Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 33 страница

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо­вах обміну відповідно до пункту 1.19 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» — це бартер (товарний об­мін) — господарська операція, що передбачає проведення розра­хунків за товари (роботи, послуги), саме нематеріальні активи у цьому випадку, у будь-якій формі, іншій ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, внас­лідок яких не передбачається зарахування коштів на рахунки про­давця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

РОЗДІЛ 15

З позиції оподаткування прибутку товарообмінні (бартерні) опе­рації відповідно до ст. 7 цього Закону є операціями особливого ви­ду. Доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються платником податку виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни. Платник по­датку щоквартально подає розрахунок фінансових результатів това­рообмінних (бартерних) операцій разом з податковою декларацією про прибуток до податкового органу за місцезнаходженням такого платника податку (підпункти 7.1.1—7.1.2 ст. 7 цього Закону).

Звичайна ціна відповідно до пункту 1.20 ст. 1 Закону — це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем (у цьому випадку об'єк­тів нематеріальних активів), включаючи суму нарахованих (сплаче­них) відсотків, вартість іноземної валюти, що може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичай­них умовах ведення господарської діяльності.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умовах обміну, тобто на товарообмінній (бартерній) основі, підпа­дають під дію Закону України «Про податок на додану вартість».

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо­вах здійснення сумісної діяльності на території України належать до господарської діяльності з метою отримання доходу. Відповідно до підпункту 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що перед­бачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. При цьому відповідно до підпункту 7.7.2 ст. 7 цього Закону облік результатів спільної діяльності ведеть­ся платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських резуль­татів такого платника податку, а згідно з вимогами підпункту 7.7.7 ст. 7 порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом, який своїм наказом від 11 липня 1997 р. № 234 затвердив Порядок ве­дення податкового обліку та складання податкової звітності резуль­татів спільної діяльності на території України без створення юри­дичної особи.

__Економіка інтелектуальної власнж И

Отриманий прибуток від спільної діяльності спрямовується на нарахування та утримання податку на прибуток у розмірі ЗО відсот­ків нарахованої суми прибутку та на сплату об'єкта нематеріально­го активу на умовах договору купівлі-продажу або на умовах відпо­відної компенсації.

З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» у першому випадку придбання нематеріальних активів як результат спільної діяльності відповідає вимогам пункту 1.4 ст. 1 цього Закону щодо продажу товарів і є відповідно до ст. 4 базою оподаткування. У другому випадку передача нематеріальних активів є однією зі сторін сумісної діяльності для використання в господар­ській діяльності відповідно до абзацу другого пункту 1.4 ст. 4 цьо­го Закону не належить до операцій з продажу товарів, оскільки не передбачає передачі права власності на такі товари іншій особі і не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів, ство­рених на підприємстві своїми силами передбачають їх розробку са­мим підприємством за рахунок складу валових витрат. Але при­дбання таких нематеріальних активів на баланс за ціною, шо пере­вищує здійснені підприємством витрати, розглядається як сукупні витрати для підприємства, а різниця є для виконавців-працівників цього підприємства доходом або винагородою, яка при сплаті опо­датковується прибутковим податком у встановленому порядку.

З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних акти­вів, створених на підприємстві своїми силами, не є об'єктом опо­даткування на додану вартість, оскільки відсутня операція продаж)' товарів для підприємства.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів, ство­рених на підприємстві з залученням сторонніх виконавців на договірній основі, передбачають такі цивільно-правові відносини, де продав­цем виступають сторонні виконавці, які можуть бути юридичними або фізичними особами, а покупцем-замовником виступає підпри­ємство. При цьому придбання (продаж) результатів робіт щодо створення нематеріальних активів здійснюється з наданням права на користування або розпорядження нематеріальними активами.

