ЛЕКЦІЯ XIV: ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ В ХХІ СТ. В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ
(2 год.)
1. Державотворчий потенціал української національної ідеї. Визначення поняття української національної ідеї. Періодизація української національної ідеї. Процес формування української національної ідеї. Основні теоретики та ідеологи української національної ідеї. Головні концептуальні положення та складові української національної ідеї. Погляди М. Драгоманова, М. Грушевського, І. Франка, В. Липинського, Д. Чижевського. Концепція «інтегрального націоналізму» Д. Донцова. Процес творення українського національного простору. Боротьба українських національно-патріотичних сил за реалізацію української національної ідеї. 2. Демократизація та розбудова громадянського суспільства. Визначення поняття громадянського суспільства. Його структурні елементи. Історія розвитку ідеї громадянського суспільства. Основні аспекти громадянського суспільства. Загальні атрибути громадянського суспільства. Ознаки громадянського суспільства. Ключові принципи громадянського суспільства. Інституції громадянського суспільства. Функції громадянського суспільства. Роль політичних партій. Співвідношення громадянського суспільства з державою. Формування та принципи правової держави. Громадянське суспільство в Україні. Сучасний стан та тенденції. Основні законодавчі перешкоди діяльності громадських та благодійних організацій в Україні. Закон України «Про громадські об’єднання». 3. Місце України в процесах глобалізації. Основні тенденції та перспективи України в сучасних процесах світової глобалізації. Головні глобальні проблеми: екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародна безпека. Глобалізація в економіці та політиці. Питання культурної та освітньої глобалізації. Головні завдання сучасної глобалістики. Сучасні теорії глобалістики. Геополітичні орієнтації України. Інтеграція України в сучасну економічну систему. Україна і світ: взаємозв’язок глобального та національного розвитку. Процеси транснаціоналізації. Підсумки історичного шляху українського народу і найголовніші уроки історії його боротьби за свободу і незалежність. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття. Семінарське (лат. seminarium — розсадник) заняття — вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних закладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо. Семінарські заняття тісно пов’язані з лекціями та іншими формами навчальної роботи у вищому навчальному закладі і зорієнтовані на формування у студентів умінь і навичок самостійно здобувати знання. Вони сприяють розвитку пізнавальної активності й самодіяльності студентів більшою мірою, аніж будь-які інші форми організації навчання; розвивають логічне мислення, спонтанне мовлення, уміння висловлювати й аргументувати власні думки, критично аналізувати аргументи опонентів, а також допомагають глибокому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань, виробленню активної життєвої позиції. Протягом навчального семестру в кожній академічній групі як обов’язкова форма навчання проводяться семінарські заняття. Семінарські заняття проводяться згідно з планом (див. с. 39–75). Семінар є ефективною формою контролю знань студентів. Семінари проходять у формі доповіді підготовлених матеріалів студентами з подальшим їх обговоренням за заздалегідь запропонованим планом. Семінарські заняття можуть відбуватися у вигляді розгорнутих бесід, семінарів-доповідей (повідомлень), обговорення рефератів і творчих письмових робіт, «круглих столів», ігор, дискусій тощо. У ході підготовки до семінарського заняття студенти зобов’язані опрацювати рекомендовані джерела та літературу до теми, скласти орієнтовний план свого виступу, продумати відповіді на кожне питання, за бажанням їх можна занотувати (перебіг подій, основні дати, персоналії, висновки та власні думки тощо). Якщо осмислення основних положень планових питань семінарського заняття дається студенту важко, йому слід звертатися до викладача за консультацією. На семінарі студент повинен вміти: ознайомити однокурсників з історіографією проблеми, показати і зіставити різні концепції і точки зору дослідників; всебічно і аналітично розкрити його суть; доказово і аргументовано пов’язати планове питання з сучасним періодом історії України; висловити власне розуміння історичних процесів і явищ; виділити головні думки і зробити висновки та узагальнення; аналізувати виступи студентів-однокурсників; правильно тлумачити нові терміни і поняття; висловлювати думки літературною мовою. Кожний з цих елементів має часове обмеження: доповідь – 15–20 хв., виступ – 5–7 хв., доповнення – 3 хв. Самостійна робота з літературою та джерелами при підготовці до семінарських занять вимагає певних вмінь: складання плану, написання тез, витягів, конспектування тощо. При підготовці до виступу неприпустимо вдаватися