Використання знака для товарів і послуг є не тільки правом його власника. Закон покладає на власника знака певні обов’язки. Передусім власник знака зобов’язаний його використовувати. Відповідно до ст. 17 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва. Використання знака його власником чи з його дозволу іншими особами не повинно наносити шкоду. Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва в разі невикористання знака. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припинення чинності свідоцтва. Заінтересованість іншої особи до знака, використання якого не почалося, було припинено або було недостатнім, може бути викликана певними факторами. Наприклад, ця інша особа має намір зареєструвати зазначений знак на своє ім’я. Але при цьому слід мати на увазі, що власник свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за наявності певних умов. Чи є припинення використання, його недостатність або просто невикористання підставою для повторної реєстрації, Закон чіткої відповіді не містить. Видається, що підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не можуть бути підставою для повторної реєстрації. Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права власності через невикористання, недостатнє використання або припинення використання. При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від нього причин. Із ст. 17 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” можна зробити ряд висновків: 1) рішення про дострокове припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський суд; 2) невикористання знака для товарів і послуг сталося з незалежних від його власника причин; 3) невикористання мало місце протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено; 4) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва може порушити будь-яка заінтересована особа; 5) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва можна порушити і при наявності недостатнього використання знака. Правда, Закон не розкриває змісту поняття “недостатнє використання”. Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше зауваження стосується строку, протягом якого знак не використовувався або використовувався недостатньо. Цей строк Законом визначений в три роки. Між тим, у більшості країн цей строк визначений в п’ять років. Видається, що в інтересах власника свідоцтва строк в п’ять років більш доцільний. Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає, протягом якого строку можна порушити клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва. Адже цей строк також має правове значення. У законодавстві інших країн він також більш чітко визначений. Третє зауваження стосується змісту поняття “недостатнє використання”. Закон України не містить чіткого визначення цього поняття. Потребує уточнення і саме поняття “використання знака”. У законодавстві зарубіжних країн під поняттям використання розуміють не тільки реальне використання, тобто фактичне. Зарубіжне законодавство використанням визнає також так зване номінальне використання, під яким розуміють застосування лише в рекламі або публікаціях у той час, коли рекламована продукція не випускається. З цього приводу в спеціальній літературі висловлювалися різні думки. Більшість авторів схиляється до того, що потрібно розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального використання. Постає також питання і про обсяг використання, який, до речі, пов’язаний з поняттям “недостатнє використання”. Очевидно, що на ці запитання Закон має дати відповіді. Ще один обов’язок, про який нагадує Закон, — це обов’язок заявника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 Закону приписує: за подання заявки на видачу свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів, строки їх сплачування та порядок сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, знаки для товарів і послуг, про яке уже велася мова. Відповідно до Додатку до зазначеного Положення лише за самі необхідні дії, пов’язані з охороною прав на знаки для товарів і послуг, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що не так вже й мало для власника свідоцтва — фізичної особи. Отже, право на знак для товарів і послуг є абсолютним і виключним правом. Це означає, що власник свідоцтва на знак має право на використання знака, а також на розпорядження ним. У межах України ніхто не може користуватися знаком для товарів і послуг без дозволу власника свідоцтва. Право на використання зазначення походження товарів має свою специфіку. Передусім право на користування зазначенням походження товарів не є виключним. Прийнято вважати, що право на зазначення походження товарів само по собі є надбанням держави. Фізичним і юридичним особам, які знаходяться в конкретному географічному місці і виробляють товар, що має особливі властивості або певні якості, які зумовлюються певними природними умовами або поєднанням природних умов з людським фактором, лише надається право на використання зазначення походження товарів. Це право не носить виключного характеру. Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на використання цього ж зазначення походження товарів. Отже, одним і тим же зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умови, що їх товар характеризується тими ж специфічними ознаками. Особливістю реєстрації кваліфікованого зазначення походження товарів є те, що така реєстрація надає і право на використання цього зазначення, маючи при цьому на увазі, що може мати місце лише реєстрація права на використання уже зареєстрованого зазначення походження товарів. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товарів, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця. Власник свідоцтва має право: - використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару; - вживати заходів щодо заборони неправомірного використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права; - вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому порядку. Використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару має лише особа, на ім’я якої зареєстровано це право, тобто власник свідоцтва (ст. 17, п. 4). Проте слід мати на увазі, що суб’єкт, на ім’я якого здійснена реєстрація на зазначення, має право власності на свідоцтво, як на охоронний документ. Але права власності на саме кваліфіковане зазначення походження товару у зазначеного суб’єкта не виникає. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: - нанесення його на товар або на етикетку; - нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; - запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар. Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні. Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура “НМП”. Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстрована в Україні назва місця походження товару”. Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура “ГЗП”. Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару”. Власник свідоцтва не має права: - видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару; - забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання. Власник свідоцтва має право, як уже зазначалося, забороняти іншим особам неправомірне використання кваліфікованого зазначення походження товару. Неправомірне використання зазначення може мати місце у випадках, коли використання здійснюється без реєстрації права на його використання, без дотримання вимог до товару, особливі властивості та інші характеристики якого внесені у свідоцтво. Відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди здійснюється відповідно до чинного цивільного законодавства. Власник свідоцтва зобов’язаний забезпечувати відповідність якісних показників, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.
Питання для контролю 1. Виникнення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності. 2. Особисті немайнові права на об’єкти інтелектуальної власності. 3. Майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав. 4. Майнові права суб’єктів права промислової власності. 5. Майнові права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
Розділ 10. Припинення правової охорони інтелектуальної власності 10.1. Загальні положення (Припинення правової охорони інтелектуальної власності)
Припинення правової охорони об’єкта інтелектуальної власності передусім означає, що цей об’єкт перестає бути об’єктом інтелектуальної власності з усіма наслідками, що з цього випливають. Твори науки, літератури і мистецтва після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Об’єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг чинним законодавством України про інтелектуальну власність такої честі не удостоєні — вони стають нічиїми. При цьому варто мати на увазі, що закінчення строків правової охорони стосується не всіх об’єктів інтелектуальної власності — правова охорона знаків для товарів і послуг, а також зазначення походження товарів практично будь-яким конкретним строком не обмежена. Суб’єкти прав на зазначені об’єкти можуть зберігати за собою правову охорону протягом того строку, який їм видасться доцільним. Ще один виняток із загального правила стосується такого своєрідного об’єкта інтелектуальної власності як ноу-хау або секрети виробництва. Тривалість їх правової охорони також не конкретизується. Вона залежить від здатності суб’єкта права на ноу-хау зберігати секрет. Як довго він зуміє зберігати свій секрет, так довго він буде мати право на його охорону. Проте мова в цьому розділі буде йти про припинення правової охорони інтелектуальної власності не через закінчення строків