розділ 15

або передачу права на підставі авторських чи ліцензійних договорів, що підпадають під дію пункту 1.31 ст. 1 Закону України «Про опо­даткування прибутку підприємств». Залучення сторонніх виконав­ців може здійснюватися і за довгостроковими договірними зобов'я­заннями, що підпадає під дію пункту 7.10 ст. 7 цього Закону,

З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних акти­вів, створених на підприємстві з залученням сторонніх виконавців на договірній основі, оподатковуються податком на додану вартість при укладенні договорів і довгострокових контрактів на розробку об'єктів нематеріальних активів, окрім договорів з фізичними осо­бами, які не зареєстровані як платники податку, відповідно до пункту 4. І* ст. 4 та пункту 2.2 ст. 2.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо­вах їх подальшої реалізації іншим особам належать до операцій пе­репродажу. Відповідно до підпункту 8.1.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають аморти­зації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу ін­шим особам. У такому разі законодавець вимагає при придбанні нематеріальних активів на умовах подальшої реалізації іншим плат­никам податку чи особам здійснювати операції цивільно-правово­го характеру, що передбачають їх продаж, тобто до придбання не­матеріальних активів треба визначитись з їх подальшим викорис­танням. При цьому нематеріальні активи мають відноситись до та­ких, що підлягають амортизації. Прийняття на баланс нематеріаль­них активів на умовах подальшої реалізації іншим особам збільшу­ють валові витрати звітного періоду і зменшують розмір прибутку, що оподатковується, а також відповідні бюджетні надходження.

З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних ак­тивів на умовах їх подальшої реалізації іншим особам передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно

Економіка інтелектуальної власності

від строків її надання, що відповідає вимогам пункту 1.4 ст. 1 цьо­го Закону. Базою оподаткування таких операцій є договірна (кон­трактна) вартість придбання нематеріальних активів, що вщпошдм вимогам ст. 4 цього Закону, а платник податку зобов'язаний нада­ти покупцеві податкову накладну в установленому порядку відпо­відно до вимог ст. 7.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо­вах, що не передбачають передачі права власності на таке майно, до

якого віднесені нематеріальні активи, здійснюються на умовах до­говорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, ін­ших цивільно-правових договорів. Відповідно до вимог абзацу дру­гого підпункту 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств» не вважаються продажем операції з надання то­варів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, шо не передбача­ють передачу прав власності на такі товари.

З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» операції надходження (придбання) нематеріальних ак­тивів на умовах, шо не передбачають передачі права власності на таке майно, до якого віднесені нематеріальні активи, відповідно до вимог пункту 1.4 ст. 1 не належать до операцій з продажу товарів. Одночасно законодавець у цьому Законі передбачив обкладання податком на додану вартість подальші дії з отриманими таким чи­ном нематеріальними активами, що дістало відображення в абзаці другому пункту 4.7 ст. 4.

Продаж нематеріальних активів здійснюється на умовах договору про їх продаж за ціною сторін угоди. На відміну від надходження нематеріальних активів, коли здійснюються операції шодо їх прий­няття на баланс на підставі договору купівлі, продаж нематеріаль­них активів передбачає їх списання з балансу на підставі договору продажу. Тому реалізація договору купівлі-продажу передбачає од­ночасно здійснення двох паралельних операцій: надходження нема­теріальних активів на баланс у покупця та списання з балансу при їх реалізації чи вибутті у продавця. При цьому вирішуються відно­сини власності у процесі відчуження нематеріальних активів: про­давець їх втрачає, а покупець — набуває. Такі дії з нематеріальни­

РОЗДІЛ 15

ми активами підпадають під застосування абзаців першого та дру­гого підпункту 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств» продажу товарів та результатів робіт (послуг). При цьому операції щодо продажу (реалізації) нематеріальних ак­тивів з отриманням доходу (прибутку) відповідно до ст. 4 иьогь За­кону збільшують валовий доход підприємства.

Операції з продажу нематеріальних активів виробничого призначен­ня відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» підпадають під дію пункту 1.4 ст. 1 як товари, і відповідно до пунк­ту 3.1 ст. З є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Операції з нематеріальними активами з ознаками гудвілу Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, шо виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амор­тизації і не враховується у визначенні валових витрат платника по­датку.

Вартість гудвілу відтворює узагальнені наслідки впливу об'єктів нематеріальних активів, які не можна якось оцінити та видати від­повідні документи про їх реєстрацію. Такі об'єкти нематеріальних активів не відображені в балансі і мають ознаки гудвілу, але визна­чення розміру їх впливу на сьогодні є невирішеною проблемою.

