та (або) права на його використання

діють від дати реєстрації.

Отже, два закони встановлюють початок виникнення суб'єктив­них прав на об'єкти промислової власності від дати опублікування відомостей про видачу патентів. Два інших — від дати подання заяв­ки на видачу охоронного документа, ще два — з моменту державної реєстрації заявленого документа. Такий порядок визначення почат­ку виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності не можна визнати логічним. Він не зумовлений якими-небудь харак­терними особливостями об'єктів, шо заявляються.

Більш принципові відмінності є в порядку визначення суб'єк­тивних авторських прав і суб'єктивних прав на об'єкти промисло­вої власності. Перші, як уже не раз підкреслювалося, виникають з моменту надання об'єктивної форми творам науки, літератури і ми­стецтва або з початку вчинення дії, результатом якої виникають об'єкти суміжних прав. Для засвідчення авторських і суміжних прав законодавство не вимагає виконання будь-яких формальностей.

Щодо виникнення суб'єктивних прав на об'єкти промислової власності, в тому числі і на засоби індивідуалізації учасників ци­вільного обороту, товарів і послуг, чинне законодавство вимагає виконання певних юридичних дій, без яких зазначене право просто не виникає. Система юридичних дій об'єднує:

РОЗДІЛ 9

— подання заявки на пропозицію, яку заявник має намір через відповідний державний орган визнати тим чи іншим об'єктом інте­лектуальної власності;

— здійснення необхідних експертиз заявок на видачу охоронно­го документа на той чи інший об'єкт інтелектуальної власності;

— у разі позитивних результатів проведених експертиз здійснен­ня державної реєстрації заявленого і атестованого об'єкта промис­лової власності;

— видача відповідного охоронного документа, що засвідчує ви­никнення суб'єктивних прав на об'єкт промислової власності.

Новим ЦК України не внесено чіткості щодо моменту виник­нення суб'єктивних прав інтелектуальної власності на окремі об'єк­ти. Так, ч. 2 ст. 425 встановила, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодек­сом, іншим законом чи договором. Тобто початок перебігу цих строків визначається щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності.

ЦК України поділив усі майнові права інтелектуальної власності на просто майнові і виключні майнові.

Щодо об'єктів авторського права, виконань, фонограм, відео­грамі програм мовлення момент виникнення суб'єктивних прав ін­телектуальної власності визначається однаково незалежно від їх поділу на виключні і невиключні:

на твори науки, літератури і мистецтва — з 1 січня року, що на­стає за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пе­режив інших співавторів (ч. 1 ст. 446);

на виконання — з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису — з 1 січ­ня року, наступного за роком здійснення виконання (ч. 1 ст. 456);

на фонограму, відеограму — з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми (ч. 2 ст. 456);

на програму мовлення — з і січня року, наступного за роком її першого здійснення (ч. З ст. 456).

Щодо об'єктів промислової власності, то ЦК України визначає момент виникнення права інтелектуальної власності по-різному за­лежно від того, виключні це права чи не виключні.

_ Права і обов'яз ки суб'єктів інтелектуальної власності

Щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, ком­понування інтегральних мікросхем майнові права інтелектуальної власності виникають від дати, наступної за датою їх державної реєстрації, а виключні майнові права інтелектуальної власності — від дати подання заявки до Установи (статті 465, 475 ЦК України).

Слід зазначити, що йдеться про суб'єктивні права саме на об'єк­ти промислової власності, що виникають лише на підставі рішення відповідного державного органу про визнання заявленої пропозиції тим об'єктом, на який претендував заявник. У заявника є й інші суб'єктивні права, що виникають ще до визнання пропозиції тим чи іншим об'єктом промислової власності. Це право на подання за­явки, на її зміну, заміну, відкликання тощо. Про них йтиметься пізніше.

У теорії цивільного права всі суб'єктивні права прийнято поді­ляти на особисті немайнові і майнові права. Цей поділ стосується і

об'єктів інтелектуальної власності.

9.2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності

Стаття 423 ЦК України наводить перелік особистих немайнових

прав інтелектуальної власності:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелек­туальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації твор­ця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності,

встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Проте у випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам, наприклад, спадкоєм­цям, творчим спілкам.

РОЗДІЛ 9

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими зако­ном.

Автору твору науки, літератури і мистецтва належать особисті немайнові права, наведені вище, а також право:

1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;

2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

4) на недоторканність твору.

За своїм змістом особисті немайнові права суб'єктів авторсько­го права і суміжних прав та суб'єктів промислової власності в пев­ній мірі не збігаються, тому їх варто розглянути окремо.

Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецт­ва визначені ст. 438 ЦК України.