її охорони, а за іншими підставами, визначеними чинним законодавством. Підкреслимо, що мова про припинення правової охорони інтелектуальної власності буде йти лише щодо припинення майнових прав. Що стосується особистих немайнових прав, то це питання потребує уточнення. Справа в тому, як інколи стверджується, що особисті немайнові права охороняються безстроково. Так, наприклад, Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в редакції від 1 червня 2000 р. в ст. 8 п. 5 проголошує: “Винахіднику належить право авторства, яке є невід’ємним особистим правом і охороняється безстроково”. Така категоричність викликає сумнів. На думку дослідників право авторства на об’єкт промислової власності не може охоронятися безстроково. Безсуб’єктних прав взагалі не буває і право, в тому числі право авторства, охороняється лише за життя автора. Зі смертю автора припиняється також і право авторства. Після смерті автора охороняється авторство, а не право авторства. З цією проблемою тісно пов’язана ще одна — на якій підставі надається охорона прав на твори літератури і мистецтва після смерті їх автора. Адже право припинилося зі смертю автора. Після смерті автора його майнові права переходять у порядку спадкоємства до його спадкоємців на строк, визначений законом. Отже, суб’єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва після смерті автора стають його спадкоємці. Твори науки, літератури і мистецтва не стають безсуб’єктними. Взагалі авторське право або охорона прав на твори науки, літератури і мистецтва припиняється іншим способом, ніж правова охорона на об’єкти промислової власності. При цьому слід мати на увазі, що мова йде не про припинення авторського права конкретного суб’єкта шляхом відчуження його майнових прав. Мова йде про припинення правової охорони творів науки, літератури і мистецтва взагалі, тобто коли зазначений об’єкт взагалі позбавляється правової охорони. Авторське право на твори науки, літератури і мистецтва може припинитися лише одним способом — закінченням строків їх правової охорони. Інших способів припинення правової охорони цих творів чинне законодавство України не знає. Проте стверджувати, що зазначені твори взагалі позбавляються будь-якої правової охорони у зв’язку із закінченням строку охорони, також немає підстав. Позбавляються охорони права спадкоємців. Щодо охорони прав на твори науки, літератури і мистецтва, то видається, із закінченням строків охорони майнові права на зазначені твори не припиняються. Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” в такому разі твір стає надбанням суспільства в особі держави. Про це свідчить п. З ст. ЗО зазначеного Закону. Постановами Кабінету Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства. З наведеної норми можна зробити два висновки. Перший — майнове право на твір після закінчення строку охорони належить суспільству в особі держави, яке здійснює Кабінет Міністрів України. Другий — Кабінет Міністрів має право в окремих випадках встановлювати певні відрахування. Таке право може бути тільки на підставі майнового права на твір, яке перейшло до Кабінету Міністрів України. Разом з тим видається, що дана норма не доведена до свого завершення. Раз твір став надбанням суспільства, то всі майнові права, що можуть випливати із авторського права на твір, має здійснювати Кабінет Міністрів України у повному обсязі, а не в окремих випадках. Припинення суміжних прав настає також лише із закінченням їх правової охорони. Закон не передбачає примусового припинення авторського права і суміжних прав. Не можуть бути припинені зазначені права і за вільним волевиявленням суб’єктів цих прав. Чинне законодавство про авторське право і суміжні права не містить норм, які б передбачали примусове припинення авторського права і суміжних прав. Закон захищає твір будь-якого достоїнства. Патентні закони України передбачають можливість невизнання пропозиції об’єктом промислової власності, якщо вона суперечить суспільним інтересам і моралі. Закон про авторське право і суміжні права такої можливості не передбачає, хоча відомо, що можуть бути твори, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.
10.2. Припинення правової охорони об’єктів промислової власності
