Поняття спадкування.

Спадкування — це перехід майна після смерті його власни­ка до інших осіб.

171. Що означає принцип свободи заповіту?

принцип свободи заповіту, який означає, що власник вільний у визначенні долі свого майна на випадок смерті

172. Назвіть розповсюджені форми спадкування в Римі

За заповітом і за законом.

173. Поняття спадкового права в Римі.

правових норм, які регулюють порядок переходу майнових прав і обов'язків від померлої особи до її правонаступників, називається спадковим правом.

Спадкування, котре Юліан визначав як «не що інше, як на­ступність в усіх правах, що їх мав небіжчик» (Д. 50.17.62), займало проміжне становище між інститутами «Kes» та «Ac­tio». Це, зокрема, знайшло відображення у тому, що в Зако­нах XII таблиць і в Інституціях норми щодо спадкування вміщено і там, де йдеться про речі, й у розділах, присвячених зобов'язанням.

Спадкове право тісно пов'язане з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи най­частіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речеві права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадку­вання — один із способів набуття майнових прав, що збли­жує його з зобов'язальним правом.

174. Підстави виникнення спадкування в Римі.

смерть спадкодавця

175. Що таке спадщина (heredias)?

Оскільки об'єктами спадкування є майнові права, то їх сукупність прийнято називати спадщиною

176. Які зобов’язання називаються сіналагматичними?

Якщо сторони володіють рівноцінними правами і обов'язками, то такі зобов'язання називаються синалагматичними.

177. Коли виникають зобов’язання при укладенні літерального контракту?

Припускають, що кредитор робив відповідний запис у своїй книзі про видачу боржнику певної суми грошей на сторінці «Видатки». Боржник зобов'язаний був зробити такий запис у своїй книзі на сторінці «Прибуток». Записи робилися на основі досягнутої угоди, без якої договір не­можливий.

178. Назвіть критерії використані для поділу зобов’язань на види.

Зобов'язання видові і родові. Якщо об'єктом зобов'язання є індивідуально визначена річ, то таке зобов'язання називається видовим. Об'єктом видового зобов'язання може бути, наприклад, картина видатного художника або срібна ваза відомого майстра. Випадкова загибель такої речі звільняла боржника від відповідальності, але не від відшкодування збитків. Родове зобов'язання - це зобов'язання, об'єктом якого є річ, визначена родовими ознаками: гроші, зерно тощо.

Зобов'язання часткові (долеві) і солідарні. Зобов'язання з великою кількістю осіб на тій чи іншій стороні поділялися на часткові (долеві) і солідарні.виконання зобов'язання, оскільки він повиненн був заплатити борг річчю однорідною.

Звідси основний поділ зобов'язань: ті, що виникають з дого­ворів, — договірні; ніби з договору, делікту і ніби з делік­ту, — позадоговірні.

Вони дістали назву односторонніх, оскільки одна сторона має тільки права, а друга — несе тільки обов'язки. На практиці переважають зобов'язання, де кожна із сторін має певні пра­ва і несе відповідні обов'язки. їх називають двосторонніми.

179. Види договорів.

види договорів — контракти і пакти

180.. На які види поділяються зобов’язання за підставами їх виникнення?

Ці юридичні факти, які є підставою виникнення зобов'язань, у пізньому римському праві групували таким чином: а) зобов'я­зання з договорів — ex contractu; б) зобов'язання ніби з до­говорів — quasi ex contractu; в) зобов'язання з деліктів — ех delicto, г) зобов'язання ніби з деліктів — quasi ex delicto.

181. Коли виникають зобов’язання при укладенні консенсуального контракту?

консенсуальних контрактів — набут­тя ними чинності з моменту досягнення угоди без виконання яких-небудь додаткових формальностей.

182. Які договори називаються договорами строгого права?

Проте в древньореспубліканському праві формалізмом супроводжувалася не тільки процедура укладання, але й тлумачення змісту договору та його застосування. Тлумачачи договір, головну увагу приділяли не з'ясуванню тих думок, які вкладали в нього сторони або які думки вони хотіли виразити в ньому, а в букві договору. Цього вимагало цивільне право - jus civile. У цьому розумінні договори в старому римському праві мали назву договорів суворого права - negatoria stricti juris. Суворість стародавніх договорів саме в цьому і виявлялася, що сторона на випадок спору не могла посилатися на намір вкласти у договір зовсім не той зміст, який випливав з буквального смислу договору.