Право авторства полягає в тому, що лише дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва має право називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від по­рушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значен­ня для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично забезпечену можливість даної конкретної особи вва­жати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої праці, а та­кож формою суспільного визнання твору результатом інтелекту­альної діяльності за конкретною особою, що має важливе значен­ня для самого автора.

Право авторства не потребує для його визнання будь-якої фор­малізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Ав­торство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна Й відмовитися.

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право ав­торства належить, як уже зазначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його жит­тя і після смерті. Авторство не припиняється ніколи. Воно продов­жує жити і без автора. Авторство Т. Г. Шевченка, як і багатьох ін­ших видатних авторів, буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів. Як об'єктивно існує старогрецька «Іліада», так само об'єктивно існує авторство Гомера.

Авторство визнається й охороняється і після смерті автора.

Право авторства зумовлює всі інші авторські права.

Право на авторське ім'я. Право на авторське ім'я включає у це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під власним іменем; видати твір під вигада­ним іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім'я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.

Автор має право вимагати називати його ім'я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім'я автора не згадується при використанні його твору лише у тих випадках, коли це неможливо

з технічних причин.

Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на роз­криття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, кому відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім'я згаду­валося чи позначалося при кожному використанні твору, наприк­лад, при виданні книги ім'я автора має бути зазначене на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному вико­нанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьо­му автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової робо­ти може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при

РОЗДІЛ 9

виданні військових мемуарів — військове звання автора та інші по­чесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися ли­ше з дозволу самого автора.

Ім'я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або зазначенням імені і прізвища. Наприклад, Максим Рильський.

Автор має право вимагати, щоб при використанні твору не пе­рекручувалося його ім'я.

При використанні твору, створеного кількома авторами, їх іме­на зазначаються у такій послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.

Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім'ям — псевдонімом, наприклад, Остап Вишня, Іван Ле та ін. Псевдоні­мом можуть користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни у позначення імені автора без його згоди не допус­кається.

Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у разі порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім'я відомо­го автора.

Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім'я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити Його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазна­чати ім'я автора, але лише з його згоди. Справжнє ім'я аноніма мо­же бути розкрито лише з дозволу суду.

Нерідко автори бажають свій твір присвятити певним особам (батькам, певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча видавці йдуть на це без задоволення. При­свята автора має бути узгоджена в авторському договорі. Нарівні із зазначенням імені автора твору, який був створений за завданням роботодавця (службовий твір), зазначається ім'я (найменування) роботодавця.

_ Права і обов' язки суб'єктів інтелектуальної власності

Одним із досить важливих особистих немай нових прав автора е його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що мо­же зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність.

Автор не тільки має право на свій твір, він також несе відпові­дальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень тощо. У будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, ба­чення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей про­яв його індивідуальності був би ким-небудь переіначений. Тому За­кон встановив право автора на недоторканність Його творіння.

Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, шо можуть розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора: перекручення твору; спотворення твору; інша будь-яка зміна твору; будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Зазначені дії можуть стосуватися не лише змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстрація­ми, передмовами, коментарями і будь-якими іншими пояснення­ми, доповнювати або скорочувати. За типовими видавничими до­говорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малю­нок і навіть колір обкладинки.

Проте особи, на яких законом покладається обов'язок захищати твір від таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на вне­сення до твору змін і доповнень, що не можуть докорінно зміню­вати творчий задум творця. На наш погляд, така практика не супе­речить чинному законодавству.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється осо­бою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповно­важеного недоторканність твору охороняється спадкоємцями авто­ра, а також іншими заінтересованими особами, серед яких можуть бути творчі спілки, творчі фонди тощо.

Разом з тим слід зазначити, що право автора чи його спадкоєм­ців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон

РОЗДІЛ 9

про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окре­мих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Усі такі випадки вико­ристання твору передбачені Законом. Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисе-ром-постановником, якщо при цьому не вносяться зміни у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору.

Особисті немайнові права суб'єктів промислової власності. Па­тентні закони України не виділяють особисті немайнові права влас­ників патентів і свідоцтв в окрему групу. Але це не означає, що власники патентів таких прав не мають. За своїм змістом і характе­ром вони відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.

До особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки до­повнень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень у заявці тощо. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об'єкта промислової власності, які, на наш погляд, є найбільш важ­ливими.

Право авторства на будь-який об'єкт промислової власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, торговельної марки) є таким самим як і суб'єктів авторського пра­ва і суміжних прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто корис­тується цим об'єктом, щоб його визнавали автором цього рішення, ім'я автора об'єкта промислової власності має називатися також і при будь-якому іншому використанні дього об'єкта.

Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не зга­дували як автора цього рішення при будь-якій публікації.

