Дайте визначення звичаю.

Звичай – це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу,

Звичай - це безпосередній прояв народної правосвідомості, норма, яка свідчить про своє існування са­мим фактом свого неухильного застосування.

36.Якими засобами претор впливав на розвиток права у Римі?

Посада претора була дуже почесною. Йому як заступнику консула були підвідомчі ті самі справи, що і консулу. Проте, головним було його право проголошувати едикти по судових справах, що відігравало значну роль у розвитку римського права

37.Назвіть види імператорських конституцій

Постанови імператора дістали назву конституцій, від римського слова constituo-установляю. Існують такі види імператорських конституцій:

· Едикт(едикти імператора відрізнялися від едиктів преторських. Останні являли собою програму діяльності магістратів, тоді як імператорський едикт містив постанови, обовязкові для всього населення Римської імперії)

· Декрет(це рішення імператорів у конкретний судових справах)

· Рескрипт(письмові відповіді на запити, що надійшли імператору з різних питань)

· Мандат(інструкція чиновникам з адміністративних і судових питань)

38.Причини кодифікації Юстиніана.

Кодифікація була проведена для цілісної логічної побудови законодавства, що існувало без певної системи та з метою врегулювання численних його суперечностей. Крім того, Юстиніан намагався пристосувати норми до потреб тогочасного суспільства. Про що свідчить ліквідація стародавніх ритуалів на зразок mancipatio, emancipatio, cretio.

39.Які збірники складають кодифікацію Юстиніана?

Зведення складалося з 3 частин:

· Інституцій (4 томи, що були підручниками для юристів, що починали).

· Дигестів (50 томів, складених з праць класичних римських юристів, з інтерполяціями кодифікаторів).

· Кодексу Юстиніана.

Пізніше була додана четверта частина, «Новели» (168 нових законів, опублікованих після складання кодексу)

40.Значення кодифікації Юстиніана?

Це перша спроба рецепції римського права, яка створила базу для його подальших рецепцій у різноманітних формах, у різних країнах, різних цивілізаціях

41.Що таке senatus consulta?

Постанови сенату – сенатус-консульти – у період республіки і принципату вища державна, в тому числі й законодавча, влада.

42.Як латинською мовою позначається «закон»?

Lex, (leges – закони)

43.Головний зміст закону «Про цитування юристів»

У 426 р. був прийнятий закон "Про цитування юристів", за яким у судових рішеннях можна було посилатися лише на праці п'яти видатних юристів: Папініана, Гая, Модестіна, Павла, Ульпіана,,*а також на праці тих юристів, на яких посилалися ці юристи.

44.Твори кого з римських юристів могли бути покладені в основу судового рішення?

Папініана, Гая, Модестіна, Павла, Ульпіана, а також на праці тих юристів, на яких посилалися ці юристи.

45.Назвіть джерела(форми) права у Римі.

Римський історик Тит Лівії назвав закони XII таблиць "fons omnis publici privatique iuris" джерелом усього публічного і приватного права. Слово "джерело" у цій фразі вжито в значенні кореня, з якого виросло могутнє дерево римського права; Лівії хотів терміном "джерело" позначити початок, від якого йде розвиток римського права. У римському праві протягом його історії формами правоутворення служили:
1) звичайне право;
2) закон (у республіканський період - постанови народних зборів; в епоху принципату - сенатусконсульти, постанови сенату, якими вуалювалася воля принцепса; у період абсолютної монархії - імператорські конституції);
3) едикти магістратів;
4) діяльність юристів (юриспруденція).

46.Поняття особи (субєкта права) в Римі.

У Римі субєктом права, особою визнавалися тільки вільні люди.

47.Особливості правового становища вільновідпущеників.

Відпущений на свободу рад називався вільновідпущеником. Він набував правового статусу свого володаря, що відпустив його на свободу. Раб, відпущений на свободу римським громадянином, набував статусу римського громадянина, з деякими винятками. Наприклад, він не міг взяти шлюб з народженою вільною римською громадянкою аж до початку принципату, а заборона брати шлюб з особою сенаторського звання зберігалася до Юстиніана. Якщо рад одержував свободу від латина чи перегріна, його правовий статус визначався їхнім станом,

Вільновідпущеник залежав від свого колишнього хазяїна:був зобовязаний надавати йому різні послуги, а за потреби – аліментувати не тільки колишнього патрона, а і його дітей, батьків, не мав права викликати його до суду, отже був аболютно позбавлений судового захисту від свавілля володаря. Після смерті вільновідпущеника-перегріна його майно переходило до спадщини патрона.

