Общая площадь 2500 кв.м.

Вступ

1.Сутність кооперації

2. Правова база розвитку кооперації

3. Виробнича кооперація в Україні

4. Виробнича кооперація Одеської області

5. Статутний капітал сільськогосподарського виробничого кооперативу

Висновки

Список літератури

Додатки

 

 

Вступ

Сучасний стан АПК вимагає вирішення проблеми, пов’язаної з пошуком нових ефективних форм господарювання. Пошуки шляхів виходу з кризового стану і створення умов щодо розвитку сільськогосподарського виробництва, підвищення його конкурентоспроможності мають багатовекторний характер. Одним з важливих напрямків цього процесу є активізація кооперативного руху в аграрній сфері. [9]

Питанню агропромислової інтеграції та кооперації присвячено праці провідних вітчизняних вчених економістів-аграрників, зокрема В.Г.Андрійчука, П.І. Гайдуцького, О.В. Крисального, В.Я. Месель-Веселяка, П.Т. Саблука, О.М. Шпичака та ін. [6]

Багаточисельними дослідженнями були визначені та розкриті соціальні, організаційні та економічні ознаки кооперації. Соціальні – характеризують захист і взаємодопомогу людей, економічні – підвищення результативності від економічної діяльності, справедливий розподіл результатів в інтересах членів кооперації, організаційні – добровільність і демократичність управління. [1]

 

1.Сутність кооперації

Кооперація виражає процес співпраці як окремих суб’єктів, так і сукупності різних організаційно-правових форм на базі кооперативів або інших організаційних форм, які створені на принципах кооперації. [1]

Кооперація є соціально-економічним явищем, яке виникло під впливом соціально-етичних ідей і ґрунтується на міжнародно визнаних принципах: добровільного і відкритого членства; членського демократичного контролю; економічної участі членів кооперативу; незалежності і самостійності; освіти, навчання та інформації; турботи про суспільство. Фундаментальні принципи залишаються основою розуміння суті, організаційної ідентичності економічного механізму і соціального призначення кооперативних форм господарювання в аграрній сфері, вони відображають генезис та еволюцію кооперативної ідеї. [8]

Унікальність формули кооперативу полягає, насамперед, у його природній властивості до ефективної самоорганізації, перебирання на себе низки управлінських функцій, які, зазвичай, повинні виконувати інші інститути влади. Тому виникнення таких само організованих і саморегульованих структур, як кооперативи, - це свого роду природний безкоштовний подарунок суспільству та державі. [3]

Кооперація набула широкого поширення у багатьох країнах світу, нині вона охоплює більше 800 млн. чоловік. Саме кінець XIX - початок XX ст. вважається періодом становлення та розвитку вертикальної агропромислової інтеграції. Так, у Великій Британії, США, Канаді друга половина 30-х рр. ХХ ст. характеризується поглибленням інтеграційних відносин в агропромисловому виробництві. В інших країнах Західної Європи - Франції, ФРН, Голландії, Данії, Швеції ці процеси розпочались дещо пізніше – на початку 1950-х рр., у Японії - наприкінці 1960-х рр. В європейських країнах світу не склалося єдиного підходу до формування кооперативів. У більшості країн неможливо стати учасником кооперативу без мінімально встановленого паю, не беручи участі в фінансовій діяльності. У Данії, Швейцарії, Нідерландах не вимагається пайового внеску. Діяльність кооперативів здійснюється на основі статуту і регулюється спеціальними законами з розвитку кооперації та захисту їх інтересів. У деяких країнах світу законодавчо встановлюється кількість осіб, що вступають до кооперативу. Так, у Франції в кооператив приймається не більше 20 % членів, не зайнятих в аграрному виробництві і, які беруть участь в кооперативі лише грошовим внеском.

У багатьох країнах існують труднощі регулювання економічних відносин між державою та кооперативними організаціями. Це стало причиною утворення кооперативних союзів на регіональному і державному рівнях. Такі союзи спростили вирішення багатьох правових питань, дотримання податкового законодавства, надання консультацій. В Європі кожний кооператив стає членом аудиторського союзу, який займається перевіркою діяльності кооперативів і пропонує цілий ряд послуг, пов’язаних із покращенням фінансової діяльності.