Нематеріальні активи з ознаками гудвілу не оподатковуються, оскільки оподатковано прибуток, який отримано за результатами впливу використання кращих управлінських якостей тощо. Одно­часно гудвіл не враховують при визначенні валових витрат платни­ка податку, оскільки його розмір перекриває валовий дохід, що призводить до зменшення оподаткованого прибутку підприємства.

Операції з роялті

Відповідно до пункту 1.30 ст. І Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» під роялті розуміють платежі будь-якого виду, одержані як винагороду за користування або за надай-

_________ Економіка інтелектуальної вла< 11

ня права на користування будь-яким авторським правом ні літера турні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, в ід со- або аудюкасе-ти, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгові марки, дизайну, секретного креслен­ня, моделі, формули, процесу, права на інформацію шодо промис­лового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених вище, у володіння або розпорядження чи власність осо­би або якщо умови користування такими об'єктами власності на­дають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, право на інформацію шодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли оприлюднення (розголошування) є обо­в'язковим згідно із законодавством України.

Згідно з пунктом 1.21 ст. 1 цього Закону роялті — це дохід з дже­релом його походження з України, тобто дохід, отриманий резиден­тами або нерезидентами від будь-яких видів їхньої діяльності на те­риторії України.

Щодо роялті як винагороди, то це такі нематеріальні активи, що підлягають амортизації у їх господаря (покупця) і вартість яких по­вертається продавцю в сумі реалізації за проданий нематеріальний актив. При цьому покупець перераховує продавцю певну суму ви­нагороди за використання в господарській діяльності отриманих (наданих) нематеріальних активів. Джерелом такого роялті є прибу­ток або будь-який інший вид винагороди як еквівалент відповідної суми прибутку, що є результатом використання такого виду нема­теріальних активів у господарській діяльності підприємства-покуп­ця. Це є прямим доходом продавця, що враховує не тільки вартість нематеріальних активів у складі суми реалізації, а й доход від ре­алізації та додатковий дохід — роялті. Це є також винагородою по­купця продавцю за отримані нематеріальні активи, шо додатково стимулює відтворення об'єктів нематеріальних активів з кращими якостями. Зауважимо, що на відміну від прибутку від реалізації не-

РОЗДІЛ 15

матеріальних активів, роялті як винагороди може і не бути, якщо сума прибутку буде меншою суми реалізації. На жаль, у деяких ви­падках продавці нематеріальних активів змушують покупців укла­дати угоди з виплатою роялті як винагороди без врахування фак­тично отриманого прибутку, який перевищує прибуток у складі су­ми реалізації нематеріальних активів, тобто такі операції не врахо­вують джерела покриття роялті як винагороди.

Підприємства-отримувачі роялті згідно з підпунктом 4.1.4 ст. 4 зазначеного Закону зараховують роялті до валових доходів. Підпри­ємство, яке сплачує роялті, згідно з підпунктом 5.4.2 ст. 5 включа-є роялті до складу валових витрат.

Не є об'єктами оподаткування податком на додану вартість ви­плати роялті у грошовій формі (підпункт 3.2.7 ст. З Закону України «Про податок на додану вартість»).

Питання для контролю

1. Інтелектуальна економіка та її складові.

2. Визначення інтелектуального капіталу як економічної кате­горії.

3. Класифікація видів інтелектуального капіталу за ознаками.

4. Визначення інтелектуальної власності як складової інтелекту­ального капіталу.

5. Визначити, в яких випадках здійснюється оцінка вартості ін­телектуальної власності.

6. Визначити майно і майнові права, які можуть оцінюватися.

7. Підстави для здійснення оціночної діяльності.

8. Істотні умови договору на проведення оцінки.

9. Дохідний підхід до оцінки інтелектуальної власності.

10. Витратний підхід до оцінки інтелектуальної власності.

11. Ринковий підхід до оцінки інтелектуальної власності.

12. Ознаки нематеріальних активів як об'єкта бухгалтерського обліку.

13. Складові первісної вартості придбаного нематеріального ак­тиву та його ціни.

Економіка інтелектуальної власності

14. Використання інтелектуальної власності як нематеріальних

активів у господарській діяльності.