Припинення правової охорони об’єктів промислової власності має свої особливості. Передусім воно здійснюється офіційно, тільки Установою або судом. Патентні закони України передбачають два способи припинення правової охорони об’єктів промислової власності: перший — припинення дії патенту, другий — визнання патенту недійсним. Припинення чинності патенту передусім може статися через закінчення строку правової охорони об’єкта промислової власності. Чинне законодавство України про промислову власність передбачає чіткі строки їх правової охорони. Тривалість правової охорони зазначених об’єктів визначає і тривалість чинності охоронного документа. У разі припинення чинності патенту припиняється правова охорона самого об’єкта. Закінчення строків правової охорони об’єктів промислової власності припиняє їх правову охорону. На нашу думку припинення правової охорони у зв’язку із закінченням строку не припиняє права власності на зазначений об’єкт. Але чинне законодавство України про промислову власність такої норми не містить. Зазначені закони не проголошують припису, що в такому разі об’єкт промислової власності стає надбанням суспільства (держави). Відсутність такої норми не видається вдалим вирішенням цієї проблеми. З формального боку за чинним патентним законодавством об’єкт промислової власності, правова охорона якого припинилася із закінченням строку, стає нічийним, у нього немає власника взагалі. Його може використати будь-яка особа без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за його використання. Будь-яка особа означає, що це може бути і фізична, і юридична особа, як вітчизняна, так і зарубіжна. Таке становище не відповідає інтересам ні патентовлас-ника, ні самої держави. Тому було б краще, якби закон містив норму, за якою об’єкт промислової власності, строк правової охорони якого закінчився, визнавався власністю держави з усіма наслідками, що з цього випливають. На нашу думку, закінчення строку правової охорони не повинно припиняти право власності на об’єкт промислової власності. Може постати питання, яким чином захищати це право власності, якщо строк правової охорони закінчився. Право власності на зазначений об’єкт має захищатися нормами зобов’язального права. Заподіяння шкоди підлягає відшкодуванню. Дострокове припинення чинності патенту або дострокове припинення правової охорони об’єкта промислової власності (що одне і те ж) може мати місце лише за волевиявленням власника патенту. Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Правова охорона об’єкта промислової власності припиняється від дати публікації відомостей про відмову від патенту в офіційному бюлетені Установи. Отже, власник патенту має право відмовитися від нього в будь-який час. Така свобода з відмовою від патенту завжди породжує певні юридичні наслідки, яких може бути кілька. Перший такий наслідок — хто стане власником об’єкта промислової власності у разі відмови від нього його власника. Адже це може бути досить цінний об’єкт, строк правової охорони якого залишається ще досить тривалим. Знову ж таки за загальним правилом такий об’єкт може використати будь-яка особа і без будь-якого дозволу. Цією особою можуть бути і іноземці, як фізичні, так і юридичні особи. Адже держава також відмовляється від такого неохоронюва-ного об’єкта. Отже, такий об’єкт промислової власності стає безгосподарним з усіма наслідками, що з цього випливають. Знову слід констатувати, що така ситуація не забезпечує захисту інтересів держави. Питання про право власності на зазначені об’єкти після припинення їх правової охорони потребує свого розв’язання. Можуть заперечити, що від цінних об’єктів промислової власності не відмовляються. Дійсно, випадки відмови від патенту бувають не так вже й часто, але вони можливі. Власник патенту з тих чи інших причин може відмовитися від нього — немає коштів на підтримання чинності патенту тощо. Другий наслідок — це доля ліцензійних договорів, укладених власником патенту з користувачем-ліцензіатом на використання об’єкта промислової власності. Уявімо собі ситуацію — власник патенту уклав досить вигідний ліцензійний договір, за яким ліцензіат уже збудував підприємство для виробництва продукції на основі запатентованого об’єкта, затративши на ці підготовчі роботи досить солідні кошти. І за таких обставин власник патенту оголошує про свою відмову від патенту, навіть не повідомивши ліцензіата про своє рішення. Останній узнає про це з публікації в офіційному бюлетені Установи. Неважко уявити, які важкі негативні наслідки для ліцензіата можуть з такої конфліктної ситуації випливати. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в ст. 32 п. 1 приписує: “Не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом”. З цієї норми можна зробити принаймі два висновки. Такої норми не містять інші патентні закони України. Проте така ситуація може статися й з іншими об’єктами промислової власності. Другий висновок — Закон про винаходи не визначає наслідків, які можуть настати із факту відмови від патенту. Адже такі наслідки можуть бути і не передбачені ліцензійним договором. Правда, ліцензіат може вимагати від власника патенту відшкодування заподіяних відмовою від патенту збитків на підставі загальних норм про цивільно-правову відповідальність. Коли на об’єкти промислової власності накладено арешт за борги патентовласника, то відмова від патенту також не допускається. Але в такому разі наслідки відмови будуть негативними лише для нього. Може постати питання про наслідки і у випадку, коли об’єкт промислової власності запатентовано в зарубіжних країнах. Оскільки за загальним правилом патент має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала, то відмова від патенту в Україні не може вплинути на чинність патенту на той же самий об’єкт, виданий у зарубіжній країні. Другим способом припинення чинності патенту є відмова від сплати в установлений строк річного збору за підтримання чинності патенту. В такому разі дія патенту припиняється з першого дня наступного року, за який збір не сплачено. Проте Закон надає патентовласнику певну пільгу, яка полягає в тому, що патентовласник протягом 12 місяців, які йдуть після закінчення встановленого строку, має право сплатити свою заборгованість. Але разом з заборгованістю власник патенту має сплатити штраф у розмірі 50 відсотків збору. При сплаті заборгованості разом зі штрафом чинність патенту відновлюється. Якщо протягом зазначених 12 місяців збір не буде сплачено, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення чинності патенту. За підтримку чинності патенту чи деклараційного патенту на секретні об’єкти промислової власності річний збір не стягується. У разі добровільної відмови власника патенту від нього патент втрачає свою чинність лише на майбутнє від дати публікації відомостей про відмову від нього в офіційному бюлетені Установи. Отже, якщо відмова від патенту надійшла після кількох років його чинності, то і для того часу, який пройшов до дати відмови, патент визнається чинним з усіма наслідками, що з цього випливають. Укладені ліцензійні договори зберігають силу. Підстави для відмови від патенту, як уже зазначалося, можуть бути різні — відсутність попиту на використання об’єкта промислової власності, застарілість об’єкта, відсутність перспектив комерційної реалізації об’єкта, неможливість сплачування патентних зборів, небажання встрявати в судову тяжбу тощо. В усякому разі патентні закони України не зобов’язують власника патенту зазначати дійсні підстави відмови від патенту на об’єкт промислової власності. Другим способом скасування правової охорони об’єктів промислової власності є визнання патенту недійсним. Відповідно до патентних законів України патент може бути визнано недійсним за таких підстав: - невідповідності запатентованого об’єкта промислової власності умовам патентоздатності, що визначені законодавством; - наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка, яких не було у поданій заявці; - порушення вимог щодо закордонного патентування об’єкта промислової власності. При виявленні зазначених підстав патент визнається недійсним повністю або частково від дати публікації відомостей про його видачу. Інформація про визнання патенту недійсним публікується в офіційному бюлетені Установи. Кожна із наведених підстав визнання патенту недійсним видається досить сумнівною і тому потребує хоча б побіжного аналізу. Отже, першою підставою визнання патенту недійсним є невідповідність запатентованого об’єкта промислової власності умовам патентоздатності. Слід відзначити, що патенти на корисну модель і промисловий зразок видаються під відповідальність заявників (деклараційний патент). Такий же деклараційний патент видається на прохання заявника і на винахід, якщо заявник не бажає провадити експертизу заявки по суті. Отже, мова йтиме лише про патент на винахід, який видається на підставі проведеної експертизи заявки по суті. Заявник чи інша заінтересована особа можуть просити Установу провести експертизу заявки на видачу патенту на винахід по суті. Іншими словами, заявник укладає з Установою договір про проведення експертизи заявки по суті і сплачує за це встановлений збір. Якщо ж експертиза заявки проведена неякісно, в результаті чого патент було видано на винахід, який не відповідає умовам патентоздатності, то в цьому винна Установа, працівники якої припустилися помилки. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним повинна нести сама Установа. Закон же покладає ці негативні наслідки на патентовласника. Між тим, може скластися ситуація, що вже наводилася вище, коли на підготовку до використання вкладені певні кошти і постає питання, хто має відшкодовувати понесені витрати. Взагалі дана підстава визнання патенту недійсним може породжувати багато негативних наслідків. Наприклад, виключна чи неви-ключна ліцензія на запатентований винахід продана за кордон, а Установа визнає патент недійсним. Хто відшкодує заявникові чи па-тентовласнику понесені ним витрати на оформлення прав на винахід, підтримання патенту в силі, скажімо, протягом 10 чи 15 років, на проведення експертизи заявки по суті тощо? Ці питання поки що залишаються без