Право авторства має абсолютний і виключний характер, є невід-чужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. Абсолют-

_ Права і обов'язки суб'єктів ін телектуальної власності

ний характер авторства технічного рішення проявляється у тому, що автор має право вимагати від усіх визнання його розробником даного рішення. Виключність цього права полягає у тому, що лише автор даного технічного рішення має право власності (чи інше ви­ключне право) на цей об'єкт.

З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця тех­нічного рішення вимагати, щоб його ім'я як розробника даної про­позиції згадувалося у будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 5 ст. 8 зазначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково. Ви­нахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі. Наведена норма говорить лише про можливість присвоєння винаходові чи корисній моделі власно­го імені винахідника. На наш погляд, немає правових перешкод, якщо винахідник чи інший розробник технічного рішення по­просить про присвоєння технічному рішенню спеціальної назви, наприклад, АН-24, АН-70 тощо.

Норма про присвоєння імені чи спеціальної назви міститься та­кож у Законі України «Про охорону прав на сорти рослин». Стаття 13 цього Закону встановлює чіткі і досить суворі вимоги до назви сорту.

Отже, автор об'єкта промислової власності має особисте немай-нове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви роз­робленому ним об'єкту.

Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той самий об'єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно один від одного. У такому разі постає питання: кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисну модель створено двома чи більше винахідниками неза­лежно один від одного, то право на одержання патенту (деклара­ційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на ко­

РОЗДІЛ 9

рисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

Такі самі норми містяться і в інших патентних законах України.

Право на подання заявки на будь-який об'єкт промислової влас­ності не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, а також може належати роботодавцеві.

Проте заявникові належить право брати участь особисто чи че­рез представника у розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 2 на­дає право з власної ініціативи особисто або через свого представ­ника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведен­ня експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним не-майновим. Воно належить лише заявникові, який Не може його пе­редати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З пра­вом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов'язане ще од­не особисте немайнове право того самого заявника •— право на вне­сення до заявки виправлення та уточнення. Це право закріплено у тій самій ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться та­кож і в інших патентних законах.

Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим не-майновим правом заявника, яке має лише він і яке не може бути передано іншим особам окремо від заявки. Нагадаємо, що йдеться про конвенційний пріоритет, який встановлено Паризькою кон­венцією з охорони промислової власності. Він полягає в тому, що заявник — громадянин однієї держави-учасниці Паризької кон­венції, який подав уперше заявку на об'єкт промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької конвенції, збері­гає за собою право подати заявку на цей самий об'єкт промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з пріорите­том за вперше поданою заявкою. Таке право належить усім заявии­

Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності

кам на об'єкти промислової власності, але строки збереження пріо­ритету різні, про що уже йшлося.

Як і всі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним і невідчужуваним.

Право заявника на продовження пропущених строків, що стосу­ються розгляду заявки. Усі патентні закони України містять норми, що надають заявникові право просити Установу продовжити будь-які строки розгляду заявки, якщо вони були пропущені з тих чи ін­ших причин заявником. Зазначені строки можуть стосуватися різ­них етапів розгляду заявки. Чинне законодавство України про про­мислову власність надає право заявникові на продовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється законодавством.

Право на оскарження рішення щодо заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові оскар­жити будь-яке рішення, прийняте Установою щодо заявки, у тому числі і до суду.

При Державному департаменті інтелектуальної власності є спе­ціально створена Апеляційна палата, яка має своїм основним за­вданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки. Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник мо­же це зробити не пізніше шести місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу.

Порядок розгляду заперечень чи скарг Апеляційною пала­тою встановлений Положенням про Апеляційну раду від 28 лютого

1996 р.

Патентні закони України містять й інші норми про особисті не­майнові права творців науково-технічних досягнень.

Своєрідність особистих і немайнових прав суб'єктів промисло­вої власності полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю цього об'єкта промислової власності, а Й іншим особам, передусім заявникам, спадкоємцям, роботодавцям. Проте зазначені особи, які можуть бути суб'єктами особистих немайнових прав, не є правонаступниками автора. Вони чинним законодавст-

РОЗДІЛ 9

вом наділені цими особистими немайновими правами і, отже, є суб'єктами цих прав згідно із законом.

Особисті немайнові права усіх авторів мають моральний харак­тер, вони є основою для суспільної оцінки того чи іншого автора та оцінки його вкладу в розвиток науки, культури, мистецтва та в прискорення науково-технічного прогресу.

Особливість особистих немайнових прав на об'єкти промислової власності полягає в тому, шо більшість із них виникають ще до ви­дачі охоронного документа.

9.3. Майнові права інтелектуальної власності авторів творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав та суб'єктів промислової власності