Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Суб’єкти та принципи боротьби з корупцією.




 

Виходячи зі змісту антикорупційної діяльності, функціонального призначення та кола повноважень, суб’єкти протидії корупції можуть бути поділені на основні групи, а саме: суб’єкти:

· які визначають і забезпечують реалізацію антикорупційної політики держави;

· які створюють і удосконалюють нормативно-правову базу протидіїкорупції;

· безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;

· які здійснюють судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (суд);

· діяльність яких спрямована на запобігання корупції;

· які здійснюють координацію антикорупційної діяльності;

· які реалізують контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;

· які здійснюють поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь;

· які здійснюють фінансове, матеріально-технічне, інформаційне, науково-методичне забезпечення протидії корупції.

Першу групу суб’єктів протидії складають вищі державні органи – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, яким належить прерогатива визначення внутрішньої і зовнішньої політики держави, складовою якої є антикорупційна політика, і забезпечення її здійснення.

Відповідно до п. 3 та 6 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, а згідно з п. 12, 14, 17, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно згідно із законами України визначаються: організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби; організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства; основи національної безпеки; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Згідно з Конституцією України Президент України є главою держави і гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 112), забезпечує національну безпеку держави, здійснює керівництво у сфері національної безпеки, очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106). Відповідно до п. 1 та 7 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує внутрішню і зовнішню політику держави, здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки України, боротьби зі злочинністю. Антикорупційну політику реалізовано у відповідних законодавчих актах цих органів – законах, постановах, указах.

Друга група суб’єктів здійснює законодавче (нормативно-правове) забезпечення протидії корупції. Такими суб’єктами є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, відповідні міністерства та відомства. Особливе місце серед цих органів відведено Верховній Раді України, від якої як єдиного законодавчого органу в нашій державі залежить якість забезпечення правового регулювання протидії корупції.

Третю групу зазначених суб’єктів складають суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції. Така назва цих суб’єктів є дещо умовною, оскільки правоохоронна діяльність містить реалізацію всіх правоохоронних функцій. У даному разі під безпосередньою правоохоронною діяльністю розуміємо здійснення таких функцій, як оперативно-розшукова (виявлення, припинення та документування корупційних діянь), розслідування корупційних злочинів, провадження справ про адміністративні правопорушення корупційного характеру, а також здійснення певною мірою профілактичної функції.

У свою чергу, суб’єкти цієї групи поділяються на дві підгрупи:

· суб’єкти, для яких безпосередня правоохоронна діяльність у сфері протидії корупції є однією з основних функцій;

· суб’єкти, для яких така діяльність є другорядною функцією і здійснюється лише у процесі виконання ними основних функцій, що безпосередньо не пов’язані з протидією корупції.

При цьому слід зазначити, що сьогодні в Україні не існує державного органу, для якого протидія з корупцією була б єдиною основною функцією діяльності.

До суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності першої підгрупи відноситься ряд суб’єктів, передбачених ст. 4 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Цією статтею встановлено, що боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:

· Міністерства внутрішніх справ України;

· Податкової міліції;

· Служби безпеки України;

· органів прокуратури;

· інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.

Підрозділи, для яких здійснення безпосередньої правоохоронної діяльності є однією з основних функцій, такі: у Міністерстві внутрішніх справ України – Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю; у Державній податковій адміністрації України – Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах ДПА України; у Службі безпеки України – Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.

У Генеральній прокуратурі України існує Управління з нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією. Але вони не можуть бути віднесені до суб’єктів цієї підгрупи, оскільки до їх компетенції віднесено здійснення прокурорського нагляду за діяльністю вищевказаних спецпідрозділів МВС, СБУ, ДПА. Разом з тим, суб’єктами цієї підгрупи слід визнавати слідчих прокуратури, які провадять слідство у справах про корупційні злочини (ч. 1 ст. 112 КПК). Що стосується інших органів та підрозділів, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством, то, зокрема, таким органом певний час було Національне бюро розслідувань, яке спочатку (1997 р.) було створене відповідним Указом Президента України, а потім, фактично не розпочавши своєї правоохоронної діяльності, було ліквідоване Президентом (1999 р.).