15. Розкрити механізм комерціалізації інтелектуальної власності.

16. Визначити правочинність власників виключних прав щодо промислової власності

17. Назвати операції придбання нематеріальних активів з ураху­ванням механізму їх оподаткування.

18. Оподаткування операцій з продажу нематеріальних активів виробничого призначення та операцій з нематеріальними ак­тивами з ознаками гудвіл.

19. Оподаткування операцій з роялті.

РОЗДІЛ 16

Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

16.1. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

На куполі будинку штаб-квартири ВОІВ у Женеві звертає на се­бе увагу напис:

«Людський геній є джерелом всіх творів мистецтва і винаходів. Ці твори є гарантією життя, гідного людини. Обов'язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтва і винаходів»

(Арпад Богш)

Цей красномовний напис свідчить:

—- усі досягнення науки, культури і техніки — плід творіння людського;

— лише вони можуть забезпечити людині життя, гідне її призна­ченню на землі;

— людство зобов'язане всілякими засобами і всебічно охороня­ти досягнення людської творчості як найцінніший капітал.

Передусім мають бути вироблені міжнародні правові засоби охо­рони досягнень науки, культури і техніки. Такою найбільш ваго­мою міжнародною організацією, шо це здійснює, є Всесвітня орга­нізація інтелектуальної власності. Конвенція, що засновує Всесвіт­ню організацію інтелектуальної власності, була підписана у Сток­гольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970 р.

Основи для створення ВОІВ були закладені Паризькою конвен­цією про охорону промислової власності та Бернською конвенцією

_ Міжнарод ні угоди у сфері інтелектуальної ііігиспі

про охорону літературних і художніх творів. На базі об'єднання Міжнародних бюро зазначених конвенцій було створене Об'єднане

міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. У грудні 1974 р. ВОІВ стала однією із 16 спеціалізованих установ ООН. Чле-нами ВОІВ на 1 листопада 1999 р. є 161 держава світу, в тому числі

Й Україна.

Активна діяльність ВОІВ здійснюється у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань ін­телектуальної власності і програмної діяльності.

Усі ці напрями діяльності ВОІВ своїм основним завданням ма­ють всіляко сприяти зростанню уваги до ролі і значення інтелекту­альної власності в соціально-економічному розвитку суспільства, сприяти всіма доступними засобами розвитку науки, культури і тех­ніки в усьому світі через стимулювання творчої діяльності, а також широкому обміну між народами досягненнями науки, культури і техніки.

ВОІВ через свої органи здійснює реєстраційну діяльність у галузі промислової власності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє між­народні заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ). веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зразків.

Адміністративна діяльність ВОІВ спрямована на виконання адміністративних функцій основних Міжнародних конвенцій і до­говорів — всього понад два десятки різних угод і договорів. ВОІВ також здійснює керівництво роботою фондів патентних документів, шо використовуються для проведення пошуку, розробки нових тех­нологій обробки патентної документації та інформації та іншу діяльність шодо удосконалення необхідної документації та її уні­фікації. Важливою ділянкою ВОІВ є накопичення і постійне онов­лення законодавства з промислової власності й авторського права

Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшої кіль­кості договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих до­говорів, а також в організації співробітництва між державами з ме­тою розвитку інтелектуальної власності.

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, що складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Па­

РОЗДІЛ 16

ризького союзів. Керівними органами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або секре­таріат).

До компетенції Генеральної асамблеї і Конференції належать питання визначення основних напрямів діяльності ВОІВ та їх змісту. Координаційний комітет є одночасно консультативним ор­ганом з питань, що становлять загальний інтерес і виконавчим ор­ганом Генеральної асамблеї і Конференції. Четвертим органом є Секретаріат, який веде документацію та організаційні питання.

ВОІВ є одним із найважливіших міжнародних органів, який до­сить успішно впливає на розвиток інтелектуальної власності у світі. ВОІВ розробляє і приймає широкомасштабні програми організації і розвитку співробітництва між різними державами у сфері промис­лової власності шляхом надання конкретної допомоги в організації цієї роботи, заохочення раціоналізаторської і винахідницької діяль­ності. Допомога країнам надається шляхом надання патентної ін­формації, програм для законодавців і працівників судової системи, юридичних консультацій, підготовки кадрів тощо.