до механічного переписування матеріалу з одного або кількох джерел, чужих конспектів. Критичне осмислення матеріалу, різних джерел, відстеження розвитку думки авторів, побудови доведень і аргументації сприяє формуванню в студентів власного погляду на проблеми, самостійного творчого мислення План – найкоротший вид записів: перераховані висвітлені в тексті питання, що передбачають виявлення логічної структури матеріалу. Він не потребує багато часу для оформлення; може складатися просто під час читання; відображає послідовність викладення матеріалу джерела, що опрацьовується; розкриває зміст матеріалу і допомагає поновити в пам’яті прочитане; допомагає організації самоконтролю та прискорює опрацювання матеріалу. Щоб скласти простий план, потрібно вдумливо прочитати текст, з’ясувати його основну думку, визначити тему і підтеми, чітко й лаконічно їх сформулювавши, записати у вигляді пунктів. Для складання плану, крім підтем, визначають мікротеми тексту, що становитимуть підпункти складного плану. Тези – ключові положення опрацьованого тексту, стисло сформульовані самим студентом і записані в тому порядку, в якому вони викладені в літературі (монографії, статті). Їх складання є важливим засобом розвитку логічного мислення; допомагає з’ясувати зміст прочитаного; привчає коротко формулювати власні думки, фіксувати увагу на сутності проблеми. Щоб скласти тези, слід прочитати текст, обміркувати його зміст, визначити головну думку та викласти основні положення. При цьому кожна теза записується окремо, з нового рядка та, для зручності, нумерується. Тези бувають простими, коли основні положення автора коротко формулюються «своїми словами», складними, коли наводяться не лише ключові положення, але й деякі аргументи, цитати (авторські тези) на доказ, та змішаними. Витяг – це запис окремих, найбільш важливих місць тексту, де фіксується, як правило, фактичний, ілюстративний матеріал. Витяги необхідні для того, щоб вибрати з літературних джерел найбільш суттєве. Вони допомагають не тільки нагромадити необхідні відомості з тих чи інших питань та полегшити запам’ятовування, але й зібрати, зіставити, систематизувати матеріал із багатьох джерел. Оформляються на окремих картках (або вносяться до бази даних комп’ютера) у вигляді цитат або викладу думки автора у власному переказі. При цьому вказується прізвище та ініціали автора книги, її назва, видавництво, рік і місце видання, розділ, том, сторінка. Правильно зроблені витяги дозволяють значно полегшити самостійну роботу студента при підготовці до семінарських занять, екзаменів, написанні рефератів, контрольних, дипломних та курсових робіт, використовуючи підібраний і систематизований матеріал без постійного звертання до літературного джерела. Конспектування – найбільш досконала форма запису в процесі самостійної роботи студента, що передбачає короткий виклад змісту статті, розділу книги, брошури, лекції, відео-, аудіо джерела тощо та містить у собі і план, і тези, і витяги, і цитати, і самостійні спостереження, зауваження. Цінність конспекту полягає в тому, що він сприяє кращому запам’ятовуванню, дає можливість швидше відновити в пам’яті вивчене, систематизувати й узагальнити накопичений матеріал, розвиває критичне ставлення до інформації, допомагає виробити власний стиль викладу. Грамотно складений конспект значно полегшує виступ на семінарському занятті, робить його цікавим та змістовним. Рекомендована література, поряд з іншою, включає найновіші на момент виходу даного видання монографічні дослідження, підручники та посібники з історії України. Також слід підкреслити, що пропонована до кожної з тем (семінарських занять та реферативних робіт) література аж ніяк не обмежує студента, а навпаки, стимулює його до подальших пошуків. Більше того, пропонується лише основний каркас, у якого немає меж для вдосконалення та розширення. Звісна річ, під час підготовки до семінарів не слід забувати і лекційний матеріал. Також особливо заохочується студентство до користування сучасною комп’ютерною мережею, Інтернет-версії слід опрацьовувати, а їх електронні адреси необхідно обов’язково заносити до списку використаних джерел та літератури. Глибоке, систематичне, свідоме засвоєння студентами предмету даного курсу можливе, лише за використання літератури з історії України, яку можна розподілити на наукову, навчальну, художню, мемуарну. При вивченні історії України студенти мають можливість користуватися різними джерелами та літературою. Але, роблячи узагальнюючі висновки з історії українського народу, не слід забувати, що багато фактів, подій, явищ, оцінок і коментарів, які давалися представниками різних історичних шкіл, наукових напрямків та окремими істориками, носять дискусійний характер. Кожна історично вагома проблема, винесена на розгляд семінарського заняття або тема реферату, орієнтують студентів на широкомасштабне та комплексне її бачення, спрямовують