Починаючи з середини 80-х років інтеграційні процеси в Україні стали широко поширюватися в сільському господарстві. Створювалися агропромислові об’єднання, комбінати, агрофірми. Вони являли собою сукупність підприємств та організацій, які об’єднали сільськогосподарське виробництво з переробними підприємствами. У різних країнах світу, зокрема й в Україні, розвиток кооперації та інтеграції сільськогосподарських виробників є засобом захисту проти економічно сильніших посередницьких структур.

Процеси інтеграції в Україні тільки починають розвиватися і тому особливого значення набуває зарубіжний досвід. Так, У країнах ЄС кооперативами реалізується 60% сільськогосподарської продукції, в країнах Скандинавії – 80, в Японії – більше 90%. У США кооперативами переробляється і продається 30 % продукції фермерів. [6]

2. Правова база розвитку кооперації

Кооперація широко підтримується у світі: Міжнародною організацією праці, генеральною конфедерацією сільськогосподарських кооперативів ЄС та Міжнародним кооперативним альянсом. Зокрема, 18 червня 2002р. ООН прийняла резолюцію 56/114 «Кооперація в процесі соціального розвитку», в якій закликають уряди країн сприяти розвитку кооперації. Відродження реальних кооперативних відносин в аграрному секторі України було розпочато з прийняттям Верховною Радою у 1997 р. Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», який відкрив широкі можливості для сільськогосподарських товаровиробників у створенні своїх власних, повністю ним контрольованих, структур агробізнесу. Для успішної діяльності кооперативів в Україні створено достатню законодавчу базу: Закони України «Про кооперацію» (2003 р.), «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997 р.), «Про споживчу кооперацію» (1993 р.), «Про кредитні спілки» (2001 р.). Крім того Указом Президента України від 19.12.2000 № 1348 «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» розвиток кооперативного руху було визнано одним із важливих напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формування її багатоуклад­ності. Проте розвиток кооперації не можна вважати задовільним.

Слід зазначити, що Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" (2000 р.) увібрав кращі елементи правових норм кооперативних законодавств країн Західної Європи, США і Канади, де кооперація має глибокі історичні коріння й широку підтримку з боку держави.

Знаковою для стимулювання розвитку кооперативів є прийняття Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року та постанови від 20 серпня 2008 року № 729 "Про заходи щодо активізації з розвитку тваринництва", якою, зокрема, доручалося ряду міністерств передбачити надання бюджетної підтримки особистим селянським господарствам і державну підтримку створенню й функціонуванню сільськогосподарських кооперативів із заготівлі, переробки та збуту продукції тваринництва, штучного осіменіння тварин, створенню й утриманню культурних пасовищ і суб'єктів малого підприємництва на селі.

У 2009 році з ініціативи Уряду прийнята програма з розвитку сільськогосподарської кооперації на період до 2015 року, з виділенням коштів. [2]

3. Виробнича кооперація в Україні

В Україні вже склалася певна система кооперативних інститутів: це сільськогосподарські, споживчі, будівельні, кредитні. За цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі й обслуговуючі.

Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою одержання прибутку, працюють на засадах обов'язкової трудової участі членів кооперативу у процесі виробництва. [2]

Виробничі кооперативи посідають важливе місце в загальній структурі сільськогосподарських підприємств і складають майже 2% (1001) усіх підприємств галузі, а в Одеській області цей показник складає 85,6% (5861).

Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського й іншого виробництва учасників кооперації та не ставлять за мету одержання прибутку. [2]

Виробнича кооперація в сільському господарстві є формою економічної взаємодії суб’єктів, що прагнуть досягнення спільної мети на основі об’єднання майна, землі та праці у виробництві сільськогосподарської продукції.