У сфері авторського права і суміжних прав ВОІВ розробляє По­стійні програми розвитку авторського права і суміжних прав за за­питами всіх країн, які цього потребують, у тому числі і тих, що роз­виваються, надає допомогу в цій справі регіональним організаціям ВОІВ, консультує з цих питань. ВОІВ активно сприяє розвитку на­ціонального законодавства з авторського права і суміжних прав.

ВОІВ та її органи надають країнам, які цього потребують, ефек­тивну допомогу в підготовці кадрів, необхідних для організації ро­боти з удосконалення авторського права і суміжних прав. Прово­дяться тематичні зустрічі, семінари та інші форми навчання і пере­підготовки кадрів. Велика допомога надається законодавчій діяль­ності у цій сфері.

Значною є видавнича діяльність ВОІВ. Видаються численні інст­рукції, проспекти, програми, підручники, навчальні посібники то­що, а також зразки проектів відповідних законів та підзаконних ак­тів. Значна допомога надається усім країнам шляхом видання текс­тів міжнародних угод, договорів та конвенцій мовами світу та їх тлу­мачення. Видаються глосарії термінів, що використовуються в зако­

_Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власти ті

нодавствах з авторського права і суміжних прав, збірника тексти за­конів і нормативних актів з авторського права і суміжних прав

При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності

ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу краї­нам, шо розвиваються, особливо оргтехнікою, необхідною для ор­ганізації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності. Працівники ВОІВ виїжджають на місця для надання конкретної допомоги в організації роботи національних відомств.

Діяльність ВОІВ цілеспрямована, достатньо ефективна і корис­на. Вона заслуговує на всіляке схвалення. Доречно підкреслити, шо одним з основних завдань ВОІВ є сприяння зростанню поваги до інтелектуальної діяльності в різних країнах. Саме поваги до творчої діяльності в багатьох країнах якраз і не вистачає. Доводиться дово­дити необхідність стимулювання творчої діяльності будь-якими способами, оскільки без творчості будь-який прогрес просто не­можливий.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС)

Угода ТРІПС є складовою частиною Угоди СОТ (Світової ор­ганізації торгівлі), яка набрала чинності з 1 січня 1995 р.

Угода ТРІПС — це угода про торговельні аспекти інтелектуаль­ної власності, об'єкти якої часто стають об'єктами торгівлі, у тому числі і міжнародної.

Члени Угоди зобов'язані дотримуватися ЇЇ положень і застосову­вати режим, передбачений нею, до осіб інших держав, яких в Угоді прийнято називати «громадяни». Цим терміном позначаються фі­зичні і юридичні особи.

До інтелектуальної власності за Угодою належать усі категорії ін­телектуальної власності, що є предметом авторських і суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, па­тентів, компонування інтегральних мікросхем і закритої інформації.

Основним принципом Угоди є принцип національного режиму, за яким громадяни однієї країни-члена користуються в іншій краї-ні-члені таким самим правовим режимом як і її громадяни щодо

РОЗДІЛ 16

охорони права інтелектуальної власності. До уваги беруться лише ті винятки, що встановлені міжнародними угодами.

Другим принципом Угоди є принцип найбільшого сприяння, який встановлює, що будь-які переваги, пільги, привілеї або імуні­тет, надані членом Угоди громадянам будь-якої іншої держави (не­залежно від членства), надаються невідкладно і безумовно громадя­нам усіх країн-член і в за можливими окремими винятками.

Угодою встановлені обов'язкові стандарти параметрів окремих об'єктів інтелектуальної власності. Ці стандарти мінімальні, але держави, що приєдналися до Угоди, нижче зазначених у ній пара­метрів опускатися не можуть. Частина II Угоди ТРІПС якраз і ви­значає ці стандарти, що стосуються наявності, обсягу і використан­ня прав інтелектуальної власності. Це означає, що в країні-члеці Угоди громадяни мають бути наділені передбаченими Угодою пра­вами. Обсяг зазначених прав має бути не вужчим за визначений Угодою. Чинне законодавство країни-члена Угоди має забезпечити реальне виконання зазначених прав. Зрозуміло, що йдеться про права у сфері інтелектуальної власності.