У сфері публічних правовідносин вільновідпущеник обмежувався в праві служити в римських легіонах, а з І ст. Втратив право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

48.Види субєктів права.

основну масу цивільно-правових центрів суб'єктів прав становлять люди, громадяни в загальноприйнятому розумінні - так звані фізичні особи.

Разом з тим часто ті ж людські інтереси потребують, щоб у ролі самостійно­го центру господарського життя була визнана не та чи інша окрема фізична особа, а певна сукупність осіб (наприклад, цех, корпорація, підприємства усіх форм власності) або незалежна від них установа (лікарня, притулок). У тако­му випадку з'являються певні організації, яких називають юридичними особами.

49.Чи були наділені дієздатністю юридичні особи в Римі?

ні

50.Якими трьома станами визначалася правоздатність в Римі?

- стан свободи (status libertatis)

-стан громадянства (status civitatis)

- сімейний стан (status familiae) (поділяв вільних на дві групи:осіб свого права- глави родини та осбі чужого права)

51. Назвіть підстави припинення юридичної особи в Римі?

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: 1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженям державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів.

52. Які органи займалися призначенням та звільненням опікунів?

53. Способи втрати римського громадянства?

Римське громадянство втрачали в таких випадках: зі смертю особи, через продаж у рабство, особи, узяті в полон, засуджені до тяжкого кримінального покарання або вигнання з Риму.Повне позбавлення честі в результаті покарання судом,також пов’язане з втратою громадянства.

54. На які три групи поділялись не дієздатні громадяни за віком?

До першої групи відносили дітей віком до 7 років, які були повністю недієздатними. Друга група - це частково дієздатні. До них належали дівчатка віком до 12 і хлопці - до 14 років. Такі особи могли здіснювати лише дрібні правочини: робити незначні покупки, приймати невеликі подарунки, проводити дрібний обмін речей тощо До третьої групи відносилися особи жіночої статі віком з 12, а чоловічої з 14 і до 25 років, які визнавалися як неповнолітні, але дієздатні. Такі особи мали право укладати різного роду цивільно-правові угоди, проте, уклавши явно невигідну для себе угоду, могли просити претора визнати її недійсною і повернути сторони у стан до укладення угоди, тобто провести реституцію.

55. які ви знаєте способи виникнення рабства?

У Римі відомі різні способи обернення в рабство, серед яких найдавнішим було захоплення у полон воїнів ворожої Риму держави. У рабство могли бути обернені й іноземці, які виявилися на території Риму і не користувалися ніякими правами чи привілеями. Рабом ставала дитина, народжена рабинею, навіть якщо батько був вільним.. За певних умов у рабство могла бути обернена й вільна людина, піддана Римської держави. Так у стародавній час глава сім’ї міг продати в рабство підвладного сина або дочку за непослух. Боржник міг бути проданий в рабство кредитором. Аналогічно міг учинити і потерпілий зі злодієм. І у рабство оберталися особи, засуджені до пожиттєвих каторжних робіт, а також вільні жінки, які вступали в зв’язок з рабами всупереч заборони власника.

56. Що таке рабський пекулій?

У привілейованому становищі перебувають раби 83 цінних професій, освічені раби, наприклад, висококваліфіковані кухарі, педагоги, ювеліри, поети, художники, юристи і ін. Перелічені професії майже повністю були монополізовані греками. Володарі цих рабів їх оберігали, оскільки вартість їх була дуже високою. Прагнення рабовласників піднести зацікавленість рабів у результатах праці привело, як вже було зазначено, до виділення пекулія. Проте права володільця пекулія були вже розширені. У ІІІ ст. н.е. було встановлено, що раб своїм пекулієм за борги господаря не відповідає. Крім того, раб наділявся правом відчуження пекулія, передачі у спадщину, повністю сам відповідав за свої зобов’язання, у тому числі і подавати позов до свого господаря.