Доцільність існування виробничої кооперації та її розвиток в Україні обумовлюється принциповою важливістю збереження існуючих майнових комплексів, сівозмін, виробничої та соціальної інфраструктур, кваліфікованих кадрів, тобто переваг великомасштабного виробництва. Учасники кооперації повинні володіти землею та майном на засадах персоніфікованої приватної власності чи на умовах оренди. Виробнича кооперація може мати місце між сільськогосподарськими товаровиробниками різного організаційно-правового статусу. Вищою формою виробничої кооперації є створення підприємства особливого організаційно-правового статусу – сільськогосподарського виробничого кооперативу.

Сучасна концепція виробничої кооперації в сільському господарстві передбачає відповідність виробничого кооперативу таким ідентифікаційним ознакам, як функціонування в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, дотримання міжнародних кооперативних принципів, прибуткова орієнтація, обов’язкова трудова участь членів кооперативу в господарській діяльності підприємства, піклування про розвиток соціальної інфраструктури, а також піднесення культурного й освітнього рівня своїх членів та їх сімей. Наявність цих ознак свідчить про істинно кооперативну природу підприємства.

Узагальнення вітчизняного історичного досвіду розвитку кооперативного руху в сільському господарстві свідчить, що виробничі кооперативи не завжди мали повну відповідність концепції кооперативної організації і дотримувалися кооперативних принципів, а отже, їм були притаманні ознаки псевдо кооперативних структур. Лише сучасні сільськогосподарські виробничі кооперативи (новітній тип) можуть стати зразковою моделлю реалізації кооперативної ідеї в сільському господарстві, адже кооперативне законодавство відповідає міжнародним принципам кооперації.

Реформування відносин власності на землю та майно, реструктуризація колишніх колективних сільськогосподарських підприємств сприяли тому, що в сільському господарстві знайшли поширення ринково орієнтовані структури, що базуються на приватній власності. Сільськогосподарська виробнича кооперація в Україні при цьому представлена двома рівнями: первинним та у формі виробничого кооперативу. Перший в Україні є юридично не зареєстрованим, не має власної господарської форми і являє собою просту співпрацю виробників сільськогосподарської продукції у формі різнобічної допомоги технікою, обладнанням, трудовими ресурсами під час обробітку ґрунту, збору врожаю, збуту продукції тощо. Другий рівень, що вимагає створення і функціонування сільськогосподарського виробничого кооперативу, становлять підприємства агрегативного типу, що об’єднує товаровиробників-власників на корпоративних засадах. В умовах перехідної економіки такі підприємства відіграють важливу роль в аграрному секторі, адже жодна інша організаційно-правова форма підприємства в сільському господарстві не передбачає в установчих документах зобов’язань щодо вирішення соціальних проблем власних працівників.

Основними причинами, що на сучасному етапі стримують процес розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні, є недосконалість їх організаційної структури, особливо відсутність організаційного забезпечення маркетингової діяльності, недосконала система мотивації праці членів та найманих працівників, відсутність організованого надходження інформації, необхідність підвищення кваліфікації та освіти членів кооперативу, що є міжнародним принципом кооперації.

Посилення мотивації праці в сільськогосподарському виробничому кооперативі передбачає використання системної дії мотиваційних матеріальних і нематеріальних факторів. Матеріальні мають забезпечити оптимальний вибір форм та системи оплати праці в кооперативі при одночасному використанні таких стимулів до праці, як премії, надбавки та доплати. Разом з цим, формування фонду оплати праці повинно здійснюватися з врахуванням таких економічних чинників, як кінцевий фінансовий результат діяльності кооперативу, державні гарантії рівня мінімальної заробітної плати, процес інфляції. [7]

Сучасний стан агроформувань Дніпропетровської області свідчить, що сільськогосподарські виробничі кооперативи як форма ведення аграрного бізнесу мають і певні недоліки: в них певною мірою "розмиваються" матеріальна зацікавленість і відповідальність щодо результатів господарської діяльності, наявні розбіжності між інтересами окремого власника-працівника та іншими з тих чи інших питань господарювання, ускладнюється процес управління виробничою й комерційною діяльністю. Водночас для великих виробничих кооперативів характерним є вищий рівень технічної ефективності.

