Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 32 страница

— на ринку діють десятки переважно серйозних підприємств, що конкурують між собою;

— конкуренти здійснюють продаж нематеріальних активів одно­го виду, але з визначеними лише їм особливостями;

— кожне підприємство володіє монопольним правом продажу свого нематеріального активу;

— на такому ринку домінує нецінова конкуренція, що спи­рається на нематеріальні активи зі своїми особливостями з широ­ким використанням реклами та правом продажу торгової марки;

— контроль над ринковим ціноутворенням здійснюється у вузь­ких межах.

Бухгалтерський облік також передбачає, що у разі переоціню окремого об'єкта нематеріального активу слід переоцінювати всі ш-ші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив (крії тих, щодо яких не існує активного ринку), щоб не було перекос вартості групи. Це означає, що всі об'єкти однієї групи відобража

РОЗДІЛ 15

ються за первісною або ринковою вартістю (справедливою вар­тістю).

Переоцінена первісна вартість об'єкта нематеріального активу та знос його визначаються як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається ді­ленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо підприємством проведена переоцінка об'єктів групи нема­теріальних активів, то надалі вони підлягають щорічній переоцінці

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта нематеріального ак­тиву відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки — у складі витрат звітного періоду.

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відобра­женню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:

— витрати на дослідження;

— витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;

— витрати на рекламу та просування продукції на ринку;

— витрати на створення, організацію та переміщення підпри­ємства або його частини;

— витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видання.

Трансформація бухгалтерського обліку вплинула на визначення нематеріальних активів, яке зазнало істотних змін. Це пов'язано з приведенням національної системи бухгалтерського обліку у відпо­відність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Головною метою трансформації системи бухгалтерського обліку стало забезпечення більш об'єктивного ві­дображення фінансового стану і результатів діяльності суб'єктів господарювання, а також доступу всіх заінтересованих користувачів до інформації і звітності

Використання інтелектуальної власності як нематеріальних ак­тивів у господарській діяльності підприємств та відображення в бухгалтерському обліку операцій з використання таких об'єктів дозволяє:

— документально підтверджувати довгострокові майнові права на підставі їх обліку на балансі підприємства;

_Економіка інтелектуальної власності

— здійснювати амортизацію нематеріальних активів у встановле­ному порядку залежно від терміну їх корисного використання, шо дозволяє отримати амортизаційні фонди для подальшого оновлен­ня нематеріальних активів;

— отримувати додатковий прибуток від передачі прав викорис­тання об'єктів інтелектуальної власності, а також забезпечувати обгрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підпри­ємства;

— сплачувати фізичним та юридичним особам авторську вина­городу у вигляді роялті;

— здійснювати комерційні операції у вигляді застави, обміну на надійні активи, реалізації тощо з метою отримання доходів і залу­чення відповідних кредитних ресурсів;

— оновлювати технічний стан виробництва і технології шляхом впровадження інтелектуального капіталу в господарський оборот підприємств;

— здійснювати корпоративні (трансакиійні) операції шляхом внесення до статутних фондів інших підприємств (господарських товариств) власного інтелектуального продукту, шо дозволяє додат­ково залучити фінансові ресурси і отримати відповідні корпоратив­ні права з метою впливу на діяльність господарських товариств.

15.4. Механізм комерціалізації інтелектуальної власності

використання інтелектуальної власності в господарській діяль­ності здійснюється на умовах її комерціалізації. У цьому процесі*^* обов'язково як мінімумічотири учасники: автор розробок (винахо­ду, сорту рослин, корисної моделі тошо), стратегічний партнер, ме­неджер та інвестор^

Механізмікомерціалізації — це відтворення руху інтелектуально­го капіталу з метою отримання продуктууіля менеджера інтелекту­альний капітал має два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси^Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. ДеякіЧнтелектуальні ресурси, звичай­но ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують пра­вову охорону і стають інтелектуальною власністю^

РОЗДІЛ 15

Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) ре­алізовувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті), потріб­но, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість зба­гачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелек­туальної власності набуває споживчих якостей. Отримання над­лишку над витратами є основним рушієм підприємництва (бізнесу).

З означених позицій слід зазначити, що інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємст­вом чи реалізується іншим підприємством (суб'єктом господарю­вання).

Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансо­ваним капіталом, слід проаналізувати процеси, що здійснюються безпосередньо у процесі створення інтелектуального продукту, тоб­то це результат свідомих дій підприємця (власника, інвестора).

В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інве­стиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого є ство­рення інтелектуального продукту і додаткової вартості Для одер­жання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба прода­ти продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу — грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообі­гом інтелектуального капіталу.

З означених позицій^нтелектуальний капітал у чистому вигляді— це створений або придбаний інтелектуальний продукт, шо має вар­тісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господа­рювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вар-

_ Економ іка інтелектуальної власності

тості). Вартість інтелектуального продукту (товару), створеного зі умов застосування найманої праці, визначається як сума постійно­го, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інте­лектуальної власності — це інтелектуальний капітал, об'єктивова­ний та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інте­лектуального продукту, шо набув права інтелектуальної власності.

При використанні створеного інтелектуального продукту безпо­середньо на самому підприємстві додаткова вартість складається з двох складових: 1) з частини додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді; 2) з решти додаткової вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тоб­то на умовах використання вже оновлених або удосконалених за­собів і предметів праці, найманої робочої сили. ^Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при викорис­танні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у зв'язку з виплатою винагороди за використан­ня об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чин­ному порядку)

Згідно з чинним законодавством України про охорону прав інте­лектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення лі­цензійного договору.

За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцен­зіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переда­них прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії.

При наданні виключних прав застосовується тріада правочиннос-тей — володіння, користування і розпорядження. Враховуючи не­матеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд

РОЗДІЛ 15

спеціалістів розглядають власність на об'єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде при­сутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну влас­ність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

До правочинностей власників виключних прав щодо промисло­вої власності з позиції юриста можна віднести:

правочинності володіння:

— визначення власника патенту;

— хто з власників вирішує питання про підтримку чинності па­тенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосів — як­що співвласників декілька);

— порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним по­чергово);

правочинності користування:

— право використання винаходу за патентом у власному вироб­ництві;

— право використання на інших підприємствах;

— право рекламно-комерційної розробки винаходу;

— право використання винаходу за патентом при створенні під­приємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спіль­них підприємств;

— правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню об'єктів промислової власності;

правочинності розпорядження:

— право надання дозволу на використання іншим особам, що містить:

— право укладати договори про передачу права власності на па­тент;

— право продажу патенту;

— право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переда­них прав;

— право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заста­ву, в кредит і т. д.

Економіка інтелектуальної власності

Коли укладається договір невиключної ліцензії, ліцензіату пере­даються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повно­му обсязі на тій самій території.

Виходячи з цих правових позицій шодо використання інтелекту­альної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерціалізації на рівні пра­вових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, що мають місце при розробці договірних документів між суб'єктами договір­них відносин.

З економіко-фінансової точки зору інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки — це спроможність за рахунок її отримати дохід, приноси­ти відповідний ефект при її використанні.

Ця ознака логічно пов'язується з вимогами економічного змісту господарської діяльності, яка згідно зі ст. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) розглядається як «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації діяльності є регулярною, постійною та суттєвою».

Господарська діяльність пов'язана з підприємницькою діяль­ністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій роз­суд.

В усіх випадках така діяльність можлива за умов укладення різ­ного роду договірних відносин, що передбачено ст. 41 ЦК України. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (статті 4, 151, 164 ЦК України). У цьому випадку проблема комерціалізації інте­лектуальної власності розглядається у правовій площині, а розгля­ду мають передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов'язане визначення вартості переданих (реалізованих) прав, виз­начення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти

РОЗДІЛ 15

вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбан­ня або продаж.

Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, пов'язаних з розробкою, адаптацією та підтримуванням на відпо­відному рівні об'єктів власності.

Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної влас­ності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з ураху­ванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обме­жуючим чинником тут може стати розмір амортизаційних відраху­вань покупця при використанні об'єктів інтелектуальної власності, що збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можли­вості покупця.

15.5. Оподаткування операцій з нематеріальними активами

У податкового обліку будь-які операції з нематеріальними акти­вами розглядаються з позиції товару.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР зі змінами і допов­неннями, об'єктом оподаткування є не нематеріальний актив, а от­риманий прибуток, що визначається шляхом зменшення суми ва­лового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу — це сума будь-яких вит­рат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, по­слуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником подат­ку для їх подальшого використання у власній господарській діяль­ності.