57. які особи вважались недієздатними??

Душевно хворі та недорозвинуті на час хвороби визнавалися повністю недієздатними. Крім вищеназваних факторів, повнота цивільної дієздатності і правоздатності передбачає ще стан громадянської честі. відносили дітей віком до 7 років, які були повністю недієздатними.

58. Назвіть способи припинення рабства?

Відпущений на волю раб, господар міг звільнити раба й своїм заповітом, звільнення на волю за ініціативою держави у випадку значної заслуги перед суспільством (чи державою), також способом викупу рабів у власників(примусово).

59. Які особи вважалися обмеженими в дієздатності?

На дієздатність особи в Римі впливав її фізичний стан. Зокрема, глухонімі не могли укладати такі угоди, як стипуляція, виступати в суді під час дії легісакційного процесу, в якому необхідно було проголошувати формули, тощо. Обмеженими в дієздатності були марнотратники - особи, нездатні розумно розпоряджатися своїм майном. Деякі обмеження дієздатності залежали від постійного місця проживання.

60. В якому віці наставало повноліття в Римі? 25 років

61. Термін, яким в Римі позначали суб’єкт права? Caput

62. Cкільки осіб достатньо для утворення юридичної особи? Цех, корпорація, підприємства усіх форм власності(іншого не знайшла)

63.Які фактори складають повну правоздатність?

повна правоздатність передбачала свободу, громадянство і самостійне становище в сім’ї. Таке становище в сім’ї займав тільки домовладика - глава сім’ї.

64. На які категорії поділяють римське населення за станом громадянста?

Римські громадяни, латини, перегрини, раби.

65. Хто такі марнотрати?

марнотратники - особи, нездатні розумно розпоряджатися своїм майном.

66. Які обов»язки виконував в Римі опікун (піклувальник)?

були зобов’язані піклуватися про майновий стан марнотратника, піклувались про все крім набуття майна у власність.. це міг робити марнотратник сам.

67. Як визначали момент народження римські юристи?

Моментом народження римські юристи визнавали відділення дитини від утроби матері та її крик.

68. Коли припинялася правоздатність?

При настанні смерті особи

69. Які складові правосуб»єктивності?

Правоздатність- наявність прав,

Дієздатність-здатність здійснювати юридично значимі дії і відповідати за них

70. Способи набуття римського громадянства?

Статус римського громадянина набували діти, народжені від шлюбу римських громадян. Народжена в такому шлюбі дитина набувала статусу свого батька в момент зачаття. Дитина народжена поза шлюбом набувала статус матері. Також шляхом звільнення римським гром. свого раба, усиновленого іноземця, дарування імператором іноземцю громадянства за великі заслуги, а також набуття римс. громадянства цілими общинами в період імперії.

71. Що таке дієздатність? Це здатність своїми діями набувати певні права і нести відповідні обов’язки.

72. Дві основні групи прав які складають правоздатність у сфері цивільно-правових відносин? 1) jus connubii - права вступати в шлюб, в якому діти набувають статус римських громадян; 2) jus commercii - права торгувати, яке охоплює право бути власником всякого майна, здійснювати будь-які цивільно-правові правочини, зокрема дарувати, міняти, право бути спадкоємцем, вести цивільно-правові спори в суді.

73. Фактори, які впливають на дієздатність? дієздатність завжди і скрізь визначалась віком людини, здатністю володіти собою та зважено приймати рішення.

74. Поняття конкубінату? Відомий ще один різновид римського шлюбу, але вже незаконного - це так званий к о н к у б і н а т (проміжне становище між шлюбом і поза шлюбним станом).

75. Умови укладання шлюбу в Римі? Оскільки шлюб - це союз чоловіка й жінки, то для вступу в цей союз передбачається виконання таких умов:

· згода на шлюб нареченого і нареченої, а коли вони перебували під владою домовладики, то і його згода. Якщо з якихось причин домовладика не давав такої згоди, то його можна було примусити до цього через магістрат;

· важливою умовою вступу в шлюб була наявність права вступати в шлюб j u s c o n n u b і і. Цим правом тривалий час наділялися тільки римські громадяни і деякі латини.

