Години роботи 3 страница

Таким чином, за керівником у будь-якому випадку залишається управлінська відповідальність, яка не може бути делегована (принцип фіксованої відповідальності). У свою чергу, особи, яким делегували повноваження, відповідальні перед своїм безпосереднім керівником.

Якщо, наприклад, працівник не належним чином виконав доручену справу, що спричинило фінансові втрати для підприємства, то він відповідає тільки перед своїм безпосереднім начальником, який цю діяльність делегував. Керівник у цій ситуації несе повну відповідаль­ність перед вищим керівництвом, власником (акціонерами).

Свої обов'язки і права керівник може делегувати не тільки безпосередньо підлеглим йому особам. Так, для виконання або вирішення будь-якого завдання може бути організована тимчасова група, керівник якої відпо­відно до своєї посади керівникові підприємства безпо­середньо не підпорядкований. Разом з тим на період виконання завдання він може надати йому певні повно­важення, у тому числі і такі, що передбачають дії від його імені.

Реалізація принципу делегування повноважень має наступні переваги:

- підвищується оперативність і поліпшується якість управлінських рішень, оскільки їх приймають ті праців­ники, що мають найбільшу компетенцію, більш повну і достовірну інформацію;

- у підлеглих розвиваються ініціатива, підприємли­вість, бажання самостійно працювати, вони намагаються оволодіти навичками творчої діяльності;

- керівник звільняється від виконання другорядних, рутинних робіт;

- розширюється обсяг функцій і завдань, що виконує організація.

Найбільш доцільно використовувати делегування у таких ситуаціях:

- керівник бачить і розуміє, що підлеглий може вико­нати певну роботу краще;

- зайнятість не дає змоги керівнику самому вирішити проблеми;

- керівник намагається сприяти зростанню професій­ної майстерності підлеглих;

- керівникові необхідно вивільнити час для вирішен­ня інших завдань.

Делегувати рекомендується: звичну роботу, спеціальну діяльність, окремі питання, підготовчу справу.

Не підлягають делегуванню такі функції і напрямки діяльності керівника, як:

- встановлення цілей;

- прийняття рішень;

- контроль результатів;

- перспективне планування;

- керівництво робітниками;

- задачі особливої важливості;

- задачі високої міри ризику;

- незвичайні, виняткові справи;

- актуальні, термінові справи, коли вже немає часу для пояснення, переперевірки;

- задачі суворо довірчого характеру;

- остаточне визначення організаційної структури організації;

- остаточні рішення щодо напрямків фінансової, кадрової і соціальної політики;

- рішення щодо концепції маркетингу.

Практична реалізація принципу делегування повно­важень може здійснюватися за такими напрямками:

1. Перерозподіл функцій між членами керівництва підприємства, тобто між керівником та його заступниками.

Основна мета - вивільнення керівника від участі у розгляданні і вирішеній питань, які можуть розглянути і розв'язати його заступники. Прийнятий розподіл функцій з вичерпною повнотою відображається у наказі або іншому спеціально­му документі, який має бути доведений до відома усіх лінійних і функціональних керівників.

2. Передавання частини своїх функцій і прав членами керівництва підприємства керівникам лінійних і функ­ціональних структурних підрозділів.

На основі прийня­тих рішень коригують і доповнюють положення про під­розділи, зокрема ті розділи, де йдеться про обов'язки і права їхніх керівників.

3. Перерозподіл функцій між членами адміністрації підприємства, тобто лінійними і функціональними керів­никами, їхніми заступниками, з одного боку, і відпові­дальними виконавцями - з іншого. Для цього уточню­ють посадові інструкції працівників.

4. Тимчасове надання працівнику певних прав для вико­нання конкретного кола робіт, розв'язання завдання та ін.

5. Стимулювання працівників, які у ході виконання своїх посадових обов'язків і доручень керівника вияв­ляють ініціативу, самостійно вирішують питання, роз­ширюють свої функції, беруть на себе відповідальність за проведення робіт і операцій, які раніше не пердбачалися.

6. Введення порядку, при якому на нараді керівника може представляти уповноважена ним особа.

7. Надання права керівникам підрозділів і відпові­дальним виконавцям у межах їхньої компетенції, яка обме­жена посадовими інструкціями, приймати відповідні рішення і підписувати документи, які виходять за межі підприємства (листування від імені підприємства).