Проведена в 2009 р. структуризація внутрішньогосподарських відносин сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" Магдалинівського району Дніпропетровської області сприяла зростанню прибутку кооперативу порівняно із середніми даними за 2001–2003 рр. на 1,9 млн. грн., або на 37,7 %, тоді як витрати на товарну продукцію збільшилися на 15,9 %. Як наслідок, рівень рентабельності зріс на 12,7 % і у звітному році становив 32,2 %.[8]

Економічна ефективність функціонування СВК, 2000-2010 рр.*

 

 

Показник	Рік	2010р. до 2000 р., %
Кількість підприємств, од.**					39,4
Площа сільгоспугідь, тис. га	2673,1	1811,1	1268,7	941,3	35,2
Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у с.-г. виробництві - всього, осіб					22,6
У т. ч. на одне господарство:
зайнятих працівників, осіб					57,6
сільгоспугідь, га	1912,0	1739,8	1716,8	1708,3	89,3
Виручка від реалізації с.-г. продукції та надання послуг, млн грн	1549,4	1569,8	1667,6	2454,9	158,4
Прибуток від реалізації с.-г. продукції та надання послуг, млн грн	32,7	181.9	81.2	265,0	у 8,1 разів
Рівень рентабельності с.-г. діяльності, %	2,2	1,2	5,1	12,5	+10,3

*Розраховано за даними Форми 50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств» за відповідні роки.

**Ті, що звітували за формою 50-сг.

Дані таблиці свідчать, що за останні десять років кількість сільськогосподарських кооперативів скоротилася більше ніж удвічі, а чисельність зайнятих у цьому секторі аграрного виробництва країни зменшилася у чотири рази. Однак і в цих умовах обсяг виручки під реалізації продукції (робіт і послуг) кооперативів зріс на 58,4%, прибуток від їхньої діяльності - у вісім разів, а рівень рентабельності підвищився на 4,2 пункти. Отже, це ще раз переконує про доцільність розвитку процесів кооперації в аграрному секторі й за умов ринкової економіки.[10]

Багаторічний міжнародний досвід красномовно свідчить про те, що кооперативи виробників і споживачів можуть взаємовигідно співпрацювати між собою, уникаючи необхідності користуватися послугами нецивілізованих посередників, які, на жаль, домінують на вітчизняному ринку збуту сільськогосподарської продукції й у сфері торгівлі. Взаємовигідна співпраця кооперативів названих видів дає можливість їхнім членам максимально задовольнити свої економічні потреби. У процесі такої інтеграції виробники збільшують прибуток, а споживачі - суттєво скорочують витрати. Моделі взаємовигідної співпраці різних видів кооперативів у сучасних умовах є надзвичайно перспективними для української практики. Останнє набуває особливої актуальності у сучасних умовах, коли Міністерство аграрної політики та продовольства України ставить на меті «вивчення можливості залучення матеріально-технічної бази Укоопспілки до реалізації державної політики соціально-економічного відродження українського села». [5]

4. Виробнича кооперація Одеської області

Протягом останніх років відбувається процес створення виробничих кооперативів, хоча на початкових стадіях реформування як організаційної структури кооперації не має чіткого спрямування, оскільки в державі не існувало відповідної економічної програми.

У новостворених виробничих сільгоспкооперативах (СВК) часто порушувались основні принципи кооперації і в першу чергу зміст відносин між членами кооперативу залишався як у реформованих КСП. Їх створення особливо у північних районах області, і функціонування зкомпроментувало розвиток кооперації у цілому регіоні. Це стало наслідком того, що в недостатній мірі в області було розгорнуто консультативну, інформаційну та науково - методичну роботу, були відсутні моделі і процедури створення кооперативів.

Не дивлячись на наявність недоліків, досвід життя та законодавча база забезпечили створення 236 сільськогосподарських виробничих кооперативів, які складають, як видно з рис.1. 24,4% всіх новостворених господарств в області після реформування колгоспів і радгоспів.

В цих кооперативах об'єднали свої майнові, земельні паї та працю більше 2.5 тисячі фермерських і селянських господарств області. Основна мета створення таких кооперативів пов'язана із задоволенням потреб його членів.