· додержання шлюбного віку для жінок 12, а для чоловіків 14 років.

· не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого.

· недопущення близького споріднення між нареченими

· дотримання року жалоби.

76. Наслідки розриву заручень?

77. Шлюбний вік для осіб жіночої статті?

12 років

78. Підстави розірвання шлюбу Sine manu?

Шлюб міг бути розірваний не тільки на взаємну згоду, але й односторонньою заявою, як з боку чоловіка так і з боку жінки. Будь яких законних причин для розлучення не вимагалось.

79.Види законного шлюбу у Римі?

cum manu - з повною владою чоловіка над жінкою і sine manu - без такої влади.

80. Хто такий pater familias?

Голова сімейства

81. За якою ознакою розрізняють шлюби сum manu i sine manu?

Розвід був доступний чоловіку при усіх формах шлюбу, для дружини тільки в шлюбі sine manu.

82. Кого в Римі об’єднувала сім’я під владою pater familias?

До складу сім'ї, крім глави сімейства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби.

83.Тривалість траурного року в Римі?

визначався десятьма місяцями з часу припинення першого шлюбу.

84. Яких осіб об’єднувало поняття «сім’я»?

Сім'я -- це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю.(всі підвладні домовладивики вважалися членами сім»ї і родичами.(агнати і когнати).

85. Назвіть способи укладення шлюбу?

1. Особливою формальністю визначався складний ритуал який мав релігійне забарвлення, 2. Плейбійська церемонія укладання шлюбу здійснювалась за допомогою «міді і ваги», 3. Шлюб міг бути укладений шляхом так званого usus, тобто фактичного співжиття протягом року.

86.Яким було становище дружини в давній римській сім»ї?

Вона була на становищі дочки у батьків свого чоловіка, втрачала родинні зв'язки зі своїми. Права залежали від виду і форми укладеного шлюбу.

87.Коротко охарактезуйте usus як спосіб укладання шлюбу?.

Шлюб міг бути укладений шляхом так званого usus, тобто фактичного співжиття протягом року.У цьому випадку маємо застосування до сімейних відносин речево-правового інституту давності. Тобто співжиття протягом року давало чоловікові право над жінкою, так само як володіння річчю протягом 2-х років для нерухомого і рухомого майна.

88.Хто такі агнати? Агнатами називалися особи, які були підвладними одному домовладиці, а саме: дружина, і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії.

89. Назвіть випадки припинення шлюбу?

1. Divortium consensu або bona gratia – розлучення за взаємною згодою подружжя. Таке розлучення вважалося дозволеним без будь-яких покарань. Однак Юстиніан видав правило, що після такого розлучення колишнє подружжя має передати все своє майно дітям або батькам і вступити до монастиря. Але вже наступник Юстиніана Юстин ІІ вимушений був скасувати це правило; 2. Вимушене розлучення з поважної причини. Такими причинами вважалися: а) коли один або обидва з подружжя вступали до монастиря; б) якщо протягом трьох років з моменту укладення шлюбу чоловік ставав нездатним до шлюбного життя (impotentia); в) якщо чоловік наказаний за злочин висилкою; г) якщо дружина за скаргою чоловіка звинувачена в порушенні подружньої вірності. Всі інші випадки розлучень тягли за собою різного роду майнові невигоди та штрафи. Крім того, цікавим фактом є майнове покарання особи, яка хоча не є ініціатором розлучення, але своєю поведінкою подає привід для розлучення. До цих приводів римляни відносили, зокрема, порушення подружньої вірності чоловіком або жінкою, підбурювання до порушення подружньої вірності, замах на життя тощо. У випадку наявності такого приводу ображений оголошував своє рішення про розлучення, а винний мав сплатити штраф або понести інші майнові невигоди.

90.Яких осіб об’єднує когнатична спорідненість?

Кровна спорідненість є основою когнатичної сім’ї.

91. Що таке батьківський пекулій?

батьки часто виділяли своїм повнолітнім дітям певне майно для самостійного господарювання - пекулій.