Угода ТРІПС визначає конкретні параметри щодо восьми об'єк­тів інтелектуальної власності: 1) авторського права і суміжних прав; 2) товарних знаків; 3) географічних зазначень; 4) промислових зраз­ків; 5) патентів; 6) топологій інтегральних мікросхем; 7) охорони закритої інформації; 8) контролю за антиконкурентною практикою через договірні ліцензії.

В основу зазначених стандартів були покладені основні принци­пи і засади Паризької конвенції про охорону промислової власності і Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Наприклад, Угодою ТРІПС передбачається, що охорона авторсько­го права і суміжних прав має здійснюватися протягом не менше як 50 років від дати першої публікації, здійсненої за згодою автора. Щодо суміжних прав Угода приписує своїм членам надавати право виконавцям забороняти будь-який запис, якщо виконання не при­значене для фонограми. Виробники фонограм повинні мати право дозволяти чи забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Строк охорони суміжних прав повинен бути не менше 50 років від кінця календарного року, в якому було зроблено запис або здійснено виконання, і для організацій мовлення — не менш як

_ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

364-414

20 років, рахуючи від кінця календарного року, в якому відбулася

передача.

Стандарти встановлені щодо кожного із перерахованих об'єктів інтелектуальної власності. Слід лише звернути увагу на окремий об'єкт промислової власності, який в Угоді позначений терміном «патенти». Цим терміном в Угоді позначаються об'єкти промисло­вої власності, які у чинному законодавстві України позначаються термінами «винаходи» і «корисні моделі».

Україна має приєднатися до Угоди ТРІПС. Чинне законодавст­во України про інтелектуальну власність відповідає вимогам зазна­ченої Угоди.

Значна частина Угоди присвячена захисту прав інтелектуальної власності. У ній передбачені загальні цивільно-правові і криміналь­но-правові способи захисту прав інтелектуальної власності. Стат­тя 41 Угоди проголошує, що законодавства всіх країн-членів Угоди мають обов'язково у своїх національних законодавствах передбачи­ти ті засоби і способи захисту прав інтелектуальної власності, що передбачені Угодою. При цьому передбачаються запобіжні та тер­мінові і невідкладні заходи.

Угода проголошує, що процедури, які стосуються захисту прав інтелектуальної власності, мають бути справедливими і рівними для всіх. Вони мають бути достатньо демократичними і доступними.

Органи судової влади повинні мати право вимагати від поруш­ника відшкодування завданих його порушенням збитків у розмірі, який би повністю компенсував заподіяну шкоду. Порушник права інтелектуальної власності повинен бути зобов'язаний компенсува­ти власнику інтелектуальної власності витрати, які він поніс на оп­лату юридичних послуг. Угода передбачає також можливість у від­повідних випадках дозволяти судовим органам стягнення прибутку та (або) відшкодування встановлених раніше збитків навіть у ви­падках, коли порушник несвідомо або маючи достатні підстави шоб знати, брав участь у порушенні.

З метою створення ефективного запобіжного засобу проти пору­шення прав інтелектуальної власності судові органи повинні бути наділені правом:

— без будь-якої компенсації виводити з комерційних каналів то­вари, щодо яких були допущені порушення;

РОЗДІЛ 16

— якщо це не суперечить конституційним засадам, виносити рішення про знищення товарів, вироблених з порушенням прав ін­телектуальної власності;

— виведення з комерційних каналів без будь-якої компенсації матеріалів та обладнання, які були значною мірою використані для: виготовлення контрафактних товарів, що порушують право інте­лектуальної власності.

При розгляді таких справ слід враховувати адекватність пору­шення та застосованих до порушника санкцій, а також інтереси третіх осіб.

Викликає заінтересованість така вимога Угоди. Країни-члени Угоди можуть передбачати у своєму національному законодавстві право судів вимагати від порушника інформації про третіх осіб, які зддіяні у виробництві та розповсюдженні товарів і послуг, що по­рушують право власності на знак, а також про їхні канали розпо­всюдження.