Сума амортизаційних відрахувань визначається з використанням норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду з роз­

_ Економіка інтелектуальної власності

рахунку на календарний квартал. Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками, вихо­дячи з Його первісної вартості протягом строку, що визначається платником податку самостійно, виходячи зі строку корисного ви­користання нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення залиш­ковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Звітним (податковим) періодом приймається рік і квартал.

При здійсненні розрахунку податку на прибуток слід враховува­ти дату збільшення валового доходу і валових витрат.

Датою збільшення валового доходу вважається дата, шо припа­дає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

— або зарахування коштів від покупця (замовника) на банків­ський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку — дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

— або дата відвантаження, а для робіт (послуг) — дата фактич­ного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважаєть­ся дата, шо припадає на податковий період, протягом якого відбу­вається будь-яка з подій, що сталася раніше:

— або дата списання коштів з банківських рахунків платника по­датку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку — день їх видачі з каси платника податку;.

— або дата оприбуткування платником податку робіт (послуг) — дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засно­вані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за став­кою ЗО відсотків до отриманого прибутку об'єкта оподаткування.

РОЗДІЛ 15

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР об'єктом оподаткування операцій з нематеріальними активами є операції платників податку з прода­жу товарів (робіт, послуг) на митній території України. До продажу товарів віднесені будь-які операції, що здійснюються відповідно до договорів купівлі-продажу, міни, поставки та інших цивільно-пра­вових договорів, що передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Не належать до продажу операції з передачі товарів у межах до­говорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відпові­дального зберігання), довірчого управління, оренди-лізингу, інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.

Продаж послуг (робіт) — це будь-які операції цивільно-правово­го характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі немате­ріальними активами, а також надання будь-яких інших, ніж това­ри, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплат­ного надання послуг.

Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, містить права на ко­ристування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелек­туальної, в тому числі промислової, власності.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, ви­значеної за вільними або регульованими цінами (товарами) з ура­хуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержав­них податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів згідно із зако­нами України з питань оподаткування. До складу договірної (кон­трактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість ма­теріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику по­датків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Економіка інтелектуальної власності

Об'єкт оподаткування оподатковується за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, додається до

ціни товарів (робіт, послуг).

Продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на до­дану вартість.

Платник податку зобов'язаний надати покупцеві податкову на­кладну встановленого зразка. Вона є звітним податковим докумен­том і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову

поставку товарів (робіт, послуг).

Платники податку мають вести окремий облік з продажу і при­дбання щодо операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків і звільнених від оподаткування. Зазначений облік ве­деться у спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюється центральним органом державної податкової служ­би України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

— або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на бан­ківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, по­слуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, по­слуг) за готівкові гоошові кошти — дата їх оприбуткування у касі платника податку, 4 при відсутності такої — дата інкасації готівко­вих коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

— або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (по­слуг) платником податку.'

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких нале­жить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

РОЗДІЛ 15

Датою виникнення права платника податку на податковий кре­дит вважається дата здійснення першої з подій:

— або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідно­го рахунку (товарного чека) — у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

— або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю для платників податку, у яких обсяг оподатковуваних операцій з прода­жу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік переви­щує 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Платники податку, які мають обсяг операцій з продажу менший, ніж 7200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Заяву про своє рішення з цьо­го питання платник податку подає органу державної податкової служби за місяць до початку календарного року.

Особи, які підпадають під визначення платників податку, зо­бов'язані зареєструватися як платники податку в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження. Таким особам при­своюється індивідуальний податковий номер, шо використовується для справляння податку, і заявникові надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку.