відповіді. Викликає певний сумнів і друга підстава визнання патенту недійсним. Нею є наявність у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці. Про цю підставу можна сказати те ж саме, що було сказано про попередню підставу. Ті патенти, які були видані під відповідальність заявників, покладають відповідальність на патентовласників за визнання таких патентів недійсними за наведеною підставою. У заявці на видачу патенту на об’єкт промислової власності заявники стверджували, що їх заявка відповідає усім вимогам закону. Якщо виявилась невідповідність у формулі винаходу чи корисної моделі, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у заявці, то в цьому винен сам заявник, оскільки Установа експертизи заявки по суті на зазначені об’єкти промислової власності не проводить. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним мають лягати на заявника чи патентовласника. Що стосується патенту на винахід, який видається на підставі експертизи заявки по суті, то в такому разі мають наставати ті ж наслідки, що і за попередньою підставою. Зазначені негативні наслідки мають лягати на Установу. У таких випадках також можуть настати досить серйозні негативні наслідки. Як бути, наприклад, коли патентовласник вигідно продав свій патент чи іншим способом відчужив його. У момент укладення договору купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди патент був дійсним. Після укладення такої угоди Установа оголошує про недійсність патенту. На якій підставі визнавати договір купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди недійсними чи розірваними? Адже продавець патенту діяв добросовісно. Неправомірних дій він не виявив. То хто має нести ці негативні наслідки. З чиєї вини вони сталися? Чому вони мають лягати важким тягарем на продавця? Тільки тому, що чиновники Установи припустилися професійної помилки. За вину своїх працівників відповідальність несе установа, в якій вони працюють. Отже, правове регулювання таких відносин потребує істотного удосконалення. Третя підстава визнання патенту недійсним стосується патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах. По своїй суті зазначена підстава є покаранням патентовласника за порушення правил зарубіжного патентування об’єктів промислової власності. Стаття 38 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” встановлює порядок патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах. Відповідно до цього будь-яка особа має право запатентувати об’єкт промислової власності в іноземних державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на об’єкт промислової власності в орган іноземної держави, в тому числі міжнародної заявки, заявник зобов’язаний подати спочатку заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на одержання патенту на об’єкт промислової власності може бути подано в орган іноземної держави. Установа в необхідних випадках може дозволити запатентувати об’єкт промислової власності в іноземних державах раніше зазначеного строку. Якщо цей визначений Законом порядок патентування об’єкта промислової власності в іноземних державах буде порушено, то в такому разі патент України може бути визнано недійсним. Наведена підстава також видається сумнівною. Якщо в двох попередніх підставах визнання патенту недійсним мова все ж йшла про певну невідповідність виданого патенту вимогам закону, то остання підстава відповідність об’єкта промислової власності вимогам закону сумніву не піддає. Вона має метою лише покарання заявника, патентовласника чи будь-яку іншу особу, що забажала запатентувати об’єкт за кордоном за порушення порядку в іноземних державах. Те, що порушення порядку патентування мало місце, сумніву не викликає. Викликає сумнів норма, якою встановлений такий порядок патентування в іноземних державах. Відповідно до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” та інших патентних законів України суб’єкт права на об’єкт промислової власності стає власником цього об’єкта з усіма наслідками, що з цього випливають. Згідно з ст. 41 Конституції України власник, у тому числі і на об’єкт промислової власності, має право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд. Патентування свого результату творчої діяльності в іноземних державах це і є розпорядження своєю промисловою власністю. Постає резонне питання, чому Установа має забороняти власнику об’єкта промислової власності розпорядитися ним на свій розсуд? Якщо дане конкретне патентування за кордоном об’єкта промислової власності виходить за межі державних інтересів, то очевидно необхідно зробити так, щоб інтереси держави і патентовласника співпадали, а не суперечили один одному. Патентні закони України досить чітко регламентують порядок визнання патенту недійсним. Зазначений порядок визнання патенту недійсним