О Загальні положення про страхування

В процесі життєдіяльності людина постійно перебуває під впли­вом різноманітних шкідливих факторів: хвороб, нещасних випадків, дорожньо-транспортних пригод, стихійних лих тощо. Разом з тим у житті людини можуть мати місце певні події, які не носять шкідливо­го характеру, але з настанням яких виникає необхідність у додатковій матеріальній допомозі: досягнення пенсійного віку, вступ до на­вчального закладу, одруження та ін. Здійснення підприємницької діяльності також пов'язане із постійною загрозою втрат матеріаль­ного характеру. У таких випадках виникає нагальна необхідність у за­безпеченні інтересів фізичних та юридичних осіб внаслідок настання тих або інших подій. Захист їх інтересів може забезпечуватися за до­помогою різних інструментів, серед яких особливе місце займає стра­хування. Страхування є універсальним засобом, спрямованим на усу­нення (або, у крайньому разі, мінімізацію) негативних (небажаних) наслідків, викликаних різними причинами. Воно належить до репре­сивних способів боротьби з негативними наслідками¹.

Легальне визначення страхування міститься у Законі України «Про страхування»², відповідно до ст. 1 якого страхування - це вид цивільно-правових відносин³ щодо захисту майнових інтересів

¹ В той же час, в деяких випадках страхування опосередковано також спрямовано
на попередження (превенцію) настання шкідливих наслідків. Так, напр., п. 3. Положен­
ня про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затв.
пост. КМУ № 959 від 14 серпня 1996 p., передбачає, що у разі перевищення обсягів стра­
хових платежів над виплатами страхових відшкодувань страховики відраховують
транспортним організаціям до 50 відсотків зазначених сум згідно з укладеними з ними
договорами на фінансування запобіжних заходів, спрямованих на зменшення травма­
тизму на транспорті.

² Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. (в ред. Закону від 4 жовтня
2001 р.) // ВВР України. - 2002. - № 7. - Ст. 50.

³ Страхування як вид цивільно-правових відносин відрізняється від загальнообо­
в'язкового державного соціального страхування, яке є інститутом соціального забез­
печення і яким, згідно зі ст. 1. Основ законодавства України про загальнообов'язкове
Державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. (ВВР України. - 1998. - № 23. -
Ст. 121), є система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального за­
хисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової
^або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних
зід них обставин, а також у старості та в інших випадках, встановлених законом, за ра­
хунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником
або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел,
встановлених законом.

338

Розділ ХЩ

_в.іп анНЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ339

 

громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законода­вством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхо­вих внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Матеріальну основу страхування складає так званий страховий фонд, який є джерелом відшкодування випадкових матеріальних втрат (здійснення страхових виплат). Створення цього фонду є еко­номічно необхідним. Історично склалися різноманітні форми його організації. За особливостями свого предмета страховий фонд може створюватись у грошовій або натуральній формі¹.

За принципами його організації можливі три його форми: самостра­хування, створення централізованих страхових фондів (резервів) та власне страхування.

Перша з них полягає в тому, що страховий фонд створюється в ме­жах одного суб'єкта (здебільшого - юридичної особи). Це децентра­лізована форма організації страхового фонду: він створюється та ви­користовується окремими суб'єктами самостійно незалежно один від одного². Втрати, які виникають у цього суб'єкта, компенсуються ви­ключно за його рахунок, розподіляючись на весь час створення стра­хового (резервного) фонду. При цьому розподіл втрат здійснюється не в «ширину», а лише в «глибину», не в «просторі», а лише «у часі»³. Самострахування може застосовуватись здебільшого великими учас­никами цивільних відносин, або тими суб'єктами, які складаються із декількох самостійних частин (наприклад, судноплавні компанії, авіакомпанії тощо).

Друга форма - створення централізованих страхових фондів (ре­зервів) за рахунок державного бюджету або місцевих бюджетів. Ха­рактерними її рисами є те, що страховий фонд існує та використо­вується як єдиний фонд для певного кола суб'єктів (у межах держави в цілому або її окремої адміністративної одиниці) та створюється в централізованому порядку за рахунок централізованих державних, місцевих та інших ресурсів, а не окремими суб'єктами. Виплати з цього фонду призначені для компенсації втрат багатьох осіб, що від­повідають обумовленим вимогам (територія, вид діяльності тощо), і які не завжди беруть участь у його створенні.