92. Хто такі єдиноутробні діти?

Це ті діти які мають лише спільного батька.

93.Чим відрізняється усиновлення від узаконення?

Якщо народжені поза шлюбом, то батьківська влада може бути встановлена тільки шляхом узаконення, а якщо чужі діти, то батьківська влада могла бути встановлена шляхом усиновлення, форми якого розрізнялися залежно від того, хто усиновлювався: усиновлення особи власних прав називалося a r r o g a t і o, а усиновлення особи чужих прав (підвладної) - a d o p t і o.

94.Що таке військовий пекулій?

військовий пекулій це було здобуте майно на війні або за військову службу, на яке бать ко не мав права, лиш е при смерті сини воно переходило до нього без заповіту.

95. На які категорії поділялось римське населення за сімейним станом?

самостійних і підвладних, або, як про це зазначалось у римських джерелах, на осіб власного права - persona sui juris і на осіб чужого права - persona alieni juris. Самостійним був лише домовладика, який володів власними правами. Усі інші члени сім’ї були особами чужих прав.

96.Назвіть підстави розірвання шлюбу cum manu.

а) імпотенція чоловіка протягом трьох років з часу одруження; б) полон або інші причини відсутності чоловіка протягом п’яти років без будь-яких відомостей про нього; в) постриг у ченці одного з подружжя.г) Позашлюбні відносини.

97.Який критерій було обрано для поділу володіння на види?

Враховуючи правові підстави фактичного панування над річчю.

98. Що таке специфікація у вчення про право власності????

володіння,користування, розпорядження, право одержання плодів

99. Дайте характеристику права власності за римським правом.

Інституції Юстиніана визначають право власності як повну владу особи над річчю. Однак головна властивість права власності, безумовно, - це поєднання необмеженого панування особи над річчю з правом розпоряджатися нею, правом визначати її долю (продати, обміняти, віддати в заставу, знищити тощо). У розвитку римського права особливе значення мало право власності на землю. Саме тому право власності визначалося як пряме і безпосереднє, виняткове й абсолютне панування особи над тілесною річчю.

100. Що таке право на річ?

Це коли власник мав право володіти річчю (jus possidenti), користуватися нею за власним розсудом (jus utendi) і розпоряджатися нею (jus abutendi), продавати, заставляти, дарувати та ін.

101. Що таке майно?

Майно. Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначенням римські юристи розглядали як одне ціле - майно. Майном вони вважали все, що належить певній особі. У преторський період до складу майна входило усе, що залишилося після відрахування боргів кредиторів. Так поступово поняття майна стали трактувати як сукупність прав і обов'язків власника. Отож майно складалося з активу і пасиву, з вимог та боргів, а відтак до складу майна входили і борги, які іноді становили значну, а то й більшу його частину. Особливу увагу на це треба було звертати під час спадкування, щоб запобігти розплаті за чужі борги.

102. Яке значення мало виділення похідних володільців в окрему категорію?

Похідні володільці - особи, яким були заставлені певні речі. Вони утримували річ не від свого імені, не як свою, а як чужу, з тим, щоб повернути її власнику як тільки буде сплачено борг. Якщо б їх не визнати володільцями і не дати їм захисту, то на випадок порушення їх володіння вони виявилися б беззахисними, оскільки не мали б самостійного захисту. Ця особливість привела до того, що заставодержателі, хоч і не мали волі утримувати річ як свою, одержували, як виняток, самостійний захист володіння. З тих же мотивів і прикаристів, і секвестаріїв визнавали похідними володільцями і їм надавався самостійний володільницький захист. Отже, в усіх зазначених випадках йдеться не про володіння в точному значенні цього слова, а лише про звичайне держання, прирівняне до володіння з метою надання надійного захисту.

103. Назвіть способи набуття законного володіння.

У Римі відомі два способи набуття законного володіння: первинний і похідний. Володіння первинним способом набувалося шляхом захоплення речей, які нікому не належали, набуття ж речі за давністю - шляхом переробки тощо. При похідному способі володіння набувалося шляхом передачі речі від однієї особи до іншої на підставі договору купівлі-продажу, дарування, спадкування тощо.