Операції придбання нематеріальних активів здійснюються на умо­вах договору їх купівлі за ціною сторін угоди. Нематеріальні акти­ви можуть надходити:

1) на безоплатній основі;

2) на умовах внесення засновниками господарського товариства як внеска до статутного фонду;

3) на умовах придбання за рахунок коштів підприємства;

4) як придбання на умовах обміну;

5) на умовах здійснення сумісної діяльності;

6) як створені на підприємстві своїми силами;

7) як створені на підприємстві з залученням сторонніх виконав­ців на договірній основі;

___Економіка інтелектуальної власній N

15 4-414

8) на умовах їх подальшої реалізації іншим особам;

9) на умовах, що не передбачають права власності на такс май но, до якого віднесені нематеріальні активи.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на безоплатній основі, тобто безоплатно надані товари — це, відпо­відно до пункту 1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств», товари, а саме нематеріальні активи, що нада­ються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладання таких угод, а також товари, пере­дані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і ви­користання нею в її виробничому або господарському обороті.

З позиції оподаткування згідно з підпунктом 4.1.6 ст. 4 цього За­кону вартість товарів, а саме нематеріальних активів, безоплатно наданих платникові податку у звітному періоді, за винятком ви­падків, коли такі безоплатні товари отримуються неприбутковими організаціями у порядку, визначеному пунктом 7.11 ст. 7 цього За­кону, або такі операції здійснюються між платником податку та йо­го відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, включаються до валового доходу.

Законом України передбачено, що вартість товарів, а саме нема­теріальних активів, безоплатно наданих платнику податку у звітно­му періоді, не включається до складу валових витрат.

З позиції застосування Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. № 168/97 зі змінами та доповнення­ми надходження (придбання) нематеріальних активів на безоплат­ній основі відповідно до пункту 1.4. ст. 1 віднесені до продажу то­варів, а саме «операції з безоплатного надання товарів».

Згідно з чинним законодавством України про охорону прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, інші об'єкти права, шо належать до нематеріальних активів, суб'єкти права потребують отримання ліцензій, сертифікатів тощо, за що справляються збори та інші платежі. Вказані платежі входять до складу вартості нематеріальних активів і є обов'язковими при зміні власника нематеріальних активів. Отже, при надходженні

(придбанні) об'єктів нематеріальних активів і зміні їх власника по­требується відповідна реєстрація або підтвердження. Це примушує до здійснення витрат на отримання ліцензій та інших спеціальних дозволів, що надаються державними органами для ведення госпо­дарської діяльності.

Порядок і розмір сплати зборів визначено Положенням про по­рядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікро­схем та знаки для товарів і послуг, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543.

Вказані витрати відповідно до підпункту 3.2.6 ст. З Закону Украї­ни «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умо­вах внесення засновниками господарського товариства як внеску до статутного фонду є такими операціями, що пов'язані з інвестиція­ми. Відповідно до пункту 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» інвестиція — це господарська опе­рація, що передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

У цьому випадку при надходженні нематеріальних активів на умовах внесення засновниками господарського товариства як внес­ку до статутного фонду у вигляді прямих інвестицій відповідно до підпункту 4.2.5 ст. 4 цього Закону вони не включаються до складу валового доходу.

Але слід зазначити, що до корпоративних прав, згідно з пунктом 1.8 ст. 1 цього Закону віднесено право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридич­ної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

З позиції оподаткування податком на додану вартість операції надходження (придбання) нематеріальних активів на умовах вне­сення засновниками господарського товариства як внеску до ста­тутного фонду є об'єктом оподаткування відповідно до Закону Ук-раїни «Про податок на додану вартість».

_ Економіка інтелектуальної власності

35*<ИМ

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів за ра­хунок коштів підприємства здійснюються на підставі договорів ку­півлі-продажу, в яких беруть участь продавець і покупець.

У цьому разі придбання нематеріальних активів спрямоване на здійснення господарської діяльності на умовах відповідно до пунк­ту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку під­приємств».

Джерелами фінансування придбання нематеріальних активів є

прибуток підприємства.

Під час надходження (придбання) нематеріальних активів за ра­хунок коштів підприємства слід враховувати затрати на приведення їх до стану, в якому вони придатні для використання. Це витрати, пов'язані з проведенням додаткової експертизи, навчання персона­лу, матеріальні витрати тощо. При цьому слід враховувати вимоги підпункту 5.3.9 ст. 5 цього Закону, яким передбачено, що не нале­жать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документа­ми, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правила­ми ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зі­псування зазначених документів платник податку має право пись­мово заявити про це до податкового органу та здійснити заходи, не­обхідні для поновлення таких документів.

Операції надходження (придбання) нематеріальних активів ви­робничого призначення за рахунок коштів підприємства відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.