Особливе значення мас третя форма організації страхового фонду -власне страхування. На відміну від перших двох форм створення стра-

¹ Чинне законодавство передбачає створення страхового фонду при проведенні
страхування виключно у грошовій формі.

² Наприклад, ст. 14. Закону України «Про господарські товариства» передбачено
створення у господарському товаристві резервного (страхового) фонду у розмірі, вста­
новленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного капіталу.

³ Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. - М.: Изд-во АН
СССР, 1947.-С. 16.

хового фонду, страхування характеризується двома ознаками: страхо­вий фонд формується у децентралізованому порядку за рахунок внесків окремих його учасників, а розподіляється централізовано страховиком, але виключно серед його учасників (осіб, які беруть участь у його фор­муванні). Втрати, що виникають у окремих його учасників, розподіляю­ться виключно серед осіб, які створили цей фонд.

Економічна сутність страхування полягає в розкладенні збитків, заподіяних одній особі, серед якомога більшого кола суб'єктів, для кожного з яких окремо матеріальні втрати ледь відчутні, а становище потерпілого відновлюється швидко і досить повно. З цієї точки зору страхування виступає у вигляді системи перерозподільчих відносин його учасників шляхом формування за рахунок їх грошових внесків цільового фонду, призначеного для відшкодування можливих над­звичайних та інших втрат, надання грошової допомоги або накопи­чення грошових коштів.

Страхування як вид цивільно-правових відносин підлягає спе­ціальному правовому режиму. Основу законодавства про страхуван­ня складають акти цивільного законодавства, які регулюють найваж­ливішу частину страхових відносин - страхові зобов'язання¹. Голов­не місце серед правових актів, що регулюють страхові зобов'язання належить ЦК, в якому страхуванню присвячена окрема глава - 67 (Страхування). Особливу увагу в ЦК приділено питанням правового регулювання договору страхування. Разом з тим, якщо інше не вста­новлено актами цивільного законодавства, положення ЦК застосову­ються також щодо відносин, що випливають із обов'язкового страху­вання (ч. 2 ст. 999). З цього слідує, що до відносин, які випливають із обов'язкового страхування, положення ЦК мають субсидіарне засто­сування поряд із спеціальними актами цивільного законодавства.

Другим за значущістю правовим актом, присвяченим страховим зобов'язанням, є Закон «Про страхування», який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових по­слуг, посилення страхового захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб. Вказаний Закон містить загальні положення правового регулювання страхових зобов'язань, а також основні страхові понят­тя та категорії, як-то: страховики, страхувальники, страховий ризик, страховий випадок, страхова сума, страхове відшкодування тощо.

До актів цивільного законодавства, що регулюють страхові зобо­в'язання, також відносяться укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (ст. 11 ЦК).

Важливе значення мають правові нормативні акти спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах на­гляду за страховою діяльністю (далі - Уповноважений орган), який

Крім актів цивільного законодавства, правові норми, що регулюють відносини у ^сфері страхування, також містяться у нормативно-правових актах, які відносяться до ія-Щих галузей права (адміністративного, фінансового, податкового та ін.).

340

Розділ XIII

•ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ341

 

видає нормативно-правові акти в межах повноважень, передбачених законом¹.

При здійсненні добровільного страхування важливу роль для вре­гулювання відносин між страхувальником та страховиком відіграють правила страхування, які визначають загальні умови і порядок здійс­нення добровільного страхування. Вони розробляються страховиком самостійно для кожного виду страхування окремо і підлягають реє­страції в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійс­нення відповідного виду страхування². Порядок та правила прове­дення окремих видів обов'язкового страхування встановлюються Ка­бінетом Міністрів України та затверджуються його відповідними по­становами, які належать до актів цивільного законодавства і є обо­в'язковими для виконання (ст. 7 Закону).

Взаємовідносини між страховиком та страхувальником мають дворівневу структуру. По-перше, загальні умови добровільного стра­хування містяться в правилах страхування. По-друге, конкретні (без­посередні) його умови визначаються при укладенні договору страху­вання відповідно до законодавства. Кожний страховик зобов'язаний дотримуватись загальних умов страхування, допускаючи лише їх конкретизацію та незначні відступи. У цьому проявляється здійснен­ня державою безпосереднього матеріального контролю за загальни­ми умовами страхування. При укладенні договору страхування сто­рони вправі самостійно визначати умови (зміст) цього договору страхування, але не допускаючи істотної зміни положень, що міс­тяться в правилах страхування.