104. Що таке суперфіцій?

Суперфіцій — це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безвідплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності.

105. Що таке об’єктивний елемент володіння?

Об’єктивний елемент володіння - corpus possessions, буквально володіння, тривале, що склалося внаслідок більш-менш давніх відносин, тобто фактичне володіння річчю.

106. Умови набуття права власності за давністю володіння.

Умови набуття права власності за давністю володіння в кінцевому підсумку визначалися так:

а) володіння повинно спиратися на законну основу: купівля-продаж, дарування, придане та ін;

б) добросовісність володільця, який придбав річ, не знаючи що вона крадена, а продавець видав себе за власника. Добросовісність потрібна була тільки на момент придбання;

в) володіння повинно бути безперервним у межах установленого часу. Шляхом давнісного володіння право власності набувається в повному обсязі. Однак не могли бути придбані за давністю речі крадені, захоплені силою, одержані шляхом обману, спірні межі тощо.

107. Назвіть елементи права власності.

Елементи права власності: права володіння, користування та розпорядження.

Право володіння природними ресурсами являє собою фактичне володіння уповноваженою особою об'єктом, здійснення господарського панування над привласненими природними ресурсами й усунення всіх інших осіб від їх фактичного привласнення.

Право користування природними ресурсами слід розуміти як визнання законом можливості їх господарської експлуатації та вилучення з них корисних можливостей і доходів.

Право розпорядження природними ресурсами - це визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природних об'єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність).

108. Що таке суб’єктивний елемент володіння?

суб'єктивний елемент володіння - animus possessions, - вважати дану річ своєю, володіти від свого імені, тобто мати волю, скеровану на річ, як на свою. На чому ґрунтувалася воля володільця, практично значення не мало.

109. Назвіть елементи, які складають поняття володіння.

Поняття володіння складається з двох елементів — фактичного володіння річчю (об'єктивний елемент) і наміру вважати цю річ своєю (суб'єктивний елемент). Володіння має місце лише тоді, коли наявні обидва елементи в сукупності.

110. Назвіть види сервітутів.

Сервітут - це право на чужу тілесну річ, згідно з яким річ, крім свого власника, служить ще й іншій особі в якомусь одному або декількох відношеннях.

Види сервітутів: Якщо суб'єкти сервітуту лише певною мірою користується чужою річчю, то такий сервітут називається позитивним. Коли ж суб'єкт сервітуту деякою мірою усував від користування річчю інших і навіть власника, то це - негативний сервітут.

Сервітути, які стосувалися землі, називалися земельними або предіальними. Земельні сервітути — це речові права на чужі земельні ділянки, що межують з якою-небудь земельною ділянкою і призначені для її користі.

Залежно від видів земельних ділянок земельні сервітути поділялись на сільські і міські. Якщо предметом сервітуту була земля сільськогосподарського призначення, то сервітут був сільським. Якщо право користування чужою землею було спрямоване на міську землю, то сервітут був міським.

Із сервітутів сільських відомі чотири: три дорожних сервітути - право про­ходу через чужу ділянку; право проходу й прогону худоби; право проходу, прогону і проїзду взагалі (кожний наступний сервітут включав у себе попередній) та один сервітут води - право провести воду з чужої ділянки. Із спливом часу з'являються інші сільські сервітути. Найважливіші з них: право прогону худоби для напування, право пасти худобу на чужому вигоні, розроблені також сервітути, які надавали право брати пісок, глину тощо на чужій ділянці.

Міські: Найпоширеніші типи права - це право опирати будову або її частину на прилеглу споруду сусіда, право вставляти балку в стіну сусідського будинку, право відводити дощову воду зідвір сусіда, право вимагати, щоб сусідська споруда не заслоняла розташованому поряд будинку світла і краєвиду.

До земельних сільських сервітутів належали дорожні й водні сервітути.

До дорожніх сервітутів відносили: право проходу пішки, проїзду на коні або на носилках, право прогону худоби, проїзду возом з вантажем.

Водні сервітути - це право проведення води, право черпати воду з чужого джерела, право вигону худоби на водопій.