За період з 2006 по 2009 рік кількість СВК в області скоротилась на ЗО одиниць з 266 до 236. Таке скорочення відбулось в основному за рахунок районів північної частини області.

В зоні Центрального степу з 28 СВК лишилось 16, в зоні Лісостепу з 68 лишилось 51.

В зоні ж Південного степу кількість СВК лишилась майже незмінною - 156. І якщо порівнювати структуру агроформувань області і цього регіону, то питома вага кількості сільськогосподарських виробничих кооперативів тут складає 45,4 %, що майже вдвічі більше ніж по області (рис. 2).

Досить високою є частка утворених сільськогосподарських кооперативів з числа реформованих підприємств у Ізмаїльському районі: 32 кооперативи, Б.-Дністровському - 23, Саратському, Татарбунарському районах по 20 кооперативів. І в той час в зоні Центрального степу у Березівському, Іванівському та Миколаївському районах не створено жодного сільськогосподарського виробничого кооперативу. Загальна кількість кооперативів у 17 районах зон Лісостепу і Центрального степу складає всього 34 % загальної їх кількості по області.

Таким чином можна зробити висновок, що набутий досвід розвитку кооперації в недалекому минулому приживається в нинішніх умовах лише у 9-ти районах півдня Одеської області через психологічну готовність людей до пошуку нових форм організації праці і виробництва.

І навпаки, північний регіон потребує від обласних властей розгортання системи агітаційних, консультативних, інформаційних і науково-методичних заходів, які дозволять подолати психологічну неготовність людей до створення СВК.

Виробничий кооператив єдосить простою і зрозумілою формою організації виробництва.

Він діє за законами ринкової економіки і сам вирішує, якими видами господарської діяльності йому займатись, переслідуючи мету - одержання прибутку. Як видно з таблиці 1, основним видом діяльності сучасних сільськогосподарських кооперативів в Одеській області є виробництво зернових культур.

Якщо в середньому за 2004-2008 роки з усіх видів сільськогосподарських підприємств питома вага зернових культур в структурі товарної продукції не перевищувала ЗО %, то у СВК цей показник сягає 55 %. Не популярним в кооперативах є виробництво соняшнику і цукрового буряку.

Значно менше приділяється уваги в виробничих кооперативах виробництву тваринницької продукції, її питома вага в структурі товарної продукції СВК складає всього 20 %, в той час, коли по області це показник вдвічі вищий. Виробництвом рослинницької і тваринницької продукції займаються 84 % СВК, 52 % з яких знаходиться в зоні Південного степу.

 

Структура товарної продукції СВК Одеської області в середньому

за 2004-2008 роки

Основними видами тваринницької продукції, яка виробляється СВК є:

1) молоко - 5,2%;

2) м'ясо великої рогатої худоби - 4,9%;

3) м'ясо свиней - 8%.

В середньому по всім господарствам області ці показники нижчі. Дещо відрізняється структура товарної продукції СВК окремих природно-економічних зон області (табл. 2).

Розраховано на основі середніх даних за 2004-2008 роки.

Як видно з таблиці 2, СВК зони Південного степу виробляють і реалізовують 77% товарної продукції всіх СВК області, 78% якої є продукція тваринництва, 19% складає продукція м'яса ВРХ, свиней, овець та кіз. В СВК зони Лісостепу, зони Центрального степу і приміської зони цей показник ледве перевищує 7%.

В СВК приміської зони виробництво і реалізація молока в структурі товарної продукції сягає майже 15%. Тут функціонують виробничі кооперативи овочево-молочного напрямку. СВК зони Південного степу виділяються високою питомою вагою в структурі товарної продукції, виробництва товарного м'яса свиней — більш 9%. І лише одиничні виробничі кооперативи можна назвати вузькоспеціалізованими у виробництві тваринницької продукції, доля їх в обсягах товарної тваринницької продукції СВК не значна, всього 3,3%.[9]

 

5. Статутний капітал сільськогосподарського виробничого кооперативу

Якщо створюється сільськогосподарський кооператив, то облік його власного капіталу здійснюється відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», що визначає правові, організаційні, економічні та фінансові особливості утворення і діяльності сільськогосподарських кооперативів. Згідно зі ст. 4 цього закону Статут сільськогосподарського кооперативу розробляється відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про кооперацію".

Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статут кооперативу повинен містити такі відомості:

~ найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;

~ мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;

~ склад його засновників;

~ умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього;

~ права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу;

~ порядок внесення змін до статуту кооперативу;

~ порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати;

~ форми участі членів кооперативу в його діяльності;

~ порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах;

~ порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу;

~ порядок розподілу його доходу та покриття збитків;

~ порядок обліку і звітності у кооперативі;

~ порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань;

~ порядок скликання загальних зборів;

~ умови і порядок повернення паю.

Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Примірні статути сільськогосподарських кооперативів розробляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Відображення операцій з формування статутного капіталу здійснюється із застосуванням рахунків 411 «Неподільний капітал» та 412 «Паї», які разом складають рахунок 41 «Пайовий капітал».

Засновниками та членами кооперативу можуть бути лише резиденти України. Членом кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу (чи спілки), визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі. Вступ до кооперативу здійснюється на підставі поданої заяви. Рішення правління (голови) кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає схваленню загальними зборами.

Вступний внесок — внесок фізичної або юридичної особи в грошовій формі понад пай при вступі в кооператив для організаційного забезпечення його діяльності в розмірах, встановлених статутом. Вступний внесок зараховується в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу не повертається.

Статутний капітал кооперативів формується за рахунок пайових внесків. Пай — майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток капіталу кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в т. ч. грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Розміри пайових внесків встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу (якщо інше не передбачено статутом) відповідають за зобов’язаннями кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску. Кооператив не несе відповідальності за зобов’язаннями членів кооперативу.

Державна реєстрація кооперативу здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством. Для державної реєстрації кооперативу подаються такі документи:

- рішення установчих зборів кооперативу;

- статут кооперативу, скріплений підписом голови правління кооперативу, справжність якого засвідчується нотаріально.

 

Висновки

В сучасних умовах через кооперацію можливо забезпечити підтримку малих, середніх і великих підприємств, створити стійку систему взаємодії різних форм господарювання на дотриманні інтересів товаровиробників. Кооперація може сприяти вирішенню багатопланових завдань: більш повному використанню інновацій, підтримці фермерів і первинних колективів власників – товаровиробників у складі великих підприємств, формуванню товарного ринку, розвитку грошового ринку через створення кредитних кооперативів і спілок, формуванню сучасних виробництв на основі інновацій та раціонального використання інвестицій. [1]

Очевидно, що вихід вітчизняного аграрного сектору економіки на більш високий рівень передбачає широке використання ефективних моделей кооперації та інтеграції сільськогосподарських товаровиробників і агросервісних підприємств кооперативного типу. Проте, використання позитивного зарубіжного досвіду розвитку інтеграційних процесів не повинно відбуватись у вигляді його копіювання, а можливе лише за умови адаптації певних елементів зарубіжних моделей інтеграційних зв’язків до сучасних вітчизняних умов.[6]

«Сьогодні, говорячи про кооперативи, ми повинні говорити про партнерство, партнерство держави і громадськості. Якщо ми хочемо створити високоефективну і широко розгалужену мережу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, ми повинні й діяти разом», - сказав на завершення Перших Всеукраїнських громадських слухань «Становлення та розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації України, що пройшли 14 жовтня 2010 року в Національному науковому центрі «Інститут аграрної економіки» голова Союзу учасників сільськогосподарських кооперативів Іван Томич.

 

\

 

Список літератури

1. Теорія та історія кооперації: Підручник. Гелей С.Д., Пастушенко Р.Я.: Знання – 2009.- 513 с.

2. Малік М. Й., Лузан Ю. Я.Проблемні питання розвитку кооперації та інтеграційних відносин в АПК. //Економіка АПК №3/2010 (185) - С. 3-8.

3. Цимбал В. О.Критерії оцінки діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.//Економіка АПК №10/2010.-С. 116-121.

4. Молдаван Л.В., Кирсанов Д.Ф., Удова Л.О.Роль кооперативів у подоланні сільської бідності.//Економіка АПК №11/2010. - С. 121-129.

