УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

(2 години)

План

1.Історія та сучасні проблеми української термінології.

2.Термін у системі професійного мовлення. Характерні ознаки терміна.

3.Вимоги, що висувають до використання термінів у професійному спілкуванні.

4.Загальнонаукові й вузькоспеціальні терміни.

5.Типи термінів за структурою і походженням. Терміни-абревіатури.

 

Термін (від латин, terminus – межа, кінець) – це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою тер­мінологію.

Основні ознаки терміна:

· Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, в якій має термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.

· Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше пере­давати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

· Прагнення до однозначності в межах своєї терміносисте­ми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їх призначенням. Повністю усунути багатозначність (найчастіше дво­значність) не вдається.

· Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію (визначення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до термі­на: нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, відсутність синонімів, інтернаціональний характер, стислість, відкритість.

Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові –термінологію і терміносистему.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші тер­мінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнарод­ний стандарт). Стандартизована термінологія обов'язкова для вживання в офіційних, наукових, ділових, виробничих текстах.

Галузеві терміносистеми взаємодіють одна з одною, мають спільний термінологічний фонд. Ізольованих терміносистем немає, вони містять уніфіковані щодо норм сучасної мови терміни на міжгалузевому рівні.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни поділяються на три групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галу­зевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни – це терміни, які використовуються в кіль­кох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполуки, які по­значають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, правка, ретуш.

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація – використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сати­новий друк, чиста конкуренція. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, галь­ванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріа­ломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний – використання словосполук для називання на­укових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне за­мовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним сло­вом: кардан, контролінг, дисиміляція.

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:

· однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.

· двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення імен­ник + іменник, наприклад: стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність;

• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приго-
лосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип
речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови,
пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного
світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа імен-
ника, позолота обрізів видання;

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.