Крім вказаних, існували також сервітути на добування глини, піску, вапна.

Особисті сервітути — це право користування чужою річчю в інтересах конкретної особи. Цей вид сервітуту відрізнявся від земельних об'єктом, суб'єктом і строками. Об'єкт земельних сервітутів — земля, особистих — інші речі; суб'єкт земельного сервітуту — власник пану­ючого земельного наділу, особистого — та особа, на користь якої сервітут встановлений. Особисті сервітути не підлягали відчужуванню, оскільки їх встановлювали в інтересах конкретної особи і нікого іншого. Земельні сервітути не обмежувалися строками, а особисті сервітути, як правило, були довічними або укладалися на строк існування юридичної особи. Основними видами особистих сервітутів були: ususfmctus, usus, habitatio, орете servorum.

Ususfructus — узуфрукт — це повне право користування чужою річчю та її плодами без зміни її субстанції. Предметом узуфрукту могли бути як рухомі, так і нерухомі речі. Узуфрукт встановлювався довічно або на певний термін і припинявся зі смертю узуфруктуарія, не переходячи в спадщину. Узуфруктуарій мав право на одержання всіх прибутків (в натурі або грошима), міг своє право передати іншій особі, був зобов'язаний користуватися річчю добросовісно і з належною турботою, відповідав за будь-яку вину, був зобов'язаний сплачувати податки і нести всі повинності.

111. За якими основними ознаками володіння відрізняється від держання?

Практичне значення різниці між володінням і держанням виражалося в порядку їх захисту: володілець вправі прямо і безпосередньо вимагати собі захисту від претора в усіх випадках, коли він у ньому відчуває потребу; держатель у тих самих випадках,'що і володілець, повинен діяти через власника, від якого залежить - надати захист чи утриматися від нього. володіння можна визначити як фактичне панування над річчю, поєднане з наміром ставитися до неї, як до своєї, тобто володіти незалежно від волі іншої особи, самостійно; держання ж - як фактичне володіння річчю без такого наміру.

112. Які вимоги ставилися до суб’єктів володіння в Римі?

Суб'єктом володіння могли бути лише ті особи, які мають свою власну долю. Такими не могли бути, зокрема, діти віком до 7 років, душевнохворі, юридичні особи (однак юридичні особи, малолітні, душевнохворі могли здобути право на володіння через представника). Володіння могло бути набуте через представника, тобто особу, яка набула володіння від імені набувача. Для набуття через представника потрібні такі умови:

- представник повинен мати повноваження набути володіння для іншої особи;

- представник повинен мати намір набути річ не для себе, а для одержувача;

- представник повинен одержати річ у свою фактичну владу.

113.Види володіння.

Володіння-специфічний чисто римський правовий інститут.Воно мало преторський захист,для здійснення якого володільцю достатньо було лише довести факт неправомірного порушення волоління третьою особою.

Види володіння. Враховуючи правові підстави фактичного панування над річчю, римляни розрізйяли володіння законне і незаконне. Вважалося нормальним станом речі, якщо вона знаходиться у володінні тих, кому належать, тобто у власника, який має право нею володіти. У цьому розумінні власник є закон ним володільцем. До законних володільців прирівнювалися і похідні володільці.

Володільці, які фактично панували над річчю з наміром ставитися до неї як до своєї, проте не мали права володіти, визнавалися незаконними володіль цями.

Незаконне володіння, у свою чергу, може бути двох видів: а) незаконне добросовісне; б) незакон не і недобросовісне. Добросовісне володіння Грунтується на помилковій думці володільця в тому, що він справді має право володіти даною річчю. Наприклад, володілець не знає і не може знати, що він не має права володіти річчю, яку купив на ринку у злодія. Недобросовісному володільцеві, навпаки, добре відомо, що він не має права володіти річчю, але він володіє і ставиться до неї як до своєї. Прикладом недобросовісного володіння може служити володіння річчю злодія.