5. Пантелеймоненко А.О., Макаренко Ю.П. Про моделі співпраці вітчизняних збутових сільськогосподарських кооперативів із системою споживчої кооперації України./Пантелеймоненко А.О.//Економіка АПК №10/2011.С.43-48.

6. Яснолоб І.О. Закордонний та вітчизняний досвід розвитку кооперації та інтеграції в овочепродуктовому підкомплексі./ Яснолоб І.О.//Наукові праці Полтавської державної аграрної академії. Випуск 3. Том 1. 2011 р. - С. 307-312.

7. Бурачек І. В. Основні напрями розвитку виробничих кооперативів у сільському господарстві/І. В. Бурачек//Економіка АПК.-2009. - № 9. – С. 22-27.

8. Величко І. М. Виробнича кооперація в сільському господарстві Україні / І. М. Величко // Вісник аграрної науки. - № 10/2009. – С. 81-83.

9. Радова О.В. Аналіз розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів у регіоні.//Вісник соціально-економічних досліджень №38/2010. - С. 158-164.

10. В. К. Збарський, М. П. Канінський. Участь селянських домогосподарств у процесах кооперації та агропромислової інтеграції.//Економіка АПК №12/2011. - С. 87-92.

 

 

Модифікаційна мінливість(фенотипова!, модус. З латинського- вид, мінливість- зміна)-це зміни організму пов’язані зі зміною фенотипу, внаслідок впливу навколишнього середовища, містять здебільшого адаптивний характер,тобто пристосування до навколишнього світу. Генотип(склад генів) при цьому не змінюється(!).неспадкова.

Поняття «модифікаційна мінливість» ввів Чарльз Дарвін.

Приклади модифікаційної мінливості:

Людина:

- Поява пигментніх пятин на лице от солнца и вкснушки,збільшення м’язів при тренуванні.

Тварини:

- Зміна забарвлення шерсті,зміна забарвлення колорадського жука при різних температурах повітря.

 

Для характеристики ступеня мінливості кількісних ознак засто­совують один з методів статистики — побудову варіаційної кри­вої. Наприклад, кількість колосків у колосах пшениці одного сор­ту варіює в досить широких межах. Якщо розташувати колоси за збільшенням кількості колосків, то вийде варіаційний ряд мінли­вості даної ознаки, що складається з окремих варіант. Пошире­ність окремої варіанти у варіаційному ряді неоднакова: найбільш часто зустрічаються колоси з середнім числом колосків і рідше — з великим або меншим.

Варіаційний ряд числа колосків у колосі пшениці

Число колосків (v)
Поширеність (р)

Середнє значення колосків у колосі (М) пшениці можна розрахувати за формулою. , де — знак підсумовування, v — варіанта, р — поширеність, п — загальне число варіант варіаційного ряду. У нашому випадку середньоарифметичне число колосків в колосі пшениці М = 17,24. На підставі даних варіаційного ряду можна побудувати варіаційну криву (рис. 156).

 

 

Для цього на горизонтальній осі відкладають в певному масштабі значення варі­ант (v), а на вертикальній — частоту зустрічі варіант (р). При з'єднанні точок перетину виходить крива, яка характеризує мін­ливість числа колосків у колосі пшениці.

 

Рис. 156. Крива, що характеризує число колосків у колосі пшениці.

 

Щоб дати об'єктивну характеристику мінливості ознаки, по­трібно вивчити велику кількість особин, оскільки статистичні за­кономірності — це закономірності великих чисел. При достатньо великому спостереженні виходить відносно симетрична крива.

 

Общая площадь 2500 кв.м.

Подготовлен пакет документов и готовый проект под автостоянку (под 150 автомашин). Осталось только получить ордер ГАТИ.

Договор с КУГИ на 3 года (но есть возможность сразу оформить на 5 лет)

Стоимость аренды КУГИ 120 тысяч в месяц.

В дальнейшем возможно размещение и оформлении документов на автосервис и мойку на данном участке.

 

Стоимость 2 млн. 500 тыс. рублей.