Що стосується суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності другої підгрупи, то відповідно до ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією" до них слід віднести слідчих, прокурорів, які за певних обставин мають право складати протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, а також органи дізнання, які у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи і за наявності в діяннях особи ознак зазначеного правопорушення зобов’язані надіслати матеріали перевірки або досудового слідства до відповідного органу, зазначеного у ст. 4 Закону. Крім того, до таких суб’єктів можуть бути віднесені підрозділи по боротьбі з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.

Четверта група суб’єктів – це суди загальної юрисдикції, до компетенції яких Закон відносить судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією", ст. 15 КПК України).

Діяльність суб’єктів п’ятої групи головним чином пов’язана із запобіганням корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. До них відносяться органи, які, зокрема, забезпечують проведення єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснюють профілактичну антикорупційну діяльність серед службовців всіх органів державної влади чи органів місцевого самоврядування чи певних відомств.

Таким суб’єктом є Головне управління державної служби України, на яке як на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом покладається здійснення заходів, спрямованих на запобігання проявам корупції серед державних службовців; перевірка в державних органах та органах місцевого самоврядування додержання вимог законів України "Про державну службу", "Про боротьбу з корупцією" та інших актів законодавства з питань державної служби; проведення у встановленому порядку службових розслідувань з питань додержання державними службовцями законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, а також за фактами порушення етики поведінки державних службовців.

До цієї групи суб’єктів протидії корупції відносяться також підрозділи внутрішньої (власної) безпеки правоохоронних та деяких інших органів, одним з основних завдань яких є здійснення профілактичного антикорупційного впливу по відношенню до співробітників цих органів.

Шосту групу суб’єктів складають суб’єкти, які здійснюють координацію антикорупційної діяльності. Такими органами є:

· Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який відповідно до ст. 8 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" координує діяльність всіх державних органів, на які цим Законом покладено обов’язки здійснювати боротьбу з корупцією;

· Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори – згідно зі ст. 10 Закону України "Про прокуратуру" вони координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки, органів Податкової міліції, органів Митної служби та інших правоохоронних органів;

· Рада національної безпеки і оборони України – згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції України та ст. 3 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони" вона координує діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки.

Сьому групу суб’єктів протидії корупції утворюють органи, що здійснюють контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції. Відповідно до ст. 16 Закону України "Про боротьбу з корупцією" парламентський контроль за виконанням законів у сфері протидії корупції здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції України та ст. 3 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони" контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки здійснює Рада національної безпеки та оборони України.

До суб’єктів цієї групи слід віднести також суд, який здійснює судовий контроль за діяльністю вищезазначених органів при розгляді кримінальних справ про корупційні злочини, адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення, вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою, проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи, накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку у справах про корупційні злочини.

Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Генеральним прокурором України й уповноваженими ним прокурорами (ст. 17 Закону України "Про боротьбу з корупцією", ст. 1 Закону України "Про прокуратуру"). В органах прокуратури цю функцію здійснюють управління та відділи по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією.

Восьма група суб’єктів протидії корупції – це, насамперед суди, а також прокурори, державні органи та органи місцевого самоврядування, які вживають заходи і приймають конкретні рішення стосовно відшкодування заподіяної корупційними діяннями шкоди, поновлення порушених ними прав і т. ін.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про боротьбу з корупцією" збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв’язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

У разі відмови добровільно повернути незаконно одержані особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно, вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.

Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у результаті дій, передбачених п. "а" ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону, тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з наслідками, передбаченими Цивільним кодексом України.