Делегуючи свої повноваження, керівник має право вимагати більшої самостійності підлеглих. Зокрема, вони повинні мати право самостійно аналізувати і оці­нювати фактори, що впливають на реалізацію їхніх функцій, виконання завдань і доручень; передбачати наслідки своїх рішень і дій та відповідати за них; оби­рати шляхи і засоби для досягнення встановленої мети.

Виділяють наступні фактори, що перешкоджають активному делегу­ванню повноважень:

1. Недовіра до підлеглих (тобто відсутність у керівника впевненості у тому, що вони якнайкраще виконують доручену їм роботу).

2. Недооцінка здібностей підлеглих.

3. Бажання керівника самому брати участь у розв'язан­ні усіх конфліктів і виробничих проблем.

4. Невірне розуміння престижності.

5. Дріб'язкова опіка підлеглих, бажання керівника підприємства постійно контролювати усі деталі і поодинокі моменти роботи.

6. Прагнення до влади, небажання поступитися части­ною своїх прав, упевненість, що делегування повнова­жень, довіра до підлеглих знижують роль керівника в управлінні, не сприяють зростанню його авторитету.

7. Наявність несанкціонованих завдань.

Вона має місце тоді, коли один функціональний керівник (начальник еконо­мічного відділу, головний бухгалтер) прагне доручити виконання несанкціонованих керівником підприємства завдань іншим підрозділам. Така практика дезорганізує роботу апарату управління, порушує принцип єдино­начальності, знижує ефективність контролю.

8. Спроби підлеглих покласти свої функції на безпосеред­ніх керівників (делегування знизу, наприклад: нарікання на незнання проблеми (дже­рел, документів, людей, обставин та ін.); посилання на невдачу, яка мала місце в минулому при виконанні аналогічного завдання; відсутність контактів з людьми, від яких залежить розв'язання питання).

9. Побоювання викликати незадоволення підлеглих вна­слідок покладання на них додаткових обов'язків, з одно­го боку, і невпевненість у собі, з іншого.

Разом з тим, підлеглі можуть чинити опір делегуванню внаслідок недостатнього рівня знань і практичних навичок, побоювання критики, відповідальності, невпевненості у своїх силах.

Наша практика, як правило, в основному свідчить про те, що менеджер зорієнтований тільки на делегування робіт, часто забуваючи про інші елементи. При такій формі делегування менеджер несе відповідальність за дії своїх робітників, оскільки сам ухвалює всі необхідні рішення і за своїм бажанням може втручатися в робочий процес і процес прийняття рішень (особливо при авторитарному стилі керівництва).

У протилежність традиційному делегуванню робіт делегування відповідальності є таким принципом керівництва, за допомогою якого в процесі повсякденної виробничої діяльності підвищується ініціатива окремих працівників до спільного мислення, до спільних дій і спільних рішень, що йде на користь організації.

Відповідальність можна нести тільки в тому випадку, якщо є можливість самостійно діяти і вирішувати.

Відмітною особливістю дійсного делегування відповідальності є те, що керівник несе відповідальність тільки в тому випадку, якщо помилки зумовлені його нездатністю здійснювати керівництво. Тому реальна особиста відповідальність може бути лише тоді, коли як робітник, так і керівник можуть впливати на відповідні події.

Наступний момент, на який звертають увагу дослідники проблеми делегування, - це чітке розмежування, як вони називають, делегованого діапазону (чіткий діапазон дій). Ці діапазони, що делегуються, повинні бути чітко визначені відносно один одного, так, щоб кожний робітник точно знав, які задачі він повинен вирішувати, які повноваження у зв'язку з цим йому передані і за що конкретно він відповідає.

Виходячи з цього, кожну посаду характеризують наступні ознаки:

1. Задачі, які пов'язані з цією посадою.

2. Повноваження (компетенція), якими володіє працюючий на даній посаді, щоб мати можливість правильно виконувати свої задачі.

3. Відповідальність, яка пов′язана із встановленою задачою і відповідних повноважень.

4. Встановлена мета з точки зору компетенції, пов'язаної з цією посадою.

Таким чином, можна зробити наступний висновок: діапазони, що делегуються, повинні визначатися не з урахуванням робітників, їх кількості або здібностей. Діапазони, що делегуються, повинні визначатися відповідно до об'єктивної необхідності.

