Шаланда в морі

Юрій Яновський

 

Шаланда в морі

 

Трамонтан дмухав з берега, був мiсяць сiчень чи лютий, море замерзло на сотню метрiв, на морi розходилися хвилi, на обрiї вони були чорнi з бiлими гривами, добiгали до берега напроти вiтру, вiтер збивав з них бiлi шапки. Коло берега кригу розбив штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжнiй штормило, на березi стояла стара Половчиха, одежа на нiй вiялась, мов на кам’янiй, вона була висока та сувора, як у пiснi.

 

Одесу видко по другий бiк морської затоки, це мiсто обдував трамонтан, воно височiло на березi, мов кiстяк старої шхуни, з якої знято паруси, лагодять на неї мотор чи парову машину. Одеса переживала чергову морську зиму, вiтри всiх напрямкiв не минали її, тумани з моря заходили часом — мокрi, густi, сiрi тумани. От i тепер туман насунувся раптом з моря й закрив Одесу. Половчиха стояла нерухомо, обiч поралися коло шаланд на березi рибалки з артiлi, море виштовхувало на землю шматки криги, холод проймав до кiсток, трамонтан дмухав широкою, рiвною зливою. Була надморська зима, зимовий туман, за його запоною гримiв уже серед моря шторм, докочуючи хвилi дужчi й вищi, засвiтився одеський маяк, смуги червонi й зеленi, променi червонi й зеленi.

 

Половчиха, вирядивши в море чоловiка, виглядала його шаланду, її серце обдував трамонтан, її серце ладне було вискочити з грудей, а з моря йшли холод та гуркiт, море зажерливо ревло, схопивши її Мусiя. Вона не показувала перед морем страху, вона мовчки стояла на березi — висока й сувора, їй здавалося, що вона — маяк невгасимої сили.

 

«Ой, пiшов ти в море, Мусiєчку, — голосила вона мовчки, — та й слiд твiй солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слiдок долонями прогортала та до бебега тебе покликала. Ой, подми, вiтре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, i хоч би з мене дерево стало, то я б усiма вiтами над морем махала й листям би шумiла».

 

I пiсля довгих вiкiв показалась шаланда в морi, ледве мрiла вона серед хвиль, надовго ховалася за водяними горбами, з’являлася на хвильку i впiрнала, мов у безодню. Вона билася з штормом груди в груди, а на березi лише шерхiт хвиль, i страшно глянути на шаланду, як людина — самотня вона серед водяних гiр. Розгойдує її море, кидає через хвилi, прошиває нею хвилi, холоднi бризки печуть вогнем, примерзає до тiла мокра одежа, тiльки ж — не пiддається рибалка, Мусiй з чужим чоловiком б’ються до берега!

 

Стара Половчиха не зводила з них очей, її серце було з шаландою, на березi гомонiли рибалки з Мусiєвої артiлi, з селища бiгли дiти до моря. На березi вирiс натовп, осторонь стояла стара степовичка Половчиха, вона мужньо дивилася на боротьбу її чоловiка, туман кублився над морем, був лютий холод.

 

«Гребуть, — сказав хтось, — та хiба допоможеш їм у такий шторм?» Молодшi рибалки кинулися до шаланд, їм заступили дорогу старшi, «не дурiй, хлопцi, шаланди загинуть, i вас краби поїдять, а артiль наша бiдна, голова артiлi Мусiй Половець, вiн нам за шаланди голови поодриває, коли живий випливе».

 

Стара Половчиха бачила, як зламалося весло, бо шаланда стала кружляти, на очах у всього берега двiчi обкрутилася на мiсцi, її вдарила одна хвиля, її штовхнула друга, пiдкинула, повернула, посуда пiшла пiд воду. Рибалки тодi кинулися до шаланд, посунули до моря «Ластiвку» — гордiсть цiлої артiлi, сiло четверо велетнiв, пiднялися в повiтря весла, щоб одразу вискочити на хвилю, на лахмату, височенну хвилю. «Ластiвку» звалило набiк, купа криги вдарила її по обшивцi, вода ринула через борт, рибалки опинилися у водi, вони стали рятувати «Ластiвку». Хвиля збивала їх докупи, крига ранила їм голови, вони вчепилися в «Ластiвку», з берега кинули їм кiнець iз зашморгом, вони прив’язали його до човна й витягли «Ластiвку» на берег.

 

На хвилях видко було Мусiєву шаланду, вона блукала догори кiлем, натовп рибалок поздiймав шапки, i в цей час побачили у морi помах людської руки. Хтось плив серед крижаного моря, плив до берега, плив наввимашки, рiвно вигрiбав руками, його хвиля вiдносила назад у море, назад у морський туман. Вiн простував до берега.

Автор: Ю. Яновський

 

Роман: "Вершники"

 

Рік: 1935

 

Літературний рід: епос

 

Жанр: новела

 

Тема: зображення надзвичайної ситуації, що сталася з рибалками у штормовому крижаному морі.

 

Ідея: возвеличення родини, подружньої вірності, гуманних основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.

 

Головні герої: Половчиха, її чоловік Мусій Половець, рибалка Чубенко

 

Сюжет: Дме вітер трамонтан, у морі шторм. - На березі стоїть стара Половчиха і чекає на чоловіка. - У морі з'являється шаланда. - Люди в ній щосили гребуть, але раптом ламається весло і човен перекидається. - Виринає лише одна людина. - Рибалки допомагають їй вибратися. - Це якийсь інший чоловік, не Половець. - Чубенко розповідає, що Мусій врятував його, а сам загинув. - Люди на березі розійшлися, а Половчиха чекає.

 

- Вона пригадує минуле. - Шаланда наближається до берега. - Половчиха вирішує врятувати майно громади. - Вона спускається до води і бачить свого чоловіка. - Половець розповідає дружині, що хотів врятувати шаланду, тому сховався, щоб Чубенко поплив один. - Вони разом витягли шаланду і, обійнявшись, пішли додому.