ЗОБОВ -дзальНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

иика до виконання робіт чи надання послуг за відсутності його ба­жання є нездійсненим. По суті, аналогічні дії може вжити кредитор також і тоді, коли виконання полягає у наданні йому в користування речі без вибуття її з володіння боржника, за умови, що доступ до ко­ристування річчю унеможливлює сам боржник.

Разом з тим, коли має місце неналежне виконання, зумовлене, на­приклад, частковим виконанням, порушенням умов щодо строку або місця виконання, беруться до уваги інтереси обох сторін, а саме- по­треба кредитора у належному та реальному виконанні та вже вчинені дії боржника. Відповідно, вважається, що при неналежному виконан­ні зобов'язання сплата збитків та неустойки не звільняють боржника від виконання його зобов'язання у натурі.

Зазначені вище правила повинні застосовуватися незалежно від того, що ЦК далеко не в усіх статтях проводить чітке змістовне роз­межування невиконання та неналежного виконання зобов'язання. Однак ці правила є диспозитивними.

Невиконання та неналежне виконання зобов'язання не завжди можна чітко розмежувати. В окремих випадках неналежне виконання зобов'язання може перетворитися у його невиконання. Наприклад, якщо за договором перевезення вантажу перевізник не видає вантаж на вимогу одержувача протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки (ч. 2 ст. 919 ЦК), то прострочення виконання (неналеж­не виконання) трансформується у невиконання договору.

Окремим випадком порушення зобов'язання, коли неправомірні дії сторони полягають у порушенні строків виконання, є прострочен­ня сторони зобов'язання. Особливість цього виду порушення обу­мовлюється тим, що воно може розглядатися і як неналежне виконан­ня зобов'язання (зокрема, коли боржник виконав свій обов'язок зі спливом строку, визначеного у договорі), а також як невиконання зо­бов'язання (у разі, якщо боржник взагалі не вчинив будь-яких дій з виконання свого обов'язку).

Прострочення як порушення зобов'язання. Часове унормуван­ня цивільних відносин здійснюється не тільки за допомогою встанов­лення строків (термінів) виникнення, зміни чи припинення відповід­них прав та обов'язків (наприклад, позовної давності), а й шляхом визначення правових наслідків недотримання цих строків у зобов'я­зальних відносинах. Наведеним цілям відповідає інститут простро­чення виконання зобов'язання.

Прострочення необхідно розглядати як порушення обов'язку пе­редати певну річ, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, вчинити інші дії у передбачений договором чи у інший розумний строк після виникнення зобов'язання.

Прострочення є негативним проявом порушення зобов'язання, що полягає у бездіяльності боржника. Прострочення виконання створює для боржника додаткові обов'язки, що забезпечують кредитору певні переваги порівняно з тим результатом, який він має за основною вимо-

гою Внаслідок прострочення первісні обов'язки боржника розширю­ються, а основний зміст первісного зобов'язання залишається чинним.

Прострочення розглядається як юридичний склад, що є підставою для зміни правовідносин. При цьому складовими прострочення є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин; на­стання строку виконання зобов'язання; невиконання стороною зо­бов'язання у строк.

Виділяють наступні види прострочення: прострочення кредито­ра і прострочення боржника.

Прострочення боржника (ст. 612 ЦК) має місце у випадку, коли він не приступив до виконання зобов'язання або коли не виконав його у встановлений договором чи законом строк. Прострочення боржника поділяється на прострочення виконання зобов 'язання передати річ, виконати роботу, надати послугу та прострочення виконання грошо­вого зобов 'язання.

Перший вид прострочення боржника не має істотних відмінностей від інших видів порушень договірних обов'язків. Другий вид, а са­ме - прострочення виконання грошового зобов'язання має особливо­сті, оскільки несе на собі відбиток економічних і юридичних власти­востей грошей та грошових зобов'язань як їх правової форми, що знайшло вираження у юридичному закріпленні особливих мір відпо­відальності та спеціальних правил їх застосування¹.

Факт прострочення впливає на зміст основного договірного зобо­в'язання, доповнюючи його додатковими правовими наслідками, зокрема, мірами цивільно-правової відповідальності - відшкодуван­ня збитків, заподіяних простроченням, стягнення (передача) неустой­ки, а за грошовими зобов'язаннями - сплата процентів річних та ін­фляційних втрат.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, йому надається право відмовитись від прийняття простроченого виконання та вимагати відшкодування збитків.

Прострочення боржника призводить також до підвищення його відповідальності, а саме - з моменту прострочення боржник відпо­відає за неможливість виконання, у тому числі, якщо вона настала ви­падково (відповідальність незалежно від наявності вини боржника).

Прострочення кредитора (ст. 613 ЦК) полягає у безпідставній відмові від прийняття належного виконання, у невиконанні кредитор­ських обов'язків, у інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику належним чином виконати зобов'язання.

Цивільне законодавство визначає такі випадки прострочення кре­дитора: відмова прийняти зобов 'язання, виконане належним чином; ухилення від прийняття виконання; нездійснення дій, без яких борж­ник не може виконати свого обоє 'язку; відмова кредитора поверну-

Більш дет. це питання розглянуто у § 5 даної глави.