Обов'язки робітника при керівництві з делегуванням відповідальності можуть бути сформульовані в наступних вимогах.

1. Робітник зобов'язаний в рамках діапазону, що делегується, діяти і вирішувати самостійно з власної ініціативи.

2. Про усі випадки, для регулювання яких повноважень робітника недостатньо, докладається начальнику для прийняття рішення, причому робітник зобов'язаний надати начальнику всю необхідну інформацію.

3. Робітник зобов'язаний інтенсифікувати діяльність на своїй дільниці, тобто завжди думати про те, як можна завтра поліпшити те, що є сьогодні.

Така вимога передбачає обов'язок інтенсифікації дільниці, що делегується, в рамках якої робітник повинен поводитися як «підприємець», а не тільки як «виконавець».

4. Робітник зобов'язаний без запрошення інформувати свого керівника про діапазон, що делегується йому, щоб керівник мав про нього загальне уявлення і міг орієнтуватися у стані і розвитку цієї дільниці.

5. Робітник зобов'язаний без особливих вказівок свого керівника інформувати інших працівників підприємства безпосередньо про усі факти, що стосуються діапазону, який делегується.

Це означає, що певна посадова особа одного підрозділу безпосередньо (а не через своїх керівників) зв'язується з посадовою особою іншого підрозділу для оптимального здійснення своїх функцій.

6. Робітник зобов'язаний контактувати зі своїми колегами. Для регулювання питання начальник повинен підключатися тоді, коли виникають труднощі, нерозв'язні на колегіальній основі. З цього можна зробити висновок про обов'язок координування на одному рівні.

7. Робітник зобов'язаний постійно прагнути до подальшого підвищення своєї освіти.

Керівник зобов'язаний постійно оцінювати своїх робітників з точки зору їх відповідності пред'явленим вимогам. Якщо ж є які-небудь недоліки, то вони повинні бути усунені за допомогою навчання або підвищення рівня освіти.

Тема 5. НОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ, ОБЛІК ТА АНАЛІЗ РОБОЧОГО ЧАСУ МЕНЕДЖЕРА

1. Нормування управлінської праці.

2. Облік та аналіз робочого часу менеджера.

В процесі вивчення першого питання “Нормування управлінської праці” студенти повинні засвоїти, що серед заходів, спрямованих на раціоналізацію управлінської праці, особливе місце займає його нормування.

Нормування праці - це встановлення міри витрат праці на виконання певного обсягу робіт у даних організаційно-технічних умовах.

Задачею нормування праці є визначення трудомісткості робіт і необхідної для їхнього виконання чисельності працівників.

Без обґрунтованих норм неможлива раціоналізація процесів розподілу і кооперації праці, розробка прогресивних технологій, удосконалення методів роботи апарату управління.

Відсутність твердих нормативів на виконання окремих видів робіт веде до того, що одні виконавці не мають нормального навантаження протягом робочого дня, а інші, навпаки, перевантажені. Це породжує конфліктні ситуації, веде до нераціонального використання знань і досвіду працівників апарату управління.

Особливості управлінської праці помітно звужують можливості впровадження в практику роботи норм і нормативів. Однак зміни у функціях керівництва, викликані переходом до ринкової економіки, свідчать про те, що значна частина управлінських робіт підлягає нормуванню.

До нормування управлінської праці пред'являються наступні вимоги:

- встановлення науково обґрунтованої системи нормування праці;

- розширення сфери застосування нормування праці;

- удосконалення норм і нормативів на основі досягнень наукової організації праці;

- зниження витрат праці на розробку нормативних матеріалів.

Для нормування управлінської праці застосовують наступні методи:

а) розрахункові (аналітичні)

За їх допомогою аналізується використання робочого часу висококваліфікованими фахівцями. Зміст їхньої праці можна прийняти як еталонний, а структуру їхнього робочого дня вважати нормативом;

б) дослідницькі

Вони допомагають визначити трудомісткість конкретних видів робіт з урахуванням спеціалізації організації і змісту праці. За допомогою фотографії і хронометражу вивчаються усі види робіт, їх структура і витрати робочого часу. Після цього визначаються усереднені показники, які є нормативами.