Згідно з статтею 14 Закону України "Про боротьбу з корупцією" прийняті внаслідок корупційних діянь неправомірні нормативно-правові акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень, або визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 15 зазначеного Закону фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок корупційних діянь і які зазнали моральної чи матеріальної шкоди, мають право на поновлення цих прав і відшкодування шкоди у встановленому Законом порядку.

Здійснення антикорупційної діяльності потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовлює необхідність створення спеціальних органів (установ, служб, підрозділів), які і становлять дев’яту групу суб’єктів протидії корупції. Так, науково-дослідне забезпечення протидії корупції здійснює Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю.

Постановою Верховної Ради України від 12 жовтня 1994 р. № 199 відповідні органи та підрозділи зобов’язані дотримуватися спеціального порядку комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ.

У межах своїх повноважень певні заходи стосовно протидії корупції можуть здійснювати також інші суб’єкти, зокрема державні органи, – Національний банк України, ДПА, Державна контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, ЗМІ.

Протидія корупції базується на таких основних принципах:

· верховенства права;

· законності;

· системності;

· комплексності;

· об’єктивності;

· практичної спрямованості та радикальності заходів;

· наукової обґрунтованості;

· економічної доцільності;

· взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням;

· оптимальності та ефективності; об’єктивності.

Принцип верховенства права означає, що при здійснені протидії корупції людина, її права та свободи визнаються найвищими соціальними цінностями та визначають зміст і спрямованість антикорупційної діяльності.

Правова держава не може володіти іншими засобами боротьби з корупцією, крім правових. Позитивно кримінологічно значущою протидія корупції може бути лише за умови базування виключно на правовій основі. З огляду на це, неприйнятними є засоби боротьби з корупцією, які, хоча і можуть виявитись результативними, суперечать конституційним засадам функціонування держави та суспільства.

Принцип законності передбачає, що всі антикорупційні заходи повинні базуватися на положеннях Конституції та законів України. Жодні міркування (прагнення ефективності, результативності) не можуть виправдати застосування антикорупційних заходів, які не відповідають закону. Відсутність законодавчої основи для вжиття зазначених заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Принцип системності потребує, щоб заходи протидії корупції були взаємопов’язаними, мали певний субординаційний характер і порядок виконання (головні і другорядні, термінові для виконання і розраховані на перспективу, одноразові і такі, що мають здійснюватися постійно) і були підпорядковані стратегічній меті антикорупційної діяльності. Важливим при цьому є вичленення головної на даний момент проблеми протидії корупції і концентрації на її розв’язанні основних зусиль. Це може бути проблема прийняття відповідного закону, утворення певного державного органу, проведення адміністративної реформи, вдосконалення системи контролю за доходами та витратами осіб, уповноважених на виконання функцій держави і т. ін. Скажімо, у 1993–1995 рр. в Україні такою проблемою була визнана необхідність прийняття Закону України "Про боротьбу з корупцією", у 1997 р. – розробка і прийняття Державної програми з умовною назвою "Чисті руки".

Принцип комплексності протидії корупції передбачає органічне поєднання стратегічних і тактичних завдань, профілактичних (соціального, політичного, економічного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру), оперативно-розшукових, процесуальних, репресивних та інших заходів, що здійснюються у різних соціальних сферах різними суб’єктами, з визначенням пріоритету профілактичних заходів загально-соціологічного і спеціально-кримінологічного характеру.

Принцип об’єктивності вимагає співвідношення заходів протидії корупції із закономірностями і тенденціями розвитку корупції в державі, її впливом на економічні, політичні, соціальні процеси. Він передбачає здійснення протидії корупції з урахуванням загальної соціально-економічної ситуації в країні і вибору антикорупційних засобів за принципом їх достатності для досягнення поставленої мети і адекватності суспільній небезпеці корупційних проявів.