на аналітичне мислення, на необхідність синтезувати, узагальнювати найхарактерніші тенденції історичного розвитку українського суспільства. Семінарські заняття мають сприяти розвитку творчої самостійності студентів, формувати їх інтерес до науки і наукових досліджень, розвивати культуру мови, вміння та навички публічного виступу, участі в дискусії. Якість проведення семінарських занять залежить від рівня підготовки студентів і викладачів. Існує три форми підготовки студентів до різних видів семінарських занять: 1) усі студенти готують повідомлення з основних питань; 2) кожен студент готує реферат на певну тему; 3) студент самостійно готує доповідь творчого характеру, яка містить елементи дослідницького характеру. Щоб оволодіти необхідними знаннями, студент має готуватися до усіх питань плану семінарського заняття. Виступ має містити такі елементи: вступ, глибоке і добре аргументоване висвітлення питання, узагальнення, висновки. Після виступу студент повинен бути готовим відповісти на запитання викладача або товаришів, що передбачає оволодіння матеріалом з кожного питання семінару. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить у журнал. Отримані студентами оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни. Однією із форм додаткової роботи студента є написання реферату. Реферат (від лат. referе – доповідаю, сповіщаю) – це стислий виклад у письмовій формі та поданий усно основний зміст опрацьованих літературних джерел, присвячених певній темі. Разом з тим, студенту слід проаналізувати матеріал та висловити власні судження з проблеми, що вивчається, інакше реферат стає лише конспектом публікацій. Написання рефератів сприяє формуванню вмінь і навичок роботи з науковою, навчально-методичною літературою та першоджерелами; розвиває мислення студентів та формує основи наукового – писемного й усного – мовлення (вміння самостійно творчо осмислювати, аналізувати, зіставляти та узагальнювати різні наукові концепції і конкретний матеріал, робити висновки); розширює загальний світогляд та поглиблює знання з дисципліни «Історія України (соціально-економічний аспект)»; формує вміння реферування та навички наукової діяльності (дослідницькі методи, самостійний пошук матеріалу, упорядкування списку використаної літератури, оформлення посилань тощо). Вимоги до реферату (див. с. 112-114): 1) реферат є самостійно виконаною роботою, мета якої – поглиблення та розширення знань; 2) тема реферату узгоджується з викладачем; 3) рекомендації по оформленню реферату визначаються викладачем (обсяг, формат, шрифт, інтервал тощо); 4) сторінки реферату обов’язково нумеруються. Нумерація починається з другого аркуша арабською цифрою 2 посередині верхнього або нижнього берега. 5) структура реферату: Ø титульний лист; Ø план (як мінімум 3 пункти, простий або складний); Ø вступ (визначається предмет дослідження, формулюються мета та завдання, які ставить перед собою студент, розкривається актуальність теми, її зв’язок із важливими проблемами сучасності, історія питання, короткий огляд використаної літератури); Ø основна частина (розкривається суть проблеми); Ø висновок (формулюються основні висновки з усього сказаного, остаточна точка зору студента, яка склалася в результаті вивчення та аналізу літературних джерел); Ø список використаної літератури (не менше 3 джерел, поданих в алфавітному порядку та оформлених з урахуванням правил бібліографічного опису, причому використання лише навчальної або методичної літератури є показником низької якості виконаної роботи); 6) у тексті реферату необхідно робити посилання на авторів і літературні джерела при висвітленні того чи іншого питання; 7) реферат має бути охайно оформленим, грамотно написаним. Записи ведуться з одного боку стандартних аркушів, що нумеруються, залишаючи ліворуч поля. На титульній сторінці вказується назва установи, де виконано роботу, тема реферату, прізвище, ім’я, по-батькові автора, курс, групу, факультет, де він навчається, керівника роботи, рік, місце написання роботи. Мова викладу – державна; 8) реферат перевіряється та оцінюється керівником. Захист реферату є обов’язковим. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу як складової частини процесу творення загальноєвропейської системи вищої освіти, передбачає посилення ролі індивідуальної та самостійної роботи студентів, їх наполегливої, послідовної й регулярної пізнавальної діяльності. Саме студенти за допомогою викладачів мусять активно організовувати своє навчання за вибраним напрямом, усвідомлюючи власну відповідальність за якість отриманих знань і навичок, їхнє значення для всього подальшого життя. Індивідуальна та самостійна робота студентів є основним засобом засвоєння студентами навчального матеріалу в час, вільний від обов’язкових аудиторних занять. При цьому їх обсяг може становити від 1/3 до 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення дисципліни.
|