передбачає дві стадії розгляду заперечення проти видачі патенту. Протягом 6 місяців від дати публікації відомостей про його видачу будь-яка особа може подати до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту. Строк оскарження видачі патенту до Апеляційної палати може бути продовжений, але не більше ніж на 6 місяців. За його продовження сплачується встановлений збір. Апеляційна палата має розглянути подане заперечення протягом 4 місяців від дати його надходження. Якщо ж заперечення було подано проти видачі деклараційного патенту, Апеляційна палата має розглянути це заперечення протягом 4 місяців від дати надходження експертного висновку про відповідність об’єкта промислової власності умовам патентоздатності. Власник патенту і особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у розгляді заперечення в Апеляційній палаті. Для цього власнику патента надається можливість ознайомитися з матеріалами заперечення. Рішення Апеляційної палати по запереченню проти видачі патенту може бути оскаржено до суду. Патентні закони України не визначають строку, протягом якого рішення Апеляційної палати можна оскаржити до суду. Це означає, що заперечення проти видачі патенту на об’єкт промислової власності може бути подане до суду протягом всього строку чинності патенту. Але може статися так, що протягом 6 місяців до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту не надійшло. У такому разі патент може бути визнано недійсним тільки в судовому порядку. Порядок оскарження видачі патенту до Апеляційної палати та порядок продовження строку оскарження встановлюється Установою. Оскарження до суду може мати місце і при видачі деклараційного патенту на об’єкт промислової власності. У разі надходження такої скарги суд може призначити експертизу щодо відповідності оспорюваного об’єкта умовам патентоздатності. Зазначена експертиза провадиться тільки Установою, яка видає свій висновок про відповідність чи невідповідність оспорюваного об’єкта умовам патентоздатності будь-якій особі, за клопотанням якої має бути проведена кваліфікаційна експертиза. Кваліфікаційна експертиза провадиться Установою за рахунок особи, яка порушила клопотання про її проведення. Рішення Апеляційної палати чи суду оголошується в офіційному бюлетені Установи. Патент чи його частина, які визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати публікації відомостей про видачу патенту. Особливість визнання реєстрації топографії інтегральної мікросхеми недійсною полягає в тому, що заперечення проти реєстрації топографії ІМС Апеляційна палата має розглянути протягом 6 місяців (а не 4 місяців, як це передбачено іншими патентними законами України). Свою особливість має визнання недійсним патенту на сорт. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” передбачає таку підставу для визнання патенту на сорт недійсним, якої, на жаль, не знають інші патентні закони України. Дана підстава була передбачена і радянським законодавством про винахідництво. Мова йде про таку підставу як невірне зазначення в патенті автора (співавторів) сорту або власника патенту. За цією підставою патент на сорт може бути визнано недійсним, якщо в патенті будуть зазначені особи, які не брали участі у виведенні сорту, або присвоїли собі авторство на даний сорт, примусили автора включити ту чи іншу особу до співавторства тощо. Такі порушення можуть бути різноманітними. Власне кажучи, у даному разі спір виникає про авторство на сорт. Такий спір розглядається тільки в судовому порядку. Відсутність наведеної підстави для визнання патенту недійсним в інших патентних законах України зовсім не означає, що за цією підставою патент на інші об’єкти промислової власності не може бути визнаний недійсним. У такому разі патент може бути визнаний недійсним за результатами розгляду спору про авторство, який розглядається тільки в судовому порядку. Визнання патенту недійсним автоматично тягне за собою визнання недійсними усіх договорів, укладених на підставі патенту. Це породжує низку негативних наслідків, про що йшлося вище. З моменту публікації відомостей про визнання патенту недійсним особисті немайнові і майнові права патентовласників вважаються такими, що не набрали чинності.
Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности.
1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности.
1.1. Международная безопасность (глобальная и...
Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В центральное приемное отделение больные могут быть доставлены:
1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения острого или обострения хронического заболевания...
ПУНКЦИЯ И КАТЕТЕРИЗАЦИЯ ПОДКЛЮЧИЧНОЙ ВЕНЫ
Пункцию и катетеризацию подключичной вены обычно производит хирург или анестезиолог, иногда — специально обученный терапевт...