Розробка науково обґрунтованих норм управлінської праці дозволяє:

- більш об'єктивно оцінити працю кожного працівника апарату управління;

- ефективніше використовувати матеріальні стимули;

- раціоналізувати процеси розподілу і кооперації праці;

- розробляти прогресивні технології;

- удосконалювати методи роботи апарату управління.

Однак, оскільки сфера управління включає велику розмаїтість видів робіт навіть у межах однієї функції управління, не існує універсальних норм витрат праці. Підхід до нормування окремих видів робіт повинен бути диференційованим.

З урахуванням специфіки праці менеджера доцільно виділити наступні види норм:

1) норми керованості (кількість працівників, якими найбільш ефективно може управляти начальник) - для керівників;

Вважається, що для вищої ланки управління норма керованості повинна встановлюватися згідно із “законом 7 плюс-мінус 2”, тобто не менше 5 і не більше 9 чоловік (в середньому – 7 чоловік).

2) укрупнені нормативи чисельності (типові структури апарату управління), тобто чисельність працівників, необхідна для повного і якісного виконання робіт у визначених організаційно-технічних умовах - для фахівців;

3) нормативи часу й обслуговування (визначаються у залежності від трудомісткості робіт) - для технічних виконавців.

Нормативи чисельності і норми керованості можуть розроблятися для широкого кола керівників усіх рангів. За допомогою перших визначається загальна чисельність працівників по функції управління, а за допомогою норм керованості можна здійснити оптимальне розставлення працівників.

Виділяють наступні методи нормування управлінських робіт:

- метод аналогів (найбільш розповсюджений): встановлюються нормативи витрат часу за аналогією з передовими організаціями.

Цей метод доцільно використовувати для визначення обсягів робіт тих категорій апарату управління, праця яких взагалі не піддається задовільному обліку через відсутність критеріїв регламентації термінів виконуваної ними роботи;

- методи прямого нормування: використовуються для визначення нормативів постійно повторюваних робіт.

- методи непрямого нормування: враховують вплив різних факторів на навантаження службовців.

За допомогою цих методів встановлюються укрупнені нормативи чисельності різних категорій працівників. Крім того, методи непрямого нормування застосовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості обслуговуємих працівників, що приходиться на одного обслуговуючого (наприклад, кількість робочих на одного комірника).

Норма обслуговування передбачає якісне обслуговування даним працівником апарату управління певної кількості працюючих. Вона встановлюється для фахівців і технічних виконавців, що мають нерівномірне навантаження у різні періоди часу.

При вивченні другого питання “Облік та аналіз робочого часу менеджера” студенту слід звернути увагу на те, що для вивчення використання робочого часу менеджера необхідно проаналізувати наступні моменти:

- чи дозволяє собі менеджер витрачати час на інших?

- чи витрачає менеджер час на дрібні неважливі справи?

- чи дозволяє собі менеджер віднімати час на емоції?

- чи вміє менеджер досить добре планувати і чи не створює собі роботу, що потребує додаткових витрат часу?

- чи робить менеджер те, що могли б виконувати інші?

- чи досягає менеджер мети у встановлений ним термін?

Для аналізу змісту роботи менеджера необхідно здійснювати класифікацію робіт, що ним виконуються.

Класифікація видів робіт для аналізу змісту роботи менеджера:

1. За змістом:

- комплексні;

- економічні;

- технічні та ін.

2. За характером спонукальних причин:

- за власною ініціативою;

- з ініціативи підлеглих;

- з ініціативи зверху (у залежності від рівня управління).

3. За періодом, що охоплює управлінську діяльність:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

4. За характером виконуваної діяльності:

- збори, наради;

- прийом відвідувачів;

- обхід та ін.

Для удосконалення організації управлінської праці необхідно проводити аналіз витрат робочого часу за допомогою наступних методів (вибір методу залежить від задач і їх масштабів):

1) порівняння фактичних витрат часу по кожному виду робіт з нормативами (проте на багато управлінських робіт нормативи відсутні, тому доцільно застосовувати інші методи);

2) методу порівняння фактичних витрат часу даного менеджера із середніми витратами часу інших менеджерів того ж рівня;

3) хронометражу - спостереження і вимірювання витрат робочого часу на здійснення окремих елементів операції, що повторюється, або її загалом для аналізу прийомів праці, розробки нормативів або визначення причин відхилення від норм.