Зазначений принцип безпосередньо пов’язаний з принципом практичної спрямованості та радикальності заходів, який передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути реальними і не мати декларативного характеру. Вони не повинні мати характеру політичної кампанії, мають безпосередньо впливати на фактори, що детермінують корупцію, стосуватися правоохоронної діяльності у цій сфері і т. ін. Практична спрямованість антикорупційних заходів потребує чіткого визначення суб’єктів протидії, їх завдань і повноважень, конкретності певних заходів, строків їх виконання і т. ін.

Принцип наукової обґрунтованості передбачає здійснення антикорупційної діяльності на науковій основі (з використанням сучасних досягнень науки, техніки, позитивного світового досвіду із залученням фахівців різних галузей знання – теорії права, конституційного, фінансового, адміністративного, кримінального, податкового права, кримінології, соціології, психології і т. ін.). Цей принцип вимагає володіння повною і всебічною кримінологічною інформацією в країні, регіоні, галузі, установі, а тому, зокрема, передбачає постійне здійснення моніторингу органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо стану та динаміки корупційних процесів. Такий моніторинг є необхідним щодо оцінки ефективності реалізації в державі антикорупційної політики, зміни її пріоритетів відповідно до ситуації з корупцією, що складається в таких органах, вироблення і вжиття нових антикорупційних заходів.

Економічна доцільність передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути економічно обґрунтованими як з точки зору їх економічної ефективності, так і можливих негативних побічних наслідків, а також реальної економічної можливості їх впровадження в життя. Плануватися і розроблятися можуть лише ті заходи, які на сучасному етапі держава спроможна впровадити в життя з урахуванням свого економічного становища. Проте, економічний раціоналізм не означає мінімізації витрат на протидію корупції. Такі витрати повинні обумовлюватися економічними можливостями держави і водночас бути достатніми.

Принцип взаємодії владних структур з інститутами суспільства і населенням потребує поєднання зусиль у протидії корупції владних структур і суспільних інституцій. Протидія корупції – це не лише справа держави, це справа всього суспільства. Кожен суспільний інститут у цій справі має здійснити свою функцію, у межах повноважень вжити всіх можливих антикорупційних заходів. Обмеження протидії корупції правоохоронною діяльністю відповідних державних органів виключає виконання основних завдань і досягнення мети антикорупційної діяльності.

Принципами протидії корупції можуть бути визнані також інші базові положення, у тому числі: демократизація управління суспільством; оптимальна відкритість для населення діяльності посадових осіб; входження до міжнародної системи протидії корупції та розвитку всебічного співробітництва з іноземними державами.

3. Правовий аналіз Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні»

7 квітня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні» № 3206-VI, який набув чинності з 01 липня 2011 року (далі - «Закон»). Аналізуючи вказаний Закон, можна зробити висновок, що він містить низку кардинально нових положень порівняно із попереднім антикорупційним законодавством.

1. Закон чітко визначає та розширює коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення (стаття 4). Відтепер, дія Закону поширюється не тільки на депутатів місцевих рад, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, посадових та службових осіб інших органів державної влади, а й на посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету.
Крім того, до числа таких суб’єктів включені особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

2. Закон встановлює обмеження щодо використання службового становища, одержання дарунків (пожертв), роботи близьких осіб зокрема для депутатів місцевих рад, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, посадових та службових осіб інших органів державної влади, посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, а також для депутатів місцевих рад, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, посадових та службових осіб інших органів державної влади встановлює обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Крім того, статтею 10 Закону встановлені обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування.

3. У Законі запроваджено положення, яке визначає конфлікт інтересів на публічній службі та порядок його врегулювання (стаття 14).
Законом передбачається обов’язок ужиття особою, яка уповноважена на виконання функцій держави, заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів. Така особа також зобов’язується повідомити безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.

4. Даний Закон визначає коло суб’єктів, які можуть здійснювати заходи щодо запобігання та протидії корупції, а також структуровану систему організації взаємодії між органами державної влади та правоохоронними органами у питаннях запобігання та протидії корупції (стаття 5).