Різниця між добросовісним і недобросовісним володільцями мала значення у ряді правовідносин. Зокрема, тільки добросовісний володілець міг набути за давністю володіння право власності; у випадках, коли власник подав позов про повернення речі від фактичного володільця, недобросовісний володілець речі суворіше відповідав за збереження речі, за плоди від неї і прибутки, ніж добросовісний. Наприклад, добросовісний володілець зобов'язаний був повернути всі наявні плоди на момент пред'явлення позову і повертав одержані прибутки тільки після подання позову; недобросовісний зобов'язаний був повернути одержані прибутки, а також відповідав за ті, які він міг би одержати, але не одержав через недбале використання речі.

114. Для чого встановлювалася добросовісність володіння?

У цивілізованому суспільстві фактичний поділ речей як такий користується захистом від будь-якого насильства і посягань з боку окремих осіб. У Римі був досить простий порядок захисту володіння. Для того, щоб одержати захист володіння, претор встановлював лише факт володіння і факт порушення володіння. Пояснення цього явища можуть бути різні. По-перше, надання фактичному володільцю речі такого спрощеного правового захисту зумовлене тим, що в переважній більшості випадків володільцями були власники. У такому випадку діяла юридична презумпція: той, хто володіє річчю, має на неї право. Зважаючи на цю презумпцію, держава Для полегшення захисту власника від зазіхань третіх осіб давала йому спрощений і полегшений захист. По-друге, спрощений порядок був введений з метою не допускати самоуправства. Римляни стверджували, що необхідно додержуватись встановленого порядку захисту прав і категорично забороняли здійснювати захист своїх прав самостійно, тобто самоуправно, Звичайно, факт володіння іноді може не відповідати праву, навіть суперечити йому, але для поновлення права у подібних випадках використовуються існуючі законні шляхи - звернення до суду. Цього вимагає розвинута правосвідомість, всезростаюча повага однієї людини до іншої.

Однак в історії цей принцип захисту володіння як такого з'явився не відразу. Новому світові цей принцип значною мірою був пояснений тільки римським правом, а в самому Римі він був проголошений тільки претором і випливав з його початкових суто поліцейських функцій - з обов'язку охороняти громадянський мир і порядок. Природно, що цей принцип захисту, ідея громадянського миру в галузі речових відносин повинна була привести претора до необхідності захищати факт володіння від всяких посягань. Будь-які прояви самоуправства, які виходили від особи, котра навіть має право на річ, породжували суспільне безладдя. Найпершим завданням претора було забезпечити громадянський порядок. Так виникли посесорні інтердикти, посесорний спосіб захисту володіння.

У посесорному процесі ні той, хто захищав право володіння, ні той, хто оспорював його, не могли наводити правових підстав своїх претензій. Необхідно було довести лише факт володіння і факт порушення володіння. А тому захист володіння, побудований на з'ясуванні одних лише фактів володіння і порушення його без з'ясування питання про право володіння даною річчю; називався посесорним.

У тих випадках, коли хтось сумнівався в цьому або знав, що дана річ не є власністю фактичного володільця, необхідно було довести зворотне, тобто, що право на дану річ належить не володільцю, а йому. Захист прав, який потребував доказів про наявність у даної особи прав на цю річ, називався петиторним.

Звичайно, довести своє право на річ було непросто. Найлегше довести факт володіння і факт порушення володіння. А тому власники на випадок пору-. шення їх прав найчастіше вдавалися до посесорного захисту як до більш доступного. Однак посесорний захист володіння був лише попереднім захистом. Власник речі, який втратив володіння нею і який пред'явив до фактичного володільця інтердикт, але програв при цьому посесорний процес, міг пред'явити позов власника (віндикацію) і повернути собі річ на основі свого права власності. Як видно, простий і легкий посесорний захист був не стійкий і не міцний порівняно з петиторним захистом.

 

115 Назвіть обмеження права власності в Римі.

Як відомо, римська приватна власність була необмеженим і винятковим правом. Власність відкривала носію цього права всебічну можливість користування і розпорядження річчю і не допускала втручання сторонніх осіб у сферу панування власника. Однак таке необмежене і виняткове панування особи-власника над річчю іноді вступало в суперечність з інтересами самих власників. А тому, як виняток, в інтересах власників окремих правомочностей (наприк- лад, володіння або користуванння) могло не бути, а в деяких випадках вони. обмежувались.

О