Психологічно він неприємний для працівника, але грає дуже важливу роль в справі наукової організації праці, зокрема, управлінської.

Хронометраж використовується, якщо операції дуже короткочасні (наприклад, конвертування); необхідно вивчити окремі їх елементи, що повторюються, важливі в даний момент; врахувати усі витрати часу на операцію. Він може бути:

- безперервним;

- вибірковим (для окремих елементів операцій);

- цикловим (застосовується при спостереженні за найкоротши-ми елементами шляхом об'єднання їх в групи у різних комбінаціях).

При підготовці до хронометражу операцію, що досліджується, поділяють на елементи - комплекси прийомів, дії, рухи і встановлюють їх межі, що визначаються фіксажними точками - різко вираженими моментами початку і закінчення, визначають необхідну кількість спостережень. Спостереження фіксуються на спеціальному спостережливому листі. Потім дані обробляються, виключаються дефектні виміри і визначається середня тривалість кожного елементу операції.

Безпосереднім об'єктом хронометражу є оперативний або підготовчо-заключний час на машинно-ручних роботах. У результаті можна зробити розрахунок середньої тривалості тієї або іншої операції (Тср.оп.) за формулою:

Тривалість усіх операцій

Тср.оп. = -----------------------------------------

Кількість операцій

Знання середньої тривалості операції і її окремих елементів допомагає удосконалити її структуру, оптимізувати витрати часу.

4) методу спрощених спостережень (передбачає використання звичайного годинника);

5) фотографії робочого часу (ФРЧ) застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочого дня менеджера (використовується, якщо відхилення витрат часу від середньої величини перевищують 10% і треба з'ясовувати їх причини).

Якщо при хронометражі об'єктом вивчення є елементи оперативного часу на конкретний вид роботи, то при ФРЧ фіксуються витрати часу на усі види робіт і перерв, що спостерігалися протягом певного терміну.

Фотографія робочого часу (індивідуальна і групова; суцільна і вибіркова) доцільна при обстеженні великої групи виконавців, що здійснюють ідентичні роботи, з охопленням їх усіх або більшої частини, як правило, протягом 10 - 15 днів по 5 днів у кожній декаді місяця в періоди з найбільш типовим складом робіт.

Основними документами при цьому є карта фотографій, що містить назву підрозділу, дату, відомості про тих, що спостерігаються, характеристики робочого місця і обладнання і лист спостереження, який відображає час початку і закінчення окремих операцій, їх тривалість, поєднання, результати, примітки, з яким працівника знайомлять.

Внаслідок цієї роботи складаються дві таблиці, в одній з яких відображаються витрати часу в хвилинах на кожний вид робіт і терміни їх проведення; у другій - втрати часу, їх причини, період, коли вони мали місце. На їх основі проводиться аналіз, у межах якого визначаються величина і питома вага корисних витрат; втрат часу, що залежать і що не залежать від виконавців; кількість часу, необхідного для виконання певних операцій (творчих, логічних, допоміжних).

Різновиди фотографії:

- метод моментних спостережень: фіксуються не витрати часу, а дані про те, чим працівник займався у певні випадково вибрані моменти.

При цьому розрізнюють індивідуальні, групові і маршрутні спостереження (за об'єктом, що рухається по певному маршруту, або за декількома об'єктами, розташованими далеко один від одного). Метод моментних спостережень забезпечує високу точність результатів при відносно невеликих витратах часу і коштів, але його використання вимагає високої кваліфікації, тому частіше він застосовується керівником в порядку контролю при обході робочих місць підлеглих;

- самофотографія (основою якою є карта самофотографії).

Карта самофотографії містить наступні відомості: прізвище, ім'я і по батькові працівника, посада, стаж роботи за спеціальністю, зокрема, на даному підприємстві, перелік елементів витрат робочого часу, витрати часу по днях тижня (дві графи - кількість спостережень у день і сумарні витрати), анкету з побажаннями.

Витрати робочого часу, отримані в результаті самофотографії, підраховуються по окремих видах (елементах) робіт. Потім складаються зведені таблиці по посадах, по видах робіт, по стажу, на основі яких виявляються втрати часу, пов'язані з недоліками в організації і обслуговуванні робочих місць, нераціональним використанням технічних засобів.

Виділивши категорії «роботи» і «перешкоди» в результаті фотографії робочого часу, варто визначити, скільки часу витрачено на кожну роботу і кожну перешкоду.

Усі види робіт систематизуються і класифікуються таким чином:

1. Роботи великої важливості, що входять у службові обов'язки і їх не можна доручити іншим, а також роботи, відкладення виконання яких може завдати шкоди організації.

2. Невідкладні роботи, які не є, однак, важливими.

3. Роботи, що мають або поки мають другорядне значення, які також варто виконати.

4. Роботи, які варто було б доручити іншим.

5. Непотрібні роботи.

Перешкоди:

1. Важлива, яка не терпить відкладення справа, що належить до функцій менеджера.

2. Важлива справа, однак, може і почекати, тому перешкода невиправдана.

3. Зовсім другорядна справа, що не є компетенцією менеджера.

4. Дріб'язки.

Після систематизації і складання в результаті самофотографії переліку основних «робіт» і «перешкод» необхідно менеджерові вирішити:

- від яких робіт можна взагалі відмовитися;

- які роботи варто доручити іншим особам (підлеглим і т.п.);

- для яких робіт необхідні додаткові кадри і яким чином їх підготувати;

- які більш раціональні методи організації праці варто застосувати з метою прискорення виконання робіт без втрати їхньої ефективності;

- які роботи можна перенести на інший час дня, тижня, коли перешкод буде менше;

- які перешкоди в майбутньому повинні вміти «перехоплювати» інші посадові особи (підлеглі, секретар, референт і т.п.);

- які перешкоди варто направити в русло планомірних службових заходів (наприклад, щотижневі наради зі співробітниками, обхід території підприємства і т.п.).

Самофотографія економічна, але не дає точних результатів і пов'язана з труднощами в обробці матеріалів.

Формою самофотографії є щоденник робочого часу керівника або фахівця. Роботи в ньому записуються у тій послідовності, в якій вони виконуються, і відповідно записуються витрати часу на них. Існують книжкова, реєстрова карткова форми ведення такого щоденника, аналіз яких дозволяє економити до 50% робочого часу.

На основі даних фотографії робочого часу (в хвилинах) можна отримати декілька корисних показників, зокрема:

_1. Коефіцієнт використання робочого дня (Кв.р.д)_:

ПЗ+ОП+ОМ+ВОП (у хвилинах)

Кв.р.д_.= ----------------------------------------,

Тривалість робочого дня (у хвилинах)

де: ПЗ - підготовчо-заключний час;

ОП - оперативний час;

ОМ - час обслуговування робочого місця;

ВОП - нормативний час на відпочинок і особисті потреби.

2. Коефіцієнт втрат робочого часу з вини працівника (Кв.р.ч.):

ПП – ВОП (у хвилинах)

Кв.р.ч. = -----------------------------------------,

Тривалість робочого дня (у хвилинах)

де ПП - перерви, що залежать від працівника.

3. Коефіцієнт втрат робочого часу, що не залежать від працівника (Кв.р.ч.):

ПН (у хвилинах)

Кв.р.ч. = -------------------------------------,

Тривалість робочого дня (у хвилинах)

де ПН - втрати робочого часу, що не залежать від працівника.

На основі даних показників можна визначити:

4. Коефіцієнт можливого підвищення продуктивності праці за рахунок усунення втрат часу Кп.п.п.:

ПП-ВОП+ПН

Кп.п.п. = ---------------------

ОП

Для аналізу окремих видів робіт використовуються опитування, які можуть бути усними і анкетними; останні є складнішими, але дозволяють отримати більш надійні відповіді. Анкети, що заповнюються по групах посад, повинні містити особисті відомості про працівника (вік, стаж і т.п.), бути зрозумілими, цілеспрямованими, короткими, доступними для машинної обробки, зручними для заповнення. Питання формулюються чітко і недвозначно.

Виявлення видів діяльності, на які час витрачається даремно (як показують дослідження, таких буває до 25%), яку можуть (можливо, з великим успіхом) виконувати інші особи, яка віднімає час у інших, називається діагностикою часу.

Для полегшення цієї діагностики час, що витрачається працівниками управління, можна розподілити по наступних функціях: