Патентовласник зобов’язаний добросовісно використовувати запатентований об’єкт промислової власності. Власник охоронного документа не повинен зловживати патентними правами. Не допускається використання об’єкта промислової власності в обмеженій кількості з метою утримання високої ціни на продукцію, в якій використано запатентований об’єкт, продаж виробів, в яких використано запатентований об’єкт, по завищеній ціні.
Використання об’єкта промислової власності не повинно наносити шкоду патентним правам інших осіб.
Власник патенту на промисловий зразок, власник свідоцтва на топографію ІМС зобов’язаний використовувати запатентований об’єкт. Якщо зазначений об’єкт не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту чи свідоцтва або від дати, коли використання запатентованого об’єкта було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати запатентований об’єкт, може звернутися до суду чи господарського суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатентованого об’єкта. Така заява може бути подана за умови, що з власником охоронного документа не вдалося досягти угоди про укладення ліцензійного договору. Суд може дати дозвіл на таку примусову ліцензію за умови, що власник охоронного документа не доведе, що невикористання запатентованого об’єкта мало місце через причини, які не залежали від нього. Суд, виносячи рішення про надання примусової ліцензії, повинен визначити обсяг використання запатентованого об’єкта, строк дії наданого дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власнику охоронного документа.
За певних умов власник охоронного документа зобов’язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання запатентованого об’єкта (промислового зразка) власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав першого власника, — так звана залежна ліцензія. При цьому надання такого дозволу може бути обумовлено відповідним дозволом з боку власника пізніше виданого патенту, який зобов’язаний дати дозвіл, якщо його промисловий зразок удосконалює промисловий зразок власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї ж мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка власником патенту, яким цей дозвіл затребувано.
Спори, пов’язані з наданням ліцензій, їх обсягом і строком дії, розв’язуються в судовому порядку.
Права суб’єктів засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, що випливають з охоронного документа. До цієї групи відносяться права на фірмове найменування (фірму), право на знаки для товарів і послуг і права на зазначення походження товарів.
Оскільки закон про фірмові найменування в Україні ще відсутній, то про права суб’єктів фірмового найменування можна говорити лише перспективно.
Право на фірмове найменування надає юридичній особі юридично гарантовану можливість виступати в цивільному обороті під власним фірмовим найменуванням. В умовах ринкової економіки індивідуалізація виробника в такий спосіб має для нього важливе значення — адже споживач знає, з ким має справу. Така індивідуалізація має значення як для самого виробника, так і для споживача. За умови, що під фірмовим найменуванням виробник зарекомендував себе як надійний партнер, виникають стійкі господарські зв’язки, зростає попит на його продукцію тощо. В умовах жорсткої конкурентної боротьби за ринок збуту це має неабияке значення. Разом з тим, фірмове найменування виробника покладає на нього серйозні обов’язки. Він зобов’язаний постійно підтримувати належний рівень своєї продукції, підвищувати її якість, знижувати матеріале- та енергоємність тощо.
Будь-які цивільно-правові угоди юридична особа здійснює під своїм власним фірмовим найменуванням, що само по собі вже свідчить про певну господарську впевненість, стабільність цієї фірми. Власник фірмового найменування здійснює певні особисті немай-нові права. Він має право на захист своїх порушених прав, має право позначати своїм фірмовим найменуванням вироблювані ним товари (якщо це технічно можливо), розміщати його на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах тощо. Воно може використовуватися в різного роду оголошеннях рекламного характеру, публікаціях, анотаціях тощо.
Разом з тим власник фірмового найменування (фірми) має право забороняти іншим особам неправомірно використовувати зареєстроване на його ім’я в тих же цілях найменування. Таким неправомірним використанням можуть бути різноманітні способи участі в цивільному обігу під чужим фірмовим найменуванням. Інші особи можуть згадувати чужі фірмові найменування, наприклад, у публікаціях, різних конкурсах, узагальненні практики тощо. Таке згадування не визнається неправомірним використанням фірмового найменування. При цьому, безперечно, фірмове найменування не повинно перекручуватися.
Такі загальні правила існують у законодавстві більшості країн світу. Основні засади права на фірмове найменування містяться в Паризькій конвенції про охорону промислової власності. На підставі аналізу зазначених засад більшість дослідників схиляються до того, що право на фірмове найменування (фірму) — це є особисте немайнове право юридичної особи, воно є відображенням її репутації.
Право на фірмове найменування виникає за загальним правилом з моменту його державної реєстрації, у законодавстві деяких країн — з моменту його фактичного використання. Безперечно, це право є виключним — ним може користуватися лише та юридична особа, на ім’я якої воно зареєстровано. Як особисте немайнове право воно не може бути будь-яким способом відчужене іншій особі. З цього загального правила є лише один виняток — фірмове найменування може перейти до інших осіб лише разом з підприємством.
Право на фірмове найменування (фірма) є абсолютним правом. Суб’єкта цього права, власника даного фірмового найменування, зобов’язані визнавати усі інші особи. Вони повинні поважати право на фірмове найменування, рахуватися з ним і не порушувати його. Таким чином, порушником цього права потенційно може бути будь-яка особа.
Право на фірмове найменування не обмежено будь-яким строком. Отже, юридична особа, яка зареєструвала це право на своє ім’я, може ним користуватися до тих пір, поки існує саме підприємство. Якщо в статусі юридичної особи сталися будь-які зміни, вони повинні знайти відповідне відображення у фірмовому найменуванні.
Відповідно до чинного законодавства України підприємства усіх форм власності мають в обов’язковому порядку зареєструвати статут. У статуті підприємства зазначається власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування тощо. У найменуванні підприємства визначається його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та ін. (ст. 9 Закону України “Про підприємства в Україні”).
Юридична особа може користуватися лише одним фірмовим найменуванням. Одне і те ж підприємство не може виступати в цивільному обігу під різними фірмовими найменуваннями. Це може привести до знеособлення підприємства і, отже, до зловживань. У той же час виключність права на фірмове найменування виключає можливість кільком підприємствам користуватися одним і тим же фірмовим найменуванням, що також може привести до втрати індивідуальності підприємства, не може сприяти успішному цивільному обігу.
Специфічною особливістю права на фірмове найменування є також те, що воно, на відміну від інших об’єктів промислової власності, носить не територіальний, а екстериторіальний характер. Це означає, що фірмове найменування однієї країни повинно охоронятися й в іншій країні за умови, що обидві країни є членами Паризького союзу по охороні промислової власності. Стаття 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності право на фірму поширює на всі країни, які є членами зазначеного Союзу. Це положення має важливе значення. Практично воно означає, що фірмові найменування українських юридичних осіб охороняються в усіх інших країнах-членах Паризького союзу. А в межах України повинні охоронятися фірмові найменування зарубіжних країн, які є членами Паризького союзу.
Проект цивільного кодексу України передбачає можливість передавати виключне право на використання фірмового найменування іншим особам за ліцензійними договорами.
Постає і таке питання — хто має виключне право на використання фірмового найменування, тобто на фірму. Іншими словами, хто є суб’єктом права на фірму. Дискусія з цього приводу давня і досить тривала. Проте більшість дослідників схильні вважати, що суб’єктом права на фірму є тільки юридична особа. Зазначена теза знайшла належне відображення в проекті Цивільного кодексу України. Стаття 520 Проекту проголошує: “Найменування юридичної особи (фірми) охороняється законом за умови його державної реєстрації в установленому порядку”.
Фізичні особи не можуть бути суб’єктами права на фірмове найменування. У цивільному обороті вони виступають під власним ім’ям.
Не можуть бути суб’єктами права на фірмове найменування також організації, які не мають статусу юридичної особи, а також представництва і філіали юридичних осіб.
Із викладеного випливає, що право на фірмове найменування (фірму) для його володільця майнових прав не породжує. Але воно є об’єктом права інтелектуальної власності юридичної особи.