5. У Законі установлена заборона органам державної влади, органам місцевого самоврядування одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно майно та послуги (стаття 17). Винятки з цього правила можуть бути встановлені лише законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

6. Запроваджено жорсткі обмеження щодо роботи близьких осіб. Законом установлюються обмеження мати у безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким особам. Разом із цим, законом передбачаються випадки, коли такі обмеження не застосовується.

Так, це правило не поширюється на: 1) народних засідателів і присяжних; 2)близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді;
3) осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах;
4) осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту; 5) інших осіб, визначених законом.
В розумінні Закону близькі особи це подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону;

7. Законом визначені правила проведення спеціальної перевірки відомостей про особу, яка претендує на зайняття посади осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Так, перевірці підлягають факти притягнення особи до кримінальної відповідальності, а також те, чи піддавалася раніше особа адміністративним стягненням за корупційні правопорушення. Перевірці також підлягає і достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, наявності в особи корпоративних прав, а також відомості щодо стану здоров'я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

8. Законом встановлена заборона відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію (стаття 16).

9. Законом встановлений обов’язок подання особами, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також посадовими особами юридичних осіб публічного прав, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, не тільки відомостей про майно, доходи, зобов'язання фінансового характеру, а і про проведені витрати. Крім того, в декларації зазначаються відомості про доходи, нерухоме майно, транспортні засоби, вклади у банках, цінні папери та інші активи, фінансові зобов’язання членів сім’ї.

Членами сім’ї є особи, які перебувають у шлюбі, їхні діти, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Декларація заповнюється і подається, зокрема депутатами місцевих рад, державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, посадовими та службовими особами інших органів державної влади, посадовими особами юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, а також особами, які претендують на зайняття посад, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), щорічно до 1 квітня за місцем роботи (служби) за формою, що додається до Закону.

При цьому особами, які претендують на зайняття посад, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, відомості щодо витрат (вкладів/внесків) у декларації не зазначаються. Витрати, які будуть декларуватися, згідно з новим законом – це будуть витрати на придбання у власність/оренду чи на інше право користування нерухомості або автотранспорту, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 150 тис. гривень.
У декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2011 рік відомості про витрати надаються з дня набрання чинності цим Законом.

10. Запроваджено вимоги до поведінки осіб, які уповноважені на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування. Тим самим передбачена можливість додаткового законодавчого закріплення правил поведінки чиновників із громадянами, у тому числі питання етики відносин, необхідності чемного та уважного поводження із громадянами, поваги до їх гідності та переконань (стаття 13).

11. Законом передбачено здійснення Міністерством юстиції України обов’язкової антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (стаття 15). Такій експертизі підлягатимуть проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Для забезпечення громадського контролю може проводитися за ініціативою фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів.

12. Законом закріплена можливості притягнення винних осіб до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової або дисциплінарної відповідальності в залежності від суті правопорушення (частина перша статті 21).

12.1. Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень до розгляду справи судом. Таке відсторонення здійснюється за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому працює така особа.

12.2. Законом також передбачається, що особи, яких притягнуто до відповідальності за порушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених законодавством для цих осіб, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк. Про звільнення такої особи керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби. Порядок інформування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Законом передбачено, що обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

12.3. Законом передбачається ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, - єдиної бази даних, в якій зосереджуватимуться відомості про всіх осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.
Такі відомості підлягатимуть передачі до Реєстру у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення.
Визначення порядку формування та ведення Єдиного державного реєстру, власне формування та ведення такого Реєстру покладається на Міністерство юстиції України.

12.4. Крім заходів кримінального та адміністративного покарання, на особу, яка скоїла корупційне правопорушення, покладається обов’язок відшкодувати у повному обсязі моральну та/або майнову шкоду, збитки, що завдані державі, фізичним та юридичним особам, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення (статті 23, 25).
Також запроваджуються положення, за яким кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а кошти у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг - стягненню на користь держави (стаття 26).







Дата добавления: 2015-08-12; просмотров: 235. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия